ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 580/6616/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: - Осіпової О.О.,
суддів: - Златіна С.В., Воловика С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 подав позов до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача у звільнені його зі служби як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів на підставі поданого ним рапорту від 20.04.2025.
Свої вимоги мотивував тим, що він має право на звільнення з військової служби відповідно до абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю догляду за дружиною та подав відповідний рапорт, однак відповідач протиправно відмовив у звільненні.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, та зобов`язано відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю у його дружини інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, оскільки позивач подав всі необхідні документи для прийняття рішення про звільнення зі служби у зв`язку з наявністю у дружини позивача інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, а також наявність у його дружини інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII), і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та винесене без з`ясування всіх обставин справи, а також без надання їм належної правової оцінки, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до довідки - акту огляду МСЕК № 0404515, Сер. КИО-1 (зворотній бік довідки) ОСОБА_2 в розділі «Висновок про умови та характер праці» зазначено: може працювати за фахом з неповним робочим днем. Звідси слідує, що критерієм для встановлення ІІІ групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє, зокрема, обмеження здатності до трудової діяльності І ступеня, що передбачає можливість працювати за неповним робочим днем (з робочим днем меншим ніж 8 годин при п`ятиденному робочому тижні), що дозволяє ОСОБА_3 реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до встановленого режиму роботи, та, в свою чергу, виключає необхідність здійснювати догляд з боку свого чоловіка, як за особою з ІІІ групою інвалідності.
Таким чином, позивач не довів, що існує необхідність здійснювати догляд за особою з інвалідністю ІІІ групи.
Крім того, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження військової частини, зобов`язавши її прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026р. провадження за апеляційною скаргою було відкрите та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
У встановлений судом строк представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки, на його думку, апелянт помилково ототожнює «постійний сторонній догляд» та «догляд», адже підтвердження потреби саме в постійному сторонньому догляді за дружиною існує у випадку звільнення для догляду за дружиною з числа осіб з інвалідністю І або ІІ групи. Тому вимога відповідача подати документ про потребу дружини позивача в постійному сторонньому догляді є протиправною.
У переліку документів для звільнення з військової служби за такою підставою, передбаченому Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009р. за №438/16454 (далі - Інструкція №170), відсутня вимога щодо подання документу, який підтверджує потребу в догляді за дружиною.
Отже, позивач разом із рапортом подав повний пакет документів, якій вказаний у цій Інструкції №170.
Також, на його думку, суд першої інстанції правомірно зобов`язав військову частину прийняти рішення звільнити з військової служби і це не є втручанням у її дискреційні повноваження, оскільки закон чітко встановлює повноваження відповідача та визначає його діяльність.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2026р. справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що від учасників справи не надійшло клопотань про розгляд справи за їх участі, розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
20.04.2025р. позивач подав рапорт на ім`я командира Військовій частині НОМЕР_2 про звільнення його з військової служби на підставі абз 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів.
До рапорту позивач додав нотаріально засвідчені копії: свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 26.04.2024; пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 26.06.2024; довідки МСЕК серія КИО-1 № 0404515 від 21.11.2013; експертного висновку № 1492-7333 від 08.11.2013.
За наслідками розгляду рапорту листом від 09.05.2025 №959 відповідач повідомив, що у довідці до акту огляду МСЕК №0404515, Сер. КИО-1 зазначається, що ОСОБА_2 інвалідом ІІІ групи. У висновку про умови та характер праці зазначається, що вона може працювати за фахом, з неповним робочим днем у сприятливих умовах. Зазначив, що на час розгляду рапорту не вбачається підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами, оскільки норма статті передбачає саме необхідність здійснення догляду за дружиною. Тому, з метою реалізації права позивача на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, рекомендував надати документи, які підтверджували факт необхідності у здійснені догляду за дружиною - ОСОБА_2 .
Оцінюючі висновки суду першої інстанції на предмет їх відповідності нормам матеріального та процесуального права, та, перевіряючи повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 6 ст.2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, відповідно до ч. 3 якої закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232-XII, а у ч. 4 цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п. 1), під час воєнного стану (п. 2).
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.
Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, на таких підставах: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. п. 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України Про військовий обов`язок і військову службу.
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до п. 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 цього Положення.
Так, пп. 2 п. 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Щодо порядку звільнення, то п. 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу. При цьому, положення абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ пов`язують право військовослужбовця на звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів.
Суд першої інстанції правильно врахував, що обставини, що ОСОБА_2 є дружиною позивача і є особою з інвалідністю ІІІ групи, відповідач не заперечує.
Відмовляючи позивачу у звільненні його з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, відповідач покликається на відсутність документів на підтвердження наявності у його дружини потреби у догляді.
Однак з матеріалів справ чітко вбачається, що до рапорту позивач додав нотаріально засвідчені усіх необхідних документів, а відповідно до експертного висновку № 1492-7333 від 08.11.2013р. основний діагноз ОСОБА_2 : «вроджена вада розвитку сечовивідних шляхів: агенезія правої нирки. Порушення функції єдиної лівої нирки».
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі Інструкція № 170).
Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції № 170 передбачено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пп. 24 п. 5 вказаного переліку визначено документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів:
копія свідоцтва про шлюб;
один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.
Тобто Інструкцією № 170 визначено чіткий і конкретний перелік документів, які подаються військовослужбовцем при звільненні з військової служби.
Отже, позивач подав всі необхідні документи для прийняття рішення про звільнення зі служби у зв`язку з наявністю у дружини позивача інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів.
Щодо покликань відповідача на відсутність документів про підтвердження наявності у дружини позивача потреби у догляді колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке Положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), відповідно до п.27 якого підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Відтак, лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 420/23353/23, проаналізувавши в цілому пп. «г» п.2 ч.4 ст 26 Закону України від 15.03.2022 № 2122-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми», звертає увагу, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), такі як: у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв`язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов`язані) з такою підставою як: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.
