ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5165/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)
суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу: Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026, суддя Ніколенко М.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 24.04.2026
по справі № 904/5165/25
за позовом Приватного акціонерного товариства "Український графіт" (м. Запоріжжя)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" (м. Дніпро)
про стягнення суми передоплати у розмірі 144 032,55 грн та штрафу у розмірі 88 901,65 грн.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
У вересні 2025 Приватне акціонерне товариство "Український графіт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" про стягнення суми передоплати у розмірі 144 032,55 грн та штрафу у розмірі 88 901,65 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір поставки № 668/2024/804/2421235/34 від 03.09.2024, на виконання якого позивачем було перераховано відповідачу попередню оплату у загальному розмірі 41 198 520,86 грн, проте відповідач поставив товар лише на загальну суму 41 054 488,31 грн, залишкову частину передоплати у розмірі 144 032,55 грн позивачу не повернув.
Крім того, на підставі п. 7.10 договору позивач нарахував штраф у розмірі 10% вартості непоставленого за специфікацією № 5 товару у розмірі 88 901,65 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/5165/25 позов задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Український графіт" суму попередньої оплати у розмірі 144 032,55 грн, штраф у розмірі 88 901,65 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 795,21 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір поставки № 668/2024/804/2421235/34 від 03.09.2024, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві продукцію коксохімічного виробництва, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар. На виконання умов договору між сторонами було підписано специфікації № 1- 6, зокрема специфікацію № 5 від 02.06.2025 зі строком поставки товару у червні - липні 2025 року. Позивач виконав свої зобов`язання з оплати, перерахувавши відповідачу попередню оплату у загальному розмірі 41 198 520,86 грн, проте постачальник поставив товар лише на загальну суму 41 054 488,31 грн.
Суд першої інстанції встановив, що саме постачальник в односторонньому порядку відмовився від подальшого врегулювання мирним шляхом розбіжностей, що виникли, та виконання свого договірного зобов`язання з поставки товару, про що свідчить лист відповідача від 22.07.2025 вих. № 10.6/252. При цьому, місцевий господарський суд виснував про те, що претензія покупця від 24.07.2025 № 16/1570 є лише відповіддю на відмову постачальника від виконання своїх договірних зобов`язань та не може бути витлумачена як відмова покупця від отримання товару.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що аванс підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, з посиланням на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Таким чином, у постачальника виникло зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, а саме з 01.08.2025.
Щодо штрафу суд першої інстанції зазначив, що за специфікацією № 5 постачальник мав поставити товар у кількості 500 (+/- 15%) тон, мінімальний обсяг з урахуванням опціону становить 425 тон, фактично поставлено 325,425 тон, обсяг непоставленого товару - 99,575 тон. Вартість непоставленого товару за ціною 8 928,11 грн./тн становить 889 016,55 грн., а 10% штрафу за п. 7.10 договору - 88 901,65 грн. Суд перевірив розрахунок штрафу та визнав його правильним.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний завод", в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного дослідження обставин справи.
Скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відхилено аргументи відповідача про те, що претензія від 24.07.2025 № 16/1570 покупця є його відмовою від отримання товару на суму 144 032,55 грн. На думку апелянта, суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки.
Крім того, ПрАТ "ДМЗ" вказує, що 02.06.2025 сторони підписали специфікацію № 5 до договору, відповідно до якої відповідач поставляє товар позивачу протягом червня - липня 2025 року. Остання партія товару по специфікації № 5 була поставлена відповідачем позивачу 17 липня 2025 року згідно із товарно-транспортними накладними, наявними у матеріалах справи, і позивач прийняв цей товар, проте вже після 17.07.2025 не вимагав від відповідача передачі товару у кількості, яка передбачена специфікацією № 5, натомість до закінчення строку поставки товару пред`явив відповідачу письмову вимогу повернути грошові кошти (претензія від 24.07.2025 № 16/1570), тим самим до закінчення терміну поставки відмовився від поставки товару.
Скаржник посилається на частину другу статті 693 ЦК України та зазначає, що право на вимогу повернення коштів виникає у покупця виключно після настання строку поставки. Вимагаючи кошти 24.07.2025 (достроково), позивач фактично вчинив правочин щодо односторонньої відмови від договору в частині поставки за специфікацією № 5. Суд не надав жодної оцінки доводам відповідача щодо передчасної вимоги позивача про повернення суми попередньої оплати, тоді як строк поставки спливає лише 31.07.2025, чим порушив положення статті 530, частини другої статті 693 ЦК України.
Щодо стягнення штрафу апелянт зазначає, що відповідач був готовий до виконання зобов`язання в межах строку, визначеного специфікацією № 5 до договору, однак отримання передчасної вимоги про повернення коштів та подальше листування позивача свідчили про відмову позивача від товару.
Апелянт посилається на статтю 613 ЦК України та вказує, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання. За відсутності вини відповідача стягнення штрафу у розмірі 88 901,65 грн є порушенням статей 216, 218, 219 ГК України, статей 613, 616 ЦК України.
Крім того, апелянт вказує на необґрунтованість розрахунку суми штрафу, оскільки за доводами останнього база для нарахування штрафу не може перевищувати суму фактично отриманої передоплати, зокрема 144 032,55 грн. Стягнення штрафу в сумі 88 901,65 грн., який за розміром складає понад 60% від суми наявних коштів, суперечить принципам справедливості, визначеним статтею 3 ЦК України. Також апелянт зазначає, що не можна встановити факт «недопоставки» (прострочення) у період, коли строк виконання зобов`язання ще триває, а тому висновок суду про наявність правових підстав для нарахування штрафу за п. 7.10 Договору є передчасним та суперечить природі договірних зобов`язань. Судом першої інстанції не було враховано положення статті 538 ЦК України щодо зустрічного виконання зобов`язань.
Вказані обставини, на думку скаржника, свідчать про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового, яким у позовних вимогах Приватного акціонерного товариства "Український графіт" має бути відмовлено.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Приватне акціонерне товариство "Український графіт" подало відзив на апеляційну скаргу та доповнення до відзиву, згідно яких заперечує проти апеляційної скарги ПрАТ "Дніпровський металургійний завод", вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.
Щодо твердження відповідача про відсутність порушення строку поставки позивач зазначає, що умови договору та специфікації № 5, так само як і приписи діючого законодавства, не містять положень, якими б встановлювався обов`язок покупця "вимагати" від продавця здійснити поставку товару. Водночас, згідно зі статтями 663, 712 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідач ще до закінчення встановленого специфікацією № 5 строку поставки товару в односторонньому порядку безпідставно відмовився від виконання обов`язку з поставки товару. Листами від 16.07.2025 вих. № 34-31 та від 18.07.2025 вих. № 34-33 позивач повідомив відповідача про виявлення невідповідності якісного показника товару щодо зольності (22% при нормі не більше 18%) та просив направити представника для проведення сумісного приймання товару. Незважаючи на це, позивач прийняв цей товар без пред`явлення претензій по якості, проте листом від 21.07.2025 вих. № 34-34 запропонував відповідачу здійснювати наступні відвантаження після проведення прийомки та контролю якості на території відповідача, що відповідає п. 6.1 договору. Натомість відповідач листом від 22.07.2025 вих. № 10.6/252 повідомив позивача про припинення подальшого постачання коксового дрібняку за специфікацією № 5, тим самим фактично в односторонньому порядку безпідставно відмовився від договору в частині поставки товару.
Позивач зазначає, що пунктом 7.11 договору в редакції протоколу погодження розбіжностей сторони узгодили, що при непостачанні товару продавець повертає грошові кошти протягом 15-ти днів з моменту закінчення терміну поставки. Приписами законодавства та умовами договору встановлений безумовний обов`язок відповідача повернути позивачу суму передоплати незалежно від причин непоставки товару. Після отримання відмови відповідача від виконання обов`язку з поставки товару позивач звернувся з вимогою повернути сплачену за товар грошову суму (претензії № 16/1570 від 24.07.2025, від 19.08.2025 вих. № 16/1755), що відповідає приписам частини першої статті 670 та частини другої статті 693 ЦК України. Позивач звертає увагу, що станом на 01.06.2026 минуло 10 місяців після закінчення терміну поставки товару, однак відповідач досі не виконав обов`язок повернути суму передоплати.
