Справа №504/1359/19
Провадження №2/504/112/26
Доброславський районний суд Одеської області
УХВАЛА
23.07.2026 с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
Головуючого судді Барвенко В.К.,
секретаря судового засідання - Ориник М.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, позовну заяву адвоката Денищенко- Бостан Олени Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , про визнання права забудовника об`єкта незавершеного будівництва, визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на половину земельної ділянки, вирішення питання судових витрат, витрат на правничу допомогу, -
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2019 року адвокат Денищенко - Бостан Олени Леонідівни в інтересах ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , яким просить визнати право забудовника об`єкта незавершеного будівництва, визнати об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, визнати право власності на половину земельної ділянки, вирішити питання судових витрат, витрат на правничу допомогу.
Позов обгрунтований тим, що восени 2007 року ОСОБА_3 познайомилась із ОСОБА_2 , вони почали зустрічатись, між ним склались близькі стосунки.
У 2011 році вони почали проживати разом однією сім`єю як чоловік і жінка без шлюбу, вести спільне господарство.
Сторони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.
Заявниця стверджує, що з зими 2011 року по жовтень 2011 року вони із відповідачем проживали у місті Запоріжжя в будинку тітки заявниці - ОСОБА_4 , а також у квартирі відповідача.
Починаючи з жовтня 2012 року заявниця переїхала працювати у місто Одеса, і вона з відповідачем почали проживати спільно у двох містах - м. Запоріжжя та м. Одеса.
З лютого 2013 року відповідач також переїхав у місто Одеса, і з цього часу вони проживали тільки у місті Одеса, вели спільне господарство, у квартирі, яку вони спільно орендували за адресою: АДРЕСА_1 .
05.11.2016 року між заявницею та відповідачем було зареєстровано шлюб.
Згодом, приблизно з 2018 року між сторонами суттєво погіршились відносини, і з грудня 2018 року сторони фактично проживають окремо.
За час шлюбу 16.06.2017 року була придбана земельна ділянка, кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0602, площею 0,0500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Право власності було оформлено та зареєстроване за ОСОБА_2 .
Заявниця стверджує, що на вказані земельній ділянці вони з відповідачем почали будівництво житлового будинку, площею 119,6 кв.м.
Заявниця стверджує, що фінансування витратна проведення проектних та будівельних робіт вони з відповідачем здійснювали спільно.
Частину коштів в сумі 9000,00 доларів США на будівництво цього будинку подарував батько заявниці- ОСОБА_5 .
Заявниця стверджує, що вона постійно працювала та додатково фінансувала не тільки витрати на будівництво будинку а й витрати на спільне ведення господарства.
Натомість, як стверджує позивач, відповідач з 2013 року фактично не працював, та перебував на утриманні заявниці.
Заявниця стверджує, що її чоловік мав дохід лише від продажу квартири у липні 2016 року в м. Запоріжжя.
Заявниця вказує, що на дату звернення до суду будинок не введений до експлуатації, проте у ньому виконані майже всі будівельні роботи, проведено всі комунікації.
Тому заявниця вважала, що її вимоги обгрунтовані, законні і тому їх слід задовольнити.
Відповідач не погодився, подав відзив на позовну заяву.
Так, у своєму відзиві відповідач вказує, що дійсно між ним та позивачкою восени 2007 року виникли романтичні стосунки.
Проте відповідач не визнає спільного проживання у період з 2011 року по 2016 рік.
З липня 2016 року дійсно він переїхав до міста Одеса та він запропонував позивачці одружитись.
05.11.2016 року сторони уклали шлюб.
22.07.2019 року цей шлюб було розірвано рішенням Малиновського районного суду міста Одеси.
Відповідач стверджує, що 16.06.2017 року від набув у власність спірну земельну ділянку та почав будівництво будинку.
Фінансування будівництва здійснювалось лише за його особисті кошти та кошти, які надала йому його матір- ОСОБА_6 .
Особистими коштами відповідач вважає кошти, які отримані ним від продажу житлової квартири у місті Запоріжжя.
За ці кошти відповідач 02.09.2016 року придбав у власність земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0601, площею 0,0500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак, як стверджує відповідач, будівництво будинку він помилково почав на земельній ділянці [номер приховано]:03:001:0602, площею 0,0500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала на праві власності ОСОБА_7 .
