П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 серпня 2026 року
м. Рівне
Справа № 572/3561/25
Провадження № 22-ц/4815/1431/26
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Слободянюк Б.К.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
12 травня 2026 року в м. Сарни
Сарненського району Рівненської області
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт капітал" на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 травня 2026 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в :
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" (далі - ТОВ "Юніт капітал") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 245170252 від 08 квітня 2021 року в розмірі 18 320 гривень.
Позов мотивовано тим, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" (далі - ТОВ "Манівео") кредитним договором в неї утворилась спірна заборгованість, яка складалася з: заборгованість за тілом кредитом - 5 000 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками -13 320 гривень, і у зв`язку з відступленням на користь ТОВ "Юніт капітал" права вимоги підлягала стягненню на його користь в судовому порядку.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 12 травня 2026 року в задоволенні позову ТОВ "Юніт капітал" відмовлено.
Суд дійшов висновку, що за фактично узгодженими між контрагентами кредитної угоди умовами загальна вартість кредиту склала 6 162 гривень, з яких: сума кредиту - 5 000 гривень, проценти за користування кредитом - 1 162 гривень, а з огляду на розрахунок заборгованості первинного кредитора йому така заборгованість була сплачена позичальником в повному обсязі.
На рішення суду ТОВ "Юніт капітал" подано апеляційну скаргу, де вказувалося про його незаконність та необґрунтованість, що полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про неврахування судом першої інстанції того, що умовами кредитного договору узгоджено різні механізми нарахування процентів, а саме за дисконтною, базовою відсотковою ставкою згідно зі ст. 1048 ЦК України і за відсотками, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України. Так, 08 квітня 2021 року по 21 травня 2021 року процентна ставка становила 1,66% за кожен день користування кредитом, з 22 травня 2021 року по 18 червня 2021 року - 1,32%, 21 червня 2021 року по 18 липня 2021 року - 0,83%, і ці процента нараховувалися у порядку ст. 1048 ЦК України, а з 23 липня 2021 року по 15 жовтня 2021 року - за ставкою у 2,30 % за кожен день користування грошовими коштами у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Звертається увага на те, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, проценти за користування кредитом поділяються на два види: 1) проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України. 2) проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
Тобто, виходячи з умов кредитного договору, нараховані ОСОБА_1 проценти за користування кредитом поза межами встановленого кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення позичальником строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.
З наведених підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано, хоча про таке право роз`яснено ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 липня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частиною першою ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Разом з тим відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Норма статті 514 ЦК України вказує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як з`ясовано судом, 08 квітня 2021 року між ТОВ "Манівео" та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір кредитної лінії № 245170252 шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
За цією угодою кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту на суму 5 000 гривень строком на 14 днів на умовах строковості, зворотності, платності, а той зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.
Платіжним дорученням від 08 квітня 2021 року підтверджено, що ТОВ "Манівео" здійснено платіж на вказаний відповідачем при укладенні кредитного договору платіжний інструмент (емітовану банком платіжну картку 4731-21XX-XXXX-4421) в сумі 5 000 гривень.
28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео" та ТОВ "Таліон плюс" укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ "Манівео" передало за плату ТОВ "Таліон плюс" належні йому права вимоги, а новий кредитор прийняв права вимоги до боржників. Строк дії вказаного договору факторингу з урахуванням додаткових угод до нього №№ 19, 26, 27, 31, 32 закінчувався 31 грудня 2024 року.
Відповідно до реєстру боржників №148 від 25 серпня 2021 року до договору факторингу №28/1118-01 ТОВ "Таліон Плюс" набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 12 455 гривень, з яких 5 000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 7 455 гривень - заборгованість за відсотками.
05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" укладено договір факторингу № 05/0820-01, за яким ТОВ "Таліон плюс" передає (відступає) ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" за плату, а ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" приймає належні ТОВ "Таліон плюс" права грошової вимоги до боржника за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників. У зв`язку із укладенням додаткових угод №№ 2, 3 строк дії договору факторингу становив до 30 грудня 2024 року.
Відповідно до реєстру прав вимоги №11 від 31 серпня 2023 року до договору факторингу до ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 18 320 гривень, з яких: 5 000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 13 320 гривень - заборгованість за відсотками.
04 червня 2025 року між ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" та ТОВ "Юніт капітал" укладено договір факторингу № 04/06/26-Ю, за яким ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" передає ТОВ "Юніт капітал" за плату, а ТОВ "Юніт капітал" приймає належні ТОВ "ФК "Онлайн фінанс" права грошової вимоги до боржника за кредитними договорами вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників від 04 квітня 2025 року до договору факторингу до ТОВ "Юніт капітал" перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі в сумі 18 320 гривень, з яких 5000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 13 320 гривень - заборгованість за відсотками.
