ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Львів Справа №140/4014/25 пров. №А/857/34026/25
суддя в 1-й інстанції - Ксензюк А.Я.
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кушнір В.О.,
суддів Боршовського Т.І., Заверухи О.Б.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Луцьку у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Волинської митниці, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 січня 2025року №UA205000202513, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито в розмірі 72 151 грн, №UA205000202514, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито в розмірі 207 402 грн та №UA205000202515, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 61 422, 46 грн, в тому числі 55 838,60 основного зобов`язання та 5 583,86 грн штрафні (фінансові) санкції.
1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.
1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із вказаним рішенням Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, позов задоволити повністю. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що наводились ним у позовній заяві, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, заявник зазначив, що є неправомірним перекладати відповідальність за бездіяльність імпортера на позивача, який не мав жодного відношення ні до подання заявки про видачу згаданих сертифікатів, ні до видачі/оформлення таких сертифікатів. Відтак він не міг об`єктивно і фізично перевірити достовірність інформації про походження імпортованих ним товарів, яка була зазначена спочатку у письмовій заявці про їх видачу, а пізніше - у самих сертифікатах перевезення.
1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.
ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 грудня 2024 року Волинською митницею на підставі наказу Волинської митниці від 27.11.2024 №334 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи» було проведено документальну невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 дотримання вимог законодавства України з питань митної справи в частині законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями типу ІМ40ДЕ №UА204080/2021/030652 від 17.09.2021, №UА204080/ 2021/030651 від 17.09.2021, №UА204080/2021/030650 від 17.09.2021 та №UА204080/2021/ 030649 від 17.09.2021, за результатами якої складено акт за №62/24/7.3-19/2820510269.
Перевіркою встановлено порушення вимог статтей 15, 16 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини першої статті 257, частини п`ятої статті 280, частини першої статті 281 МК України в заниження податкового зобов`язання по сплаті ввізного мита за №UА204080/2021/ 030652 від 17.09.2021, №UА204080/2021/030651 від 17.09.2021, №UА204080/2021/030650 від 17.09.2021 та №UА204080/2021/030649 від 17.09.2021 на загальну суму 279 193 грн та пункту 190.1 статті 190 ПК України заниження податкового зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на суму 55 838,60 грн.
Контролюючим органом 13 січня 2025 року на підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення форми «р» №UA205000202513, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито в розмірі 72 151 грн, №UA205000202514, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем мито в розмірі 207 402 грн та №UA205000202515, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 61 422, 46 грн, в тому числі 55 838,60 основного зобов`язання та 5 583,86 грн штрафні (фінансові) санкції.
Позивач не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленням-рішеннями контролюючого органу звернулась із даним позовом до суду.
2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною першої статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Частиною п`ятою статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.
Згідно частини першої та другої статті 293 МК України особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант. Особою, на яку покладається обов`язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 336 МК України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Згідно статті 345 МК України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи (частина перша).
Документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України (частина друга).
Митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:
1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;
2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, застосування знижених ставок ввізного мита;
3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;
4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або умовам процедури кінцевого використання, та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;
5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території (частина третя).
Частиною шостою статті 345 МК України передбачено, що результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, здійснення заходів, передбачених законами України.
Частиною другою статті 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі, зокрема, виявлення фактів або отримання документів, інформації (відомостей), що свідчать про порушення законодавства України з питань митної справи, під час здійснення пост-митного контролю, аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів.
Згідно частини першої статті 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.
Отже, митний орган вправі проводити документальні перевірки платників податків після проведення митного оформлення товару та його випуску у вільний обіг з підстав виявлення фактів або отримання документів, інформації (відомостей), що свідчать про порушення законодавства України з питань митної справи.
На підставі наказу Волинської митниці від 27.11.2025 №334 відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка дотримання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що підставою для призначення перевірки слугували: лист уповноваженого митного органу Федеративної Республіки Німеччини від 08.07.2022 №Z4215F-1117/21-1, від 31.05.2024 №Z4215B-E18/21-B12 щодо результатів перевірки сертифікатів з перевезення товару EUR.1.; лист Держмитслужби від 11.07.2022 №15/15-03-01/7.13/2348 про результати перевірки документів про походження.
