ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
27 серпня 2026 року м. Ужгород № 260/6102/26
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Я.М., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , через представника - адвоката Пагер Альони Миколаївни, звернувся до суду із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить: 1. Визнати протиправними дії Відповідача, щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 10.07.2020 по 20.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення починаючи з 10.07.2020 по 20.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022» станом на 01.01.2022,Законом України «Про Державний бюджет України на 2023» станом на 01.01.2023; 3. Зобов`язати Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 10.07.2020 по 20.05.2023, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, а також інших складових грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022 та 2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, (але не менше ніж 50% мінімальної заробітної плати), встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020» станом на 01.01.2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022» станом на 01.01.2022,Законом України «Про Державний бюджет України на 2023» станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Згідно з частиною 4 статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Приписами частин 1, 3 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Докази суду надають учасники справи.
За змістом статей 79, 80 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено, поряд з іншим, заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
З наведеного видно, що позивач, звертаючись до суду про скасування рішення суб`єкта владних повноважень та зазначаючи у позовній заяві про певні обставини, зобов`язаний при зверненні до суду подати спірне рішення та відповідні докази, якими засвідчуються наведені у позові обставини.
Позивач має право заявити клопотання про витребування доказів у разі неможливості надати такі докази самостійно. У такому клопотанні позивач зобов`язаний зазначити про заходи, які ним вжито для отримання відповідного доказу самостійно або причини неможливості самостійного отримання доказу, а також надати суду докази на підтвердження здійснення усіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання такого доказу.
Позивач заявив клопотання про витребування доказів від відповідача, а саме інформацію про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 за займаною посадою ОСОБА_1 , з обов`язковим зазначенням розміру у відсотках: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби у відсотках посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) у відсотках та щомісячної премії у відсотках.
Також у прохальній частині позовної заяви заявлено клооптання про витребування довідки або інформацію про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023.
Досліджуючи подані клопотання суд зазначає наступне.
В матеріалах справи міститься адвокатський запит до відповідача, у якому представник позивача просить надати інформацію про розмір грошового забезпечення позивача, однак у такому запиті не просила надати їй копії довідок про розмір грошового забезпечення. Листом від 10.08.2026 року, відповідачем надано витребувану інформацію. Доказів звернення та доказів відмови у видачі копії довідок представником позивача до позовної заяви не додано.
Положеннями частини 2 статті 80 КАС України передбачено, що у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
У контексті наведеного суд відмічає, що позовна заява, зокрема її прохальна частина, не може містити вимог про витребування доказів. У разі необхідності заява про витребування доказів викладається окремо із зазначенням заходів, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, доказів вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Водночас, суддя зазначає, що основним завданням адвоката є вжиття всіх можливих, передбачених законом заходів, спрямованих на захист порушеного чи оспорюваного права, в тому числі й шляхом звернення до суду.
Вже на стадії підготовки матеріалів та звернення до суду адвокат має вживати заходи для самостійного отримання додаткових доказів шляхом запиту інформації, яка стосується предмета спору у відповідних посадових осіб, підприємств, установ та організацій. Згідно зі ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право звертатися з адвокатськими запитами (у тому числі щодо отримання копій документів) до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб). Разом з тим, слід вказати, що основними причинами штучних перешкод, що створюються службовими, посадовими особами підприємств, установ, організацій під час надходження та розгляду запитів адвоката, у більшості випадків, є зловживання такими особами своїм становищем, поєднане з використанням неточного формулювання правових норм.
Прийняття судом до свого провадження позовної заяви, скарги, заяви породжує для представника певні обов`язки та наділяє їх певними процесуальними правами. При цьому, варто зазначити, що процесуальне представництво адвоката містить у собі два види правовідносин між адвокатом і клієнтом та між адвокатом і судом. Саме тому у процесі судового розгляду справи завданням адвоката є не лише захист суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів осіб, а й сприяння суду у всебічному, повному й об`єктивному з`ясуванні всіх обставин справи.
Тому, суддя пропонує представнику позивача звернутися до відповідача для отримання додаткових доказів шляхом запиту інформації відповідно до ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020р. до 30 червня 2023р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пункті 65 постанови від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зазначено, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків:
якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
У позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 10 липня 2020 року по 20 травня 2023 року.
З урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, позовні вимоги щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 10 липня 2020 року року по 18 липня 2022 року не обмежені будь-яким строком звернення до суду.
Строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Порядок №260), цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Пунктом 2 розділу І Порядку №260 визначено:
грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення;
до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років;
до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія;
до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260:
грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців;
грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України);
грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
З наведених положень слідує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому з дня отримання грошового забезпечення позивачці в будь-якому разі його розмір був відомий та вона мала дізнатися про порушення своїх прав.
Отже відповідно до приписів Порядку №260 щодо виплати грошового забезпечення в поточному місяці за минулий суд вважає, що строк звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року розпочався у позивача з місяця, наступного за місяцем виплати грошового забезпечення, а саме: за період з 19 по 31 липня 2022 року розпочався з 01 вересня 2022 року та закінчився 30 листопада 2022 року; за серпень 2022 року - з 01 жовтня 2022 року та закінчився 31 грудня 2022 року; за вересень 2022 року - з 01 листопада 2022 року та закінчився 31 січня 2023 року; за жовтень 2022 року - з 01 грудня 2022 року та закінчився 28 лютого 2023 року; за листопад 2022 року - з 01 січня 2023 року та закінчився 31 березня 2023 року; за грудень 2022 року - з 01 лютого 2023 року та закінчився 30 квітня 2023 року, за січень 2023 року - з 01 березня 2023 року та закінчився 31 травня 2023 року; за лютий 2023 року - з 01 квітня 2023 року та закінчився 30 червня 2023 року.
Застосовуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року по 28 лютого 2023 року був продовжений на строк дії такого карантину (до 30 червня 2023 року), тому розпочався з 01 липня 2023 року та сплинув 30 вересня 2023 року.
До суду з цим позовом позивач звернувся через свого представника лише 25 серпня 2026 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби.
З огляду на викладене, суд вважає, що представник позивача безпідставно поширює на спірні правовідносини, які виникли з 19 липня 2022 року, положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини першої цієї статті, положеннями якої визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Виплата грошового забезпечена не є виплатою, яка обумовлена звільненням працівника та про розмір якої працівнику стає відомо після одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суддя повторно наголошує на тому, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Твердження, що лише після отримання 10 серпня 2026 року відповіді на адвокатський запит, позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу.
Позивач мав реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір та складові свого грошового забезпечення, механізм його обрахунку, на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий розрахунок тощо.
Суду не надано доказів своєчасного звернення позивача до відповідача за отриманням такої інформації, що вказує на легковажне та байдуже ставлення позивача до захисту свого права на належне грошове забезпечення та права на доступ до правосуддя.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Отже для усунення недоліку позовної заяви позивачу (представнику позивача) слід подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року із зазначенням підстав для поновлення строку та доказами поважності причин його пропуску.
Згідно частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, позовна заява відповідно до ч.2 ст.169 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків - десять днів з дня отримання даної ухвали.
Враховуючи викладені обставини, вбачаються підстави для залишення позову без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків, а саме:
- подання до суду належним чином засвідчених доказів на підтвердження своїх вимог (адвокатські запити і докази їх надіслання);
- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо перерахунку позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року із зазначенням підстав для поновлення строку та доказами поважності причин його пропуску.
Керуючись ч.1 ст.169 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз`яснити позивачеві, що у випадку невиконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Я. М. Калинич