УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 280/2636/25
адміністративне провадження № К/990/38241/26
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костракевич Іванни Василівни на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 280/2636/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період його військової служби з 01 січня 2024 року по 27 квітня 2024 року, та стаціонарного лікування з 27 квітня 2024 року по 30 серпня 2024 року, з 13 листопада 2024 року по 21 липня 2025 року, внаслідок отриманого поранення тяжкого ступеня в загальному розмірі 1 102 131,48 (один мільйон сто дві тисячі сто тридцять одна гривня 48 коп) гривень;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену до 100 000 гривень додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 р. № 168 за період його військової служби з 01 січня 2024 року по 27 квітня 2024 року, та стаціонарного лікування з 27 квітня 2024 року по 30 серпня 2024 року, з 13 листопада 2024 року по 21 липня 2025 року, внаслідок отриманого поранення тяжкого ступеня в загальному розмірі 1 102 131,48 (один мільйон сто дві тисячі сто тридцять одна гривня 48 коп) гривень;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з розрахунку 30 тисяч гривень за кожен місяць за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) в період його військової служби з 01 січня 2024 року по 27 квітня 2024 року, відповідно до абзацу 16 пункту 2 розділу ХХХІV наказу Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з розрахунку 30 тисяч гривень за кожен місяць за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) в період його військової служби з 01 січня 2024 року по 27 квітня 2024 року, відповідно до абзацу 16 пункту 2 розділу ХХХІV наказу Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щомісячних основних видів грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премії за період військової служби з 01 березня 2025 року по 31 березня 2025 року, з 01 травня 2025 року по 21 липня 2025 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні основні види грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, а також додаткові види щомісячного грошового забезпечення: підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премію за період військової служби з 01 березня 2025 року по 31 березня 2025 року, з 01 травня 2025 року по 21 липня 2025 року.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди 100 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період перебування на стаціонарному лікуванні з 13 листопада 2024 року по 07 січня 2025 року, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду 100 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період перебування на стаціонарному лікуванні з 13 листопада 2024 року по 07 січня 2025 року, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2026 року касаційну скаргу повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
До Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Костракевич Іванни Василівни на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 280/2636/25.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, то Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов`язковою умовою оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є не лише зазначення норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої, на переконання скаржника, не врахували суди попередніх інстанцій, та постанови Верховного Суду, в якій такий висновок викладено, а й обґрунтування подібності правовідносин у справі, в якій сформульовано відповідний правовий висновок, із правовідносинами у справі, судові рішення в якій оскаржуються.
При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 240/4897/24, № 600/367/24 та інші, скаржник не наводить належного обґрунтування подібності правовідносин у цих справах із правовідносинами у справі, що переглядається. Зокрема, касаційна скарга не містить зіставлення юридично значущих обставин указаних справ у контексті спірного питання щодо збереження права військовослужбовця на додаткову винагороду після визнання його непридатним до військової служби та до моменту виключення зі списків особового складу військової частини.
Саме по собі посилання на те, що у наведених постановах Верховного Суду досліджувалося питання виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, за період стаціонарного лікування військовослужбовців, не свідчить про подібність правовідносин, оскільки скаржником не показано, що висновки Верховного Суду сформовані за порівнюваних юридично значущих обставин та стосуються того самого питання застосування відповідної норми права.
Ураховуючи наведене, Суд уважає, що скаржник не обґрунтував наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас у касаційній скарзі скаржник посилається на неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи, недослідження обставин перебування позивача на стаціонарному лікуванні у спірний період, а також ненадання судами належної оцінки відповідним доказам. Проте, наводячи такі доводи, скаржник не визначає їх як підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з відповідними положеннями статті 353 цього Кодексу, та не обґрунтовує наявності передбачених цією нормою процесуальних порушень.
Суд звертає увагу, що саме по собі посилання на неповне встановлення обставин справи, недослідження доказів або ненадання їм належної оцінки не є самостійною підставою касаційного оскарження судових рішень, визначених частиною першою статті 328 КАС України. Такі доводи підлягають викладенню з урахуванням вимог пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України та відповідних положень статті 353 цього Кодексу із зазначенням конкретного процесуального порушення, допущеного судами, та його впливу на правильність вирішення справи.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
постановив:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Костракевич Іванни Василівни на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2026 року у справі № 280/2636/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Дашутін