Справа № 212/303/26
2/212/2241/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2026 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу, в складі: головуючого судді - Дехта Р.В., за участі секретаря судового засідання Попик С.Д., порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження в залі суду у м.Кривий Ріг за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третяособа: Служба справах дітей виконкому покровської районної В МІСТІ РАДИ про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ; третя особа: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ВИКОНКМУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ, СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГОГОЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів,-
ВСТАНОВИВ:
07 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до ОСОБА_4 , третяособа: Служба справах дітей виконкому покровської районної В МІСТІ РАДИ про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Ухвалою суду від 16.02.2026 року справу прийнято до загального провадження.
В червні 2026 року з зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів звернулася ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ; третя особа: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ВИКОНКМУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ, СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГОГОЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ.
Ухвалою суду від 15.06.2026 року зустрічний позов прийнято та об`єднано в одне провадження з первісним позовом.
29.07.2026 року було закрите підготовче провадження у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третяособа: Служба справах дітей виконкому покровської районної В місті ради про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ; третя особа: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ВИКОНКОМУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ, СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГОГОЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Сторони у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, направили на адресу суду заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, так як розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.
Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що первісні позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом при розгляді справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають неповнолітнью дитину ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач за первісним позовом прохає позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити доцільність проживання неповнолітнього ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_1 . Стягнути аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі в розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що становить 3196 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 прохає визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_3 . Стягнути аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. Повідомляє, що перебуває в зареєстрованому шлюбі, родина має сталий дохід. Виключно позитивно характеризується за місцем проживання. Син проживає з батьками колишнього чоловіка.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше) є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Отже, законом визначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У відповідності до частин першої, другої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Отже, при розгляді справ, в тому числі і щодо місця проживання дитини, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до статті 163 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Згідно із статтею 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Водночас частиною другою статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У справі, встановлено, що спір виник між батьками, щодо визначення місця проживання неповнолітнього з одним із батьків.
Також встановлено, що на момент розгляду справи неповнолітньому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилося шістнадцять років.
Ураховуючи, що дитина, яка на час розгляду цієї справи досягла шістнадцятирічного віку, у зв`язку із чим в силу положень частини третьої статті 160 СК України, частини другої статті 29ЦК України набула право самостійно визначати своє місце проживання, сторони в судовому засіданні не заявляли про вислухання думки та бажання дитини.
На підтвердження заявлених первісних та зустрічних позовних вимог про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів сторонами не надано суду відповідних належних та допустимих доказів. Суд також враховує, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка вже досягла 14 років. Сторонами також не надано доказів того, з ким станом на даний час проживає дитина.
Позивач за первісним позовом в своїй позовній заяві стверджує, що неповнолітній син проживає з ним з квітня 2022 року, однак як вбачається з відповіді №3224387 від 25.082026 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку про джерела та суми доходів, в період з січня 2026 по березень 2026 ОСОБА_1 отримував виплати як військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , що свідчить про те, що ОСОБА_1 разом з неповнолітнім не проживав.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи надані докази, суд дістається висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ; про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів не підлягають задоволенню, оскільки неповнолітньому сину сторін по справі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на дату та час ухвалення рішення по справі виповнилось шістнадцять років, а тому неповнолітній син сторін по справі має право самостійно визначати своє місце проживання, сторони по справі не навели належними та допустими доказами, що дитина проживає іх певною стороною по справі, враховуючи ту обставину, що первійсний позивач ОСОБА_1 на дату подачи позову, а саме 07.01.2026 року перебував в лава Збройних Сил України, Військова частина НОМЕР_1 , дата звільнення 04.02.2026 року, а тому дитина з ним не могла проживати нада подачи позову, та враховуючи ту обставну, що первісний позивач, батько дитини не довів належними та допустими доказами, що первісний відповідач мати дитини, не виконує свої батьківськи обов`язки, що є підставою для позбавлення батьківських прав.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 200, 247, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба справах дітей виконкому покровської районної В МІСТІ РАДИ про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ; третя особа: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ВИКОНКМУ ПОКРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ В МІСТІ РАДИ, СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ГОГОЛІВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, відмовити повністю.
Розяснити сторонам по справі, що вони мають право подачи позов про стягнення аліментів на утримання дитини в майбутньому, в разі проживання дитини із матір`ю або батьком дитини.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне судове рішення складено і підписано без його проголошення 26 серпня 2026 року.
Суддя: Р. В. Дехта