Щодо правомірності прийнятих відповідачем за результатами проведеної перевірки оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд враховує наступне.
Згідно частини першої статті 271 МК України мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Нормами підпункту «в» пункту 185.1. статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.
Згідно з пунктом 187.8. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Відповідно до пункту 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування податком на додану вартість для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті й включаються до ціни товарів.
Згідно статті 272 МК України, встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Верховна Рада Законом України №1678-VII від 16.09.2014 ратифікувала Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.
Згідно статті 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі - Протокол I, до цієї Угоди).
Відповідно до статті 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.
Пункт 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:
1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;
2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Згідно пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:
(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або
(b) у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
За змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16 (1) (b) цього Протоколу, може бути складена:
(a) затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу,
Або (b) експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.
Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Складання декларації інвойс здійснюється експортером шляхом штампування, машинописного чи поліграфічного друкування на інвойсі, повідомленні про доставку чи іншім комерційнім документі декларації, текст якої наведено у Додатку IV до цього Протоколу, з використанням однієї з мовних версій, викладених у цьому Додатку, і згідно з чинним законодавством країни експорту. Якщо декларація складена від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Декларації інвойс мають бути власноручно підписані експортером, що їх склав. Проте затверджений експортер у розумінні статті 23 цього Протоколу не повинен підписувати такі декларації, якщо він надав митним органам країни експорту письмове зобов`язання нести повну відповідальність за всі декларації інвойс, у яких він зазначений, так, ніби вони підписані ним власноручно. Декларація інвойс може бути складена експортером тоді, коли товари, яких вона стосується, експортуються, або після експортування за умови подання цієї декларації в країні імпорту не пізніше ніж протягом двох років після імпортування товарів, яких вона стосується.
Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).
Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).
Частинами першою, другою, шостою статті 36 МК України передбачено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно частини першої статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Частина третя статті 43 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
Відповідно до частини восьмої статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.
Частиною дев`ятою цієї статті Кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.
Згідно з частинами першою, другою статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Згідно частини першої статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема, після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України.
Пунктом 54.4 статті 54 ПК України передбачено, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 17.09.2021 позивачем були придбані на території Євросоюзу у німецького контрагента «Kutsch Fahrzeughandelsgesellschaft mbH», ввезені та розмитнені із застосуванням преференційного режиму згідно сертифікатів перевезення EUR.1 транспортні засоби: автомобіль вантажний тентований 3-х вісьний VOLVO FH13 460, номер шасі НОМЕР_1 , 2016 р.в., виробник VOLVO (Швеція) (ВМД UA204080/2021/030652 та сертифікату перевезення EUR.1 №L.511959 від 30.08.2021); автомобіль вантажний тентований 3-х вісьний VOLVO FH13 460, номер шасі НОМЕР_2 , 2016 р.в., виробник VOLVO (Швеція) (ВМД UA204080/2021/030651 та сертифікату перевезення EUR.1 №L.511957 від 30.08.2021); причіп тентований 2-х вісьний VAN HOOL C2C001, 2016 р.в., номер шассі НОМЕР_3 , виробник VAN HOOL (Бельгія) (ВМД UA204080/2021/030649 та сертифікату перевезення EUR.1 №L.511956 від 30.08.2021) та причіп тентований 2-х вісьний VAN HOOL C2CL0N, 2016 р.в., номер шассі НОМЕР_4 , виробник VAN HOOL (Бельгія) (ВМД UA204080/2021/030650 та сертифікату перевезення EUR.1 №L.511958 від 30.08.2021). Товари (автомобілі вантажні та причепи), що ввозились в Україну походять з країн ЄС і, як наслідок, з нарахуванням та сплатою ввізного мита за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм статті 16 Протоколу 1 «Щодо визнання концепції «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до економічної частини Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII та в рамках дії норм статті 15 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження.