Отже, сукупністю наявних у матеріалах справи доказів стверджується виникнення між сторонами правовідносин із споживчого кредитування і належне набуття позивачем права вимоги до відповідача.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як зазначалося, суд дійшов висновку, що за фактично узгодженими між контрагентами кредитної угоди умовами загальна вартість кредиту складала лише 6 162 гривен і вона була сплачена відповідачем на користь первинного кредитора.
Узагальнені доводи апеляційної скарги з цього приводу зводилися до неврахування судом попередньої інстанції того, що умовами кредитного договору узгоджувалися різні механізми нарахування процентів, а саме за дисконтною і базовою відсотковою ставкою згідно з ст. 1048 ЦК України та за відсотками, нарахування яких ґрунтувалося на ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, відповідно до пункту 1.4. кредитного договору за користування кредитом протягом дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 605,90 (шістсот п`ять цілих дев`ять десятих) процентів річних, що становить 1,66 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним; 1.4.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 604,30 (шістсот чотири цілих три десятих) процентів річних, що становить 1,66 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати позичальнику знижки на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті. 1.4.3. У випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором, щодо виникнення у позичальника зобов`язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього договору. Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту договору
У пункті 1.7. кредитного договору зазначено про узгодження сторонами того, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору) на наступних умовах: 1.7.1. зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду; 1.7.2. з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев`ять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.
У пункті 4.3. вказувалося про те, що сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору (після 90 дня від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.1.7.2. договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
При цьому, переглядаючи справу у відповідній частині, колегія суддів зважає на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року Справа № 910/4518/16.
Так, у цій постанові щодо змісту поняття "користування кредитом" зазначено:
"74. Скаржники посилаються на те, що у кредитних договорах, укладених між ними та ПрАТ "Азовелектросталь", було встановлено, що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
75. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
76. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
77. Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.
78. Поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
79. Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.
80. Отже, "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору."
Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України вказано:
"95. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
96. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
97. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
98. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.
99. Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
100. Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
101.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за "користування кредитом", розмір якої не може бути зменшений судом.
102.Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.
103. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
104. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
105. Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
106. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
107. Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за "користування кредитом", розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
108. Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.
Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування судом роз`яснено:
109. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
110. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
111. Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
112. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
113. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
114. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
115. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
116. Тобто твердження скаржників про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
117.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).
118.Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
119.Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
120.Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.
121.Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).
122. Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)".
Між тим, здійснивши тлумачення укладеного між ТОВ "Манівео" та ОСОБА_1 кредитного договору № 245170252 від 08 квітня 2021 року, колегія суддів дійшла висновку, що в розумінні вказаного висновку у постанові Великої Палати Верховного Суду ним не передбачалося відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Так, у пункті 1.7.2., який міститься у розділі "предмет договору" безпосередньо зазначено, що це проценти від суми кредиту за кожний день користування ним. Вказаний пункт відноситься саме до умов кредитування. У розділі кредитної угоди щодо відповідальності сторін не обумовлювалося розміру, порядку і підстав здійснення нарахувань, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.
Отже, кредитор фактично ототожнював передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом із процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Разом з тим сама по собі вказівка в договорі на те, що проценти, нараховані після закінчення строку кредитування, є процентами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, не змінює їх правової природи та не звільняє кредитора від необхідності довести правові підстави і порядок їх нарахування відповідно до вимог цієї норми.
Тобто лише посилання кредитора на ст. 625 ЦК України не може автоматично трансформувати передбачені договором проценти за користування кредитом у проценти, що є мірою відповідальності за прострочення.
Поготів, навіть припускаючи обґрунтованість доводів позивача про те, що спірні нарахування є процентами у розумінні ч. 2. ст. 625 ЦК України, їх розмір у будь-якому разі підлягає оцінці з точки зору вимог законодавства про захист прав споживачів, оскільки нарахування 13 320 гривень процентів при сумі отриманого кредиту 5 000 гривень є очевидно непропорційним, а тому не може розглядатися як справедливе, розумне та добросовісне наслідку порушення зобов`язання, зокрема, з огляду на положення п. 5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яким несправедливою визнається умова договору щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, що перевищує 50 відсотків вартості продукції.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відсутність позову про оспорення правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Тому доводи апеляційної скарги не спонукають до скасування оскаржуваного рішення, позаяк фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів і тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у зручний спосіб, який має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт капітал" залишити без задоволення, а рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 12 травня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О. Гордійчук
Н.М. Ковальчук