ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6658/26 Справа № 200/22931/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №200/22931/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко Ірина Анатоліївна, про стягнення заборгованості за договором позики грошей, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року,ухвалене у складі судді Кудрявцевої Т.О.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., про стягнення заборгованості за договором позики, яка неодноразово уточнювалась, зокрема 29 грудня 2015 року, 19 квітня 2016 року та 16 травня 2024 року.
В обґрунтування позову, з урахуванням уточнення, позивач посилається на те, що 19 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_4 прийняв у позику 120 000,00 грн., що на день укладання договору становить еквівалент 10 000,00 доларів США, та зобов`язався повернути отриману суму за першою вимогою позикодавця, факт одержання грошей підтверджується розпискою.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після чого Першою Дніпровською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу.
19 червня 2015 року позивач звернувся до Першої Дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про наявність кредиторських вимог, в якій просив нотаріальну контору довести до відома спадкоємців померлого ОСОБА_4 , які прийняли або виявили бажання прийняти спадщину, серед яких: мати померлого - ОСОБА_5 , донька померлого - ОСОБА_6 , дружина сина померлого - ОСОБА_7 , яка діє від імені своїх малолітніх дітей (онуків померлого): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (які в силу ч.1 ст.1266 ЦК України спадкують за померлого батька, який є сином померлого ОСОБА_4 , та в силу ч.4 ст.1268 ЦК України, вважаються такими, що прийняли спадщину) про наявність вимог ОСОБА_1 в сумі 120 000,00 гривень та довести до відома спадкоємців необхідність сплатити кредитору спадкодавця ОСОБА_1 борг у вищевказаному розмірі.
У відповіді на заяву державним нотаріусом Першої Дніпровської державної нотаріальної контори Кравцовою А.І. позивача було повідомлено, що заява долучена до матеріалів спадкової справи, а спадкоємці повідомлені щодо його претензії належним чином.
У зв`язку з чим, позивач просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів суму боргу за договором позики грошей в розмірі 120 000,00 грн. та понесені витрати по справі.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., про стягнення заборгованості за договором позики грошей задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики грошей в розмірі 120 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 600,00 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій вважає,що оскаржуване рішення суду є необґрунтованим, не відповідає матеріалам справи та вимогам Закону й за таких умов підлягає скасуванню.
В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції не були взяті до уваги правові норми та не враховано судову практику у подібних справах.
Вказує, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.
Зауважує, що згідно ксерокопії надрукованої розписки від 19 червня 2014 року, яка не була завірена належним чином позивачем у справі й перебуває в матеріалах справи, яка складена на російській мові, громадянин ОСОБА_4 нібито взяв в борг у громадянина ОСОБА_1 гроші у сумі 120 000 грн., що нібито еквівалентно 10 000 доларів США, котрі зобов`язався повернути за першої вимоги.
Звертає увагу, що у відповідності до вимог чинного законодавства України, факт передачі та отримання грошових коштів іншим особам, фіксується письмово. Такою письмовою формою фіксації передачі-отримання коштів є простий документ - розписка, а не надрукований документ.
Зазначає, що за інформацією ксерокопії надрукованої розписки від 19 червня 2014 року, яка перебуває в матеріалах справи встановити, що громадянин ОСОБА_4 дійсно взяв в борг саме у громадянина ОСОБА_1 практично не можливо.
Вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги вимоги ч.1 ст.103 ЦПК України, у справі не було доведено факт укладення між сторонами договору позики, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Вважає, що висновок Бабушкінського районного суду міста Дніпра у межах доводів апеляційної скарги ґрунтується на не правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким не було надано належної правової оцінки, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовані не були, внаслідок чого судом першої інстанції під час розгляду справи було допущено ряд порушень процесуального закону, які призвели до неправильного вирішення справи.
У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів відмовити у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, апеляційну скаргу безпідставною та не обґрунтованою, в задоволенні якої необхідно відмовити в повному обсязі.
Зазначає, що апеляційна скарга відповідача ґрунтується виключно на припущеннях і висловлюваннях власної думки. Суду не надано жодних доказів порушення норм права під час розгляду позовної заяви і ухвалення рішення, а також доказів проти позову, які б могли вплинути на прийняття рішення.
Зауважує, що доводи відповідача про те, що він не вважає боргову розписку належним і допустимим доказом, що вона не підтверджує факту отримання грошових коштів ОСОБА_4 і є нікчемним документом, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідач ніяким чином в апеляційній скарзі, а також під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду першої інстанції, не послався на докази, якими він обґрунтовує свої твердження і заперечення проти вимог позивача, та не надав суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів і заперечень.
Вважає, що аргументи відповідача зводяться до простої незгоди з рішенням суду.
А тому, суд першої інстанції прийшов до правомірного і законного висновку про задоволення позову, оцінивши докази по справі.
У зв`язку з чим просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що 19 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , адресою проживання якого зазначено: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 29 жовтня 1996 року, ІНН НОМЕР_2 , було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 взяв в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 120 000,00 гривень, що на день укладання договору становить еквівалент 10 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути за першою вимогою позикодавця; факт одержання грошей підтверджується розпискою від 19 червня 2014 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 , виданого 18 березня 2015 року Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №2244.
Після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №175/2015.
В матеріалах даної спадкової справи №175/2015 міститься заява доньки ОСОБА_4 - ОСОБА_6 від 19 березня 2015 року, адресована нотаріальній конторі, в якій вона повідомляє про прийняття за законом всієї спадщини після смерті спадкодавця.
Також, зі спадкової справи вбачається, що 19 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори (яка змінила назву на Першу Дніпровську державну нотаріальну контору) з заявою про наявність кредиторських вимог.
У даній заяві ОСОБА_1 просив нотаріальну контору довести до відома спадкоємців померлого ОСОБА_4 , які прийняли або виявили бажання прийняти спадщину, а саме: мати померлого - ОСОБА_5 , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 (вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України); донька померлого - ОСОБА_6 , яка подала заяву про прийняття спадщини; дружина сина померлого - ОСОБА_7 , яка діє від імені своїх малолітніх дітей (онуків померлого): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (які в силу ч.1 ст.1266 ЦК України спадкують за померлого батька, який є сином померлого ОСОБА_4 , та в силу ч.4 ст.1268 ЦК України, вважаються такими, що прийняли спадщину), про наявність вимог ОСОБА_1 в сумі 120 000,00 гривень та довести до відома спадкоємців про необхідність сплатити кредитору спадкодавця ОСОБА_1 борг у вищевказаному розмірі.
Справжність підпису ОСОБА_1 на вказаній Заяві про наявність кредиторських вимог було засвідчено 19 червня 2015 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А.І., зареєстровано в реєстрі за № 10-451.
Матеріали спадкової справи також містять копію розписки ОСОБА_4 про отримання в борг у ОСОБА_1 грошей в сумі 120 000,00 грн., що еквівалентно 10 000,00 доларів США, які він зобов`язався повернути на першу вимогу.
Відповідно до копії листа від 19 червня 2015 року №1822/02-14 державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А.І. було повідомлено ОСОБА_6 про те, що між померлим ОСОБА_4 та ОСОБА_1 19 червня 2014 року було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_4 прийняв у позику 120 000,00 грн., що на день укладання договору становить еквівалент 10 000,00 доларів США та зобов`язався повернути отриману суму за першою вимогою позикодавця, що факт одержання грошей підтверджується розпискою. Також, з посиланням на положення ст.1282 ЦК України, ОСОБА_6 повідомлено про те, що вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено; у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
У відповіді на заяву державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Кравцовою А.І. листом від 23 червня 2015 року №1862/02-14 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що заява долучена до матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , а спадкоємці проінформовані щодо його претензії належним чином.
Вбачається, що відповідно до копії Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 25 червня 2015 року Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , яка на момент смерті ОСОБА_4 проживала разом з померлим за адресою АДРЕСА_1 , та яка вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України.
Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Матеріали даної спадкової справи містять заяву ОСОБА_6 , яка надійшла до приватного нотаріуса 12 жовтня 2015 року, в якій вона вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її бабуся - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що була зареєстрована на момент смерті та постійно проживав у АДРЕСА_1 .
Вказує, що на день її смерті залишилося спадкове майно (незалежно від того, з чого воно складається), яке б належало її батьку, сину спадкодавиці - ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яке вона приймає за правом представлення на підставі ст.1266 ЦК України.
Крім того, матеріали даної спадкової справи містять копію заповіту від 12 жовтня 2010 року, посвідченого цього ж дня державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С.В., яким ОСОБА_4 , на випадок своєї смерті, зробив таке розпорядження: належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , а також належні йому грошові внески з належними відсотками заповів ОСОБА_5 , а у разі її смерті, в рівних частинах кожному заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що зареєстровано в реєстрі за № 1-5845.
Також, матеріали даної спадкової справи містять копію заповіту від 17 листопада 2011 року, посвідченого цього ж дня державним нотаріусом П`ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г., яким ОСОБА_5 , на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що усе належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, які належать їй на час посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті, вона заповідає: ОСОБА_4 , а у разі його смерті, в рівних частинах кожному заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Крім того, у заяві від 19 грудня 2015 року, наявній у спадковій справі, ОСОБА_7 , що діє як законний представник малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повідомляє про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла прабабка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , на день її смерті залишилась спадщина: все належне їй майно, яке ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приймають, як за заповітом так і за законом; інших спадкоємців, передбачених законом України, в тому числі ст.1241 ЦК України, у спадкодавця немає.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що батько ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , - ОСОБА_8 (син ОСОБА_4 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_5 , виданого Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 06 січня 2016 року, винесеною приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А., відмовлено ОСОБА_7 у видачі свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 з посиланням, зокрема, на те, що ОСОБА_7 не надала нотаріусу оригінал Заповіту, посвідченого від імені ОСОБА_4 , 12 жовтня 2010 року державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Куликовим С.В., за реєстровим №1-5845, та не дала нотаріусу оригінал правовстановлювального документу щодо належності нерухомого майна спадкодавцеві.
Відповідно до матеріалів справи, рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 червня 2023 року, ухваленому у цивільній справі №200/1650/16-ц та яке набрало законної сили, ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 в інтересах неповнолітніх осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання заповіту від 17 листопада 2011 року ОСОБА_5 недійсним та застосування наслідків нікчемного правочину.
Також вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , досягли повноліття та за клопотанням позивача вони залучені до участі у справі в якості належних відповідачів.
Судом встановлено, та підтверджується матеріалами справи, спадкоємцем ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його мати ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; спадкоємцями померлої ОСОБА_5 є: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємців померлого, перейшов обов`язок задовольнити вимоги кредитора спадкодавця ОСОБА_9 , в межах вартості майна, одержаного ними у спадщину. Будь-яких доказів в спростування позовних вимог позивача суду не надано, доказів того, що вказаний договір позики на час розгляду справи був оспорений та визнаний недійсним суду не надано.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво 21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне.
Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини.
Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ.
Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зазначено, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою, четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).
Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша стаття 1282 ЦК України).
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено, на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст.76-80 ЦПК України, зокрема, що 19 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 взяв в борг у ОСОБА_1 гроші в сумі 120 000,00 гривень, що на день укладання договору становить еквівалент 10 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути за першою вимогою позикодавця; факт одержання грошей підтверджується розпискою від 19 червня 2014 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 , виданого 18 березня 2015 року Відділом державної реєстрації смерті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 2244.
Після смерті ОСОБА_4 , Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №175/2015.
Зі спадкової справи вбачається, що 19 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори (яка змінила назву на Першу Дніпровську державну нотаріальну контору) з Заявою про наявність кредиторських вимог, в якій просив нотаріальну контору довести до відома спадкоємців померлого ОСОБА_4 , які прийняли або виявили бажання прийняти спадщину про необхідність сплатити кредитору спадкодавця ОСОБА_1 борг у вищевказаному розмірі.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за час розгляду справи судом першої інстанції, остаточно визначені спадкоємцями боржника і, після досягнення ними повноліття (за клопотанням позивача), вони були залучені до участі у справі в якості належних відповідачів.
Враховуючи наведені вище вимоги матеріального закону, встановлені фактичні обставини справи, висновок суду щодо відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємців померлого боржника ОСОБА_4 , до яких перейшов обов`язок задовольнити вимоги кредитора спадкодавця - ОСОБА_9 в межах вартості майна, одержаного ними у спадщину, є таким, що відповідає закону та з яким погоджується колегія суддів.
Також остаточний висновок суду про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна у позивача боргова розписка, підтверджує факт передачі позивачем грошових коштів спадкодавцю відповідачів у розмірі 120 000,00 грн., яка оцінена судом, відповідає вимогам закону, тоді як відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належних і допустимих доказів, які б спростовували такі обставини, суду не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про існування між сторонами договору позики є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, т.я. надана позивачем розписка не підтверджує факт передачі коштів та самого боргового зобов`язання, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки на їх підтвердження апелянтом не надано належних та допустимих доказів, вони по своїй суті зводяться до не згоди відповідача ОСОБА_3 із судовим рішенням, та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню в даному випадку, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 26.08.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв