707/2094/26
2/707/1677/26
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
25 серпня 2026 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Морозова В.В.
за участі: секретаря судового засідання - Швидкої І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Слобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання змінити договір найму,-
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Слобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання змінити договір найму, у якій просить суд:
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування житловим приміщенням, що у будинку АДРЕСА_1 ;
- зобов`язати Слобідську сільську раду змінити договір найму квартири АДРЕСА_2 , визнавши наймачем ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю попереднього наймача ОСОБА_2 .
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_2 . Відповідно до ордеру № 1 від 20.01.1990 ОСОБА_2 був основним квартиронаймачем та постійно проживав у квартирі АДРЕСА_2 . За вказаною адресою проживали та були зареєстровані позивач та його батько. Позивач зазначає, що після смерті батька, він звернувся до уповноважених органів з приводу зміни договору найму житлового приміщення, так як він постійно проживає у спірній квартирі, другої житлової площі не має, доглядає за квартирою та сплачує житлово-комунальні послуги. 25.11.2025 рішенням Слобідської сільської ради № 288 позивачеві було відмовлено у визнанні наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, з чим він категорично не згоден. Таким чином, позивач вказує, що матеріалами справи підтверджено, що позивач вселився в квартиру як член сім`ї основного квартиронаймача і на законних підставах з того часу постійно проживає в квартирі. При цьому, позивач звертає увагу суду, що він не має іншого житла для проживання, не зареєстровано за ним і будь-які права власності на житло, що підтверджується матеріалами справи.
За вказаних обставин позивач змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Морозова В.В. від 02 червня 2026 року відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін 25 серпня 2026 року за наявними у ній матеріалами; запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву; встановлено позивачу триденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подачі до суду відповіді на відзив, а відповідачу - триденний строк для подачі заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів.
Одночасно сторонам було роз`яснено, що відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, та зазначено строки подання такого клопотання.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.
Зокрема, відповідача Слобідську сільську раду Черкаського району Черкаської області повідомлено про вказаний позов шляхом направлення копії ухвали суду та копії позовної заяви за місцезнаходженням, про що свідчать дані рекомендованого повідомлення про отримання 16.06.2026.
Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідач не скористався.
Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а відтак, відповідно до вимог частини п`ятої статті 279 ЦПК України, суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
З клопотаннями про відкладення розгляду справи учасники справи не звертались.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_1 , батьками якого є: батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 17 липня 2025 року.
ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Степанки Черкаського району Черкаської області помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 17 липня 2025 року виконавчим комітетом Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 54.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно.
Як працівнику Черкаського РОВД ОСОБА_2 була виділена квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується копією ордеру на житлову площу № 1 виданого 20 грудня 1990 року.
Із інформації про реєстрацію права власності № 72039 від 12 травня 2026 року установлено, що право власності на вищевказане майно не зареєстровано.
За вказаною адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані: ОСОБА_2 , у період з 01.07.2002 по 05.06.2025, та ОСОБА_1 у період з 15.02.2012 по теперішній час, що підтверджується відомостями з реєстру територіальної громади про місце проживання особи станом на 15 грудня 2025 року виданих Виконавчим комітетом Слобідської сільської ради № 420/14-04/02 та 421/14-04/02 від 15 грудня 2025 року.
Із копії акту обстеження від 30 квітня 2026 року, який складено комісією в складі депутата сільської ради Сербіної А.М. та сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , затвердженого сільським головою Олександром Литвиненком встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до копії довідки Виконавчого комітету Слобідської сільської ради № 46/14-04/02 від 24 лютого 2026 року установлено, що за ОСОБА_2 померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 , обліковується квартира за адресою: АДРЕСА_3 , в якій він був зареєстрований та проживав у період з 01 липня 2022 року по 05 червня 2025 року до дня смерті. На день смерті разом з ним в будинку був зареєстрований син ОСОБА_1 .
Згідно копії довідки Виконавчого комітету Слобідської сільської ради № 342/14-09/02 від 28 жовтня 2025 року установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 15 лютого 2012 року по теперішній час.
Отже, загальний строк проживання позивача у квартирі становить понад 13 років.
Згідно технічного паспорту від 02 грудня 2025 року, виготовленого ФОП ОСОБА_6 на замовлення ОСОБА_1 , квартира за адресою: АДРЕСА_3 , складається із коридору площею 4,9 кв.м, санвузол площею 3,4 кв.м, кухня площею 7,5 кв.м, кімната площею 19,3 кв.м, балкон площею 1 кв.м.
Також, в матеріалах справи містяться платіжні інструкції про оплату позивачем, ОСОБА_1 комунальних послуг наданих за адресою: АДРЕСА_3 .
30 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача Слобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, із заявою про зміну договору найму на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
25 листопада 2025 року рішенням виконавчого комітету Слобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області № 288 відмовлено ОСОБА_1 у визнанні наймачем за раніше укладеним договором найму житлового приміщення (ордером № 1 від 20.12.1990), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , замість попереднього наймача ОСОБА_2 та видачі ордера, у зв`язку із відсутністю підстав, які передбачені діючим законодавством.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 15 постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 01 вересня 2023 року по справі № 712/11721/21; від 25 травня 2023 року по справі № 367/8239/20; від 30 травня 2022 року по справі № 366/1285/20; від 14 квітня 2021 року по справі № 645/7796/19 тощо.
Статтею 64 ЖК Української РСР (тут і наділі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ) визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Стаття 64 ЖК Української РСР передбачає принцип рівності прав і обов`язків наймача житла та членів його сім`ї. Наймач, на ім`я якого видано ордер і з яким укладено договір найму жилого приміщення, не має ніяких переваг перед членами своєї сім`ї. Він є лише представником своєї сім`ї перед наймодавцем. Серед членів сім`ї наймача виділяють дві категорії: 1) безспірні члени сім`ї (дружина (чоловік) наймача; діти наймача, в тому числі повнолітні - є членами сім`ї наймача незалежно від жодних факторів; батьки наймача); 2) особи, які постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі такі, як онуки, дід і баба, але й інші родичі чи особи, які не перебувають з наймачем у безпосередніх родинних зв`язках. Поняття члена сім`ї, яке застосовується у Сімейному кодексі, не можна ототожнювати з поняттям члена сім`ї наймача за Житловим кодексом, згідно з яким можуть бути визнані членами сім`ї наймача й інші особи, які постійно проживають із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Слід враховувати, що спільне проживання і ведення спільного господарства не завжди свідчать про наявність єдиної сім`ї, зокрема, зазначені у другій групі особи можуть бути визнані членами сім`ї наймача з урахуванням конкретних обставин, якщо вони ведуть спільне господарство (загальні витрати), надають взаємну допомогу, а також інші обставини, які свідчать про наявність родинних стосунків.
Член сім`ї наймача в розумінні Житлового кодексу - це особа яка перебуває з наймачем жилого приміщення у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними зв`язками/стосунками), або шлюбними відносинами; постійним проживанням з наймачем та членами його сім`ї; ведення з ним спільного господарства. Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при розгляді конкретної справи в суді щодо визначенні членом сім`ї та визнання наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача, у зв`язку з його смертю (Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 щодо офіційного тлумачення поняття «член сім`ї»).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2023 року у справі № 367/8239/20; від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19.
Родинні відносини це кровний зв`язок між людьми за певним ступенем споріднення, такими особами є батьки, діти, баба, дід, внуки тощо, та зазвичай підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами.
Відповідно до статті 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
За наданими позивачем, наявними в матеріалах справи доказами, суд визнає доведеним факт того, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , з яким позивач спільно проживав, вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.
Згідно із частиною першою статті 58 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного житлового фонду виконавчий комітет районної в місті ради, видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Пунктом 1 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила) встановлено, що ці правила регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання. Надалі іменується «квартирний облік». Згідно з п. 66 Правил у надане жиле приміщення переселяються члени сім`ї, які включені в ордер і дали письмове зобов`язання про переселення в це приміщення. Відповідно до п. 69 на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Додатком № 7 до Правил встановлено, що при вселенні ордер здається до відповідної житлово-експлуатаційної організації. Згідно з п. 70 Правил ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера. Відповідно до п. 72 Правил при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Частинами першою, другою статті 61 ЖК Української РСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Згідно із частиною першою статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
Частиною першою статті 63 ЖК Української РСР визначено, що предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира, що складається з однієї чи кількох кімнат.
Відповідно до статті 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання придатні для постійного проживання у ньому, зокрема квартира.
Згідно із частиною третьою статті 810 ЦК України до договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 62 ЖК Української РСР до відносин, що випливають з договору найму жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також норми ЦК України.
Для визнання наймачем на підставі статті 106 ЖК Української РСР іншого члена сім`ї необхідно щоб попередній член сім`ї мав правовий статус «наймача» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року по справі № 682/933/16-ц).
Відомостей щодо інших заінтересованих осіб, які б мали право на отримання правового статусу наймача квартири за адресою: АДРЕСА_3 , матеріали справи не містять.
Доказів на підтвердження порушення порядку реєстрації місця проживання позивача за вказаною адресою, відповідачем не надано.
Таким чином, вселення позивача, ОСОБА_1 в спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , як члена сім`ї попереднього наймача ОСОБА_2 , відбувалось добровільно за згодою та за відсутності порушення порядку вселення до житла.
Відповідно до частини першої статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особа, яка вселилася, не набула права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Верховний Суд зазначає, що згідно із встановленими обставинами у цих справах, спірна квартира є житлом позивача у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2023 року по справі № 199/736/22; від 28 червня 2022 року по справі № 754/14628/17; від 21 травня 2021 року по справі № 643/6850/17; від 14 квітня 2021 року по справі № 645/7796/19; від 16 грудня 2019 року по справі № 750/8351/15-ц; від 21 травня 2020 року в справі № 199/9418/16-ц; від 12 грудня 2019 року по справі № 335/9212/16-ц.
Виходячи з положень Конституції України про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність прописки не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.
У постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року по справі № 753/8506/19 зазначено, що сама по собі реєстрація в певному місці проживання не дає особі права на користування певним житлом, якщо особа не проживала в ньому та втратила або не набула статусу члена сім`ї власника цього житла.
Суд враховує, що місце поживання позивача ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
Також у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що в користуванні позивача перебуває інше житлове приміщення.
Згідно із частиною третьою статті 815 ЦК України та статтею 68 ЖК Української РСР наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла, квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору (частина перша статті 64 ЖК України).
За матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 здійснює витрати по утриманню квартири.
Відомості про наявність заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, що надаються по квартирі за адресою: АДРЕСА_3 - в матеріалах справи відсутні.
За приписами статті 47 Конституції України, статті 1, частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду, а також ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Статтею 48 Конституції України встановлено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Частиною першою статті 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 311 ЦК України житло фізичної особи є недоторканним. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно.
Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну.
Абзацом п`ятим статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце проживання це житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Статтею 103 ЖК України передбачено, що договір найму жилого приміщення може бути змінено відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Частинами першою, другою статті 106 ЖК Української РСР встановлено, що повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Відповідно до статті 824 ЦК України на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно проживає разом з наймачем. У разі смерті наймача наймачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали з колишнім наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна із цих осіб. У цьому разі договір найму житла залишається чинним на попередніх умовах.
Частиною четвертою статті 816 ЦК України визначено, що порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
Згідно із частинами першою, третьою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.
Таким чином, закріплене в частині першій статті 9 ЖК Української РСР право безстрокового користування жилими приміщеннями в будинках державного та комунального житлового фонду, що виникає на підставі ордеру та договору найму, не свідчить про те, що договір не може змінюватись. З часом стосунки між наймачем та членами його сім`ї змінюються; виникають інші фактори, у відповідності до яких договір найму жилого приміщення потребує змін.
Частини перша, друга статті 106 ЖК Української РСР передбачає право будь-якого члена сім`ї наймача, що має повну цивільну дієздатність, у разі смерті наймача, на зміну договору найму жилого приміщення, що був раніше укладеним, визнання його наймачем за договором найму, а у разі відмови наймодавця спір може бути вирішено в судовому порядку. Отже, у цьому випадку член сім`ї наймача має право вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, у разі смерті попереднього наймача, та має право вимагати визнання за ним права користування жилим приміщення.
Інший член сім`ї, що залишився проживати у жилому приміщенні та звертається до суду за захистом своїх прав, заміщує попереднього наймача в договірних правовідносинах найму за раніше укладеним договором, що узгоджується із принципом рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї згідно зі статтею 64 ЖК Української РСР.
Отже, судовому розгляду підлягають спори у випадку, якщо наймодавець не визнає в якості члена сім`ї наймача особу, яка поставила питання про визнання її наймачем за договором згідно з частиною другою статті 64 та частиною першою статті 106 ЖК Української РСР.
Таким чином, договір найму жилого приміщення може бути змінено у разі смерті наймача та визнання в судовому порядку іншої особи членом сім`ї померлого наймача, а також визнання за ним права користування жилим приміщенням. Визнання в судовому порядку за ним права користування жилим приміщенням є у подальшому підставою для укладення договору найму жилого приміщення, в якому і буде зазначено наймачем іншого члена сім`ї, який постійно проживав разом з попереднім наймачем в неприватизованій квартирі і вів з ним спільне господарство.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 .
Таким чином, вирішення питання про зміну договору найму житлового приміщення у будинку за адресою: АДРЕСА_3 належить до компетенції Слобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області та підлягає оформленню шляхом видачі відповідного розпорядження.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. (Рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року по справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»); (Рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, п. 47).
В контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (пункт 44 Рішення від 02 грудня 2010 року в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03); (Рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36); (Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63); (Рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Отже, право на житло, зокрема право користування житлом, підпадає під сферу охорони статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому, закріплені зазначеними статтями умови втручання у це право підлягають застосуванню судом при вирішенні спору про визнання права користування жилим приміщенням.
Згідно положень частин першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у позовній заяві позивач не ставить вимоги про стягнення судового збору з відповідача.
Відтак, ухвалюючи рішення, витрати по сплаті судового збору суд залишає за позивачем.
На підставі викладеного та керуючись статтею 47 Конституції України, статтями 9, 61, 63-65, 103, 106, 107 ЖК Української РСР, статтями 3 СК України, статтями 29, 310, 311, 379, 810, 811, 812, 816 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
у х в а л и в :
Позов ОСОБА_1 до Слобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання змінити договір найму - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування житловим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_3 .
Зобов`язати Слобідську сільську раду укласти з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 укласти договір найму житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Судові витрати у справі залишити за позивачем - ОСОБА_1 .
Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Суддя: В. В. Морозов