ВІТОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД
Миколаївської області
Справа №489/953/26
Провадження №2/477/1074/26
УХВАЛА
про вирішення заяви про самовідвід судді
25 серпня 2026 року м. Миколаїв
Вітовський районного суду Миколаївської області в складі: головуючого - судді Козаченка Р.В., під час підготовчого провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
10 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Інгульського районного суду м. Миколаєва із позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, стягнення з ОСОБА_2 574 193 грн 19 коп витрат по утриманню та поліпшенню садівничого будинку АДРЕСА_1 , а також стягнення з ОСОБА_3 214 78 грн 50 коп.
В обґрунтування вимог вказала, що між нею та ОСОБА_4 був укладений в простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_1 в СВТ "Зоря" за 5000 доларів США на підтвердження чого було складено розписку про передачу коштів.
В той же час між нею та ОСОБА_2 виник спір щодо права власності на цю земельну ділянку та садівничий будинок, розташований на ній.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 листопада 2025 року в цивільній справі № 489/2594/22 було залишено в силі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 квітня 2025 року, яким відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про визнання права власності на зазначений садовий будинок та скасування державної реєстрації права власності на нього та на земельну ділянку, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено: виселено із садового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Оскільки договір купівлі-продажу, укладений між нею та ОСОБА_3 суперечить нормам закону, то вважала з необхідне визнати його недійсним та повернути сторони в первісний стан, зокрема стягнути з ОСОБА_3 суму отриманих за договором коштів.
Крім того, посилаючись на положення ст. 390 ЦК України, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь відшкодування витрат з поліпшення та реконструкції садового будинку в зазначеній вище сумі.
Після надходження позову до Інгульського районного суду м. Миколаєва розпорядженням голови суду від 24 лютого 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 відповідно до ч. 6 ст. 31 ЦПК України було направлено до Миколаївського апеляційного суду для визначення підсудності, так як стороною в справі є суддя цього суду - Кирильчук О.І.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року було визначено підсудність справи за Вітовським районним судом Миколаївської області, до якого вона надійшла 16 березня 2026 року і була розподілена для розгляду судді Полішко В.В. Проте суддя заявила собі відвід, тому наступним протоколом розподілу справа для її розгляду була передана судді ОСОБА_9 .
Ухвалою судді Козаченка Р.В. від 27 березня 2026 року провадження в справі було відкрито в загальному порядку.
Одночасно в поданому позові ОСОБА_1 просила вжити забезпечення позову шляхом накладення арешту на садовий будинок АДРЕСА_1 , який на теперішній час зареєстрований за ОСОБА_2 . На обґрунтування цьому вказала, що забезпечення позову допускається і до відкриття провадження в справі, а вжиття цього заходу необхідно в зв`язку з тим, що ОСОБА_2 може здійснити відчуження садового будинку.
Також просила забезпечити позов в частині вимог до ОСОБА_3 . шляхом накладення арешту на її будинок в АДРЕСА_2 , оскільки, виходячи з розміру суми, яка підлягає стягненню з неї, невжиття заходів забезпечення утруднить виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 26 березня 2026 року, до відкриття провадження у справі, в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено, а ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року апеляційна скарга позивачки на цю ухвалу була відхилена.
В подальшому до призначеного на 24 серпня 2026 року підготовчого судового засідання позивачкою було подано заяву 21 серпня 2026 року про відвід головуючому в справі судді Козаченку Р.В., оскільки є обставини, що викликають сумнів в його неупередженості - п.п. 3,5 ЦПК України ч. 1 ст. 36 КПК України.
Ухвалою суду від 24 серпня 2026 року в задоволенні заяви про відвід відмовлено.
В той же час, після цього 24 серпня 2026 року головуючим у справі було подано заяву про самовідвід.
