УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
24 серпня 2026 року
м. Київ
справа №520/31458/25
адміністративне провадження № К/990/37199/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року
у справі №520/31458/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, а також скасувати рішення від 08 серпня 2025 року №205050014211 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII), яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 за заявою від 01 серпня 2025 року, починаючи з 02 серпня 2025 року, пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, а також проводити відповідні виплати, без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, а також скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 25 липня 2025 року №205050014211, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву від 18 липня 2025 року про призначення пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням вимог чинного законодавства.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Скасовано рішення від 08 серпня 2025 року №205050014211 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком згідно із Законом №796-XII.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII починаючи з 02 серпня 2025 року, за заявою від 01 серпня 2025 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області 07 серпня 2026 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в цьому випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судом у системі судоустрою України, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування; на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Скаржником наведено такі підстави для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №520/31458/25, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18, від 29 вересня 2020 року у справі №263/14242/17; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для відповідача.
Суд не приймає до уваги посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки наведений у цій постанові висновок про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням або роботою в такій місцевості, не суперечить висновкам судів у справі, що розглядається.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , а також, що згідно з довідкою Житомирської обласної державної адміністрації від 10 лютого 1993 року №ВХ-531 вона постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років у місті Коростень Житомирської області у період з 23 лютого 1988 року по 29 вересня 1992 року. Разом із заявою про призначення пенсії позивачкою також було надано трудову книжку.
Надаючи оцінку доводу відповідача про те, що довідка Житомирської обласної державної адміністрації від 10 лютого 1993 року №ВХ-531 не містить підстав її видачі, судами встановлено, що затверджена додатком 5 до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501, форма такої довідки не передбачає зазначення підстав її видачі. Крім того, суди врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, про те, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Отже, доводи скаржника фактично спрямовані на переоцінку встановлених судами фактичних обставин та доказів щодо тривалості проживання позивачки на території відповідної зони радіоактивного забруднення, що саме по собі не свідчить про неврахування судами висновку Верховного Суду у справі №556/1172/17.
Суд також не приймає до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 15 грудня 2021 року у справі №1840/2970/18 та від 29 вересня 2020 року у справі №263/14242/17, щодо меж судового втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.
Так, у справі №752/20012/16-а предмет спору стосувався визнання протиправною та скасування відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні пенсії за віком, яка ґрунтувалася на порушенні порядку подання документів.
У справі №263/14242/17 предмет спору стосувався зобов`язання пенсійного органу призначити фізичній особі дострокову пенсію за віком на підставі статті 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII та абзацу шостого пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
У справі №1840/2970/18 предмет спору стосувався визнання необґрунтованим та скасування розпорядження про преміювання як такого, що прийняте з недотриманням положення про преміювання.
Натомість у справі №520/31458/25 предмет спору стосується права особи, яка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, за умови документального підтвердження проживання на території зони гарантованого добровільного відселення у необхідний законом період.
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови Верховного Суду та оскаржувані судові рішення прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи та різного правового регулювання, а висновок Верховного Суду у справі №556/1172/17 не суперечить висновкам судів у справі, що розглядається, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачка має посвідчення потерпілої від наслідків Чорнобильської катастрофи категорії 3, а наданими офіційними документами підтверджено її постійне проживання на території зони гарантованого добровільного відселення понад три роки у період до 01 січня 1993 року. Суди першої та апеляційної інстанцій також врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17, від 30 вересня 2020 року у справі №572/1921/17, від 16 жовтня 2024 року у справі №140/14380/23.
Щодо доводу скаржника про втручання суду у дискреційні повноваження пенсійного органу суди, врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17, дійшли висновку, що у спірних правовідносинах у відповідача був відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, оскільки за встановлених судами обставин існував лише один правомірний варіант поведінки - призначити позивачці пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
При цьому скаржник не спростував релевантність застосованих судами висновків Верховного Суду.
Таким чином, Суд зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду у подібних правовідносинах. Крім того, станом на день постановлення цієї ухвали Верховний Суд від згаданих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вбачає підстав для ініціювання відступлення від зазначених висновків.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення.
Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте у касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
На думку колегії суддів, твердження заявника касаційної скарги про фундаментальне значення порушеного питання та виняткове значення справи не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд цієї справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики або що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для скаржника.
Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, значна кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, також дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі №520/31458/25, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 25 травня 2026 року у справі №460/4251/24, від 17 червня 2026 року у справі №240/13417/25, від 15 липня 2026 року у справі №240/5890/24.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі №520/31458/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді В.М. Бевзенко
В.М. Шарапа