ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" серпня 2026 р. Справа№ 910/1702/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Буравльова С.І.
без виклику представників сторін
розглядаючи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року
у справі №910/1702/26 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ"
про стягнення грошових коштів,-
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів, а саме: 14520,00 грн страхового відшкодування, 2 084,17 грн інфляційних втрат, 619,05 грн 3% річних та 1 970,14 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані зобов`язанням відповідача виконати свій обов`язок з виплати страхового відшкодування на користь позивача в порядку суброгації.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» 14520,00 грн страхового відшкодування, 2084,17 грн інфляційних втрат, 619,05 грн 3% річних, 1970,14 грн пені та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УСГ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" страхового відшкодування в розмірі 2 420,00 грн та пені в розмірі 1970,14 грн, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, представник скаржника вказав, що розмір страхового відшкодування підлягає зменшенню на суму ПДВ, оскільки, стягнення з страховика страхового відшкодування з ПДВ здійснюється або у разі такої виплати безпосередньо на рахунок СТО, який є платником ПДВ, або у разі здійснення виплати на рахунок потерпілої особи з подальшим наданням такою потерпілою особою підтвердження фактичного здійснення ремонту та наявність у станції технічного обслуговування, яка здійснювала ремонт транспортного засобу свідоцтва платника ПДВ.
Однак, за твердженням представника скаржника, судом не було з`ясовано чи здійснено фактичний ремонт та чи є надавач послуг з ремонту платником ПДВ.
Разом з цим, представник скаржника зауважив, що відповідач заявляв у відзиві про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені, однак доводи відповідача залишились поза увагою суду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року у справі № 910/1702/26 та призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 07.05.2026 року суддю Північного апеляційного господарського суду Кропивну Л.В. тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 року призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 року прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року у справі №910/1702/26 у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Буравльов С.І. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
29.06.2026 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, представник позивача просив долучити до матеріалів даної справи акт здачі-приймання робіт №501 від 25.06.2024 року.
Так, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що відповідач вважає, що страхове відшкодування повинно бути зменшене на суму ПДВ відповідно до ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», проте зазначені доводи є помилковими оскільки: позов заявлено в порядку суброгації, а не як вимогу потерпілого; суброгаційна вимога виникає у розмірі фактичних витрат страховика; позивачем вже здійснено реальну виплату в розмірі 14520,00 грн.
Крім того, за твердженням представника позивача, Верховний Суд у своїй практиці виходить з того, що у разі здійснення фактичної виплати право вимоги переходить у повному обсязі здійснених витрат.
При цьому, представник позивача зауважив, що норми щодо зменшення на суму ПДВ застосовуються при визначенні первинної страхової виплати потерпілому, а не при визначенні розміру суброгаційної вимоги між страховиками.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів даної справи акту здачі -приймання робіт №501 від 25.06.2024 року, колегія суддів відзначає наступне.
Дослідивши зазначені докази, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.
Матеріали справи не містять доказів подання разом із позовною заявою долучених позивачем додаткових доказів. Також матеріали справи не містять заяв позивача про посилання на докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
У відповідності до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.06.2018 року у справі № 906/612/17, від 22.08.2018 року у справі № 910/19776/17, від 05.12.2018 року у справі № 910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
Відтак, у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції, однак, під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не повідомляв суд про неможливість подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.
Таким чином, позивачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції відповідного акту, який він просить долучити до справи на стадії апеляційного перегляду, як не надано і доказів неможливості подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.
Отже, у задоволені цього клопотання позивача про долучення додаткових доказів слід відмовити; акт здачі-приймання робіт №501 від 25.06.2024 року колегією суддів до розгляду не приймається.
07.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮПІДЖІ» (орендодавець) та Приватним підприємством «Укрпалетсистем» (орендар) було укладено договір №134/2023 оренди майна, а саме будівлі та споруди з обладнанням за адресою: Житомирська обл., Житомирський р-н, територія Глибочицької територіальної громади, автодорога М-06 Київ-Чоп (на Будапешт через мм. Львів, Мукачеве і Ужгород) км 126-415 (ліворуч), КОАТУУ [номер приховано].
19.03.2024 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховик) та Приватним підприємством «Укрпалетсистем» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування майна №FO-01766693, яким застраховано майно: АЗК, магазин, кафе та АГЗП №134 Житомирська обл., Житомирський район, територія Глибочицької територіальної громади, автодорога М-06 Київ-Чоп (на Будапешт через мм Львів, Мукачеве і Ужгород) км 126+415 (ліворуч).
18.04.2024 року Приватне підприємство «Укрпалетсистем» звернулось до Приватного акціонерного товариства «СГ «ТАС» із заявою про настання події з застрахованим майном за договором страхування №FO-01766693 від 19.03.2024 року, а саме: пошкодження майна - паливороздавальна колонка AdBlue.
