КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2026 року справа № 320/37823/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ФОП ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
В С Т А Н О В И В:
Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 40303,15 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю та не сплатив самостійно адміністративно-господарські санкції. Загальна сума заборгованості за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 40303,15 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач не надав до суду доказів відмови підприємства у працевлаштуванні осіб з інвалідністю як за їх особистими зверненнями, так і за направленнями органів виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, місцевого самоврядування, громадських організацій осіб з інвалідністю.
Відповідач вказав, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Разом з тим відповідач повідомляв відповідні центри зайнятості населення про наявність вакантних робочих місць, на які мали змогу працевлаштуватися особи з інвалідністю, а тому вживав заходів, передбачених законодавством, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення у сфері господарювання.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до податкових розрахунків та відомостей, які розміщені в Централізованому банку даних з проблем інвалідності щодо відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників у звітний 2023 рік складала 8 осіб, з яких найманих працівників - осіб з інвалідністю - 0, що не відповідає встановленому нормативу - 1, за правилами частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII.
07.03.2024 в е-кабінеті роботодавця розміщений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік на суму 39715,59 грн.
Відповідачем не виконано вимоги щодо самостійної сплати до 15.04.2024 сум адміністративно-господарських санкцій у відповідному розмірі, у зв`язку з чим йому нарахована пеня в розмірі 587,56 грн.
Загальна сума до сплати складає 40303,15 грн.
Зазначені санкції у добровільному порядку відповідач не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум у примусовому порядку.
Відповідно до статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Як убачається з матеріалів справи, у першому та другому кварталах 2023 року кількість працівників у відповідача становила відповідно 10 та 9 осіб. Водночас за результатами року середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 8 осіб, у зв`язку з чим для нього встановлювався норматив у кількості одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.
На виконання зазначених вимог відповідачем було створено два робочих місця - сортувальника виробів, сировини та матеріалів та формувальника трикотажних виробів, що підтверджується штатним розписом, введеним у дію з 01.08.2022.
Судом також установлено, що виробничі потужності, де здійснюється діяльність відповідача, знаходяться у місті Житомирі за адресою: проїзд Складський, будинок 16-А, фабрика «Комфорт Текс», де здійснюється виготовлення шкарпетно-панчішних виробів торгової марки «Lomani», власником якої є відповідач.
Отже, відповідачем були створені відповідні робочі місця для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю, що свідчить про вжиття ним заходів, спрямованих на виконання встановленого законом нормативу.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеним учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року №129, передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною другою статті 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю.
Водночас статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, побажань осіб з інвалідністю, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 18-1 Закону №875-XII передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.
Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною та взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданої нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявної у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Також державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії), а також іншу передбачену законом інформацію.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за встановленою формою.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком самостійно підбирати та працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, визначені частиною першою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи щодо створення для них робочих місць, зокрема створило відповідні робочі місця та своєчасно, достовірно і в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього, зокрема через відсутність таких осіб, відмову особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство або бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню.
У цій справі відповідачем створено два робочих місця, які могли бути використані для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується штатним розписом, введеним у дію з 01.08.2022.
Крім того, відповідно до доводів відповідача, останнім повідомлялися відповідні центри зайнятості про наявність вакантних робочих місць, на які могли бути працевлаштовані особи з інвалідністю. Позивачем не спростовано наведені обставини належними та допустимими доказами.
При цьому позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, відмовлено особам з інвалідністю у прийнятті на роботу, несвоєчасно надано державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно подано Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому законодавством.
Отже, позивачем не доведено факту протиправного ухилення відповідача від виконання встановленого законом нормативу або протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на створені вакантні робочі місця.
За таких обставин суд вважає, що у діях ФОП ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, необхідний для застосування адміністративно-господарських санкцій, а тому підстави для стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені відсутні.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 жовтня 2023 року у справі № 640/14143/21, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19, від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 807/612/16, від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі № 820/2204/16, від 31 липня 2019 року у справі № 812/1164/18.
У зв`язку з наведеним суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Оскільки спір вирішено не на користь суб`єкта владних повноважень, у силу вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.