Щодо твердження відповідача про невиконання позивачем зустрічного зобов`язання з оплати позивач зазначає, що згідно п. 4.1 договору та п. 3 специфікації № 5 позивач здійснює 100% передоплату на підставі виставленого відповідачем рахунку, який оформлюється на кожну конкретну партію товару. Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснив оплату на суму 41 198 520,86 грн., тобто в більшому розмірі, ніж визначений в рахунках, з переплатою 144 032,55 грн, а тому твердження відповідача щодо невиконання зустрічного зобов`язання не підтверджено жодним доказом, які саме виставлені ним рахунки залишилися неоплаченими позивачем.
Щодо неправомірності нарахування штрафу позивач зазначає, що весь обсяг товару відповідач зобов`язався поставити у строк червень-липень 2025 року, який в повному обсязі так і не був поставлений. Умовами п. 7.10 договору передбачена сплата штрафу 10% саме від вартості непоставленого товару. Обсяг непоставленого товару з урахуванням опціону 15% становить 99,575 тн, вартість непоставленого товару - 889 016,55 грн., розмір штрафу - 88 901,65 грн, що становить лише 1,6% загальної ціни товару по специфікації № 5.
У доповненні до відзиву позивач повідомив орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в апеляційному суді: 5 000,00 грн. - судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
12.05.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод".
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Висоцького А.М. (доповідач), суддів - Андрейчука Л.В., Віннікова С.В.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/5165/25 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 залишено без руху, апелянту встановлено строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, 25.05.2026 апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026, розгляд справи ухвалив здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи. Встановив учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.
До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини, встановлені судом
03.09.2024 між Приватним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний завод" (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Український графіт" (далі - покупець) укладено договір поставки № 668/2024/804/2421235/34 (далі - договір).
Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві продукцію коксохімічного виробництва (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених цим договором умовах.
Номенклатурний перелік, асортимент, кількість, ціна, вартість товару та інші умови узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках), які після їх підписання є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору).
Пунктом 2.2 договору визначені базисні умови поставки: EXW склад ПрАТ "ДМЗ", Україна, м. Дніпро (відповідно до правил "Інкотермс-2010", якщо інше не зазначено у специфікації (додатку)). Для конкретного обсягу товару сторони можуть погоджувати інші умови поставки, про що зазначається в специфікаціях (додатках) до цього договору. У цьому випадку умови поставки поширюються тільки на об`єм товару, передбачений цими специфікаціями (додатками).
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що ціни на товар, що поставляється за цим договором, наведені в специфікаціях (додатках) до цього договору, без урахування транспортних витрат. Послуги перевізника оплачує покупець.
Пунктом 4.1 договору визначено, що форма оплати - 100% попередня оплата, погодженої до відвантаження партії товару, яка перераховується покупцем протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку постачальника на оплату товару. Моментом виставлення рахунку постачальника на оплату є дата його складання, вказана в ньому.
На виконання умов договору між сторонами були підписані наступні специфікації:
- № 1 від 08.10.2024 на суму 3 411 036 грн.,
- № 2 від 29.10.2024 на суму 13 093 084,80 грн.,
- № 3 від 22.01.2025 на суму 10 878 852 грн.,
- № 4 від 27.03.2025 на суму 8 578 896 грн.,
- № 5 від 02.06.2025 на суму 5 356 866 грн.,
- № 6 від 23.06.2025 на суму 1 56 606 грн.,
У перелічених специфікаціях сторонами погоджено найменування, виробника, кількість, ціну, строк відвантаження, умови поставки товару тощо.
На підтвердження виконання зобов`язань позивача щодо здійснення попередньої оплати до матеріалів справи подані платіжні інструкції на загальну суму 41 198 520,86 грн.
Другим пунктом кожної із специфікацій сторони погодили строки відвантаження товару, зокрема, специфікацією № 5 від 02.06.2025 строком відвантаження є червень - липень 2025 року.
Після отримання товару, під час проведення вхідного контролю якості лабораторією товариства позивача була встановлена невідповідність показників якості, зазначеного в специфікації № 5 товару, у зв`язку з чим товариство просило направити представників для проведення сумісного приймання товару (а.с. 96-97 т. 2).
