ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/7148/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)
суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.
за участю представників сторін у справі:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" - Сєдов М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "Олимпик-24" (Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте")
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 (суддя Загинайко Т.В., м. Дніпро, повний текст якого підписаний 22.06.2026)
по справі № 904/7148/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" (м. Дніпро)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Олимпик-24" (Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте") (м. Слов`янськ, Краматорського району, Донецької області)
про стягнення 2 272 233 грн 84 коп, -
В С Т А Н О В И В :
Описова частина.
У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" про стягнення 3 104 704,67 грн, з яких 2 593 200,00 грн - основний борг зі сплати суборендної плати за договором суборенди техніки та механізмів від 04.04.2025 №0404/25-1, 36 416,20 грн - інфляційні нарахування, 30 479,00 грн - 3% річних, 314 949,47 грн - пеня та 129 660,00 грн - штраф, а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на виконання умов договору суборенди техніки та механізмів № 0404/25-1 від 04.04.2025 (далі - Договір) ним передано відповідачу у тимчасове платне користування техніку та механізми (екскаватори, екскаватори-навантажувачі) за сімома специфікаціями, роботу яких відповідач прийняв частково підписаними, а частково - мовчазно прийнятими в порядку пункту 10.8 Договору актами здачі-приймання робіт (надання послуг), проте оплату наданих послуг в повному обсязі не здійснив.
У лютому 2026 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з виявленням платежу відповідача на суму 700 000,00 грн за платіжною інструкцією № 1233 від 04.07.2025, який не був врахований під час подання позовної заяви, з огляду на що остаточно позивач просив стягнути з відповідача 1 893 200,00 грн основного боргу, 30 425,70 грн інфляційних нарахувань, 22 407,19 грн 3% річних, 231 540,95 грн пені, 94 660,00 грн штрафу та судові витрати. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14.08.2026 (а.с. 192 на звороті - 196 на звороті т. 6) Товариство з обмеженою відповідальністю "Релеванте" (ідентифікаційний код: 43343598) на момент перегляду справи апеляційним судом змінило назву на: Товариство з обмеженою відповідальністю "Олимпик-24". Окрім того, відбулися зміни, щодо місцезнаходження юридичної особи: Донецька область, Краматорський район, м. Слов`янськ, б. Лес Українки, будинок 10. У зв`язку із чим, вступна та резолютивна частина цієї постанови викладена з урахуванням зазначеної інформації.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" 1 893 200,00 грн заборгованості, 30 425,70 грн інфляційних нарахувань, 22 407,19 грн 3% річних, 231 540,95 грн пені, 94 660,00 грн штрафу та 27 266,81 грн витрат по сплаті судового збору.
Крім того, вирішено питання про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" з Державного бюджету України судового збору у розмірі 9 989,65 грн у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи (специфікаціями, актами приймання-передачі техніки, частково підписаними та мовчазно прийнятими в порядку пункту 10.8 Договору актами здачі-приймання робіт (надання послуг), даними Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про реєстрацію відповідачем податкових накладних за спірними операціями та використання ним податкового кредиту) підтверджується факт користування відповідачем суборендованою технікою та відсутність доказів оплати заборгованості. Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заборгованості, пені, штрафу, інфляційних нарахувань та 3% річних, суд визнав його арифметично правильним. Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, суд дійшов висновку про відсутність виняткових обставин, які б свідчили про необхідність такого зменшення, і залишив його без задоволення.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Релеванте" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на нез`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема з таких підстав.
На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно встановив правову природу Договору, визнавши правовідносини сторін такими, що регулюються виключно нормами про найм (оренду) (статті 759-786 ЦК України), не з`ясувавши, що Договір є змішаним та містить елементи договору про надання послуг і підряду, оскільки управління технікою здійснює екіпаж суборендодавця, а вартість користування прив`язана до фактичного обсягу виконаних робіт (машино-годин). Скаржник вважає, що внаслідок цього суд не застосував частину четверту статті 882 ЦК України, яка регулює прийняття робіт за одностороннім актом.
Скаржник заперечує проти висновку суду про доведеність факту направлення позивачем рахунків на оплату, посилаючись на те, що пунктами 10.1, 10.2, 10.5 Договору передбачено оформлення рахунків виключно у формі електронного документа з електронним підписом, тоді як у матеріалах справи відсутні докази направлення таких документів саме в такій формі, а надані рахунки є паперовими копіями.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не встановив конкретної дати настання строку виконання грошового зобов`язання та дати початку нарахування штрафних санкцій, оскільки, на його думку, оплата за умовами пунктів 4.1, 4.2 Договору обумовлена подією (складенням акта та виставленням рахунку), яка не настала. Вважає помилковим тлумачення судом першої інстанції пункту 10.8 Договору, за яким неотримання заперечень протягом п`яти днів прирівнюється до прийняття акта без зауважень; на думку скаржника, буквальне значення цього пункту оперує лише поняттям «прийнятий», а не «підписаний», а тому не може створювати підстав для оплати.
Скаржник посилається на невстановлення судом першої інстанції обставин (причин) непідписання ним частини актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та реальності господарських операцій, зазначаючи, що податкові накладні та податкова декларація не є первинними документами і не підтверджують реальність саме спірних операцій за Договором, оскільки між сторонами укладено також інші правочини (справи № 904/7144/25, № 904/7168/25); скаржник вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотань про витребування доказів у позивача та про призначення судової економічної експертизи.
Також, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції статті 236 ГПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважаючи рішення невмотивованим у частині висновку про порушення відповідачем зобов`язань за Договором.
Відповідач вважає, що суд першої інстанції порушив статтю 13 ГПК України, не сприявши відповідачу у реалізації його процесуальних прав, відмовивши у задоволенні клопотань про витребування доказів та призначення експертизи.
Крім того, на випадок залишення апеляційної скарги без задоволення, скаржник заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу) на 90% - до 32 620,10 грн, посилаючись на надмірність нарахованої неустойки порівняно з розміром збитків позивача (наявність яких, за твердженням скаржника, взагалі не доведена), на здійснення відповідачем суспільно важливої діяльності з будівництва та ремонту захисних споруд для об`єктів критичної енергетичної інфраструктури за окремими державними контрактами та на складний фінансовий стан відповідача.
Одночасно з апеляційною скаргою відповідач подав клопотання про витребування судом апеляційної інстанції доказів (аналогічних тим, у витребуванні яких було відмовлено судом першої інстанції) та клопотання про призначення судової економічної експертизи документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
31.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти неї в повному обсязі та просить залишити оскаржуване рішення без змін.
Позивач зазначає, що договір за своїм предметом і змістом є договором найму транспортного засобу з екіпажем (статті 798, 805 ЦК України), а не підряду, оскільки не передбачає створення та передання певного матеріалізованого результату робіт, а вартість визначена за користування одиницями техніки; на думку позивача, застосування частини четвертої статті 882 ЦК України до спірних правовідносин є безпідставним.
Щодо доводів про недоведеність направлення рахунків позивач зазначає, що виставлення рахунку не є відкладальною умовою для виникнення обов`язку з оплати фактично отриманого користування технікою, а обов`язок оплати виникає з факту такого користування; крім того, в матеріалах справи наявне електронне листування, у якому відповідач сам повідомляв про відсутність необхідності виставлення рахунків.
Щодо тлумачення пункту 10.8 Договору позивач наполягає, що суд першої інстанції застосував саме той наслідок мовчазної бездіяльності відповідача, який передбачений договором, і не визнавав акт таким, що набув підпису відповідача.
Щодо реальності господарських операцій позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції ґрунтується не на одному доказі, а на сукупності доказів (специфікаціях, актах приймання-передачі техніки, частково підписаних актах, даних про реєстрацію податкових накладних та використання відповідачем податкового кредиту за спірними операціями), а формування відповідачем податкового кредиту за операціями, реальність яких він тепер заперечує, є його власною юридично значимою поведінкою, яка суперечить доводам апеляційної скарги.
Позивач заперечує проти доводів про невмотивованість рішення та порушення принципу змагальності, зазначаючи, що суд першої інстанції надав оцінку усім суттєвим доводам сторін, а відмова у задоволенні клопотань про витребування доказів та призначення експертизи зумовлена їх невідповідністю вимогам статей 81, 98 ГПК України.
Щодо клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазначає, що загальний розмір пені та штрафу (326 200,95 грн) становить приблизно 17% від суми непогашеного основного боргу (1 893 200,00 грн) і не є завищеним, а відповідач не довів існування виняткових обставин для його зменшення на 90%, натомість не вчинив жодних дій для добровільного погашення заборгованості.
У зв`язку з наведеним позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, а у задоволенні клопотань відповідача про зменшення штрафних санкцій, витребування доказів та призначення експертизи - відмовити, з покладенням на скаржника судових витрат, пов`язаних з апеляційним переглядом справи.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
13.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Висоцького А.М. (доповідач), суддів - Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/7148/25 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 залишено без руху, скаржнику надано строк для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, 28.07.2026 судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 25.08.2026 о 12 год. 00 хв.; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7148/25.
До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/7148/25.
За змістом апеляційної скарги скаржник просив витребувати докази для розгляду апеляційної скарги, а саме:
- інформацію і її документальне підтвердження про направлення персоналу (працівників) та/або інших осіб, для управління та обслуговування майна, що було передане у суборенду за Договором суборенди техніки та механізмів №0404/25-1 від 04.04.2025р;
- інформацію і її документальне підтвердження про облік робочого часу екіпажів, які здійснювали управління та обслуговування майна, що було передане у суборенду за договором суборенди техніки та механізмів № 0404/25-1 від 04.04.2025р;
- інформацію і її документальне підтвердження про встановлення (наявність) обладнання для контролю/обліку часу роботи майна, що було передане у суборенду за Договором суборенди техніки та механізмів № 0404/25-1 від 04.04.2025р., а також надати інформацію про показники такого обладнання за весь період перебування майна в суборенді за вказаним договором з розбиттям на конкретні дати;
- належним чином завірені копії первинних бухгалтерських документів та доказів їх направлення на адресу ТОВ "РЕЛЕВАНТЕ" або вручення уповноваженій особі, на підставі яких ТОВ "СПЕЦСТРОЙТРАНС" одноособово склало та підписало Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за Договором суборенди техніки та механізмів № 0404/25-1 від 04.04.2025р.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів не убачає підстав для його задоволення, оскільки заявником в порушення вимог статті 81 ГПК України необґрунтовано об`єктивної неможливості подання відповідного клопотання до суду першої інстанції у передбачені процесуальним законом строки, що у тому числі стало підставою і для відмови у витребуванні доказів місцевим господарським судом.
Крім того, подаючи апеляційну скаргу апелянт просив призначити у справі судову економічну експертизу (документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності), на вирішення якої поставити наступні питання:
1) чи підтверджуються документально обсяги господарських операцій та проведення розрахунків між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСТРОЙТРАНС" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕЛЕВАНТЕ" за Договором суборенди техніки та механізмів № 0404/25-1 від 04.04.2025р. та додатків до нього за період з 04.04.2025 по 17.12.2025?
2) чи міг заявлений Позивачем згідно актів виконаних робіт обсяг послуг/робіт бути виконаний у період з 04.04.2025 по 25.07.2025 з урахуванням документально підтверджених залученого персоналу і технічних засобів Позивача ?
3) чи підтверджується документально заявлений у позовних вимогах позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦСТРОЙТРАНС" розмір заборгованості відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЛЕВАНТЕ" за надані послуги за Договором суборенди техніки та механізмів № 0404/25-1 від 04.04.2025р. та додатків до нього за період з 04.04.2025 по 17.12.2025?
4) у разі наявності такої заборгованості, яким є розмір пені за період з 25.08.2025 по 15.12.2025, штрафу 5%, 3% відсотків річних за період з 25.08.2025 по 15.12.2025, інфляційних втрат за період з серпень 2025 по листопад?
Досліджуючи питання необхідності призначення у справі судової експертизи, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 04.07.2025 у справі № 908/948/23 виснував наступне:
"Верховний Суд неодноразово зазначав, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку у разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 26.10.2022 у справі № 904/5077/21, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22).
Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 910/11002/21, від 06.02.2024 у справі № 910/12661/22. "
Колегія суддів, за результатами розгляду поданого апелянтом клопотання, не вбачає підстав для його задоволення, оскільки за його змістом не наведено обставин які свідчать про наявність дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування (за наявності інших засобів доказування для встановлення яких, за доводами останнього, має бути призначена судова експертиза).
25.08.2026 у судовому засіданні взяв участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" - Сєдов М.В.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Релеванте" подано клопотання про розгляд апеляційної скарги за відсутності їхнього представника.
Фактичні обставини, встановлені судом
04.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецстройтранс" (суборендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Релеванте" (суборендар) укладено договір суборенди техніки та механізмів № 0404/25-1 (далі - Договір).
Пунктом 1.1 Договору визначено, що суборендодавець зобов`язується передати суборендареві в строкове, тимчасово оплатне користування техніку та механізми згідно з актами приймання-передачі, перелік яких визначається додатками (специфікаціями) до Договору.
Пунктами 1.3- 1.7 Договору погоджено, що управління майном і його експлуатація здійснюється екіпажем суборендодавця; витрати на утримання техніки, у тому числі заправку паливно-мастильними матеріалами та доставку техніки на об`єкт і з об`єкта, несе суборендар.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що суборендна плата сплачується суборендарем на умовах передоплати за один тиждень наперед на підставі рахунку суборендодавця; пунктом 4.2 - що суборендар протягом трьох робочих днів з моменту отримання акта наданих послуг суборенди повинен розглянути і підписати його або надати мотивовану відмову з переліком зауважень; підписані сторонами акти та виставлені рахунки є підставою для оплати.
Пунктами 10.1, 10.2, 10.5 Договору погоджено оформлення рахунків, актів надання послуг та інших документів за Договором в електронному вигляді як електронних документів у розумінні Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", підписаних електронним цифровим підписом уповноваженого представника відповідної сторони.
Пунктом 10.8 Договору передбачено, що якщо суборендодавець направив електронний документ суборендарю, а останній не підписав його у п`ятиденний строк з дня отримання або не відхилив із зауваженнями, на шостий день електронний документ вважається таким, що прийнятий суборендарем без зауважень.
На виконання умов Договору сторонами підписано сім специфікацій та відповідні акти приймання-передачі техніки, копії яких наявні в матеріалах справи; факт підписання специфікацій та отримання техніки відповідач не заперечує.
Позивачем в період дії Договору направлялися відповідачу рахунки на оплату вартості суборендного користування технікою, а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг), частина з яких підписана відповідачем, а акти № 571 та № 574 від 30.06.2025, № 638 від 07.07.2025, № 640, № 642, № 643, № 644, № 646 та № 676 від 14.07.2025, № 675 від 30.06.2025, № 720, № 722 та №747 від 25.07.2025 отримані відповідачем, проте не підписані та не супроводжені мотивованою відмовою у строк, встановлений пунктами 4.2 та 10.8 Договору.
Матеріали справи містять зареєстровані податкові накладні за спірними операціями, а також отриману судом першої інстанції від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області податкову звітність відповідача за період з квітня по грудень 2025 року, з якої вбачається використання відповідачем податкового кредиту за операціями зі спірного договору.
04.12.2025 відповідач отримав претензію позивача з вимогою погасити заборгованість, яка залишена без відповіді та без задоволення. Доказів оплати заборгованості в розмірі 1 893 200,00 грн матеріали справи не містять.
Зазначене стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.
Мотивувальна частина
Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції - зміні або скасуванню не підлягає, виходячи з таких підстав.
Щодо правової природи Договору
Доводи скаржника про неправильне встановлення судом першої інстанції правової природи договору колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до статей 759, 760 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Статтею 798 ЦК України прямо передбачено особливості найму транспортного засобу, а статтею 805 ЦК України - можливість передання транспортного засобу у найм з наданням наймодавцем послуг з управління та технічної експлуатації транспортного засобу екіпажем наймодавця. Отже, наявність екіпажу є передбаченою законом складовою орендних правовідносин щодо транспортного засобу (техніки), а не самостійною ознакою договору підряду.
Предметом Договору є передання визначеної специфікаціями техніки у тимчасове платне користування; вартість визначена за одиниці техніки з прив`язкою до фактичного часу її роботи (машино-годин), а не за досягнення певного матеріалізованого результату будівельних робіт, який підрядник мав би створити й передати замовнику. Стаття 882 ЦК України міститься у главі 61 "Підряд" та регулює передання і прийняття результату робіт саме за договором будівельного підряду; посилання скаржника на цю норму не є обґрунтованим, оскільки Договір не встановлює ні проєктної документації, ні кошторису, ні визначеного будівельного результату, які підлягали б прийняттю за актом у розумінні вказаної статті.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 905/2371/21 колегія суддів відхиляє, оскільки предметом дослідження в тій справі були правовідносини оренди сільськогосподарської техніки з одночасним виконанням екіпажем підрядних робіт за окремим завданням замовника, тоді як у цій справі предметом договору є виключно передання техніки в тимчасове платне користування без визначення окремого підрядного завдання чи результату робіт.
Крім того, навіть за умови кваліфікації супутньої діяльності екіпажу як надання послуг (статті 901, 903 ЦК України), це не звільняє відповідача від оплати фактичного користування технікою, оскільки частиною першою статті 903 ЦК України замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та порядку, встановлені договором. Отже, встановлена судом першої інстанції правова кваліфікація договору не вплинула і не могла вплинути на правильність вирішення спору по суті.
Щодо направлення рахунків та визначення строку виконання грошового зобов`язання
Доводи скаржника про недоведеність направлення позивачем рахунків на оплату та про невстановлення дати початку прострочення грошового зобов`язання колегія суддів також відхиляє.
Рахунок на оплату за своєю правовою природою є документом інформаційного характеру, який не є первинним документом бухгалтерського обліку та не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України для виникнення обов`язку з оплати фактично отриманого у користування майна; його ненадання (чи надання не в тій формі, яку вважає належною скаржник) не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України і не звільняє боржника від оплати вже отриманого користування технікою. Обов`язок оплати виникає з факту користування технікою (статті 762, 901, 903 ЦК України), яке в цій справі підтверджене специфікаціями, актами приймання-передачі техніки та відповідними актами здачі-приймання робіт (надання послуг).
Крім того, матеріали справи містять копії рахунків, направлених позивачем відповідачу, а також електронне листування, у якому представник відповідача повідомляв про відсутність необхідності направлення рахунків та про здійснення оплати на підставі договорів і актів. Відповідач не спростував ні зміст, ні автентичність цього листування, а лише послався на відсутність у ньому підпису сторони, що не позбавляє його доказового значення з огляду на приписи статті 96 ГПК України щодо оцінки електронних доказів у сукупності з іншими доказами у справі.