Мотивував її тим, що існують інші обставини, які у стороннього спостерігача складуть враження про можливу упередженість та необ`єктивність судді. Вони полягали в тому, що з часу відкриття провадження позивачка та її представник не з`являлися до суду до 21 серпня 2026 року (з`явився її представник); від позивачки було подано безпідставну заяву про відвід судді менш як за один робочий день до призначеного засідання; відсутність будь-якої заінтересованості з боку позивачки та її представника про хід справи починаючи з відкриття провадження та до 21 серпня 2026 року. Тому вбачається, що позивачка не заінтересована в розгляді справи під моїм головуванням, що може викликати сумнів у стороннього спостерігача в можливій неупередженості головуючого під час розгляду справи.
Крім того вказав, що помічник судді Кисла І.В. раніше півроку в 2016 році працювала помічником судді Ленінського районного суду (тепер має назву - Інгульський районний суд) м.Миколаєва Кирильчука О.І., але була звільнена за його поданням, через неповне задоволенням її роботою. Така обставина також може викликати у стороннього спостерігача впевнену думку про можливу упередженість судді під час подальшого розгляду цієї справи.
Посилаючись на положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, вважав, що задля забезпечення реалізації сторонами права на справедливий суд, щоб ні у кого не виникало дійсних сумнівів в неупередженості суду, необхідно відвести його від вирішення цієї справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 2 ст. 40 цього ж Кодексу питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. (Частина 3 ст. 40 ЦПК України).
Відповідно до ч. 7 та ч. 8 ст. 40 ЦПК України питання про відвід вирішується невідкладно. Суд вирішує питання про відвід судді без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід судді може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід судді, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід судді.
Беручи до уваги, що заява судді про самовідвід була подана 24 серпня 2026 року о 15:24, після завершення розгляду заяви позивачки про відвід головуючому, і наступне судове засідання в справі не було призначено, тому, виходячи із зазначених положень закону, її розгляд відбувається судом, який здійснює розгляд справи.
При цьому розгляд заяви, виходячи із її суті та характеру, відбувається без виклику та повідомлення сторін.
Суд, вивчивши заяву про самовідвід судді, перевіривши матеріали провадження, прийшов до висновку, що заява підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Підстави для відводу судді від розгляду цивільної справи виписані в ст. 36 ЦПК України.
Так, відповідно до п. 5 ч. 1 цієї статті суддя не може розглядати справу, якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Пунктом 1 ст. 61 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України, гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд при вирішенні питання щодо цивільних прав та обов`язків.
Визначення в Конвенції цього принципу правосуддя ґрунтується на двох аспектах: 1) чи є суд безстороннім у суб`єктивному плані, тобто чи відсутня особиста упередженість суддів; 2) чи наявні в об`єктивному плані достатні зовнішні ознаки безсторонності, які виключали б будь-які обґрунтовані сумніви з цього питання.
Під час провадження у справі та її вирішенні ні у кого не повинно бути сумнівів в об`єктивності та неупередженості судді. Якщо є обґрунтовані підстави вважати, що суддя не буде безстороннім, цей суддя має бути усунутий від розгляду справи.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Крім того, п. 1 ст. 61 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства України, гарантує кожному право на справедливий судовий розгляд при вирішенні питання щодо цивільних прав та обов`язків.
Визначення в Конвенції цього принципу правосуддя ґрунтується на двох аспектах: 1) чи є суд безстороннім у суб`єктивному плані, тобто чи відсутня особиста упередженість суддів; 2) чи наявні в об`єктивному плані достатні зовнішні ознаки безсторонності, які виключали б будь-які обґрунтовані сумніви з цього питання.
Під час провадження у справі та її вирішенні ні у кого не повинно бути сумнівів в об`єктивності та неупередженості судді. Якщо є обґрунтовані підстави вважати, що суддя не буде безстороннім, цей суддя має бути усунутий від розгляду справи.
У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків.
