УХВАЛА
м. Вінниця
25 серпня 2026 р. Справа № 120/12705/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Поліщук Ірина Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Касаційного адміністративного суду, судді Жука Андрія Володимировича, секретаря судового засідання Яроша Дмитра Вікторовича про визнання незаконними та протиправними дій та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ :
17.08.2026 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верховного Суду, Касаційного адміністративного суду, судді Жука Андрія Володимировича, секретаря судового засідання Яроша Дмитра Вікторовича, у якій він просить:
- звільнити ОСОБА_2 від судових витрат, а саме від сплати судового збору за подання цього адміністративного позову з підстав відсутності будь-якого доходу або заробітку;
- визнати незаконними та протиправними дії секретаря судового засідання Дмитра Вікторовича ЯРОШ Верхового Суду у складі Касаційного адміністративного суду в частині порушення вимог Українського правопису під час написання імені, по батькові, прізвища ОСОБА_3 у процесуальних судових документах, що призвело до дегуманізації (розлюднення, перетворення на "об`єкт") по відношенню до ОСОБА_3 та до умисного, усвідомленого запровадження дискримінації за ознаками посади чи звання (чину, статусу, титулу);
- визнати незаконними та протиправними дії судді Андрія Володимировича ЖУК Верхового Суду у складі Касаційного адміністративного суду в частині порушення вимог Українського правопису під час написання імені, по батькові, прізвища ОСОБА_3 у процесуальних судових документах, що призвело до дегуманізації (розлюднення, перетворення на "об`єкт") по відношенню до ОСОБА_3 Скакуна та до умисного, усвідомленого запровадження дискримінації за ознаками посади чи звання (чину, статусу, титулу);
- зобов`язати секретаря судового засідання Дмитра Вікторовича ЯРОШ Верхового Суду у складі Касаційного адміністративного суду, суддю Андрія Володимировича ЖУК Верхового Суду у складі Касаційного адміністративного суду під час виконання своїх обов`язків в рамках наданих повноважень дотримуватись вимог Українського правопису з урахуванням правових висновків Верхового Суду, викладених у Постанові від 22 травня 2024 року по справі №640/9824/19.
Положеннями пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд враховує наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано одне із основоположним прав людини права на справедливий суд, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
Дане право випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом.
Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України:
адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Водночас поняття позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як слідує із матеріалів позовної заяви у межах даної справи позивач оскаржує дії секретаря судового засідання Яроша Дмитра Вікторовича та судді Жука Андрія Володимировича в частині порушення вимог Українського правопису під час написання імені, по батькові, прізвища Людини Олександра Івановича Скакуна у процесуальних судових документах, що призвело, на переконання позивача, до дегуманізації (розлюднення, перетворення на "об`єкт") по відношенню до Людини Олександра Івановича Скакуна та до умисного, усвідомленого запровадження дискримінації за ознаками посади чи звання (чину, статусу, титулу).
З доданих до позовної заяви документів вбачається, що суддею Жук Андрієм Володимировичем в ухвалі від 24.07.2026 року зазначено прізвище, ім`я та по батькові позивача " ОСОБА_1 " та " ОСОБА_1 ", що на переконання позивача означає дегуманізацію (розлюднення, перетворення на "об`єкт") по відношенню до Людини Олександра Івановича Скакуна та до умисного, усвідомленого запровадження дискримінації за ознаками посади чи звання (чину, статусу, титулу).
Крім того, секретарем судового засідання Ярошем Дмитром Вікторовичем у супровідному листі від 27.07.2026 року зазначено позивача " ОСОБА_1 ".
Як стверджує позивач, у прийнятих "процесуальних судових документах" відповідачі оминули визначенні Українським правописом вимоги щодо написання власного імені людини, вчинили незаконні дії, які полягають у порушенні, ігноруванні і недотриманні вимог Українського правопису та запровадженні дегуманізації, що протирічить його власній людській волі.
Крім того у поданій позовній заяві позивач також звернув увагу на те, що відповідачі вірно зазначили саме Голову Верховної ради України Руслана Стефанчука, оскільки саме його вказали відповідно до визначених Українським правописом вимог, а саме "Руслан СТЕФАНЧУК".
Не погоджуючись з вказаними діями позивач звернувся до суду з даним позовом до адміністративного суду.
Відповідно до положень частин 1 статті 253 КАС України, суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Питання про внесення виправлень суд може вирішити в порядку письмового провадження. У разі необхідності суд може розглянути питання внесення виправлень у судове рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина 1 статті 253 КАС України).
Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо.
Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його невірного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, невірні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо.
Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не має права змінювати зміст судового рішення, а лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
Крім того, слід наголосити, що виправленню підлягають описки, які мають істотний характер, і до них безпосередньо належить неправильне написання прізвищ та імен.
Відтак, якщо позивач вважає, що суддею чи секретарем судового засідання невірно вказано власне ім`я позивача, то останній має право звертатися до суду в порядку статті 253 КАС України із заявою про виправлення описки, а не подавати позовну заяву.
Крім того, оскаржувані дії судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Жуком Андрієм Володимировичем пов`язано саме із розглядом судової справи №120/8270/26, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям "здійснення правосуддя" та свідчить про те, що у даному випадку суддя/суд не є суб`єктом владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади.
Згідно статтею 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у справі. Це можливо лише у випадках, коли суд виступає як звичайна установа (особа), а не як орган, що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, встановленому законодавством про судочинство.
Вказана позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 02.12.1998 та у рішенні від 23.03.2011 у справі № 6-1386св10.
Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів, у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України (у відповідній редакції - прим.) суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.
У Рішенні від 23.05.2001 №6-рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Крім того у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03 квітня 2018 року в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Відповідної позиції дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі №757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі №462/32/17, від 20 березня 2019 року в справі №295/7631/17, від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18, від 02 жовтня 2019 року в справі №815/110/16, від 16 жовтня 2019 року в справі №1340/4052/18, від 27 листопада 2019 року в справі №1540/4005/18, від 26 лютого 2020 року в справі №280/1334/19, а також Верховний Суд у постановах від 01 серпня 2018 року в справі №813/2579/17, від 18 січня 2019 року в справі №826/1198/17, від 31 липня 2019 року в справі №636/5534/15, від 05 березня 2021 року в справі №640/19503/19, від 21 липня 2022 року в справі №580/5292/21, від 28 грудня 2022 року в справі №640/30494/21, від 26 січня 2023 року в справі №420/9956/22, від 02 березня 2023 року в справі №990/54/22, від 08 травня 2023 року в справі №580/2605/22, від 26 липня 2023 року в справі № 580/1016/23, від 13 червня 2024 року в справі № 280/8200/23 та інших.
Таким чином відносини, що виникли між сторонами в даному випадку за своєю правовою суттю не є владно-управлінськими, а безпосередньо стосуються дій судді щодо вчинення процесуальних дій у межах справи №120/8270/26.
Разом із тим слід наголосити, що дії відповідачів, полягають у порушенні, на думку позивача, суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Жуком Андрієм Володимировичем та секретарем судового засідання Ярошем Дмитром Вікторовичем норм Українського правопису пов`язані саме із невірним зазначенням власного імені позивача.
З огляду на вищевикладене цей спір не можна класифікувати як публічно-правовий та такий позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Заявлені позовні вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.
За таких обставин у відкритті провадження належить відмовити.
Керуючись статтями 170, 248, 256 КАС України, -
УХВАЛИВ :
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду, Касаційного адміністративного суду, судді Жука Андрія Володимировича, секретаря судового засідання Яроша Дмитра Вікторовича про визнання незаконними та протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна