Дата документу 25.08.2026 Справа № 333/9359/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №333/9359/25 Головуючий у 1-й інстанції: Михайлова А. В.
Провадження № 22-ц/807/1546/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Кухаря С.В., Пантюх Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника, адвоката Вініченка Владислава Володимировича на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року про відмову в забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича, Державного підприємства «Сетам», треті особи: Акціонерне товариство «Прокредит Банк» та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, про визнання правочину недійсним та витребування майна, -
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Ярослава Вікторовича, Державного підприємства «Сетам» про визнання правочину недійсним та витребування майна.
06 березні 2026 року позивачі в особі представника - адвоката Вініченка В.В. звернулися із заявою про забезпечення позову.
В обгрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі, 17.10.2008 придбали у спільну сумісну власність нерухоме майно цех ТНС, літ. Д-2, розташований в АДРЕСА_1 , яке зареєстровано за ОСОБА_1
07 серпня 2025 року відбулися електронні з реалізації вказаного Цеху у зведеному виконавчому провадженні № 74901910, переможцем яких визначено ОСОБА_3 .
Проте ОСОБА_1 не був обізнаний ані про відкриття виконавчого провадження, ані про реалізацію на електронних торгах Цеху, йому не надсилались будь-які документи виконавчого провадження, в тому числі й щодо погодження оцінки Цеху, не повідомлялись результати оцінки Цеху тощо.
Так само ОСОБА_2 як співвласник Цеху не була обізнана про продаж майна, співвласником якого вона є, і продаж Цеху відбувся без її відома та не в межах виконавчого провадження, в якому вона була би боржником. Виконавцем не здійснювалися дії щодо визначення частки у майні боржника, яким він володіє спільно з іншими особами.
Крім того, в межах іншого виконавчого провадження, розпочатого іншим приватним виконавцем за іншим виконавчим документом, була розпочата процедура з реалізації частки нерухомості, тобто фактично паралельно відбувалася реалізація одного й того ж майна в межах різних виконавчих проваджень.
Співвласники нерухомого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про визнання електронних торгів та правочину з реалізації Цеху недійсними та витребування його з володіння ОСОБА_3 . Даний позов спрямований на захист прав спільної сумісної власності позивачів.
З огляду на обставини справи, предмет і підстави позову, заявники вважають, що існує зв`язок між обраними заявниками заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, оскільки акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на приданий Цех і державна реєстрація права власності на Цех за ОСОБА_3 створюють передумови для подальшої передачі Цеху у власність іншим особам, тому існує реальна загроза того, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову щодо Цеху може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивачів-заявників (у разі задоволення позову).
Вважають, що вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на Цех, не призведуть до невиправданого обмеження прав відповідачів, адже такі заходи носять тимчасовий характер, не змінюють правовий режим майна та не вирішують спір по суті та спрямовані виключно на досягнення дієвості завдань правосуддя.
Просили вжити заходи забезпечення позову, а саме: накласти арешт на Цех ТНС, літ.Д-2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3196582823060).
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб Акціонерне товариство «Прокредит Банк» та приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича.
Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року у задоволені заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про забезпечення позову - відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду від 20 квітня 2026 року про відмову у забезпеченні позову, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Вініченка Владислава Володимировича подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Враховуючи обставини справи, існує зв`язок між обраними заявниками заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому, вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на Цех, не призведуть до невиправданого обмеження прав відповідачів, адже такі заходи носять тимчасовий характер, не змінюють правовий режим майна та не вирішують спір по суті та спрямовані виключно на досягнення дієвості завдань правосуддя.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник приватного виконавці виконавчого округу міста Києва Бережний Я.В. - адвокат Павленко С.В. , представник ОСОБА_3 - адвокат Штабовенко Д.В. зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне судове рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на заявників.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у вжитті заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява позивачів про забезпечення позову не відповідає вимогам ч.3 ст. 151 ЦПК України, оскільки в заяві про забезпечення позову не доведено необхідності в його забезпеченні, відсутнє обґрунтування необхідності накладення арешту на майно. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших учасників справи, права яких можуть порушенні у зв`язку із застосуванням заходів забезпечення позову.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині першій, четвертій статті 152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що "співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що:"умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що "під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що: "47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] «.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Отже, забезпечення позову саме, як арешт майна є достатнім, оскільки не позбавляє відповідача права власності, не передає майно позивачу та не вирішує спір по суті.
