ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року м. Львів Справа № 140/4234/26 пров. № А/857/38021/26
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого-судді Глазька С.М.,
суддів Глушка І.В., Димарчук Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року (головуючий суддя Стецик Н.В. м. Луцьк) у справі № 140/4234/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі служби;
стягнути з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області па користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, але не більш як за шість місяців, за період з 18 листопада 2022 року по 17 березня 2026 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;
визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувальною загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо ненарахування га не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 17 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошовою забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року но 17 березня 2026 року - день фактичної виплати індексації грошовою забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що ОСОБА_1 проходила службу в 1 державному пожежно-рятувальною загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області та наказом від 17.11.2022 була звільнена зі служби цивільного захисту.
Вказує, що за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не нараховувалася позивачу. Повний розрахунок по виплаті індексації відповідач здійснив лише 17.03.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі №140/6100/25.
Оскільки відповідач із затримкою провів розрахунок у зв`язку із звільненням, представник позивач вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, що передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні зі служби.
Стягнуто з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області па користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку в сумі 64 611,93 (шістдесят чотири тисячі шістсот одинадцять гривень 93 копійки).
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувальною загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо ненарахування га не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Зобов`язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати по день фактичної виплати (17.03.2026).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є складовою належної працівникові заробітної плати (грошового забезпечення), невиплата якої при звільненні тягне за собою відповідальність за ст. 117 КЗпП України, а її затримка виплати підпадає під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 проходила службу у 1 державному пожежно-рятувальною загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області.
Наказом №402 ГУ ДСНС у Волинській області від 17.11.2022 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту (а.с.8).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі №140/6100/25 визнано протиправними дії 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін. Зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
17.03.2026 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі №140/6100/25 на картковий рахунок позивача перераховано індексацію грошового забезпечення в сумі 64 391,41 (а.с.10).
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, що передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При вирішенні спору апеляційний суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.
Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Відтак, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таким чином, колегія суддів констатує, що оскільки при звільненні з військової служби 31.01.2024 (день виключення зі списків особового складу частини) відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (остаточна виплата проведена 20.06.2025), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 31.01.2024 (дата виключення зі списків особового складу) належних при звільненні суми. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведений 20.06.2025.
Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.
Відтак, період затримки розрахунку при звільненні становить 185 днів (шість місяців).
Крім цього, суд звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
З урахуванням наведеного суд дійшов переконання, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України № 2050-ІІІ від 19.10.2000р. «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі- Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, згідноз постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001р. (далі- Порядок № 159).
Згідно зі ст.ст.1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст.3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст.4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з п.3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021р. у справі № 465/322/17.
У постанові від 05.03.2020р. у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що згідно з положеннями ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до ст.6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Звідси, звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації не можна вважати необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати.
Відповідно до довідки відповідача №525 від 12.06.2026 про розмір середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням (вересень-жовтень 2022 року) позивачці нараховано грошове забезпечення в сумі 28 279,60 грн, в тому числі: 14 139,80 грн - за вересень 2022 року та 14 139,80 грн - за жовтень 2022 року (а.с.38).
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 463,60 грн (28 279,60 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у вересні-жовтні 2022 року).
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, але не більше як за шість місяців, оскільки таке законодавче обмеження діє з 19.07.2022.
У розглядуваному випадку відповідач мав виплатити позивачу середній заробіток за період з 18.11.2022 (наступний день після звільнення зі служби) по 18.05.2023 (шість місяців з 18.11.2022, 181 календарний день).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні становить 83 911,60 грн (463,60 грн х 181 календарні дні (6 місяців)).
Суд першої інстанції вірно виснував, що істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача 64 391,41 грн в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку грн становить 83 911,60 (64 391,41 грн/83 911,60 грн) = 0,77.
З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат в сумі 64 611,93 грн (463,60 грн х 181 календарні х 0,77).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити їй компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати, враховуючи, що індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із урахуванням базового місяця січня 2008 року, яка не була виплачена позивачу своєчасно при звільненні.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 у справі №140/6100/25, яке набрало законної сили, підтверджено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Посилання апелянта на те, що індексація внесена до Закону № 2050-III лише у лютому 2021 року Законом № 1214-IX, є безпідставним, оскільки індексація за своєю правовою природою є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), а отже підлягала компенсації як заробітна плата і до внесення вказаних уточнюючих змін до Закону № 2050-III.
Виплата невиплаченої індексації грошового забезпечення відбулася лише 17.03.2026 на виконання судового рішення. Оскільки мала місце затримка виплати доходу, який належить особі за період з 2016 по 2018 рік, позивач набула беззаперечне право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь період затримки по день фактичної виплати.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на виплату компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі № 140/4234/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя С. М. Глазько
судді І. В. Глушко
Т. М. Димарчук