ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
"25" серпня 2026 р. справа № 300/5075/26
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.11.2025 №0/28503/2403 про сплату штрафу в сумі 23935,09 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку визначеному статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказаною ухвалою суд зазначив, що на стадії відкриття провадження позбавлений можливості встановити дату, з якої позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а отже надати оцінку дотриманню ним строку звернення до суду та поважності причин його можливого пропуску, внаслідок чого, з метою повного й об`єктивного з`ясування зазначених обставин витребувано у Головного управління ДПС в Івано-Франківській області належним чином засвідчені докази направлення/вручення позивачу податкового повідомлення-рішення від 05.11.2025 № 0/28503/2403, зокрема, копію поштового відправлення, повідомлення про вручення, відомості про особу, яка отримала кореспонденцію, трекінг поштового відправлення та інші наявні документи, що підтверджують дату і спосіб доведення цього рішення до відома позивача.
14.08.2026 від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про залишення позовної заяви в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 05.11.2025 №0/28503/2403 про сплату штрафу в сумі 23935,09 грн.(а.с.71-73).
Вказана заява вмотивована тим, що податкове повідомлення-рішення від 05.11.2025 №0/28503/2403 отримане позивачем 10.11.2025, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_2 на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Відповідно до змісту клопотання про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що про існування податкового повідомлення-рішення від 05.11.2025 №0/28503/2403 позивач дізнався лише з листа Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 25.05.2026 № 56/ЗПІ/09-19-24-08-06. Зазначено, що податкове повідомлення-рішення та пов`язані з ним документи він не отримував, а підписи, якими засвідчено їх нібито вручення, йому не належать.
Вирішуючи питання щодо строку звернення до суду в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 05.11.2025 №0/28503/2403, суд вказує на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин першої, третьої та шостої статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Положеннями частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та для інших осіб.
Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Абзацом другим цієї частини визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.
Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Отже провадження в адміністративній справі з вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, може бути відкрито на підставі позову, що поданий після спливу шестимісячного строку, котрий обчислюється з дня, коли відповідач дізнався або повинен був дізнатись про прийняття згаданого рішення.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов`язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Суд у цьому контексті зазначає, що відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до суду встановлюється шестимісячний строк, який якщо інше встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатисть про порушення прав, свобод чи інтересів.
Так, підставою позовної заяви є оскарження податкового повідомлення-рішення від 05.11.2025 № 0/28503/2403.
Із матеріалів відзиву на позовну заяву судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 05.11.2025 № 0/28503/2403 надсилалося позивачу за адресою: вул. Шевченка, 20. С. Ямниця, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77422, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 7601801199436 (а.с.95).
У повідомленні про вручення поштового відправлення № 7601801199436 (а.с.95) зазначено про вручення поштового відправлення адресату 10.11.2025 та міститься підпис отримувача.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, зокрема надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У пункті 42.5 статті 42 ПК України зазначено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Водночас позивач, заперечуючи факт отримання зазначеного поштового відправлення, обмежується твердженням про те, що підпис у повідомленні про вручення йому не належить.
Суд зазначає, що саме по собі таке твердження, за відсутності належних доказів на його підтвердження, не спростовує відомостей належним чином оформленого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Окрім того, в даному аспекті суд вказує, що відповідно до пункту 91 Правил № 270 під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплат коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник об`єкта поштового зв`язку на підставі пред`явленого адресатом (одержувачом) документа, що посвідчує особу згідно із законодавством.
Отже, перевірка документів, що посвідчують особу адресата, особу, яка одержує поштове відправлення замість такого адресата, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення покладено на працівників поштового зв`язку.
Відповідно до пункту 32 Правил № 270 поштове відправлення, поштовий переказ супроводжує така інформація, що надається відправником або зазначається на поштовому відправленні, якщо обов`язковість її надання (зазначення на поштовому відправленні) встановлена оператором поштового зв`язку: Найменування адресата (одержувача) та відправника: для фізичних осіб прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), для юридичних осіб повне найменування підприємства, установи, організації, якщо відомо ім`я та прізвище адресата.
У повідомленні про вручення поштового відправлення №7601801199436 (а.с.95) зазначено про його вручення адресату 10.11.2025 та міститься підпис одержувача.
Доказів, які б спростовували відомості зазначеного повідомлення про вручення та об`єктивно підтверджували твердження позивача про виконання підпису іншою особою, матеріали справи не містять.
Суд також враховує, що працівником поштового зв`язку не внесено відміток про неможливість вручення поштового відправлення, неправильність адреси, відсутність адресата чи інші обставини, які б свідчили про його невручення.
За таких обставин суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 05.11.2025 № 0/28503/2403 вручено позивачу 10.11.2025, а наведені ним доводи про те, що підпис у повідомленні про вручення йому не належить, не підтверджені належними доказами та не спростовують установлених судом обставин вручення.
Водночас, у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач не зазначає жодних причин пропуску строку звернення до суду.
Суд у цьому контексті також враховує правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.01.2024 у справі № 380/15525/21, від 21.10.2021 у справі № 360/4692/19 та від 17.03.2021 у справі № 823/1606/17, у яких зазначено, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Суд також наголошує на тому, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Суд не встановив причин та обставин, які б дійсно перешкоджали позивачу звернутись до суду з позовом у строк, визначений законом.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).
Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З таких підстав, суд вважає, що у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити повністю, причини пропуску строку звернення до суду визнати неповажними.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 згаданого Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, суд висновує, що позов необхідно залишити без розгляду.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без розгляду.
Роз`яснити позивачу, що після усунення підстав, з яких позов залишено без розгляду, він має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Ухвала постановлена 25.08.2026, у зв`язку з перебуванням судді Панікара І.В. у відпустці в період з 17.08.2026 по 24.08.2026.