Зі сталої судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) можна зробити виснокок, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) належить визначати окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (параграфи 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції» (Morel v. France)); параграф 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії» (Pescador Valero v. Spain) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (параграф 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії» (Luka v. Romania)), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (параграф 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland)); параграф 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Ки проти Фінляндії» (Pabla Ky v. Finland); параграф 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалеф проти Мальти» (Micallef v. Malta).
У рішенні від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» ЄСПЛ з посиланням на свою усталену практику підкреслив, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед іншого, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (параграф 49).
Стосовно об`єктивного критерію цей Суд зазначив, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (параграф 52).
Велика Палата Верховного суду, розглядаючи заяви про відвід (самовідвід) не раз зазначала, що стандарт безсторонності ґрунтується насамперед на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно із законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.
Жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді».
Згідно з тією ж усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
- «об`єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з`ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
- «суб`єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею/суддями принципу неупередженості, необхідно мати інформацію про наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки, як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв`язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі, тощо).
Не можуть бути підставою для відводу (самовідводу) суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід (самовідвід) має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу (самовідводу).
При цьому важливим фактором у вирішенні питання про наявність підстав для відводу чи самовідводу судді є не тільки реальність правомірних обставин, що викликають сумнів в їх неупередженості та об`єктивності, а й зовнішня впевненість у стороннього спостерігача про реальну можливість існування таких підстав.
Згідно з матеріалами провадження перше підготовче судове засідання в справі було призначено на 12 травня 2026 року о 10:20, проте воно не відбулося через неявку позивачки та її представника, оскільки від представника позивачки надійшла заява про відкладення засідання в зв`язку з тим, що він бере участь в якості представника сторони у розгляді справи № 489/2594/22 в Центральному районному суді м.Миколаєва, яка призначена в той же день об 11:30.
При цьому, до підготовчого судового засідання від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про зупинення провадження в справі на підставі п.2 ч. 1 ст. 251 ЦПК в зв`язку з тим, що він проходить військову службу під час воєнного стану.
Заява ОСОБА_2 розглянута не була, оскільки на переконання суду для її об`єктивного вирішення необхідно було заслухати думку іншої сторони.
Ухвалою суду від 12 травня 2026 року підготовче судове засідання було відкладено до 10 червня 2026 року о 09:20.
Втім на призначений день та час сторони не з`явилися, тому ухвалою суду від 10 червня 2026 року підготовче судове засідання було відкладено на 18 серпня 2026 року о 09:20 через неявку позивачки та її представника без поважних причин.
В призначений день та час на засідання з`явився тільки представник позивачки, який повідомив, що йому не надходила заява відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі, в тому числі й до його кабінету в системі «Електронний суд». Тому судом було постановлено ухвалу в засіданні без виходу до нарадчої кімнати про оголошення перерви до 24 серпня 2026 року 09:40 для його ознайомлення з матеріалами провадження.
При цьому, відповідно до інформаційних даних відносно справи в електронній системі документообігу суду ("D-3") ухвала про відкладення була оприлюднена 23 червня 2026 року а помічником судді складено супровідний лист про її направлення сторонам 25 червня 2026 року. В той же день секретарем суду було внесено в систему документообігу дату наступного судового засідання та сформовані повідомлення сторонам про виклик до суду.
За усним поясненням секретаря судових засідань вчасна відправка повідомлення сторонам не відбулася через можливе велике завантаження канцелярії суду в літній період, оскільки до канцелярії для відправки вказані повідомлення вона передали 10 серпня 2026 року, а раніше вони нею не були передані через завантаженість своєю роботою, яка полягала у необхідності до відпустки підготувати та здати до канцелярії всі розглянуті судом справи.
Крім того слід відмітити, що дата та час судових засідань була офіційно оприлюднена заздалегідь як на сайті суду, так і в системі "Електронний суд" (і ухвала суду в ЄДРСР), тому заява позивачки про умисні дії судді, направлені на невчасне отримання нею або її представником повідомлення про виклик до суду є надуманою і не підтвердженою належними доказами.
