КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2026 року м. Київ справа №320/39874/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
визнати протиправними дії щодо відмови у звільненні з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до п. 2г ч. 4 ст. 26 Закону Укрїани "Про віськовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, відповідно до п. 2г ч. 4 ст. 26 Закону України "Про віськовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на утриманні позивача перебуває троє неповнолітніх дітей, а саме, одна спільна дитина та дві доньки його цивільної дружини від попереднього шлюбу. Позивач наполягає на тому, що факт спільного проживання та матеріального забезпечення дітей є достатньою підставою для реалізації права на звільнення, незалежно від наявності споріднення. Відмова відповідача є протиправною та не ґрунтується на нормах Закону.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі.
У зв`язку з повторним автоматизованим розподілом справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2024 прийнято справу до провадження та ухвалено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що малолітні діти його цивільної дружини перебувають саме на його утриманні. Відповідач зауважив, що обов`язок утримання дітей за законом покладено на їх рідного батька, і позивачем не надано доказів неможливості такого утримання з боку батька. Крім того, відповідач повідомив, що наказом від 29.01.2024 № 29 позивача виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та переведено до іншої військової частини (в/ч НОМЕР_2 ), у зв`язку з чим, будь-які правовідносини між сторонами припинені.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
17.07.2023 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами, посилаючись на перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
До рапорту позивачем було додано: Копію свідоцтва про народження спільної дитини - ОСОБА_2 (2022 р.н.), де позивач вказаний батьком; Копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_3 (2009 р.н.) та ОСОБА_4 (2008 р.н.), де батьком зазначено іншу особу - ОСОБА_5 ; Акти обстеження житлово-побутових умов, видані депутатом Яготинської міської ради, які засвідчують спільне проживання та ведення спільного господарства.
Листом від 24.07.2023 № 4784/177/3107 командир Військової частини НОМЕР_1 відмовив у задоволенні рапорту у зв`язку з ненаданням документів, що підтверджують факт перебування двох дітей цивільної дружини на повному утриманні позивача, та документів, що свідчать про неможливість їх утримання біологічним батьком.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.01.2024 року № 29, старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та направлено для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 на виконання наказу Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.01.2024 року № 34-РС.
Наведене зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України № 69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (далі - Закон № 2232).
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Згідно ч. 5 ст. 1 Закону № 2232 від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до норм п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини, як перебування на їхньому утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
Так, визначальним для звільнення є не сам факт наявності трьох дітей або спільного проживання з ними, а саме перебування їх на утриманні військовослужбовця.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України обов`язок утримувати дитину до її повноліття покладено на її біологічних батьків.
Тобто, обов`язок по утриманню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 законодавчо покладено на їхнього батька ОСОБА_5 .
Стаття 268 СК України передбачає обов`язок вітчима чи мачухи утримувати неповнолітніх падчерку або пасинка, які з ними проживають, лише за умови сукупності таких обставин: якщо у дітей немає матері, батька, діда, баби або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; якщо шлюб між матір`ю дітей та вітчимом зареєстрований у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 21 СК України проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Таким чином, на відміну від батьків, обов`язок вітчима щодо утримання падчерки та пасинка не є безумовним, а виникає виключно за наявності визначених законом обставин, тоді як право вітчима брати участь у вихованні падчерки та пасинка реалізується за умови їх спільного проживання однією сім`єю.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 14.12.2023 року у справі № 160/11228/23, у якій, хоча спір і виник щодо звільнення військовослужбовця зі служби, суд касаційної інстанції, застосовуючи норми сімейного законодавства у подібних правовідносинах, зазначив, що особа, перебуваючи у шлюбі з матір`ю дітей, має право на участь у їх вихованні за умови спільного проживання однією сім`єю, однак обов`язок щодо їх утримання як вітчима виникає лише у разі відсутності матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або якщо такі особи з поважних причин не можуть надавати належного утримання, що є релевантним і для вирішення даного спору щодо надання відстрочки.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі (у даному випадку цивільноу), має право на участь у вихованні її дитини, оскільки вони проживають однією сім`єю. При цьому, обов`язок щодо утримання пасинка позивача, у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо у дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. У спірних правовідносинах, матір дітей не позбавлена батьківських прав та не звільнена від виконання обов`язку щодо утримання своїх дітей. Матеріали справи не містять доказів того, що вона з поважних причин не може забезпечувати їх утримання.
Суд звертає увагу, що відповідно до вимог п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ключовою умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є саме перебування трьох і більше дітей на утриманні. Така обставина має бути підтверджена належними та допустимими доказами, які свідчать про існування у особи відповідного юридичного обов`язку, а не лише фактичної участі у забезпеченні дітей.
Оскільки позивач не перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір`ю дітей, він не набув статусу вітчима, а діти не набули статусу пасинка/падчерки.
Отже, у позивача не виникло правового обов`язку щодо їх утримання в розумінні законодавства.
Судом також враховується й те, що позивачем ні до рапорту, ні до матеріалів справи не надано доказів, які б підтверджували неможливість виконання батьківських обов`язків громадянином ОСОБА_5 , при цьому, акти обстеження житлово-побутових умов, складені депутатом місцевої ради, фіксують лише факт спільного проживання сторін на певний момент, проте не є документами, що підтверджують повне фінансове та матеріальне утримання дітей виключно позивачем.
Підлягає увазі також і те, що доданий до позовної заяви рапорт позивача (а.с. 24-28) на звільнення з військової служби не відповідає рапорту, поданому позивачем 17.07.2023 за вхідним № 7810 (а.с. 43).
На переконання суду, позивач не довів наявності передбачених законом умов, за яких на нього покладається обов`язок утримувати дитину/дітей дружини, а, отже, відсутні підстави вважати, що на його утриманні перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Слід також звернути увагу і на тому, що на момент розгляду даної справи, позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та переведений до Військової частини НОМЕР_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними доказами факт утримання трьох дітей на момент подачі рапорту, а також актуальність позовних вимог до відповідача на момент судового розгляду, з огляду на що, дії Військової частини НОМЕР_1 при розгляді рапорту позивача від 17.07.2023 були правомірними, вчиненими на підставі та в межах чинного законодавства.
Стороною відповідача під час розгляду спору було доведено правомірність своїх дій, на противагу чому, доводи позовної заяви не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства, відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.