26.08.26
22-ц/812/1800/26
Справа №490/578/26
Провадження № 22-ц/812/1800/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
25 серпня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції
апеляційну скаргу
ОСОБА_2
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Шолох Л.М., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання
В С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що його батьком є відповідач ОСОБА_3 .
Судовим наказом Центрального районного суду міста Миколаєва по справі №490/4615/25, виданим 19 серпня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з ІНФОРМАЦІЯ_2 і до досягнення ОСОБА_2 повноліття.
Після досягнення ним повноліття відповідач ухиляється від його утримання, матеріальної допомоги добровільно не надає, хоча має таку можливість, оскільки є особою пенсійного віку, отримує пенсію, продовжує працювати сторожем на МКП «Миколаївводоканал», має можливість частину своїх доходів віддати на утримання позивача.
Позивач зазначає, що ніде не працює, ніякої допомоги не отримує. Наразі є студентом Навчально - наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка 4 рівня акредитації.
Навчається на денному відділенні. Термін навчання з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2029 році. Єдиним джерелом його існування є заробітна плата матері, якої недостатньо для навчання.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача аліменти у розмірі частки усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/8 частки всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 28 січня 2026 року на термін навчання, а саме до 30 червня 2029 року, за умови, що він буде продовжувати навчання.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 грн 20 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач на теперішній час досяг повноліття, навчається на денній формі у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, доходу не має та потребує матеріальної допомоги, а відтак має право на отримання аліментів від відповідача на час навчання.
Вирішуючи питання про розмір аліментів на утримання позивача, суд першої інстанції, посилаючись на не надання відповідачем заперечень щодо позову, не надання позивачем до суду розрахунку щодо необхідності визначення розміру аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку відповідача, наявність обов`язку у матері позивача утримувати повнолітню дитину на час навчання, виходячи іх принципу розумності дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі 1/8 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно на термін навчання дитини - до червня 2029 року, за умови, що він буде продовжувати навчання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його до апеляційного суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просив про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначав, що після досягнення ним повноліття відповідач ухиляється від його утримання, матеріальної допомоги добровільно не надає, хоча має таку можливість, так як є особою пенсійного віку, отримує пенсію, продовжує працювати сторожем на МКП «Миколаївводоканал», має можливість частину своїх доходів віддати на утримання позивача, так як відповідно до статті 199 СК України, він зобов`язаний утримувати позивача після досягнення повноліття та до досягнення 23 років, так як він продовжує навчатися.
Він є студентом денної форми навчання. У зв`язку з інтенсивним навчальним процесом не має постійного місця роботи та самостійного джерела доходу.
На даний час єдиним джерелом існування позивача є матеріальна допомога матері, якої недостатньо для забезпечення його повсякденних потреб, пов`язаних із навчанням, проживанням, харчуванням, придбанням навчальної літератури та іншими необхідними витратами.
Вважає, що має право на отримання утримання від обох батьків, а обов`язок щодо його матеріального забезпечення не може бути покладений виключно на матір. Відповідач як батько також повинен брати участь у витратах на утримання сина під час його навчання.
Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам, не врахував реальну потребу позивача в матеріальній допомозі та фактично поклав основний тягар його утримання на матір.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Справу розглянуто за їх відсутності, що не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила про її задоволення.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 ( а.с.6).
Відповідно до довідки від 12 грудня 2025 року №1774, ОСОБА_2 навчається на 1 курсі денної форми навчання у підрозділі Навчально-наукового інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка 4 рівня акредитації. Термін навчання з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2029 року.
Відомості щодо отримання доходу (стипендії, заробітної плати, інших виплат) матеріали справи не містять.
Відсутня у матеріалах справи і інформація щодо майнового стану, стану здоров`я, отриманих доходів відповідача.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із обгрунтованості заявлених вимог, але зважаючи на те, що позивачем не надано до суду розрахунку щодо необхідності визначення розміру аліментів у розмірі частки з усіх видів доходу( заробітку) відповідача, надання матеріальної допомоги матір`ю по утриманню повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, дійшов висновку про стягнення на користь позивача з відповідача аліментів у розмірі 1/8 частини від усіх видів доходу(заробітку) останнього.
Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Так, статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.
Згідно частини 1 статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до частини 3 статті 199 СК України, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно частини 1 статті 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу, в ч.1 якої вказано, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 15.05.2006 № 6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц тощо.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу).
Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Тобто, на відміну від аліментів на неповнолітню дитину, при стягненні аліментів на дитину, яка досягла повноліття, необхідно враховувати, чи має батько можливість надання такого утримання та чи повнолітні дочка, син, що продовжують навчання, у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги.
Законом не встановлено межі визначення судом розміру аліментів на повнолітню дочку, сина. Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.
При визначенні розміру матеріальної допомоги суд обов`язково враховує: актуальну і дійсну потребу дитину у наданні їй матеріальної допомоги, вартість навчання, вартість підручників і проїзду до навчального закладу, вартість проживання у гуртожитку або орендованій квартирі за місцем знаходження навчального закладу (постанова ВС від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18).
У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_2 , який є сином відповідача ОСОБА_3 , на день звернення до суду не досяг 23 років, продовжує навчання на денній формі, що позбавляє ОСОБА_2 можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим він потребує матеріальної допомоги.
Зважаючи на таке та відсутність у матеріалах справи доказів того, що відповідач з поважних причин не може надавати позивачеві таку допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на його утримання на підставі статті 199 СК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку з утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги. Стягнення аліментів з батька на утримання сина аліментів є необхідним, оскільки обов`язок з утримання дитини покладається на обох батьків.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у більшому розмірі, ніж стягнув суд, оскільки працює та отримує пенсію, є безпідставними та недоведеними, оскільки матеріали справи не містять достатніх доказів, які б свідчили про об`єктивну необхідність визначення аліментів у розмірі саме частки та можливість відповідача сплачувати аліменти у такому розмірі.
Адже ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній інстанції будь-яких доказів щодо розміру отриманого доходу відповідача позивач не надав, відповідного клопотання про витребування інформації щодо доходу ОСОБА_3 , позивачем не заявлялось.
А відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно визнав недоведеним заявлений позивачем розмір аліментів колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції дослідив подані позивачем докази та надав їм оцінку в їх сукупності.
Отже, беручи до уваги характер спірних правовідносин, вік та потреби повнолітнього сина, факт його навчання, а також необхідність дотримання розумного балансу між інтересами дитини та платника аліментів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, та стягнення з нього на користь позивача аліментів у розмірі 1/8 частки.
Такий розмір аліментів є необхідним і достатнім для забезпечення потреб повнолітнього сина, який продовжує навчання, та водночас відповідає принципам справедливості, розумності й співмірності, закріпленим у сімейному законодавстві, приймаючи також до уваги, що відповідач спроможний сплачувати аліменти на повнолітнього сина.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував та є однаковими з доводами, які були викладені у позовній заяві.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже, судове рішення у цій справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 26 серпня 2026 року.