Слід також зважити й на те, що її представник неодноразово відвідував приміщення Вітовського районного суду Миколаївської області (з яких підстав достовірно суду не відомо), проте заінтересованості до 21 серпня 2026 року щодо ознайомлення з матеріалами справи та ходом провадження (якщо у нього не було даних про це) не виявив.
В той же час, 21 серпня 2026 року позивачкою було подано заяву про відвід головуючому судді.
На її обґрунтування вона вказала свою впевненість про наявність підстав про упередженість судді. Вказала, що за ухвалою суду від 10 червня 2026 року підготовче судове засідання було відкладено на 18 серпня 2026 року 09:20 через неявку позивачки та її представника без поважних причин. Проте вважала, що вона як позивачка не була належним чином повідомлена згідно вимог ЦПК України про рух справи, надходження заяв/клопотань, вчасного надсилання судових повісток. Наголосила, що судова повістка про її особистий виклик на розгляд справи взагалі не надходила, а її представнику - адвокату Калашнікову П.В. було направлено поштове повідомлення від суду із ухвалою від 10 червня 2026 року, яке згідно поштового трекеру про рух листа було створено лише 13 серпня 2026 року о 14:23, а прибуло воно до відділення пошти 16 серпня 2026 року о 17:30.
Крім того зазначила, що заява відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження стосується суті справи, але подана з порушенням ч. 7 ст. 43 ЦПК України.
Викладені нею факти, на її думку, свідчили про те, що суддя Козаченко Р.В. прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; надсилання відправлення через два місяця після постановлення ухвали вказує, на її думку, на домовленість судді Козаченка Р.В. з відповідачем ОСОБА_2 , який також є діючим суддею Інгульського районного суду м. Миколаєва (тимчасово не здійснює правосуддя у зв`язку з мобілізацією до Збройних сил України), та може впливати на суддю, використовуючи професійні зв`язки. Вважала, що з порушень з боку судді ОСОБА_9 та відповідача ОСОБА_2 вона зробила висновок про навмисну домовленість, направлену на створення перешкод у доступі її до правосуддя. Послалася на постанову ВП ВС у справі № 908/137/18 від 04 лютого 2020 року, в якій було визначено, що відвід необхідний, якщо справа має важливе значення для правової системи України та щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача не виникло сумнівів у неупередженості судді.
Ухвалою суду від 24 серпня 2026 року в задоволенні заяви позивачки про відвід було відмовлено через безпідставність, оскільки не було встановлено дійсних та достовірних доказів про упередженість судді або ж про умисне порушення ним законодавства в частині виклику/повідомлення позивачки та її представника на судові засідання.
Виходячи зі встановлених обставин: неявка позивачки та її представника до суду; відсутність будь-якої заінтересованості про хід розгляду справи починаючи з відкриття провадження та до 21 серпня 2026 року; і подання при цьому безпідставної заяви про відвід судді менш як за один робочий день до призначеного засідання, вбачається, що позивачка не заінтересована в розгляді справи під головуванням судді Козаченка Р.В., що може викликати сумнів у стороннього спостерігача в можливій неупередженості головуючого під час розгляду справи.
Крім того встановлено, що помічник судді Козаченка Р.В. ОСОБА_10 раніше півроку в 2016 році працювала помічником судді Ленінського (тепер - Інгульського) районного суду м. Миколаєва Кирильчука О.І., але була звільнена за його поданням, через невдоволенням її роботою. Такий факт також може викликати у стороннього спостерігача думку про можливу упередженість судді під час подальшого розгляду цієї справи, в якій бере участь в якості відповідача ОСОБА_2 .
Таким чином за викладеного суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви про самовідвід суді Козаченка Р.В. від розгляду справи.
За викладеного, керуючись ст.ст. 36, 40 258-260 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Заяву про самовідвід задовольнити.
Відвести суддю Козаченка Романа Вікторовича від розгляду цивільної справи №489/953/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та стягнення коштів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
суддя Р. В. Козаченко