Відтак, відповідач, зазначаючи про те, що надані позивачем документи не підтверджують необхідність догляду за його дружиною, яка має ІІІ групу інвалідності, підміняє одну підставу звільнення, передбачену пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, які є самостійними.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 140/12873/23 та від 30 травня 2024 року у справі № 280/6079/23.
Отже, з приводу доводів апелянта про те, що висновок про умови та характер праці дозволяє ОСОБА_3 реалізувати трудову зайнятість у певній сфері виробництва відповідно до встановленого режиму роботи, та, в свою чергу, виключає необхідність здійснювати догляд з боку свого чоловіка, як за особою з ІІІ групою інвалідності, колегія суддів зазначає, що відсутність одного з парних органів у дружини військовослужбовця є безумовною підставою для звільнення його з військової служби під час воєнного стану незалежно від наведених формувань у довідці-акті огляду МСЕК щодо можливості працювати, оскільки обмеження або рекомендації щодо умов та характеру праці (неповний робочий день, сприятливі умови тощо) впливають на розмір її соціальних виплат та можливості працевлаштування дружини, а також на обов`язки роботодавця зі створення їй належних умов праці (організувати робоче місце відповідно до рекомендацій МСЕК (встановити неповний робочий день/тиждень, зменшити навантаження, усунути шкідливі фактори) та заборону роботодавця залучати її до певних видів робіт.
Проте такі висновки щодо умов та характеру праці не анулюють законне право військовослужбовця на звільнення з військової служби, адже таке право базується на наявності в його дружини чітко визначеного діагнозу, пов`язаного з відсутністю у неї парного органу.
Тобто для звільнення внаслідок існування ІІІ групи інвалідності за переліченими в абзаці 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ хворобами військовослужбовцю не потрібно мати висновок про те, що його дружина потребує постійного стороннього догляду, адже достатньо факту встановлення відповідного діагнозу, що підтверджує інвалідність.
Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність у дружини позивача інвалідності III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.
З приводу посилань апелянта на те, що суд першої інстанції перебрав на себе дискреційні повноваження військової частини, зобов`язавши її прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, колегія суддів вважає необхідним відмітити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під «ефективним засобом (способом)» слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих ним документів з дотриманням певної процедури їх розгляду відповідними посадовими особами.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Відповідно до частини 4 статті 245 цього Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Оскільки позивачем подано належні та допустимі докази, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення з військової служби, відповідач під час розгляду рапорту від 20.04.2025р. мав достатні правові підстави для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби з урахуванням поданих документів, а тому суд першої інстанції правильного дійшов висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені обставини справи, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частинами 2, 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та з метою подальшого недопущення порушень прав позивача та ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його з військової служби внаслідок необхідності здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок відсутності одного з парних органів, на підставі поданого ним рапорту від 20.04.2025р.
Тобто, доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування.
Крім того, позивачем подано до суду клопотання про розподіл судових витрат на професійну правову допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заяви, колегія суддів вважає, що заява про вирішення питання розподілу судових витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За нормами п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 наведеної статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Тарасенко Дар`ю Юріївною укладено договір №09/06/25 від 09.06.2025р. про надання правничої допомоги, за умовами якого доручено здійснювати представництво та захист законних прав та інтересів клієнта під час провадження та розгляду будь-яких справ в адміністративних судах першої, апеляційної та касаційної інстанції.
Згідно з п. 2 договору правова допомога на виконання цього договору надається за ціною, визначеною у додатках до цього договору. Допустимим є погодження розміру гонорару в усній формі - в такому випадку розмір гонорару зазначається в рахунку на оплату, а клієнт оплатою цього рахунку свідчить про свою згоду із таким розміром гонорару.
Відповідно до додатку до цього договору від 09.03.2026р. клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції при перегляді рішення суду від 11 лютого 2026 року у справі №580/6616/25.
Сторони погодили, що гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції становить 10000грн., який має бути сплачений протягом п`яти днів з дня підписання додатку.
Згідно з описом послуг адвокат надав 19.03.2026р. клієнту таку послугу як «ознайомлення з апеляційною скаргою відповідача, складання відзиву на апеляційну скаргу», на яку витратив 4 год. часу.
В той же день позивачем було сплачено 10000грн. за послуги адвоката на підставі рахунка-фактури №19/03/26, що вбачається з платіжної інструкції №@2PL.1.580503477.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 5076-VI "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон 5076-VI) визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 наведеного Закону 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно зі ст. 30 цього Закону 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII" Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
Вказане також узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах № 810/2816/18, № 810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, є суттєво завищеним та не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При цьому, колегією суддів враховано, що законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивач обґрунтовував свою позицію, написання відзиву на апеляційну скаргу, вивчення апеляційної скарги не вимагали великого обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки зміст відзиву на апеляційну скаргу фактично відтворює суть позовної заяви.
На переконання колегії суддів, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Таким чином, з урахуванням опису кожної складової наданих послуг, беручи до уваги складність справи (розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження), та підстави, з яких суд першої інстанції виходив при прийнятті рішення, під час апеляційного провадження нові докази не подавались, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення загальної суми заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 10 000 грн до 5 000 грн, тому, у цій частині така сума відповідає встановленим процесуальним законом критеріям, є розумною/співмірною, а витрати реально понесеними.
Таким чином, заява позивача про вирішення питання розподілу судових витрат на правову допомогу під час розгляду справи в Шостому апеляційному адміністративному суді підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі №580/6616/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
В іншій частині у задоволенні клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.О. Осіпова
Суддя С.В. Златін
Суддя С.В. Воловик