КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про відмову в забезпеченні позову
26 серпня 2026 року м. Київ №320/33772/26
Київський окружний адміністративний суд в складі судді Білоус А.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.08.2026 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформленого Повідомленням № 2268/1066 від 11.08.2026 - до набрання законної сили судовим рішенням у справі;
- заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 (та його посадовим/службовим особам) вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на військову службу під час мобілізації, видачі розпоряджень, мобілізаційних розпоряджень, направлень для проходження військової служби, а також примусового направлення до військових частин/навчальних центрів - до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що у будь-який момент може бути підданий примусовим заходам мобілізації, призову на військову службу, направленню до навчального центру та подальшому проходженню військової служби у Збройних Силах України. Наголошує, що у разі здійснення призову позивача на військову службу під час розгляду даної адміністративної справи позивач буде позбавлений реальної можливості реалізовувати своє право на судовий захист, особисто брати участь у судових засіданнях та надавати пояснення.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази обґрунтованості заяви про забезпечення позову, суд прийшов до такого.
Частинами 1 та 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За змістом наведеної норми, для висновку про наявність підстав для забезпечення позову заявнику необхідно довести очевидність протиправності рішення, дії, бездіяльності суб`єкта владних повноважень, що оскаржуються та/або ускладнення, унеможливлення виконання рішення суду або захисту прав, свобод, інтересів, за захистом яких звернулась особа, якщо не будуть вжиті заходи забезпечення позову.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).
Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
З врахуванням зазначеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Отже, суд зазначає, що обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №826/13306/18).
У цій справі необхідність забезпечення позову заявник пов`язує з можливістю його призову на військову службу під час мобілізації до вирішення спору по суті.
Водночас матеріали заяви не містять доказів того, що щодо позивача на час її розгляду вже вчиняються конкретні дії, безпосередньо спрямовані на його призов та відправлення для проходження військової служби. Отже, наведений заявником ризик ґрунтується на припущенні щодо можливого розвитку подій у майбутньому та не підтверджений конкретними фактичними обставинами.
Саме по собі рішення про відмову у наданні відстрочки не є рішенням про призов позивача на військову службу та не свідчить про неминучість такого призову до вирішення цієї справи.
За таких обставин заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення або ефективний захист чи поновлення його прав у розумінні пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.
Щодо вимоги про зупинення дії рішення про відмову у наданні відстрочки суд ураховує, що зупинення дії такого рішення саме по собі не породжує для позивача права на відстрочку та не є тотожним прийняттю рішення про її надання. Тому цей захід самостійно не усуває ризику, на який посилається заявник.
Крім того, за відсутності доказів вчинення щодо позивача конкретних дій, спрямованих на призов, встановлення заборони відповідачу реалізовувати передбачені законом повноваження не відповідало б критеріям необхідності та співмірності, визначеним статтями 150, 151 КАС України.
Питання правомірності оскаржуваного рішення потребує дослідження підстав його прийняття, поданих позивачем документів та дотримання відповідачем установленої процедури. Тому на цій стадії відсутні підстави для висновку про наявність очевидних ознак протиправності рішення у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України без фактичного вирішення спору по суті.
Таким чином, заявником не доведено наявності жодної з передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для застосування заявлених заходів забезпечення позову.
Ураховуючи викладене, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Білоус А.Ю.