Відповідач у відповідь на вказане звернення зазначив, що контроль з відбором проб виконується атестованою лабораторією ПрАТ "ДМЗ", яким передбачена наявність допустимих розбіжностей між документами якості та результатом, одержаним під час контрольного випробовування у споживача, а результати вхідного контролю, отримані ПрАТ "Укрграфіт" після вивантаження товару з транспортного засобу, такими що не відповідають вимогам договору (а.с. 98 т. 2).
В подальшому Позивач пропонував наступні відвантаження товару здійснювати після проведення приймання та контролю якості товару за участю представників сторін.
У відповідь на згадану вище пропозицію відповідач зазначив, що умови договору не передбачають проведення приймання та контролю якості товару за участю покупця, а також повідомив про припинення подальшого постачання товару за специфікацією № 5 (а.с. 105 т. 2).
Постачальник, за доводами позивача, порушив свої зобов`язання за договором та поставив товар на загальну суму 41 054 488,31 грн, при цьому залишок попередньої оплати у розмірі 144 032,55 грн всупереч вимог претензій № 16/1570 від 24.07.2025 та № 16/1755 від 19.08.2025 повернутий не був, докази протилежного матеріали справи не містять, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду.
Мотивувальна частина.
Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.
Статтею 693 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов укладеного договору поставки № 668/2024/804/2421235/34 від 03.09.2024 позивачем у якості попередньої оплати сплачено 41 198 520,86 грн., проте постачальником поставлено товар не в повному обсязі, а лише на суму 41 054 488,31 грн., тому невикористаною залишається попередня оплата у розмірі 144 032,55 грн.
Умовами спірної специфікації № 5 встановлено, що останнім днем строку поставки товару є 31.07.2025, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у постачальника виникло зобов`язання повернути покупцю суму попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, а саме 01.08.2025.
В процесі виконання договору між сторонами виникли розбіжності з приводу приймання залишку товару за специфікацією № 5 від 02.06.2025.
Відповідно до наявної в матеріалах справи переписки між сторонами, позивач повідомляв відповідача про виявлення невідповідності якісного показника, проте незважаючи на заявлені недоліки, прийняв цей товар. Однак, листом від 21.07.2025 вих. № 34-34 запропонував відповідачу здійснювати наступні відвантаження після проведення прийомки та контролю якості на території відповідача відповідно до п. 6.1 спірного договору.
22.07.2025 листом № 10.6/252 відповідач повідомив наступне: "цим листом повідомляємо, що ПрАТ "ДМЗ" припиняє подальше постачання коксового дрібняку за специфікацією № 5 від 02.06.2025 договору № 668/2024 від "03" вересня 2024 р за фактом вже відвантаженого".
Колегія суддів констатує, що вищезгаданий лист ПрАТ "ДМЗ" містить повну та вичерпну інформацію щодо волевиявлення сторони, а його зміст не допускає неоднозначного тлумачення та не може бути сприйнятий інакше, ніж однозначна відмова від подальшого постачання товару.
З наведеного вище суд першої інстанції, з чим також погоджується і колегія суддів апеляційного господарського суду, дійшов висновку про відмову відповідача від свого зобов`язання з поставки товару.
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про пред`явлення позивачем вимоги щодо повернення коштів до закінчення терміну поставки, оскільки така вимога (претензія № 16/1570 від 24.07.2025) була пред`явлена за наслідком отримання листа ПрАТ "ДМЗ" від 22.07.2025 про припинення здійснення поставки, а отже не може бути розцінена, як така що свідчить про односторонню відмову позивачем від договору.
Відносно відсутності вимоги позивача поставити залишок товару за спірною специфікацією, який готовий до відвантаження, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту частини другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 911/1958/18.
Таким чином, позовну заяву, подану 11.09.2025 слід розцінювати як вимогу покупця повернути попередню оплату, в контексті згаданої вище постанови, яку відповідач станом на час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції так і не задовольнив.
Суд також не приймає до уваги доводи скаржника з приводу розміру заявленого до стягнення штрафу.
