ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
26 серпня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/3209/25
Головуючий у першій інстанції - Глушко О. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/900/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Мамонової О. Є.,
суддів Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -
У С Т А Н О В И В:
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» (далі - ТОВ «Факторинг партнерс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (після шлюбу - ОСОБА_3 ), в якому просило стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за договором №2050958 від 03.04.2021 у розмірі 21 644 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» (далі по тексту - ТОВ «Маніфою») та ОСОБА_2 укладено договір позики №2050958 в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, за умовами якого позикодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором надати позичальнику позику у сумі 7 000 грн, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцю таку ж саму суму грошових коштів, сплатити проценти та інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору.
Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, позикодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором та надав позичальнику кредит. Строк повернення грошових коштів за договором наступив, однак відповідачка не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує, у зв`язку з чим виникла вищевказана заборгованість.
11.08.2021 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір №11-08/2021, за яким ТОВ «Маніфою» відступило на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2050958.
23.05.2024 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг партнерс» укладено договір №23/05/24, за яким ТОВ «ФК «ЄАПБ» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №2050958.
Відповідно позивач має право вимоги до відповідачки за договором №2050958.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09.01.2026 позовні вимоги ТОВ «Факторинг партнерс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором задовольнити повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг партнерс» заборгованість за кредитним договором №2050958 від 03.04.2021 в загальному розмірі 21 644 грн, із яких: 7 000 грн - заборгованість за основним боргом (тілом кредиту), 14 644 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг партнерс» 7 422,40 грн в рахунок повернення судових витрат із яких: 2 422,40 грн судового збору, 5 000 грн на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не було надано витребуваних ухвалою суду оригіналів електронних доказів, що були подані в письмових копіях. Районний суд сприйняв всі подані паперові копії електронних доказів як належні та допустимі.
Заявник зазначає, що позивач не надав доказів надання примірнику договору відповідачці невідкладно після підписання договору, хоча такий обов`язок покладено на нього ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування».
Указує, що районний суд мав достовірно на підставі належних доказів встановити, що ідентифікація ОСОБА_1 мала бути здійснена на веб сайті ТОВ «Маніфою» відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перераховувати кошти. Факт наявності іншого прізвища та іншої адреси місця реєстрації свідчить, що належна ідентифікація особи, що оформляла позику, ТОВ «Маніфою» здійснена не була.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг партнерс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, як безпідставну та необґрунтовану, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Позивач зазначає, що наданий суду в PDF файлі електронний примірник договору позики №205958 від 03.04.2021 містить п. 9 «Реквізити та підписи сторін», у якому чітко зафіксовано - ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 підписала договір з усіма його додатками одноразовим ідентифікатором «f38025», який було направлено кредитодавцем на номер мобільного телефону НОМЕР_2 , що був вказаний відповідачкою під час укладання договору як свій контактний.
Звертає увагу, що у наданій на виконання ухвали суду відповіді АТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що номер телефону НОМЕР_3 є фінансовим номером телефону, закріпленим за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Отже, наведені докази у своїй сукупності підтверджують, що саме відповідачка використовувала вказаний номер телефону як фінансовий та контактний, а відтак саме на цей номер було направлено одноразовий ідентифікатор для підписання договору. Це, у свою чергу, свідчить про належність електронного підпису відповідачці та підтверджує факт її приєднання до умов договору позики №2050958 від 03.04.2021.
Указує, що лист надавача платіжних послуг ТОВ «Вей фор пей» є належним доказом видачі кредиту.
Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на неї, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Факторинг партнерс» суд першої інстанції виходив з того, що:
- позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору позики №2050958 від 03.04.2021 між ТОВ «Маніфою» та відповідачкою із зазначенням прізвища « ОСОБА_5 »;
- за договорами факторингу з відповідними додатками ТОВ «Факторинг партнерс» набуло за плату право грошової вимоги до ОСОБА_4 та вправі заявити до останньої вимоги про стягнення заборгованості за вказаним договором позики, умови якого в частині своєчасності сплати боргу відповідачкою не виконано.
Однак погодитись з такими висновками районного суду апеляційний суд не може з огляду на наступне.
Судом у справі встановлено, що згідно з копією договору позики №2050958 від 03.04.2021, його укладено між ТОВ «Маніфою» (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) (а.с. 13-17 т. 1, 34-42 т. 2), за умовами якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), позичальник приймає на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору.
Відповідно до п. 2.3. - 2.6. договору позика надається на умовах повернення, платності та строковості в національній валюті України - гривні.
Параметри позики: тип позики - короткострокова; мета отримання позики - придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; сума позики - 7 000 грн; строк позики - до 17.04.2021 (14 днів).
Розмір процентів за користування позикою:
Розмір процентів за користування позикою нараховуються за спадною процентною ставкою на підставі фіксованого середнього розміру процентів за користування позикою відповідно до додатку №1 до договору позики.
Середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, фіксований: 1,99000% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.
Середньоденний розмір процентів за користування позикою, базовий, фіксований: 1.99000% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.
Базова процентна ставка за позикою, фіксована: 1.99000% від суми позики за кожен день користування позикою.
Розмір процентів на прострочену позику, фіксований: 1.01% від суми позики за кожний день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою.
Позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті товариства протягом 3 (трьох робочих) днів з дати підписання договору.
Пунктами 3.1. та 3.2. договору позики визначені умови нарахування процентів за користування позикою та процентів на прострочену позику.
У додатку №1 до договору позики міститься розрахунок орієнтовної загальної вартості позики та графік нарахувань за позикою.
У кінці договору та додатку №1 до договору зазначено, що останні підписані сторонами електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, зокрема, підписані ОСОБА_2 електронним підписом одноразовим ідентифікатором f38025.
У справі наявна датована 14.04.2021 копія додаткової угоди №1 до договору позики №2050958 від 03.04.2021, укладеної між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_2 , якою продовжено строк користування позикою до 14.05.2021 та викладено графік нарахування процентів за користування позикою в період дії цієї додаткової угоди, яка містить інформацію про її підписання ОСОБА_2 електронним підписом одноразовим ідентифікатором f38025 (а.с. 17 зворот-18 т. 1, 32-33 т. 2).
За інформацією ТОВ «Маніфою» від 20.07.2022 та ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 06.11.2024 на підставі укладеної між ними угоди на переказ коштів №ВП-220319-6 від 22.03.2019 за дорученням ТОВ «Маніфою» здійснено успішний переказ коштів на картку клієнта ОСОБА_2 - 03.04.2021 на суму 7 000 грн, маска карти НОМЕР_4 , код авторизації 332993, номер транзакції в системі WayForPay 74327af9-db59-460c-8f61-df5691793ca3 (а.с. 22 зворот - 24 т. 1).
Згідно з відомостями про щоденні нарахування та погашення за договором станом на 11.08.2021, складеними ТОВ «Маніфою», та з розрахунком заборгованості за договором станом на 26.05.2025 заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №2050958 від 03.04.2021 складає 21 644 грн, з яких, заборгованість за сумою позики - 7 000 грн, заборгованість за процентами - 14 644 грн (а.с. 24 зворот - 26 т. 1).
За інформацією АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ), ідентифікаційні дані власника картки: ПІБ ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , серія та номер паспорта НОМЕР_7 , адреса місця проживання, адр. факт.,: АДРЕСА_1 , контактні дані - НОМЕР_8 , номер телефону НОМЕР_2 був/є фінансовим та знаходиться/знаходився в анкетних даних ОСОБА_1 ; по рахунку № НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ) було зарахування коштів на суму 7 000 грн від 05.04.2021, а також банком надано виписку про рух коштів за вказаним картковим рахунком за період з 03.04.2021 по 13.04.2021 (а.с. 27-29 т. 2).
11.08.2021 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (фактор) та ТОВ «Маніфою» (клієнт) укладено договір факторингу №11-08/2021 (а.с. 26 зворот - 28 т. 1), за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог чи інші дані зазначені у реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 та є невід`ємною частиною договору.
Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.
