КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2026 року справа № 320/40209/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «ВАСИЛЬКІВТРАНСАВТО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) до Приватного підприємства «ВАСИЛЬКІВТРАНСАВТО» (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства «ВАСИЛЬКІВТРАНСАВТО» за невиконання нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 263696,40 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого законом нормативу, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості разом з пенею.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги позивача не підтримав та просив відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що відповідачем вживалися заходи для виконання вимог чинного законодавства.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач не подав своєчасно, до 31.03.2025, уточнюючих даних за попередній (звітний) рік до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, які могли б вплинути на суму або скасування адміністративно-господарських санкцій, зазначених у Розрахунку АГС.
У додаткових поясненнях позивач зазначив, що визначення суб`єктів господарювання, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюється в автоматизованому режимі на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності; відповідачем у 2024 році не було подано уточнюючих показників за звітний рік до 31.03.2025 та не було подано до відповідної філії Київського обласного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН щодо вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Позивач вважає, що зазначені обставини свідчать про невжиття відповідачем усіх необхідних заходів для виконання нормативу, а посилання на необхідність проведення перевірки органами Держпраці є необґрунтованими з огляду на зміни законодавства, якими запроваджено автоматизований порядок визначення невиконання нормативу. Також позивач послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 40 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб.
Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становив 2 робочих місця.
Як зазначає позивач, відповідачем не забезпечено працевлаштування передбаченої нормативом кількості осіб з інвалідністю, тому до 15.04.2025 він мав самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 261863,38 грн.
Квитанція із розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, розміщена в електронному кабінеті роботодавця на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.
Адміністративно-господарські санкції сплачено не було, у зв`язку з чим відповідачеві нараховано пеню у розмірі 1833,02 грн.
Доказів сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в загальній сумі 263696,40 грн. судом не отримано.
Разом з тим судом встановлено, що відповідачем у спірному 2024 році були створені робочі місця, призначені для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю. Зокрема, відповідачем створено два робочих місця - сортувальника виробів, сировини та матеріалів та формувальника трикотажних виробів, що підтверджується штатним розписом, введеним у дію з 01.08.2022.
Судом також встановлено, що виробничі потужності відповідача знаходяться у місті Житомирі за адресою: проїзд Складський, будинок 16-А, фабрика «Комфорт Текс», де здійснюється виготовлення шкарпетно-панчішних виробів торгової марки «Lomani», власником якої є відповідач.
Отже, відповідачем були створені робочі місця, які могли бути використані для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізовувати права і свободи людини і громадянина, визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).
Відповідно до статті 17 Закону № 875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Статтею 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу та здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, а також інформацію, необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, визначеному законодавством.
Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції є адміністративно-господарськими санкціями, оскільки застосовуються уповноваженим державним органом у зв`язку з порушенням установлених законом правил здійснення господарської діяльності.
Водночас правове регулювання спірних правовідносин було змінено Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX, яким, зокрема, запроваджено автоматизований механізм визначення суб`єктів господарювання, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.
При цьому автоматизований розрахунок адміністративно-господарських санкцій виходячи з даних державних інформаційних систем має значення для визначення показників, на підставі яких розраховано суму санкцій, проте сам по собі не виключає необхідності встановлення в судовому порядку наявності передбачених законом підстав для відповідальності конкретного роботодавця.
Предметом спору у цій справі є саме стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені, а тому суд має встановити не лише факт відсутності у відповідача необхідної кількості фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю, а й наявність передумов для застосування до нього відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.
Судом установлено, що за даними, використаними позивачем при формуванні Розрахунку АГС, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2024 рік становила 40 осіб, тоді як середньооблікова чисельність працівників з інвалідністю становила 0 осіб, у зв`язку з чим позивач визначив норматив у кількості 2 робочих місць.
Разом з тим зазначені показники не спростовують того, що відповідачем були створені робочі місця, призначені для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем створено два робочих місця - сортувальника виробів, сировини та матеріалів та формувальника трикотажних виробів, що підтверджується штатним розписом, введеним у дію з 01.08.2022.
Отже, відповідачем вчинялися дії, безпосередньо спрямовані на виконання передбаченого статтею 18 Закону № 875-XII обов`язку щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.