Вирішуючи спірні правовідносини, апеляційний суд зазначає, що основним спірним питанням наявності у платника податків права на митне оформлення товару, що імпортується за преференційною ставкою ввізного мита є підтвердження походження цих товарів.
Країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених Митним кодексом України. Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.
У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Угода про асоціацію з ЄС та, зокрема, Протокол I до цієї угоди передбачає чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України товарів, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов`язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2024 у справі №260/6407/21 від 01.03.2021 у справі №240/7093/19 та від 11.04.2022 у справі №260/2805/20 митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з наявністю відповідей компетентних органів, що видали документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, щодо проведення перевірки документів про походження товару.
Як вбачається із матеріалів справи, керуючись частинами першою, другою статті 33 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VIII та статтею 32 Доповнення 1 «Підтвердження походження» до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференції правил походження, в рамках заходів з контролю за правомірністю визначення країни походження товарів, які оподатковуються преференційними ставками мита, Держмитслужбою було направлено на перевірку до митного органу Федеративної Республіки Німеччини сертифікати на перевезення товару форми EUR.1 №L.511956 від 30.08.2021, №L.511957 від 30.08.2021, №L.511958 від 30.08.2021 та №L.511959 від 30.08.2021. Експортером товарів у сертифікатах зазначено «Kutsch Fahrzeughandelsgesellschaft mbH» (Німеччина).
Листом Державної митної служби України від 11.07.2022 №15/15-03-01/7.13/2348 надіслано відповідь уповноваженого митного органу Федеративної Республіки Німеччини від 08.07.2022 №Z4215F-1117/21-1, від 31.05.2024 №Z4215B-E18/21-B12 щодо результатів перевірки сертифікатів з перевезення товару EUR.1.; лист Держмитслужби від 11.07.2022 №15/15-03-01/7.13/2348 про результати перевірки документів про походження. Результати перевірки свідчать, що сертифікати з перевезення товару EUR.1 є справжніми, однак зазначена продукція не є товарами походження з Європейського Союзу у розумінні Протоколу №1 до Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та його державами-членами, з одного боку, та Україною - з іншого боку, за умов застосування Регіональної конвенції про пан-Євро-середземноморські преференційні правила походження.
Згідно із сертифікатів на перевезення товару форми EUR.1 №L.511956 від 30.08.2021, №L.511957 від 30.08.2021, №L.511958 від 30.08.2021 та №L.511959 від 30.08.2021 в графі « 14» відсутня відмітка «Було видано митним органом, зазначеним у ньому, і що інформація, що міститься в ньому, є достовірною» та/або «Не відповідає вимогам щодо достовірності й правильності інформації, що міститься в ньому», належним чином засвідчені уповноваженим органом Федеративної Республіки Німеччини, і тому до них не можуть бути застосовані тарифні преференції.
Отже, враховуючим інформацію уповноваженого органу Федеративної Республіки Німеччини товар, зазначений у сертифікаті походження товару EUR.1 №L.511956 від 30.08.2021, №L.511957 від 30.08.2021, №L.511958 від 30.08.2021 та №L.511959 від 30.08.2021 не має преференційного походження, відповідно до Доповнення І «Визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та, відповідно, не може бути застосований преференційний режим з наданням звільнення від оподаткування по ввізному миту.
Суд зауважує, що компанія-експортер, зазначивши декларативно в інвойсі про походження товарів з території Європейського Союзу повинна у подальшому в ході перевірки документально підтвердити походження вказаних товарів, в тому числі й обставини, що матеріали, використані при виготовленні товару, також здебільшого походять з Європейського Союзу.
Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду у постанові від 31.07.2024 у справі №260/6407/21.
Відтак, суд відхиляє доводи позивача про те, що оскільки до митного оформлення декларантом надано всі документи, визначені чинним законодавством, які надано експортером та підтверджують право фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на преференцію, то листи уповноважених органів іноземних держав не можуть бути беззаперечним доказом щодо не підтвердження пільгового походження.