18.04.2024 року аварійним комісаром - Піщинським М.А. складено звіт про результати огляду майна/обладнання/ТЗ/вантаж/інше за викликом Приватного акціонерного товариства «СГ «ТАС».
Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮВЕНТА-РЕМКОМ» виставлено Приватному підприємству «Укрпалетсистем» рахунок на оплату №457 від 07.05.2024 року (ремонтні роботи на АЗС) на загальну суму 14520,00 грн.
Приватним акціонерним товариством «СГ «ТАС» складено Страховий акт №00563/07/524 від 13.05.2024 року про виплату Приватному підприємству «Украпалетсистем» страхового відшкодування у розмірі 14520,00 грн.
21.05.2024 року Житомирський районний суд Житомирської області ухвалив постанову у справі № 278/2244/24, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу Країни про адміністративні правопорушення.
Відповідно до платіжної інструкції №22546 від 14.04.2024 року Приватне акціонерне товариство «СГ «ТАС» перерахувало на користь Приватного підприємства «Украпалетсистем» грошові кошти у розмірі 14520,00 грн.
20.06.2024 року Приватне акціонерне товариство «СГ «ТАС» направило на електронну адресу [пошта прихована] заяву про виплату страхового відшкодування №02463/5224 від 28.05.2024 року: здійснення відшкодування шкоди у розмірі 14 520,00 грн.
Так, предметом даного позову є стягнення з відповідача 14520,00 грн страхового відшкодування, 2084,17 грн інфляційних втрат, 619,05 грн 3% річних та 1970,14 грн пені.
Відповідно до п. 59 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.
Згідно із ч. 3 ст. 102 Закону України «Про страхування» у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов`язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.
Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства (ч. 4 ст. 102 Закону України «Про страхування»).
До страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст. 993 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед особою, якій завдано збитки (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому зобов`язання не припиняються, а відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора): замість особи, якій завдано збитки, прав кредитора набуває страховик.
Як встановлено судом першої інстанції, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮПІДЖИ» та Приватним підприємством «Укрпалетсистем» договір №134/2023 від 07.03.2023 року передбачає, що орендар має право укладати договір страхування, щодо об`єкта оренди, за яким орендар набуває статусу вигодонабувача.
Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Отже, Приватне підприємство «Укрпалетсистем» має право на захист речових прав на майно, яке перебувало у його користуванні, зокрема на захист від неправомірних дій, що нанесли шкоди такому майну. Водночас питання відшкодування збитків, шляхом реалізації права на страхове відшкодування за договором страхування, узгоджене із власником майна у договорі оренди.
Приватне підприємство «Укрпалетсистем» після настання страхового випадку звернулось до страховика із відповідною заявою, якою визначено отримувача страхового відшкодування - Приватне підприємство «Укрпалетсистем».
Відповідно сторони договору добровільного страхування майна №FO-01766693 від 19.03.2024 року не оспорюють правомірність виконання умов вказаного договору в частині страхової виплати на користь Приватного підприємства «Укрпалетсистем».
Приватне акціонерне товариство «СГ «ТАС» здійснило виплату Приватному підприємству «Укрпалетсистем», як правомірному вигодонабувачу, а тому отримало права та обов`язки потерпілої особи в частині кредиторських вимог, що не можуть перевищувати суму виплати - 14 520,00 грн.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачу перейшли права потерпілого (кредитора) до винуватця (боржника) в межах розміру страхової виплати у розмірі 14 520,00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 Цивільного кодексу України).
З постанови Житомирського районного суду Житомирської області від 21.05.2024 року у справі №278/2244/24 вбачається, що 18.04.2024 року о 05 год. 20 хв. на 127 км автодороги М-06 поблизу Оліївка Житомирської області ОСОБА_1 , рухаючись заднім ходом на території АЗС «UPG» автомобілем марки «VAN HOOL», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », в порушення пункту 10.9 Правил дорожнього руху (ПДР) не врахував дорожню обстановку, не переконавшись, що це буде безпечно для інших учасників дорожнього руху, здійснив наїзд на перешкоду (колонку №23 AdBlue). У результаті ДТП транспортний засіб та колонка отримали механічні пошкодження.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Van Hool ASTROMEGА» (державний номер НОМЕР_2 ) станом на 18.04.2024 року була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» відповідно до полісу серія ЕР № 219075694.
Відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Згідно із ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого.
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (ч. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
20.06.2024 року позивач звернувся до відповідача, як страховика особи, що несе відповідальність за наслідки експлуатації транспортного засобу - «Van Hool ASTROMEGА» (державний номер НОМЕР_2 ).