Пункт 4.2 Договору визначає підписані або прийняті в порядку пункту 10.8 Договору акти та рахунки як підставу для оплати вже наданого користування технікою, а не як відкладальну умову, настання якої залежить виключно від волевиявлення кредитора на невизначений строк. Відповідач прийняв техніку, отримував пов`язані документи, частину актів підписав, а щодо решти актів - не подав своєчасних мотивованих заперечень. За таких обставин доводи скаржника про невизначеність дати початку прострочення не спростовують встановленого судом першої інстанції факту користування технікою та факту прострочення оплати. При цьому колегія суддів також враховує, що навіть за умови гіпотетичної невизначеності строку виконання грошового зобов`язання, відповідно до частини другої статті 530 ЦК України боржник зобов`язаний виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги кредитором; відповідач отримав претензію позивача 04.12.2025 та не здійснив оплату протягом семи днів з моменту її отримання, а тому прострочення грошового зобов`язання в будь-якому разі мало місце.
Щодо тлумачення пункту 10.8 Договору
Колегія суддів не приймає довід скаржника про помилковість тлумачення судом першої інстанції пункту 10.8 Договору.
Пункт 4.2 Договору надає суборендарю право протягом трьох робочих днів з моменту отримання акта перевірити його і або підписати, або надати мотивовану відмову з переліком зауважень. Пункт 10.8 Договору визначає наслідок нездійснення суборендарем жодної з цих дій - документ вважається прийнятим суборендарем без зауважень. Системне тлумачення зазначених пунктів у розумінні частин третьої, четвертої статті 213 ЦК України свідчить про те, що цей механізм спрямований на унеможливлення блокування розрахунків пасивною поведінкою отримувача документа; протилежне тлумачення, яке пропонує скаржник, позбавило б пункт 10.8 Договору будь-якого практичного значення та суперечило б відплатному характеру орендних правовідносин, оскільки перетворило б право суборендаря на перевірку акта на невизначене у часі право безоплатно користуватися технікою без реагування на отримані документи.
Суд першої інстанції не визнавав, що на неотриманому у відповідь акті виник графічний або електронний підпис відповідача, а застосував саме той договірний наслідок мовчазної бездіяльності суборендаря, який погоджено сторонами у пункті 10.8 Договору - прийняття документа без зауважень. Підстав для застосування правила contra proferentem колегія суддів не вбачає, оскільки зміст пункту 10.8 Договору є достатньо визначеним і не потребує додаткового тлумачення на користь однієї зі сторін.
Щодо реальності господарських операцій
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту реального користування відповідачем суборендованою технікою.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У цій справі висновок про реальність користування технікою ґрунтується не на одному доказі, а на сукупності взаємопов`язаних доказів: укладеному Договорі, семи підписаних специфікаціях, двосторонніх актах приймання-передачі техніки, частині актів здачі-приймання робіт, підписаних відповідачем, доказах отримання відповідачем решти актів без своєчасних мотивованих заперечень, зареєстрованих податкових накладних та податковій звітності самого відповідача, з якої вбачається використання ним податкового кредиту за спірними операціями, а також відсутності доказів оплати заборгованості.
Формування відповідачем податкового кредиту за операціями, реальність яких він одночасно заперечує у цьому спорі, є юридично значимою поведінкою самого відповідача у власному податковому обліку, яка суперечить його процесуальній позиції, і при цьому відповідач не навів жодних пояснень щодо такої суперечності (не подавав уточнюючих податкових декларацій, не виключав відповідні суми з податкового кредиту). Доводи скаржника про те, що податкова накладна і податкова декларація не є первинними документами та не підтверджують реальність саме спірних операцій за Договором з огляду на наявність між сторонами інших правочинів, не спростовують сукупної оцінки доказів, здійсненої судом першої інстанції, оскільки податкові докази досліджувалися не окремо, а в сукупності з договірними документами, актами приймання-передачі техніки та поведінкою самого відповідача.
Ненадання відповідачем рапортів про роботу будівельної машини (механізму) за формою № ЕБМ-3 не свідчить про нереальність господарських операцій, оскільки Договором використання такої форми не передбачено, а сама типова форма № ЕБМ-3, затверджена наказом Міністерства статистики України від 13.06.1997 № 149, втратила чинність на підставі наказу Державної служби статистики України від 22.10.2021 № 266, тобто ще до укладення спірного Договору. При цьому відповідач не надав жодних позитивних доказів на спростування факту та обсягу користування технікою (доказів дострокового повернення техніки, простою, конкретних заперечень щодо кількості машино-годин за певний період), обмежившись посиланням на відсутність не передбачених Договором документів, що не відповідає стандарту доказування «вірогідність доказів», встановленому статтею 79 ГПК України.