Предметом спору у даній справі є те, що позивачі, як співвласники нерухомого майна - Цеху, вважають, що електронні торги по лоту №581339 з реалізації Цеху у зведеному виконавчому провадженні №74901910 підлягають визнанню недійсними, а Цех підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_3 на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
Матеріалами справи підтверджується, що постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. від 16.07.2024 відкрито виконавче провадження № 75555920 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області про стягнення з поручителя ОСОБА_1 як солідарного із Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський олійноекстракційний завод» боржника на користь Акціонерного товариства «Прокредит Банк» 1 008 160,64 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 28 201,78 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом та 113 694,96 грн витрат по сплаті судового збору (т.1 а.с.32-зворот-33).
В межах вказаного виконавчого провадження 17.07.2024 накладено арешт на майно боржника (т.1 а.с.34).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.11.2024 подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ляпіна Д.В. про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою у справі № 914/1663/23 задоволено, визначено частку майна боржника ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 у розмірі частки, визначено частку майна боржника - ОСОБА_1 на цех ТНС, літ.Д-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі частки (т.1 а.с.35-зворот-38).
18 серпня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бережним Я.В. у ЗВП №74901910 було складно Акт про проведений електронний аукціон з реалізації Цеху (т.1 а.с.20-21).
Згідно протоколу № 643883 проведення електронного аукціону (торгів) 07.08.2025 відбулися торги цеху ТНС літ.Д-2, реєстраційний номер 25145998, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 переможцем якого визначено ОСОБА_3 (т.1 а.с.97).
Обґрунтовуючи вимоги про накладення арешту на належне заявникам нерухоме майно, останні посилалися на те, що реалізація спірного об`єкту відбулася з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», на належне боржникові нерухоме майно накладено арешт в іншому виконавчому провадженні, в якому іншим приватним виконавцем також вчинялися виконавчі дії з примусової реалізації частки цеху.
Належних і допустимих доказів, які б могли свідчити про те, що переможець електронних торгів має намір розпорядитися придбаною нерухомістю, ні до заяви про забезпечення позову, ні до апеляційної скарги не додано. Крім того, з листопада місяця у відповідача було достатньо часу для можливого переоформлення майна але відповідач, як добросовісний набувач цього майна не вчинив жодних дій які направлені на зміну власника такого майна. У свою чергу позивачами не надано суду першої та апеляційної інстанції належних доказів або обгрунтованих сумнівів того, що у подальшому буде істотно ускладнено чи унеможливлено виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів.
Саме на заявників процесуальний закон покладає обов`язок довести існування реальної, а не гіпотетичної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, чого заявниками надано не було.
Більш того питання щодо забезпечення позову вже вирішувалося у справі № 333/9286/25. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2025 року, яка залишена без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 04 листопада 2025 року заявнику ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
З моменту ухвалення зазначеної постанови Запорізького апеляційного суду обставини не змінилися, жодних нових доказів намірів ОСОБА_3 щодо відчуження Цеху заявниками не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не був повідомлений про окремі етапи виконавчого провадження, або що нібито мало місце паралельне виконавче провадження приватного виконавця Ляпіна Д.В. щодо частки Цеху, не мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, оскільки ці обставини навіть якщо вони мали місце, є можливими порушеннями, допущеними іншими особами (приватними виконавцями) у межах виконавчого провадження, відповідальність за які не може покладатися на добросовісного набувача ОСОБА_3 , підлягають оцінці судом під час розгляду спору по суті позовних вимог про визнання торгів і правочину недійсними, а не на стадії вирішення питання про забезпечення позову, на якій обгрунтованість самого позову не досліджується.
Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
У зв`язку із цим ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, тому підстав для її скасування колегія суддів не вбачає
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі вирішується процесуальне питання забезпечення позову, то понесені за подання апеляційної скарги судові витрати підлягають розподілу за наслідками вирішення спору по суті.
Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника, адвоката Вініченка Владислава Володимировича - залишити без задоволення.
Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2026 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 26 серпня 2026 року.
Головуючий, суддя Суддя Суддя
Подліянова Г.С. Кочеткова І.В. Кухар С.В.