В день, коли здійснюється перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників, клієнт зобов`язаний передати фактору інформацію згідно з реєстром боржників в електронному вигляді за формою, наведеною в додатку №4 до цього договору, на підставі акта прийому-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронному вигляді (додаток №5).
Копія вказаного договору факторингу надана до суду не у повному обсязі, лише аркуші договору із вступною частиною та пунктами 1.1. - 2.2., 9.4. - 9.8. Отже інформація щодо ціни продажу - суми грошових коштів, що сплачуються фактором клієнту після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників на умовах даного договору, у справі відсутня. Також відсутні докази оплати за цим договором факторингу.
11.08.2021 ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Маніфою» складено та підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №11-08/2021 від 11.08.2021, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників в кількості 2994 боржника, після чого, з урахуванням п. 1.2. договору факторингу від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 28 зворот т. 1).
Згідно з витягом з реєстру боржників від 11.08.2021 клієнт відступив фактору право вимоги заборгованості до ОСОБА_2 за договором позики №2050958 на загальну суму заборгованості у розмірі 21 644 грн (а.с. 29 зворот - 30 т. 1).
23.05.2024 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (клієнт) та ТОВ «Факторинг партнерс» (фактор) укладено договір факторингу №23/05/24 (а.с. 31 зворот - 33 т. 1), за умовами якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток №1 до цього договору) , в розмірі портфеля заборгованості.
До фактора переходять права клієнта у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували (передбачені кредитним (первісним договором) на момент переходу цих прав. Права вимоги, які відступаються клієнтом фактору згідно цього договору, не обмежуються лише розміром заборгованості кожного боржника перед клієнтом, що зазначається в реєстрі боржників. За кожним кредитним договором, вказаним в реєстрі боржників, фактор маж право нарахувати кожному боржнику штрафи, пені та будь які інші суми до сплати за кредитним договором, якщо нарахування таких сум передбачено кредитним договором та/або законодавством, незалежно від того, чи здійснював нарахування таких сум клієнт і не зважаючи на те, чи зазначені такі суми в реєстрі боржників. (п. 1.2. договору факторингу)
Клієнт на підставі цього договору, з врахуванням п. 5.2. цього договору, відступає фактору, а фактор набуває права вимоги, та зобов`язується сплатити клієнту ціну продажу згідно розділу 6 цього договору. З моменту відступлення права вимоги, всі гарантії, надані боржниками щодо портфеля заборгованості, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правами вимоги фактору переходять всі пов`язані з ними права, зокрема, права грошової вимоги щодо нарахованих та неоплачених боржниками процентів та всі способи забезпечення зобов`язань, пов`язані з портфелем заборгованості. (п. 5.1. договору факторингу)
Перехід від клієнта до фактора прав вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі реєстру заборгованостей (з одночасною передачею реєстру заборгованостей в електронному вигляді), після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписані сторонами акти прийому-передачі реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підтверджують факт переходу від клієнта до фактора відповідних прав вимоги та є невід`ємними частинами цього договору. Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей (в електронному та паперовому вигляді) підписуються в день укладення цього договору. (п. 5.2. договору факторингу)
Ціна продажу грошової вимоги - грошові кошти, що сплачуються фактором клієнту за права вимоги за портфелем заборгованості на умовах даного договору.
Ціна продажу за цим договором становить 2 944 375,35 грн. Фактор сплачує на користь клієнта 100% ціни продажу, передбаченої п. 6.2. цього договору, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта (реквізити IBAN UAIBAN НОМЕР_9 в АТ «Таскомбанк») не пізніше 2 робочого дня після укладення цього договору. (п. 6.2, 6.3 договору факторингу)
23.05.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг партнерс» складено та підписано акти прийому-передачі реєстру заборгованостей в оригінальному та в електронному вигляді за договором факторингу №23/05/24 від 23.05.2024, відповідно до якого на виконання п. 5.2. договору факторингу клієнт передав, а фактор прийняв оригінали реєстрів заборгованостей №1, №2, №3, №4, №5, а також в електронному вигляді на електронному носії інформації - флеш-накопичувачу (а.с. 34 зворот т. 1).
Згідно з витягом з реєстру заборгованостей №3 від 23.05.2024 клієнт відступив фактору право вимоги заборгованості до ОСОБА_2 за договором позики №2050958 від 03.04.2021 на загальну суму заборгованості у розмірі 21 644 грн (а.с. 36-37 т. 1).
З платіжної інструкції АТ «ОТП Банк» №422780413 від 24.05.2024 вбачається, що ТОВ «Факторинг партнерс» перераховано ТОВ «ФК «ЄАПБ» 2 944 375,35 грн на рахунок НОМЕР_9 оплати згідно договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024 (а.с. 34 т. 1).
20.12.2024 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» (клієнт) та ТОВ «Факторинг партнерс» (фактор) укладено додаткову угоду №1 до договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024, якою у зв`язку з технічними помилками внесено зміни до реєстрів заборгованостей (а.с. 35 т. 1).
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).
Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Згідно з п. 1 ч. 1ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).
Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п. 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.
Таким чином, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Прийнявши до уваги надані позивачем докази, суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору в електронному вигляді та, як наслідок, виникнення зобов`язальних відносин між сторонами, фактичну видачу коштів кредитором боржнику та невиконання відповідачкою ОСОБА_1 свого обов`язку зі своєчасного повернення кредитних коштів.
Однак такі висновки районного суду не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами у справі.
Положеннями ст. 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке впливає на правильність вирішення спору, оскільки всі висновки у справі ґрунтуються на підставі дослідження копій доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів відповідачці, яка ставила під сумнів надані позивачем докази.
Апеляційний суд зазначає, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
У ч. 1 та 2 статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 (провадження №12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені у п. 1 ч 2 ст. 76 ЦПК України та ч. 3 ст. 100 ЦПК України.
Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див.: постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).
У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.05.2025 у справі №199/9897/22 викладено висновок: «Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
За таких обставин, колегія суд вважає, що висновки суду першої інстанції по суті спору є помилковими, оскільки ним не взято до уваги наведені норми права щодо електронних документів та їх копій, і, як наслідок, не встановлені обставини справи на підставі допустимих доказів.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.
Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас згідно з п. 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.
Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.
Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та п. 15 ч. 1 ст. 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).
Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.
Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).
Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору - Закон України «Про електронні довірчі послуги») спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність.
Водночас, вимоги законодавства до КЕП і УЕП є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із документами, які підписуються за їх допомогою.
Так, згідно з п. 44 ч. 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) УЕП - це електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. В свою чергу, КЕП є різновидом УЕП, а тому так само повинен пов`язуватися з підписуваними даними так, щоб забезпечувати можливість виявити порушення цілісності цих даних. Вимоги до УЕП наразі містяться у ст. 17-1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а до КЕП - у ст. 19 цього Закону.
Отже, якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.
У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.
Верховний Суд вважає, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.
Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.
Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Так, згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.
Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться.
Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.
Так, згідно із ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
При цьому, згідно із ч. 3 ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа.
Згідно із ч. 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комунікаційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої.
Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.
Якщо до суду не було надано примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться та з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди. Відповідно, якщо в ході здійснення цих дій буде встановлено, до прикладу, що відповідачу було надіслано лише посилання на веб-сторінку, де міститься договір, а сам текст договору на цій сторінці викладено у простому ПДФ-форматі, то підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цього договору фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого ПДФ-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності і незмінюваності електронного документа.
Для здійснення відповідного огляду інформаційно-комунікаційної системи з метою ознайомлення з оригіналом електронного документа, у залежності від доказування і з урахуванням конкретних обставин справи, суд може залучити спеціаліста або призначити відповідну судову експертизу (ст. 74, 103 ЦПК України),
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.02.2026 справа №758/14925/23.
Так, з матеріалів справи слідує, що за клопотанням відповідачки ОСОБА_1 ухвалою суду від 09.12.2025 у ТОВ «Факторинг партнерс» витребувано оригінали електронних доказів, копії яких були подані суду у паперових носіях позивачем разом із позовною заявою (а.с. 126 т. 1, а. с. 10-11 т. 2).
На виконання вимог ухвали суду позивачем надано оптичний носій інформації (компакт диск), на якому знаходяться документи у форматі PDF під назвами «2050958_Додаткова угода№1_1», дата змінення 25.12.2025 16:50, «2050958_Кредитний договір_1», дата змінення 21.12.2025 20:50 та «Правила з 13.03.2021», дата змінення 26.09.2024 11:14.
Однак колегія суддів зауважує, що вищезазначені файли у форматі PDF на компакт диску не дають змоги встановити, що саме ці файли є оригіналами електронних документів, створених та підписаних 03.04.2021.
Сам по собі факт запису на матеріальний носій файлу у форматі PDF не свідчить про те, що такий файл є оригіналом електронного документа. Формат PDF характеризує спосіб відображення та збереження інформації, однак не підтверджує ані час первісного створення електронного документа, ані спосіб його формування, ані незмінність його змісту після укладення правочину, ані наявність та належний зв`язок із ним електронного підпису, за допомогою якого відповідний правочин був вчинений.
Натомість на оптичному носії містяться окремі PDF файли, створення або збереження яких у такому вигляді не пов`язано належними доказами безпосередньо з моментом укладення договору 03.04.2021. Більше того, зазначені у властивостях файлів дати змінення є 2025 та 2024 роками, тобто виникли значно пізніше дати укладення спірного договору та після виникнення спору. Самі по собі ці дати не доводять зміни змісту документів, однак водночас не дозволяють встановити, що надані файли є первісними електронними примірниками документів, які існували в інформаційній системі кредитодавця станом на 03.04.2021.
Тобто, фактично не можливо встановити походження наданих документів (договору позики та додаткового договору до нього), спосіб їх формування, направлення та можливість зміни.
Як зазначалось вище, на відміну від КЕП/УЕП, звичайний одноразовий ідентифікатор не забезпечує криптографічної незмінюваності самого тексту PDF документу, тому неможливо встановити ідентичність наданих позивачем електронних документів електронним примірникам, які існували у момент підписання, за відсутності необхідних доказів (даних) (самого електронного підпису як окремих даних, журналу подій інформаційної системи, даних про направлення договору позичальнику, підтвердження, який саме файл/версія договору була підписана, технічної інформації про неможливість зміни PDF документ, оригінального електронного примірника тощо).
Посилання у самому тексті документа на те, що він нібито підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором f38025, не замінює первинних електронних даних, які дозволяли б перевірити факт направлення саме цього одноразового ідентифікатора конкретній особі, його введення цією особою та логічний зв`язок такого ідентифікатора саме з текстом договору, який наданий суду.
Крім того, колегія суддів наголошує, що навіть за умови врахування змісту наданих позивачем документів у паперових копіях та у форматі PDF файлу, вони не підтверджують належним та достатнім чином того, що особою, яка уклала договір позики №2050958 від 03.04.2021, була саме відповідачка ОСОБА_1 .
Так, відповідно до змісту наданого договору та додатків до нього його позичальником зазначено ОСОБА_2 . При цьому позивач посилається на те, що в наданому суду PDF файлі електронний примірник договору позики №205958 від 03.04.2021 містить п. 9 «Реквізити та підписи сторін», де зазначено ОСОБА_4 , а договір підписано одноразовим ідентифікатором «f38025», направленим на номер мобільного телефону НОМЕР_2 .
Однак, зазначене не відповідає дійсності, оскільки в усіх примірниках договору позики та додатків до нього прізвище позичальника зазначено « ОСОБА_2 » та не доводить, що особа з прізвищем « ОСОБА_5 », яка зазначена позичальником у договорі, є тією самою фізичною особою, що і відповідачка ОСОБА_1 .
Навпаки, з наявних у матеріалах справи документів установлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_10 , виданого міським відділом РАЦС Томської області РСФСР 22.04.1977, дівоче прізвище відповідачки « ОСОБА_6 » (а.с. 131 т. 1).
Відповідно до копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_11 , виданого Конотопським міським управлінням юстиції Сумської області 24.07.2004, ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_8 та після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_3 » (а.с. 131 т. 1).
Доказів, які б підтверджували, що відповідачка у період укладення договору позики 03.04.2021 мала прізвище « ОСОБА_5 », матеріали справи не містять.
Також позивачем не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу, який би пояснював походження прізвища « ОСОБА_5 » у спірному договорі та дозволяв встановити, що під цим прізвищем у інформаційній системі ТОВ «Маніфою» була зареєстрована саме відповідачка ОСОБА_1 .
Посилання позивача на те, що одноразовий ідентифікатор «f38025» було направлено на номер телефону НОМЕР_2 , не усуває зазначених сумнівів. Дійсно, відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк» цей номер телефону був/є фінансовим номером, пов`язаним із даними ОСОБА_1 , однак ця обставина сама по собі не підтверджує, що саме ОСОБА_1 здійснювала реєстрацію в інформаційній системі ТОВ «Маніфою», подавала заявку на отримання позики, була ідентифікована кредитодавцем як позичальник та саме вона отримала і ввела одноразовий ідентифікатор «f38025» для укладення спірного договору. Належність номера телефону відповідачці може підтверджувати лише зв`язок цього номера з відповідачкою, однак не доводить усіх інших елементів процедури укладення електронного договору, зокрема зв`язку між цим номером, обліковим записом користувача в інформаційній системі ТОВ «Маніфою», конкретною заявкою на отримання позики, особою позичальника, зазначеною у договорі, та фактом введення одноразового ідентифікатора.
При цьому відповідно до ст. 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, сукупність наданих позивачем доказів не дають можливості достовірно встановити, що договір позики №2050958 від 03.04.2021 укладений саме ОСОБА_1 .
Отже, позивачем не доведено належними, достовірними та достатніми доказами виникнення між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 договірних правовідносин за договором позики №2050958 від 03.04.2021, а відтак не доведено і переходу до ТОВ «Факторинг Партнерс» права грошової вимоги саме до відповідачки за цим договором.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 Кодексу).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі №910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість. Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення. Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення. Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
Звертаючись з цим позовом та обґрунтовуючи заявлені вимоги, ТОВ «Факторинг партнерс» указувало на те, що право вимоги від первісного кредитора ТОВ «Маніфою» перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» та від ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ТОВ «Факторинг партнерс» на підставі договорів факторингу від 11.08.2021 №11-08/2021 та від 23.05.2024 №23/05/24 відповідно.
Так, підставою зміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 у справі №911/3185/20).
Апеляційний суд зауважує, що у справі відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу №11-08/2021 від 11.08.2021. Сам договір факторингу наданий позивачем не у повному обсязі (відсутні частини договору від пункту 2.2. до пункту 9.4.) та без додатків №1 (форма реєстру боржників), №2 (форма акту прийому-передачі реєстру боржників), №3 (форма акту прийому-передачі документації), №4 (форма надання інформації з реєстру боржників в електронному вигляді), №5 (форма акту прийому-передачі інформації згідно з реєстром боржників в електронному вигляді) та №6 (форма акта повернення права вимоги заборгованості), які складають невід`ємну частину договору.
Належні докази щодо підтвердження оплати договорів факторингу на кожному етапі відступлення права вимоги входять до предмета доказування (наявність у ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги) у справі, а обов`язок надати докази на підтвердження заявлених вимог покладено на позивача.
За встановлених обставин висновок суду першої інстанції про доведеність факту укладення договору позики саме відповідачкою та виникнення у неї обов`язку щодо повернення позики і сплати процентів є помилковим та ґрунтується на припущеннях.
Ураховуючи вищевикладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09.01.2026 - скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Факторинг партнерс».
Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи зазначене, на користь відповідачки з позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати у вигляді судового збору у суді апеляційної інстанції у сумі 3 633,60 грн, оплата якого підтверджена платіжною інструкцією (а.с. 66 т. 2).
Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч.1 п. 3, 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 09 січня 2026 року - скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс» на користь ОСОБА_1 3 633 грн 60 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О. Є. Мамонова
Судді: Н. В. Висоцька
Н .В. Шитченко