Щодо вмотивованості рішення суду першої інстанції та дотримання принципу змагальності
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судом першої інстанції статті 236 ГПК України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 ГПК України.
Аналізуючи зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції виклав зміст договірних умов, визначив застосовні норми матеріального права, встановив факт передання та користування технікою, перелічив спірні акти й обставини їх отримання відповідачем, застосував пункт 10.8 Договору, дослідив податкові накладні та отриману від контролюючого органу податкову звітність відповідача, перевірив використання відповідачем податкового кредиту, встановив відсутність оплати заборгованості та перевірив правильність розрахунків заявлених до стягнення сум. Цього достатньо для розуміння фактичних і правових підстав рішення та для здійснення апеляційного перегляду.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Трофимчук проти України", "Руїс Торіха проти Іспанії") пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У цій справі суд першої інстанції надав відповіді на визначальні для вирішення спору питання, а тому доводи про невмотивованість рішення є необґрунтованими.
Щодо доводів про порушення принципу змагальності (стаття 13 ГПК України) колегія суддів зазначає, що відмова суду першої інстанції у задоволенні процесуальних клопотань відповідача про витребування доказів та призначення експертизи, з підстав, викладених вище, є реалізацією дискреційних повноважень суду щодо визначення обсягу доказів, необхідних для об`єктивного вирішення спору, і сама по собі не свідчить про порушення принципу змагальності та рівності сторін.
Щодо клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення заявлених до стягнення пені та штрафу на 90%, як про це просить скаржник.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне право суду передбачено частинами першою, другою статті 233 ГК України. При цьому зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду, який на власний розсуд, з урахуванням оцінки доказів та обставин справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку виняткових обставин, за яких таке зменшення можливе (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22).
У цій справі загальний розмір нарахованих штрафних санкцій (231 540,95 грн пені та 94 660,00 грн штрафу, разом 326 200,95 грн) становить приблизно 17% від суми непогашеного основного боргу (1 893 200,00 грн), тобто не перевищує суму заборгованості та не є очевидно непропорційним. Розмір пені (подвійна облікова ставка Національного банку України за кожний день прострочення) та штрафу (5% за прострочення понад тридцять днів) погоджений сторонами у пункті 8.4 Договору та не суперечить приписам статей 549, 611 ЦК України.
Скаржник не надав доказів вжиття ним заходів для добровільного (в тому числі часткового) погашення заборгованості, не відповів на претензію позивача від 04.12.2025 та не заявляв про наявність спору щодо конкретних сум чи періодів нарахування шляхом подання контррозрахунку. Посилання скаржника на здійснення ним суспільно важливої діяльності з будівництва захисних споруд для об`єктів критичної енергетичної інфраструктури за окремими державними контрактами та на складний фінансовий стан підприємства колегія суддів враховує, однак зазначає, що відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання, а ризик власної господарської діяльності та нерівномірності надходження коштів від контрагентів боржника не може бути в односторонньому порядку перекладений на кредитора, який упродовж тривалого часу не отримав погодженої плати за фактично надане у користування майно. Відсутність у позивача заявлених до відшкодування збитків також не є самостійною підставою для зменшення неустойки, оскільки відповідно до статті 624 ЦК України неустойка стягується незалежно від доведення збитків.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність виняткових обставин, які б свідчили про необхідність зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, а тому клопотання скаржника в цій частині задоволенню не підлягає.
Висновки апеляційного господарського суду
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олимпик-24" (Товариства з обмеженою відповідальністю "Релеванте") на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 у справі № 904/7148/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.08.2026.
Головуючий суддя Висоцький А.М.
Судді Андрейчук Л.В.
Вінніков С.В.