Відповідно до ч. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Частиною 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 року (справа № 910/9396/17) зроблені наступні висновки.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому спірне рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року у справі №910/1702/26 в частині стягнення основної заборгованості колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості перевіряється лише в частині стягнення страхового відшкодування (ПДВ) 2420,00 грн.
Так, вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ.
У випадку виплати страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику виплата здійснюється без податку на додану вартість, який повертається страхувальнику після надання документів про оплату запчастин/відновлюваного ремонту на суму, що включає ПДВ, в межах суми страхового відшкодування. У разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника ПДВ послуг ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об`єкта, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.02.2018 року у справі № 757/22706/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, пошкоджене майно було надано на відновлення Товариству з обмеженою відповідальністю «ЮВЕНТА-РЕМКОМ», яке є платником ПДВ, послуги з ремонту склали 14 520,00 грн, що включає в себе податок на додану вартість у розмірі 2 420,00 грн.
Відповідно до бланку замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮВЕНТА-РЕМКОМ» на проведення ремонту обладнання та рахунку на оплату, сума податку на додану вартість виділена окремим рядком на суму 2420,00 грн.
При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується скаржником, документально підтверджений факт оплати проведеного ремонту.
Так, вищевказана оплата була здійснена на користь платника ПДВ.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що сума страхового відшкодування не підлягає зменшенню на суму ПДВ.
Водночас, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що судом не було з`ясовано чи здійснено фактичний ремонт та чи є надавач послуг з ремонту платником ПДВ.
Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів нездійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮВЕНТА-РЕМКОМ» відновлювального ремонту пошкодженого майна.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи викладене, твердження скаржника, що стягнення з страховика страхового відшкодування з ПДВ здійснюється, зокрема, у разі такої виплати безпосередньо на рахунок СТО, який є платником ПДВ, або у разі здійснення виплати на рахунок потерпілої особи з подальшим наданням такою потерпілою особою підтвердження фактичного здійснення ремонту та наявність у станції технічного обслуговування, яка здійснювала ремонт транспортного засобу свідоцтва платника ПДВ, не спростовує вищевикладених висновків суду.
З наведених обставин, як правильно встановлено судом першої інстанції, у відповідача відсутні підстави для відмови у виплаті позивачу страхового відшкодування на суму 14 520,00 грн.
За відсутності підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідач повинен був протягом 90 днів з 20.06.2024 року (день отримання заяви позивача про страхову виплату) прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та здійснити таку виплату, а відповідно невиконання зобов`язання щодо виплати до 18.09.2024 року є його порушенням.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення 14520,00 грн є обґрунтованою.
Крім того, позивачем були заявлені позовні вимоги про стягнення 2084,17 грн інфляційних втрат та 619,05 грн 3% річних за період 18.09.2024 року по 18.02.2026 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань.
Враховуючи наведене, правильний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що заявлений розмір інфляційних втрат на суму 2084,17 грн та 3% річних на суму 619,05 грн є обґрунтований та такий що підлягає задоволенню.
Спірне рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року у справі №910/1702/26 в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється на підставі 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо позовних вимог в часині стягнення 1970,14 грн пені за період 18.09.2024 року по 18.03.2025 року, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Нарахування пені за порушення грошового зобов`язання з виплати страхового відшкодування до 01.01.2025 року передбачалось Законом № 1961-IV, а саме: за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (частина 36.5 статті 36).
Після 01.01.2025 року набрав законної сили Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX, який також передбачає нарахування пені за порушення зобов`язання із виплати страхового відшкодування, а саме: у разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення (частина 8 статті 34).
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 1970,14 грн, який наведений у позовній заяві та було задоволено судом, суд апеляційної інстанції встановив, що такий розрахунок виконаний арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору. Контррозрахунку заявлених до стягнення сум, а також заперечень щодо правильності їх нарахування, відповідачем суду не надано.
Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення пені, що відповідач заявляв у відзиві про застосування строків позовної давності щодо нарахування пені, однак доводи відповідача залишились поза увагою суду, колегія суддів не визнає переконливими доводами з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У статті 267 Цивільного кодексу України передбачені наслідки спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Тобто, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені в силу пункту 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії воєнного стану в Україні.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 257, пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, та встановлені судом обставини, строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені у даній справі позивачем не пропущено.
При цьому, колегія суддів зауважує, що ненадання судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні певних висновків, зокрема, щодо незастосування строків позовної давності до нарахування пені, не є беззаперечною підставою у розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу України для скасування оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 140, 234, 235, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УСГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року у справі №910/1702/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 року у справі №910/1702/26 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/1702/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
С.І. Буравльов