УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа №380/16156/25
адміністративне провадження № К/990/37758/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - В/ч НОМЕР_2 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) за період з 08.05.2022 по 30.11.2022;
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку № 1078 за періоди з 01.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 13.05.2025;
- зобов`язати В/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 3735,23 грн щомісячно, за період з 08.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 13.05.2025, в загальному розмірі 90368,47 грн, з урахуванням вимог абз. 4 п. 5 Порядку № 1078.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2026, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2026, у в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Ю.К., звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про таке.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Постанови № 1078, без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 420/2653/24.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Суд касаційної інстанції також зазначає, що у кожній справі висновки зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами обставин справи за результатами розгляду справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів.
Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень у цій справі № 380/16156/25 судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач упродовж спірного періоду проходив службу у В/ч НОМЕР_2 , що не заперечується відповідачами.
Відповідно до витягу із наказу командира В/ч НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 07.05.2022 № 184 майора ОСОБА_1 з 07.05.2022 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.
Згідно з витягом із наказу командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.05.2022 № 25 майора ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 09.05.2022.
Відповідно до витягу із наказу командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 13.05.2025 № 134 підполковника ОСОБА_1 з 13.05.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
06.06.2025 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача-1 щодо надання довідки про виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період проходження військової служби у В/ч НОМЕР_2 із зазначенням всіх складових грошового забезпечення, а також допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Листом від 23.06.2025 № 630/2096 відповідач-1 надав довідку від 23.06.2025 № 630/1334. Крім того повідомив, що В/ч НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні у В/ч НОМЕР_1 .
06.06.2025 представник позивача звернувся з адвокатським запитом до відповідача-2 щодо надання довідки про виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період проходження військової служби у В/ч НОМЕР_2 із зазначенням всіх складових грошового забезпечення, а також допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Листом від 20.06.2025 № 03/2136 відповідач-2 надав запитувані документи: витяг із наказу № 25 від 09.05.2022, виписки з карток особового рахунку від 17.06.2025 № 23/38/3103, № 23/38/3104, № 23/38/3105, № 23/38/3106.
За змістом виписок з картки особового рахунку за 2022-2025 роки, з червня 2022 року до грудня 2022 року, за січень 2023 року, з вересня 2024 року до січня 2025 року виплачувалася лише поточна індексація грошового забезпечення.
Вважаючи поведінку відповідачів протиправною та такою, що порушує його право на нарахування індексації грошового забезпечення в повному обсязі, позивач подав цей позов.
Автора касаційної скарги, посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду у справі № 420/2653/24, вказує, що ключовим питанням справи є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у контексті з`ясування того, чи має право позивач на подальше отримання індексації-різниці у разі його переведення з однієї військової частини до іншої, і чи порушили це право відповідачі, не виплативши відповідну індексацію за період служби з 08.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 13.05.2025.
Між тим, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вказали, що на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходив військову службу у В/ч НОМЕР_2 та не отримував доходу.
З 09.05.2022 майора ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення В/ч НОМЕР_2 , що підтверджується витягом із наказу командира В/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.05.2022 № 25. Цим наказом, тобто після набрання чинності Постановою № 704, позивачу встановлено оклад за посадою у розмірі 5220 грн.
Таким чином, за висновками судів попередніх інстанцій, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи пункту 10-2 Порядку № 1078, згідно з якими для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає військовослужбовець.
Водночас з травня 2022 року відбулась зміна посадового окладу позивача у зв`язку із зарахуванням його до списків особового складу та на всі види забезпечення В/ч НОМЕР_2 .
Відтак суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що у відповідача відсутній обов`язок нарахування позивачу індексації-різниці у спірний період, оскільки з травня 2022 року відбулось підвищення посадового окладу позивача та неможливо встановити чи перевищує розмір підвищення доходу 4463,15 грн, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Водночас, у справі № 420/2653/24 Верховний Суд вказав, що на стадії касаційного перегляду ключовим питанням справи є правильність застосування судами норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 у контексті з`ясування того, чи має право позивачка на подальше отримання індексації-різниці у разі її переведення з однієї військової частини до іншої, і чи порушив це право відповідач, не виплативши відповідну індексацію за період служби з 19.01.2022 по 18.07.2022.
Верховний Суд у справі № 420/2653/24 дійшов висновку, що оскільки В/ч НОМЕР_4 нарахувала й виплатила позивачці індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення за період служби з 01.08.2018 по 07.11.2019 включно у фіксованому розмірі: 3 903,40 грн на місяць, і до 18.07.2022 Уряд не здійснював чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, то відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 позивачка має право на отримання індексації-різниці у фіксованому розмірі: 3 903,40 грн в місяць за період служби у В/ч НОМЕР_5 з 19.01.2022 по 18.07.2022.
З огляду на викладене обставини цієї справи № 380/16156/25 не є релевантними до обставин у справі № 420/2653/24, між тим посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Поряд із цим необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Водночас пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із посиланнями на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстав для відкриття касаційного провадження немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов