ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5454/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене у формі протоколу від 13.11.2025 за №549, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 ;
- зобов`язати відповідача продовжити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, надану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», шляхом автоматичної зміни дати про закінчення відстрочки засобами Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до раніше поданих військовозобов`язаним документів для оформлення відстрочки.
В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що він є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років, яка отримує соціальну допомогу. У зв`язку з цим позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте відповідач відмовив у наданні (оформленні) позивачу такої відстрочки з тих підстав, що ним не доведено факту виховання сина, який є дитиною з інвалідністю віком до 18 років, а також що він є боржником зі сплати аліментів. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача, оскільки достатнім підтвердженням обставин для надання відстрочки на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є лише свідоцтво про народження дитини із зазначенням відомостей про батьківство військовозобов`язаного та медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров`я України. Крім цього, позивач звертав увагу суду на те, що йому неодноразово вже надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак, звернувшись до відповідача у листопаді 2025 року із заявою про її продовження, відповідач безпідставно відмовив у її наданні.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано докази у відповідача.
Відповідач, належний чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі, не скористався правом подання відзиву на позовну заяву. Водночас відповідачем було подано до суду витребувані докази.
За таких обставин, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 25 липня 2024 року.
Згідно з медичним висновком №20/І від 14 березня 2016 року сину позивача - ОСОБА_2 встановлено інвалідність у зв`язку із захворюванням: дитячий аутизм із загальним недорозвитком мови І рівня, яке відповідає розділу Х пункту 3 підпункту 3.5 Переліку медичних, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року №454/471/516. Вказаний висновок дійсний до 22 грудня 2030 року.
28 лютого 2017 року УСЗН Першотравневого району ДПСЗН Чернівецької міської ради ОСОБА_2 було видано посвідчення на отримання державної соціальної допомоги дитині-інваліду.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивачу неодноразово надавалась відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком до 09 листопада 2024 року, 07 лютого 2025 року, 09 травня 2025 року, 07 серпня 2025 року, 04 листопада 2025 року.
08 листопада 2025 року позивач звернувся до відповідача через Центр надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради із заявою про надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До вказаної заяви позивач надав свідоцтво про народження дитини та медичний висновок (індивідуальна програма реабілітації) дитини з інвалідністю.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 08 листопада 2025 року комісією для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Рішення про відмову оформлено протоколом засідання комісії №549 від 13 листопада 2025 року.
Як вбачається з указаного протоколу, після дослідження наданих позивачем документів комісією було встановлено, що позивачем не доведено факт виховання сина, який є дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Згідно інформації, отриманої з Єдиного реєстру боржників, ОСОБА_1 є боржником зі сплати аліментів, які стягуються Першим відділом ВДВС у місті Чернівці Івано-Франківського МУ МЮУ, номер провадження - 59974729.
13 листопада 2025 року відповідач направив на адресу позивача повідомлення №4770 про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протоколом №549 від 13 листопада 2025 року.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України №69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по даний час.
Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Законом, який встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, є Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ у редакції на час виникнення спірних відносин).
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
При цьому статтею 23 Закону №3543-XII визначений перелік підстав для надання деяким категоріям військовозобов`язаних відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Згідно матеріалів справи саме на положення указаної норми посилався позивач у заяві від 08 листопада 2025 року, поданій відповідачу з документами, які, на думку позивача, підтверджують наявність у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно приписів пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_7 (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_7 (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Абзацом першим пункту 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов`язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім`я голови комісії районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_7 або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити такі обов`язкові відомості про військовозобов`язаного: прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дату народження; адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування); адресу електронної пошти; контактний номер телефону.
Відповідно до абзаців першого-десятого пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі позитивного рішення у протоколі окремо зазначається строк, на який надано відстрочку, та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку). У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі зазначаються причини такої відмови.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
У разі позитивного рішення комісії відомості щодо надання відстрочки (строк відстрочки та строк дії відповідних законних підстав (настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку) протягом одного дня з дати прийняття такого рішення вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відображаються в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а не пізніше двох днів з дати прийняття такого рішення заявникові повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, та видається роздрукований (оновлений) військово-обліковий документ, сформований відповідно до Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №559 (Офіційний вісник України, 2024 р., №49, ст. 2978), або довідка за формою згідно з додатком 6 (для військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів).
У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки заявникові (у тому числі військовозобов`язаному СБУ або розвідувальних органів) не пізніше ніж на наступний робочий день з дати прийняття такого рішення повідомляється про це у способи, визначені цим пунктом, за формою згідно з додатком 7.
У разі прийняття комісією рішення про відмову у наданні відстрочки за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, поданої через центр надання адміністративних послуг, ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомляє відповідному центру надання адміністративних послуг та надсилає заявникові повідомлення про відмову у наданні відстрочки (додаток 7) на зазначену у заяві адресу електронної пошти.
За результатом розгляду заяви про надання відстрочки військовозобов`язаного СБУ або розвідувального органу довідка (додаток 6) або повідомлення про відмову (додаток 7) надсилається у спосіб, зазначений у заяві про надання відстрочки, засобами електронного або поштового зв`язку.
Рішення комісії може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_7 заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_7 (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як вбачається з обставин справи, розглянувши подану позивачем заяву та додані до неї документи по суті поставленого військовозобов`язаним питання, відповідачем прийнято рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ у зв`язку із тим, що позивачем не доведено факт виховання сина, який є дитиною з інвалідністю віком до 18 років. Крім цього згідно інформації, отриманої з Єдиного реєстру боржників, ОСОБА_1 є боржником зі сплати аліментів, які стягуються у примусовому порядку органом державної виконавчої служби.
