Номер провадження: 22-ц/813/9060/26
Справа № 522/4827/26
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Коновалова В. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
24.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Коновалової В.А. (суддя - доповідач), Лозко О.Ю., Назарової М.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2026 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру, за участі третьої особи: приватного нотаріуса Носенка Олександра Володимировича,
в с т а н о в и в:
Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 17 серпня 2026 року закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи: приватного нотаріуса Носенка О.В., в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 03.12.2007.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участі третьої особи: приватного нотаріуса Носенка О.В., про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру залишив без задоволення.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС "Електронний суд" звернувся з апеляційною скаргою безпосередньо до суду апеляційної інстанції в порядку ст. 355 ЦПК України.
Крім того, апеляційна скарга містить заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що предметом спору є конкретне нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 . Скаржник посилається, що спір щодо права власності на квартиру триває багато років. Протягом цього часу квартира неодноразово відчужувалася на підставі правочинів, законність яких оспорюється ОСОБА_1 . Раніше щодо квартири діяли судові обтяження, зокрема: заборона на нерухоме майно, запис № 13914195, зареєстрована на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 27.01.2016 у справі №522/21705/15-ц; арешт нерухомого майна, запис № 35172376, зареєстрований на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07.06.2018 у справі №522/11848/17. Заявник зазначає, що відповідно інформаційної довідки №476480588 від 09.05.2026 станом на зазначену дату обидва обтяження були актуальними. Проте, незважаючи на це, під час розгляду справи були вчинені нові нотаріальні та реєстраційні дії: 18.05.2026 приватним нотаріусом Носенком О.В. видано дублікат договору за реєстровим №324; 28.05.2026 о 15:12:54 проведено нову державну реєстрацію права на квартиру за ОСОБА_4 ; 01.06.2026 державним реєстратором прийнято відповідне рішення про державну реєстрацію. Таким чином, ризик зміни реєстраційного стану квартири вже фактично реалізувався під час судового розгляду. А тому з метою збереження предмета спору до завершення апеляційного розгляду та недопущення чергового відчуження квартири існує необхідність у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру і заборони будь-яких реєстраційних дій щодо неї.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд до набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №522/4827/26 накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Заборонити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , їхнім представникам, а також будь-яким іншим фізичним та юридичним особам: продавати, дарувати, обмінювати чи іншим способом відчужувати зазначену квартиру; передавати квартиру в іпотеку, заставу, управління або користування з державною реєстрацією відповідного речового права; вносити квартиру до статутного капіталу юридичних осіб; здійснювати поділ, виділ, об`єднання квартири, зміну її складу, адреси або реєстраційних характеристик; вчиняти будь-які інші дії, наслідком яких може бути зміна власника, правового статусу або реєстраційних відомостей щодо квартири. Заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, приватним і державним нотаріусам, державним та комунальним підприємствам, органам місцевого самоврядування, центрам надання адміністративних послуг, а також будь-яким іншим суб`єктам державної реєстрації вчиняти щодо квартири АДРЕСА_1 будь-які реєстраційні дії, зокрема: державну реєстрацію виникнення, переходу, зміни або припинення права власності; державну реєстрацію іпотеки або іншого обтяження; внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; закриття або відкриття нового розділу Державного реєстру речових прав; поділ, виділ чи об`єднання об`єкта нерухомого майна; зміну адреси, площі, складу, реєстраційного номера або інших характеристик квартири; скасування, припинення або вилучення наявних записів про заборони та арешти без окремого судового рішення, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається Одеським апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, дослідивши заяву про забезпечення позову вважає, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Апеляційний суд зауважує, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням заявлених заявником позовних вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «…під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених або оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Таким чином, позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову, обравши спосіб, який, на його думку, буде гарантувати виконання рішення суду, ухваленого на його користь.
З матеріалів справи вбачається, що в березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання правочинів недійсними та визнання права власності на квартиру, за участі третьої особи: приватного нотаріуса Носенка Олександра Володимировича. Просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.12.2007; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10.09.2008; витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_4 ; визнати право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .
Звертаючись із заявою про забезпечення позову до суду апеляційної інстанції позивач просить забезпечити позов шляхом накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 . Заборонити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , їхнім представникам, а також будь-яким іншим фізичним та юридичним особам: продавати, дарувати, обмінювати чи іншим способом відчужувати зазначену квартиру; передавати квартиру в іпотеку, заставу, управління або користування з державною реєстрацією відповідного речового права; вносити квартиру до статутного капіталу юридичних осіб; здійснювати поділ, виділ, об`єднання квартири, зміну її складу, адреси або реєстраційних характеристик; вчиняти будь-які інші дії, наслідком яких може бути зміна власника, правового статусу або реєстраційних відомостей щодо квартири. Заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, приватним і державним нотаріусам, державним та комунальним підприємствам, органам місцевого самоврядування, центрам надання адміністративних послуг, а також будь-яким іншим суб`єктам державної реєстрації вчиняти щодо квартири АДРЕСА_1 будь-які реєстраційні дії, зокрема: державну реєстрацію виникнення, переходу, зміни або припинення права власності; державну реєстрацію іпотеки або іншого обтяження; внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; закриття або відкриття нового розділу Державного реєстру речових прав; поділ, виділ чи об`єднання об`єкта нерухомого майна; зміну адреси, площі, складу, реєстраційного номера або інших характеристик квартири; скасування, припинення або вилучення наявних записів про заборони та арешти без окремого судового рішення, яке набрало законної сили.
Підставами подання заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає те, що спір щодо права власності на квартиру триває багато років. Протягом цього часу квартира неодноразово відчужувалася на підставі правочинів, законність яких оспорюється ОСОБА_1 . Раніше щодо квартири діяли судові обтяження, зокрема: заборона на нерухоме майно, запис № 13914195, зареєстрована на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 27.01.2016 у справі №522/21705/15-ц; арешт нерухомого майна, запис № 35172376, зареєстрований на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 07.06.2018 у справі №522/11848/17. Заявник зазначає, що відповідно інформаційної довідки №476480588 від 09.05.2026 станом на зазначену дату обидва обтяження були актуальними. Проте, незважаючи на це, під час розгляду справи були вчинені нові нотаріальні та реєстраційні дії: 18.05.2026 приватним нотаріусом Носенком О.В. видано дублікат договору за реєстровим №324; 28.05.2026 о 15:12:54 проведено нову державну реєстрацію права на квартиру за ОСОБА_4 ; 01.06.2026 державним реєстратором прийнято відповідне рішення про державну реєстрацію. Таким чином, ризик зміни реєстраційного стану квартири вже фактично реалізувався під час судового розгляду. А тому з метою збереження предмета спору до завершення апеляційного розгляду та недопущення чергового відчуження квартири існує необхідність у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру і заборони будь-яких реєстраційних дій щодо неї.
Зазначив, що не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, а також ускладнить ефективний захист прав за якими він звернувся до суду.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер 3342016651100 квартира АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 3342016651100, належить на праві власності ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 18.05.2026 року, посвідченого приватним нотаріусом Носенко О.В.
При розгляді даної заяви апеляційний суд виходить з того, що із виділений матеріалів справи вбачається існування спору між сторонами, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , та враховуючи, обставини укладення 18.05.2026 року договору-купівлі продажу, то обраний захід забезпечення позову, а саме накладення арешту на вказану квартиру є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин, що в свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Апеляційний суд звертає увагу, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Запропонований позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_4 може забезпечити належне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а його невжиття може ускладнити чи унеможливити таке виконання, такий захід забезпечення позову буде співмірним заявленим позовним вимогам і при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін під час вирішення спору, можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів відповідача чи інших осіб.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).
Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (постанова Верховного Суд від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).
За таких обставин, враховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно, приватним і державним нотаріусам, державним та комунальним підприємствам, органам місцевого самоврядування, центрам надання адміністративних послуг, а також будь-яким іншим суб`єктам державної реєстрації та відповідачам вчиняти щодо квартири АДРЕСА_1 будь-які реєстраційні дії.
Крім того, оскільки апеляційним судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_4 колегія суддів вважає, що заява в частині заборони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, наслідком яких може бути зміна власника, правового статусу або реєстраційних відомостей щодо вказаної квартири не підлягає задоволенню.
Арешт майна є заходом забезпечення позову, що позбавляє власника чи володільця майна розпоряджатися відповідним майном, тому заборона вчинення вищезазначених дій призведе до застосування двох різних видів забезпечення позову, які фактично породжують аналогічні наслідки щодо одного предмета і щодо однієї особи, що, з огляду на частину третю статті 150 ЦПК України, обставини справи, не може вважатися співмірним із заявленими позовними вимогами і задоволенню не підлягає.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Беручи до уваги зазначені вище обставини, доводи наведені в обґрунтування заяви, суд приходить до висновку, про часткове задоволення заяви.
Отже, враховуючи необхідність під час вжиття заходів забезпечення позову дотримуватись вимог щодо розумності, обґрунтованості та співмірності видів забезпечення позову, зазначених у заяві, із заявленими вимогами, та збалансованості інтересів учасників справи, апеляційний суд приходить до висновку, що для забезпечення виконання можливого судового рішення у справі доцільним буде вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ,у зв`язку з можливою загрозою утруднення або неможливості виконання рішення суду, оскільки у відповідача є можливість розпорядитися об`єктом нерухомого майна, що унеможливить виконання рішення в майбутньому в разі задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 260, 381 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
у х в а л и в:
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3342016651100, яка належить на праві власності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В іншій частині заяви відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Строк пред`явлення до виконання три роки.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса мешкання: АДРЕСА_4 ).
Боржник: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_5 ).
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
М.В. Назарова