У зв`язку з цим сама по собі відсутність у 2024 році фактично працевлаштованих на таких робочих місцях осіб з інвалідністю не може безумовно свідчити про невиконання відповідачем установленого законом обов`язку.
Обов`язок роботодавця щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не може ототожнюватися з обов`язком самостійно забезпечити фактичне працевлаштування таких осіб незалежно від наявності відповідних кандидатів та їх звернення.
Разом з тим позивачем не надано суду доказів того, що особи з інвалідністю зверталися до відповідача для працевлаштування на створені робочі місця та що відповідач безпідставно відмовив їм у прийнятті на роботу.
Не надано також доказів того, що створені відповідачем робочі місця не могли бути використані для працевлаштування осіб з інвалідністю або що відповідач умисно ухилявся від виконання покладених на нього законом обов`язків.
Щодо доводів позивача про неподання відповідачем форми звітності № 3-ПН суд зазначає таке.
Відсутність у відповідного центру зайнятості інформації про вакансії може свідчити про неналежне виконання роботодавцем окремого обов`язку щодо інформування органів зайнятості, однак така обставина сама по собі не є безумовним доказом того, що відповідач не створив робочих місць або умисно ухилявся від працевлаштування осіб з інвалідністю.
У цій справі судом установлено факт створення відповідачем двох відповідних робочих місць. Водночас позивачем не доведено, що відсутність фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю настала саме внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача.
Щодо посилань позивача на неподання відповідачем до 31.03.2025 уточнюючих даних до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування суд зазначає, що така обставина має значення для достовірності відомостей, на підставі яких в автоматизованому режимі сформовано Розрахунок АГС, однак не замінює встановлення самого факту правопорушення у сфері працевлаштування осіб з інвалідністю.
Саме по собі формування Фондом розрахунку адміністративно-господарських санкцій на підставі відомостей, отриманих від Пенсійного фонду України, підтверджує механізм визначення їх розміру, але не доводить, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23 суд враховує у частині висновків щодо автоматизованого визначення Фондом показників невиконання нормативу на підставі даних державних реєстрів.
Разом з тим наведена правова позиція не означає, що автоматизований розрахунок санкцій сам по собі є достатнім доказом наявності складу господарського правопорушення у кожному конкретному випадку.
Автоматизований порядок визначення суми адміністративно-господарських санкцій не виключає обов`язку суду надати оцінку доводам відповідача щодо вжиття ним заходів для виконання нормативу та дослідити всі докази, що мають значення для правильного вирішення спору.
Щодо посилань позивача на необхідність проведення перевірки органами Держпраці суд зазначає, що наведені сторонами правові позиції Верховного Суду стосувалися різного правового регулювання та мають застосовуватися з урахуванням змін, внесених Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX.
Водночас для вирішення цієї справи визначальним є інше: позивач повинен довести наявність правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, а суд повинен оцінити всі наявні у справі докази у їх сукупності.
У даній справі позивач обґрунтовує позов насамперед відомостями, відповідно до яких у відповідача у 2024 році не було працевлаштовано осіб з інвалідністю у кількості, що відповідала нормативу.
Однак судом установлено, що відповідачем було створено два робочих місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, а доказів відмови у працевлаштуванні конкретним особам з інвалідністю, неналежного функціонування створених робочих місць або інших дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання нормативу, матеріали справи не містять.
Отже, відсутність фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю у кількості, визначеній нормативом, за встановлених судом обставин не може автоматично ототожнюватися з винним невиконанням відповідачем вимог статей 18, 19 Закону № 875-XII.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас у цій справі позивач як суб`єкт владних повноважень, який звернувся з вимогою про стягнення адміністративно-господарських санкцій, повинен довести обставини, що є підставою для такого стягнення.
За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності в діях відповідача такого порушення вимог Закону № 875-XII, яке є достатньою правовою підставою для застосування та стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені.
Сама по собі невідповідність кількості фактично працевлаштованих осіб з інвалідністю встановленому нормативу не свідчить про наявність складу правопорушення за відсутності доказів того, що роботодавець не створив необхідні робочі місця або не вжив залежних від нього заходів для забезпечення можливості працевлаштування осіб з інвалідністю.
Оскільки відповідачем було створено робочі місця для можливого працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні таких осіб чи інших обставин, які б свідчили про невжиття відповідачем необхідних заходів, підстави для покладення на нього адміністративно-господарської відповідальності відсутні.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.