Надаючи оцінку такому рішенню відповідача, суд зазначає наступне.
Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначені Додатком 5 до Порядку №560.
Так, відповідно до змісту підпункту 5 пункту 1 Додатку 5 до Порядку №560 жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, зобов`язані надати:
- для підтвердження інвалідності дитини - медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу;
- для підтвердження родинних стосунків з батьками (для рідних батьків) - свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного;
- для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування та свідоцтво про народження дитини; для усиновителів - рішення суду про усиновлення та свідоцтво про народження дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного.
Вирішуючи питання про наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ у співставленні фактично наданого позивачем переліку документів з нормами підпункту 5 пункту 1 Додатку 5 до Порядку №560, суд звертає увагу на таке.
Так, на виконання зазначених вище норм Закону №3543-ХІІ та Порядку №560 позивачем було надано до заяви про надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 08 листопада 2025 року копію свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції 28 грудня 2012 року, в якому вказано, що батьком дитини - ОСОБА_2 є саме ОСОБА_1 .
Стосовно документів, які підтверджують інвалідність дитини віком до 18 років, суд зауважує, що норма підпункту 5 пункту 1 Додатку 5 до Порядку №560 передбачає альтернативний перелік документів (на вибір військовозобов`язаного) для підтвердження вказаних обставин, а саме це може бути або медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років за формою, затвердженою МОЗ, або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу.
Як свідчать встановлені у даній справі обставини, позивачем до матеріалів заяви про надання (оформлення) відстрочки від 08 листопада 2025 року було надано копію медичного висновку №20/І від 14 березня 2016 року за формою №1018101/10, затвердженого наказом МОЗ України від 04 грудня 2001 року №482, в якому вказано, що сину позивача - ОСОБА_2 встановлено інвалідність у зв`язку із захворюванням: дитячий аутизм із загальним недорозвитком мови І рівня, яке відповідає розділу Х пункту 3 підпункту 3.5 Переліку медичних, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року №454/471/516. Вказаний висновок дійсний до 22 грудня 2030 року
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем були надані всі необхідні документи, передбачені підпунктом 5 пункту 1 Додатку 5 до Порядку №560, для надання (оформлення) йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
У протоколі від 13 листопада 2025 року №549 відповідач не навів жодних причин неврахування відомостей про належність батьківства дитини з інвалідністю віком до 18 років саме ОСОБА_1 , як і не навів жодних причин відхилення відомостей, зазначених у медичному висновку №20/І від 14 березня 2016 року про дитину-інваліда до 18 років при розгляді заяви позивача від 08 листопада 2025 року.
Отже, оскільки позивач є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років і ним було надано весь перелік документів, необхідних для підтвердження вказаних обставин, то суд приходить до висновку про те, що він має право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
При цьому суд звертає увагу і на те, що наявними у справі матеріалами підтверджується неодноразове надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації саме на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ з огляду на подання позивачем тих документів, які ним були додані до заяви від 08 листопада 2025 року.
Відтак, позивач мав правомірні очікування на те, що таку відстрочку буде продовжено і після подання відповідачем заяви від 08 листопада 2025 року.
Варто зазначити, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України).
Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
Відповідно до частини другої статі 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, за змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності, при цьому державні органи повинні дотримуватися принципу належного урядування (рішення ЄСПЛ «Суханов та Ільченко проти України», «Рисовський проти України», «Лелас проти Хорватії», «Копецький проти Словаччини» тощо).
Принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права, яким суд і керується при вирішенні цього спору.
Стосовно посилань відповідача у протоколі засідання комісії №549 від 13 листопада 2025 року на те, що позивачем не доведено факту виховання ним дитини з інвалідністю віком до 18 років і при вирішенні питання про надання відстрочки було виявлено, що в Єдиному реєстрі боржників наявні відомості про несплату аліментів ОСОБА_1 , то такі суд оцінює критично, адже нормами пункту 5 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ та підпункту 5 пункту 1 Додатку 5 до Порядку №560 не передбачено обов`язку військовозобов`язаного доводити обставини виховання ним дитини з інвалідністю віком до 18 років та відсутності заборгованості зі сплати аліментів на таку дитину з наданням до ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідних підтверджуючих документів.
Суд наголошує, що перелік документів, визначений підпунктом 5 пункту 1 Додатку 5 до Порядку №560, для надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 5 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, є вичерпним і для оформлення відстрочки за вказаною підставою військовозобов`язаному необхідно підтвердити, зокрема, обставину наявності у свідоцтві про народження дитини запису про батьківство військовозобов`язаного та наявність у такої дитини віком до 18 років інвалідності, встановленої у порядку, визначеному законом.
Як свідчать матеріали цієї справи, саме указані вище обставини щодо позивача та його сина відповідачем не заперечувались.
З огляду на викладене, перевіряючи оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, незгода з яким зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач у спірних відносинах діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.
Враховуючи викладене та беручи до уваги зміст заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для їх задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого протоколом №549 від 13 листопада 2025 року, в частині відмови позивачу у наданні (оформленні) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та зобов`язання відповідача надати (оформити) позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для задоволення заявлених вимог.
Натомість відповідач як суб`єкт владних повноважень не скористався правом подання відзиву на позовну заяву та, відповідно, жодним чином не довів правомірність оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За приписами частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, то судовий збір підлягає стягненню в сумі 1211,20 грн на користь позивача з ІНФОРМАЦІЯ_5 як суб`єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення про відмову позивачу у наданні (оформленні) позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що і зумовило виникнення цього спору.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене протоколом №549 від 13 листопада 2025 року, в частині відмови ОСОБА_1 у наданні (оформленні) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати (оформити) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 серпня 2026 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ); відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя О.П. Лелюк