П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/1420/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
26 серпня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернувся до суду з позовом до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)", в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Житомирська установа виконання покарань №8» яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 26.05.2025 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов`язати Державну установу «Житомирська установа виконання покарань №8» провести перерахунок та доплатити за період з 29.01.2020 по 26.05.2025 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, законом України про Державний бюджет України на 2024 рік від 9 листопада 2023 року №3460-IX на 01.01.2024, законом України про Державний бюджет України на 2025 рік від 19 листопада 2024 року №4059-IX на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року зупинено провадження у справі.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову в межах справи № 240/1420/26 є визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Житомирська установа виконання покарань №8» яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 26.05.2025 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.
Водночас, Верховним Судом переглядається рішення по справі № 240/401/26 у подібних правовідносинах і ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026 справу № 240/401/26 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому, керуючись п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі № 240/401/26.
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 236 КАС України визначені підстави для зупинення провадження у справі, як обов`язкові, так і факультативні.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 240/401/26.
Предметом розгляду у справі № 240/401/26 є питання правомірності застосування п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні щодо нарахування та виплати позивачу з 29.01.2020 по 15.06.2021 та з 03.10.2022 по 10.12.2025 основних та додаткових видів грошового забезпечення.
Мотивуючи необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 22.05.2026 зазначила, що колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав та судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по-різному застосовують норми ст. 7 та ст. 265 КАС України в частині застосування положень Постанови № 481 для обрахунку розміру грошового забезпечення військовослужбовців, з якого, в тому числі, проводиться обрахунок розміру пенсії колишніх військовослужбовців, внаслідок чого очевидною є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики з означеного питання.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2026 у справі № 240/401/26 підготовку справи до касаційного розгляду закінчено, а справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що правовідносини в межах справи № 240/1420/26 є подібними до тих, які є предметом касаційного перегляду в справі № 240/401/26, зокрема в частині застосування п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 в редакції з 29.01.2020 при здійсненні перерахунку грошового забезпечення позивача з 20.05.2023, а відтак зміст позовних вимог у цій справі охоплюється предметом касаційного перегляду у справі 240/401/26.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував наявність судового рішення, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.
Так, дійсно рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481 було визнано протиправним та нечинним. Водночас зазначене судове рішення було оскаржене Кабінетом Міністрів України у касаційному порядку, а постановою Верховного Суду від 16.07.2026 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Отже, саме наявність різних підходів до застосування положень постанови Кабінету Міністрів України № 481 та необхідність формування єдиної правозастосовної практики стали підставою для передачі справи № 240/401/26 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. За висновком Верховного Суду, існує правова невизначеність щодо застосування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 після прийняття постанови № 481, що й зумовлює необхідність вироблення єдиного правового підходу. Тим більше актуальність такого висновку іще більше зросла у зв`язку з прийняттям Верховним Судом 16.07.2026 постанови у справі № 320/29450/24.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки в межах цієї справи правовідносини є подібними до тих, які є предметом касаційного перегляду в справі № 240/401/26 (щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців), правовий висновок, який буде сформовано об`єднаною палатою Верховного Суду у справі № 240/401/26, матиме значення для забезпечення єдності судової практики та однакового застосування норм матеріального права судами під час вирішення цієї справи.
В цьому контексті суд враховує, що згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Одним із способів практичного втілення вказаної конституційної норми є забезпечення ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів особи за допомогою становлення єдності судової практики.
Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 17 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, в тому числі єдністю судової практики.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
А частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи подібність правовідносин у даній справі та в адміністративній справі № 240/401/26, та беручи до уваги той факт, що формування відповідної правової позиції у справі № 240/401/26, яка переглядається об`єднаною палатою Верховного Суду, може вплинути на результати розгляду цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав та об`єктивних обставин для зупинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 2 ст. 236 КАС України - до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 240/401/26.
Твердження апелянта про порушення його права на розгляд справи упродовж розумного строку не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки зупинення провадження здійснено відповідно до вимог процесуального закону.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.