Відповідач стверджує, що задля врегулювання вказаної ситуації, він звернувся до ОСОБА_7 із пропозицією обміну земельними ділянками, проте, будучи юридично необізнаною людиною, вони із ОСОБА_7 уклали угоду купівлі- продажу земельної ділянки, хоча угода містить характер договору міни.
Тому 16.06.2017 року одночасно було укладено два договору купівлі- продажу, земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0602, площею 0,0500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за яким ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 придбав вказану земельну ділянку, а також земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0601, площею 0,0500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_7 придбав вказану земельну ділянку.
Тому відповідач вважає, що спірне нерухоме майно є його особистою власністю, і тому вимоги позову не можуть бути задоволені.
Рух справи в суді першої інстанції.
Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.04.2019 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 19.11.2019 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні адвокат Згода О.О. подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 504/4333/19 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про визнання договорів удаваними, визнання дійсним договору міни.
Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 15.05.2023 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 504/4333/19 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 про визнання договорів удаваними, визнання дійсним договору міни.
Постановою Одеського апеляційного суду від 01.07.2025 року заочне рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.10.2021 року у справі № 504/4333/19 - скасовано.
Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 20.04.2026 року поновлено провадження у справі, призначено дату судового засідання з розгляду справи по суті на 23.07.2026 року о 11.15 год.
В судове засідання сторони не з`явились, повідомлені належним чином про дату, час та місце його проведення.
Окрім того, справа перебуває на розгляді в суді першої інстанції з 2019 року, що є надмірним часом.
Сторони обізнані про існування справи в суді, мали б цікавитись її перебігом, ухвала про поновлення провадження у справі містить дату та час судового засідання з розгляду справи по суті.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у своїй прецедентній практиці неодноразово виснував:
«якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.
Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 252 ЦПК України суд з власної ініціативи має право зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2026 року у справі № 346/2938/22 прийнято до розгляду справу та призначено до розгляду на 09.09.2026 року.
Ухвалу мотивовано тим, що у сфері поділу спільного майна подружжя законодавство не допускає моделей, за яких право приватної власності на земельну ділянку або її частку може бути припинене без відповідної компенсації. Суд, вирішуючи спір, повинен не лише визначити юридичну долю майна, а й забезпечити «економічну» рівновагу між сторонами, щоб жодна з них не зазнала необґрунтованих втрат та безкомпенсаційного припинення права (повністю або частково).
У таких справах нерухомість, розташована на земельній ділянці, яка належить одному з подружжя на праві приватної власності, зазвичай залишається у власності цього з подружжя. Інший із подружжя, своєю чергою, має право на грошову компенсацію витрат, понесених під час шлюбу на поліпшення цього майна, або на врахування відповідної суми при поділі іншого спільного майна. Саме через присудження компенсації суд забезпечує баланс інтересів сторін.
Водночас не виключається можливість поділу в натурі будинку чи іншого об`єкта нерухомості, що є спільною сумісною власністю і розташований на такій земельній ділянці, з набуттям права власності на частину об`єкта особою, яка раніше не мала права на землю. Однак припинення права власності відповідача на земельну ділянку (або її частку) за вимогою іншого з подружжя лише за умови одночасного присудження грошової компенсації або врахування її вартості під час поділу іншого майна.
Тому, заявляючи вимогу про припинення права власності на земельну ділянку (чи її частку), суди мають вирішувати питання про попереднє внесення позивачем відповідної суми на депозитний рахунок суду згідно з частиною п`ятою статті 71 СК України, що виступає гарантією належного відшкодування власнику вартості його частки.
Отже, у приватному праві принцип компенсації є не допоміжним, а системоутворюючим. Він гарантує, що будь-яке втручання у право власності або інше суб`єктивне право не призведе до односторонніх втрат, а буде врівноважене належною компенсацією. Саме через цей механізм забезпечується справедливість та ефективність судового захисту.
Цивільний закон, у тому числі положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України, конструкцій автоматичного та безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку на підставі рішення суду про визнання права на частку в праві спільної власності не містить. Це не відповідає конституційним засадам непорушності права власності, оскільки його примусове припинення можливе лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Виключення з цього загального правила допускається лише при примусовому відчуженні таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості в умовах воєнного чи надзвичайного стану та конфіскації майна (стаття 41 Конституції України, стаття 321 ЦК України).
Тому припинення права приватної власності (частку у праві) відповідача на земельну ділянку за вимогою другого із співвласників об`єкту нерухомості можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку. Це передбачає обов`язкове попереднє внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки.
Вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі. Тому припинення права приватної власності (частку у праві) відповідача на земельну ділянку за вимогою позивача можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку.
Такий підхід відповідає принципам розумності та справедливості, запобігає ситуаціям безкомпенсаційного припинення права приватної власності (частки у праві) на такі земельні ділянки за рішенням судів, особливо у випадках, коли таке припинення є вочевидь непропорційним втручанням у право власника земельної ділянки з урахуванням характеристик (площа та вартість) цієї земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що за обставин цієї справи припинення права приватної власності відповідача на частину спірної земельної ділянки є вочевидь непропорційним втручанням у її права, за відсутності волевиявлення позивачки щодо компенсації вартості такої частки шляхом попереднього внесення ним відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Разом із тим, у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 зроблено висновок, що:
«земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.
Виходячи зі статті 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться. Такі самі норми містяться в нині чинних статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України».
В наведеній справі суди у порядку поділу майна подружжя визнали за сторонами право власності в рівних частках за кожним на будинок, який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, який належав на праві приватної власності відповідачу, без оцінки пропорційності втручання у права власності відповідача та вирішення питання компенсації у зв`язку з припиненням за рішенням суду права власності на земельну ділянку (частку у праві на неї).
Аналогічний висновок підтверджений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.
Такий підхід запровадив в судову практику конструкцію автоматичного та безкомпенсаційного припинення права приватної власності на земельні ділянки на підставі рішення суду про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності, який неодноразово застосований і в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Тому Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що без відступу від висновку, викладеного у наведених постановах Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 (шляхом конкретизації), колегія суддів позбавлена можливості ухвалити остаточне рішення у цій справі.
Також Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що у справі, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду повинна вирішити виключну правову проблему для забезпечення розвитку прав та формування єдиної правозастосовчої практики. Це необхідно для чіткого визначення балансу захисту прав власника земельної ділянки, у разі припинення його права приватної власності (частку у праві) у зв`язку із набуттям права власності на будинок, будівлю чи іншу споруду, який розташований на цій земельній ділянці, іншим співвласником, з метою належного захисту права власності.
Таким чином, оскільки у справі, яка розглядається судом першої інстанції ставиться питання переходу права власності на половину земельної ділянки, в порядку поділу майна набутого подружжям за час шлюбу, то це питання є аналогічним, яке є предметом спору у справі № 346/2938/22.
Тому на думку суду першої інстанції провадження у справі слід зупинити.
Оскільки дата можливого ймовірного рішення ВП ВС визачена, а суддя буде перебувати у щорічній відпустці, то наступна дата судового засідання призначається на першу вільну дату та час.
Окрім того, суд пропонує відповідачу -Рєзнік А.В. подати суду завірену належним чином копію основного договору купівлі- продажу квартири у АДРЕСА_3 , на наявність якого він посилається у своєму відзиві на позов.
На підставі викладеного, керуючись п.10 ч. 1 ст. 252, ст. 258-260, 353 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Зупинити провадження у справі за позовом адвоката Денищенко- Бостан Олени Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , про визнання права забудовника об`єкта незавершеного будівництва, визнання об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на половину земельної ділянки, вирішення питання судових витрат, витрат на правничу допомогу, до завершення перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справі № 346/2938/22 ( ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2026 року у справі № 346/2938/22 прийнято до розгляду справу та призначено до розгляду на 09.09.2026 року).
Відповідачу - ОСОБА_2 подати суду завірену належним чином копію основного договору купівлі- продажу квартири у АДРЕСА_3 , на наявність якого він посилається у своєму відзиві на позов.
Через надмірне навантаження судді, перебування судді у щорічній відпустці, призначити судовий розгляд на першу вільну дату та час, зокрема, 11 січня 2027 року об 11:00 год. в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, зала судових засідань № 5.
Задовольнити клопотання адвоката Згода О.О. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів.
Доручити відповідальній особі суду організувати відеоконференцію з адвокатом Згода О.О. у призначені дату та час судового засідання.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 15 днів від дня її проголошення.
Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя В. К. Барвенко