Не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що сертифікати про походження EUR.1 не є скасованими та недійсними не визнані, тобто є чинними, а отже є єдиними документами, що підтверджують походження товару з країн Європейського Союзу та надають пільги зі сплати митних платежів, оскільки результат перевірки свідчить, що сертифікати з перевезення товару EUR.1 хоча і є автентичними документами, однак товар, зазначений у цьому сертифікаті не є продуктом походження в розумінні Протоколу №1, про що чітко зазначено у листах відповідних уповноважених органів.
Хоча експортер - «Kutsch Fahrzeughandelsgesellschaft mbH» зареєстрований та фактично здійснює свою господарську діяльність на території Європейського Союзу (Федеративна Республіка Німеччина), однак товари можуть бути класифіковані як такі, що мають походження з Договірної Сторони-експортера, за умови, що не менше 40 % їхнього складу становлять матеріали, виготовлені там.
Для підтвердження походження товару недостатньо лише того, що експортер знаходиться на території Європейського Союзу.
В контексті наведеного мав місце факт неправомірного застосування зменшеної ставки мита до товарів у розумінні Доповнення І до Регіональної конвенції в рамках Угоди про асоціацію.
Перевіркою походження товару не підтверджено їх преференційне походження, оподаткування товару за МД типу ІМ40ДЕ (додаток 1 до акта перевірки) повинно здійснюватися зі сплатою ввізного мита за ставкою на дату здійснення митного оформлення, відповідно до Закону України від 19.09.2013 №584-VIII «Про Митний тариф України».
Колегія суддів вважає, що у даному випадку у Волинської митниці були правові підстави для донарахування грошових зобов`язань фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , адже результати перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи за митними деклараціями, які були об`єктом перевірки на предмет обґрунтованості та законності отримання пільг і звільнення від оподаткування, показали, що преференційне походження товару не підтверджене у встановленому порядку.
Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №380/2397/22 зробив висновок, що у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, стосовно країни походження при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника на підставі відомостей, зазначених у таких документах, безвідносно до завершення митного оформлення товару та їх виписку.
Таким чином, щодо твердження, що у імпортера (позивача) відсутній обов`язок чи необхідність перевіряти законність дій експортера в момент оформлення та видачі сертифікатів EUR.1 та декларації інвойс, суд зазначає, що у зазначених зовнішньоекономічних відносинах обов`язок з визначення, декларування і сплати мита та податків відповідно до вимог національного законодавства і ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорів України має саме платник податків - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , а тому саме позивач, а не продавець товару, несе відповідальність за повноту виконання цього обов`язку.
Апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.02.2026 року по справі №380/25552/24, відповідно до яких податкові повідомлення-рішення про донарахування ввізного мита та ПДВ за повними (непреференційними) ставками є правомірними, якщо уповноважений орган країни-експортера за результатами перевірки не підтвердив преференційне походження товару. Відповідь іноземного органу, у якій зазначено, що експортер не надав достатніх доказів преференційного походження, є належною та достатньою підставою для відмови у застосуванні преференції, навіть якщо імпортер подав декларації-інвойси з повідомленням про походження .
Отже, формальна наявність поданих до митного оформлення сертифікатів з перевезення товару EUR.1, за видачу яких несе відповідальність експортер, не є достатньою підставою для висновків про вчинення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 всіх необхідних та залежних від неї дій для здійснення декларування «преференційного походження» ввезеного товару та отримання пільги тарифної преференції.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки саме результати перевірки щодо походження товару є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, а за результатами звернення до уповноважених митних органів іноземних держав підтверджено, що сертифікат ЕUR.1 хоча і автентичним, однак товар, зазначений у цьому сертифікаті, не є продуктом проходження в розумінні Протоколу 1 до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони відповідно до Конвенції.
2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі №140/4014/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. О. Кушнір
судді Т. І. Боршовський
О. Б. Заверуха