Відповідно до частини другої статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Частина перша статті 550 ЦК України встановлює, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
В свою чергу частина перша статті 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до умов п. 7.10. укладеного між сторонами договору (в редакції протоколу погодження розбіжностей від 16.09.2024), у разі порушення термінів постачання або за недопостачання товару, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.
За специфікацією № 5 постачальник мав поставити товар у кількості 500 (+/- 15%) тон, мінімальний обсяг з урахуванням опціону становить 425 тон, фактично поставлено 325,425 тон, обсяг непоставленого товару - 99,575 тон. Вартість непоставленого товару за ціною 8 928,11 грн/тн становить 889 016,55 грн, а 10% штрафу за п. 7.10 договору - 88 901,65 грн.
Колегія судді не приймає доводи відповідача про невідповідність розміру означеного штрафу - 88 901,65 грн із розміром суми поставки - 144 032,55 грн та звертає увагу апелянта, що вказана сума - 144 032,55 грн не є сумою поставки, а є сумою авансового платежу із 41 198 520,86 грн, поставку товару за яким не було виконано.
Розмір штрафу розрахований саме від об`єму непоставленого товару, тому зазначені суми не можуть співставлятися одна до одної.
Наведений у судовому рішенні розрахунок штрафу відповідає умовам договору та обставинам даної справи, а тому доводи апелянта з приводу його надмірності відхиляються судом апеляційної інстанції.
За встановлених обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Український графіт" та не вбачає підстав для зміни чи скасування відповідного судового рішення.
В процесі апеляційного перегляду судового рішення, Приватним акціонерним товариством "Український графіт" подано клопотання про покладення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 5 000, 00 грн. на відповідача.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В підтвердження витрат на правничу допомогу, позивачем подано до матеріалів справи:
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № ЗП 002650 від 14.07.2020;
- договір про надання адвокатської допомоги № 804/2080373/16 від 17.07.2020;
- додаткова угода № 25 від 25.05.2026 до договору про надання адвокатської допомоги № 804/2080373/16 від 17.07.2020;
- акт прийняття виконаних робіт від 03.06.2026 по договору про надання адвокатської допомоги № 804/2080373/16 від 17.07.2020.
Оцінюючи зазначені докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він має сплатити в зв`язку з апеляційним переглядом у даній справі.
В силу приписів частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, сторона може заявити клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в разі неспівмірності відповідних витрат. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Подаючи заперечення про покладення судових витрат на відповідача, останній стверджує про порушення позивачем вимог частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у неподанні належного попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Проте вказані обставини спростовуються матеріалами справи, оскільки 01.06.2026 позивач подав до суду спочатку відзив на апеляційну скаргу, а потім доповнення до відзиву із зазначенням орієнтовного розрахунку суми судових витрат.
Витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачена, що спростовує доводи апелянта щодо того, що заявлені до стягнення витрати не є фактично понесеними.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
З приводу неспівмірності заявлених витрат, скаржник стверджує що, відзив на апеляційну скаргу не є результатом нової інтелектуальної роботи, правова позиція позивача була повністю сформована ще на стадії розгляду справи судом першої інстанції тим самим адвокатом, а тому заявлений час витрачений адвокатом (5 годин) є завищеним.
Колегія суддів критично оцінює доводи скаржника з приводу неспівмірності заявлених до стягнення витрат на оплату послуг адвоката, оскільки такі доводи є декларативними та не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Твердження щодо суперечностей в акті прийняття робіт за договором про надання адвокатської допомоги, яке полягає у розбіжностях між підписантом цього акту та особи, зазначеної в його преамбулі, не може бути самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, а тому вказані доводи відхиляються апеляційним судом.
За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які він має сплатити у зв`язку з апеляційним переглядом у цій справі, а відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для відмови у стягненні таких витрат.
Висновки апеляційного господарського суду
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 904/5165/25, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 904/5165/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/5165/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 по справі № 904/5165/25 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод" на користь Приватного акціонерного товариства "Український графіт" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн.
Видачу наказу, із зазначенням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених частиною третьою статті 287 ГПК України.
Головуючий суддя Висоцький А.М.
Судді Андрейчук Л.В.
Вінніков С.В.