УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 400/12127/25
адміністративне провадження № К/990/37121/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі №400/12127/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДПС у Миколаївській області від 09.10.2025 №249-о про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за результатами планових та камеральних перевірок управління правового забезпечення ГУ ДПС у Миколаївській області з 10 жовтня 2025 року;
- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області середній заробіток за час затримки виконання Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2025 року у справі №400/286/25 в частині поновлення мене на посаді з 27 серпня 2025 року по дату ухвалення судового рішення у справі №400/12127/25;
- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області вихідну допомогу при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, а саме 86480,00 грн.;
- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 10 жовтня 2024 року по дату ухвалення судового рішення;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;
- стягнути моральну шкоду в розмірі 120000 грн, спричинену дискримінацією, мобінгом (цькуванням), незаконними звільненнями та невиконанням постанови ПААС;
- стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області середній заробіток в сумі 39309 грн за час затримки виплати позивачу, як звільненому працівникові, належних сум з 09 жовтня 2025 року по день фактичного розрахунку 28 жовтня 2025 року.
Рішенням Миколаївській окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувовано наказ Головного управління ДПС у Миколаївській області від 09 жовтня 2025 року №249-о Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за результатами планових та камеральних перевірок управління правового забезпечення ГУ ДПС у Миколаївській області.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 10 жовтня 2024 року по дату ухвалення судового рішення.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частинах поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу супроводження судових спорів за результатами планових та камеральних перевірок управління правового забезпечення ГУ ДПС у Миколаївській області та стягнення з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позову відмовлено.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року задоволено частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №400/12127/25 по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди скасоване в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період з 10 жовтня 2025 року по дату ухвалення судового рішення.
Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 10 жовтня 2025 року по 19 березня 2026 року у розмірі 115 183,32 грн (сто п`ятнадцять тисяч сто вісімдесят три гривні 32 копійки).
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №400/12127/25 залишено без змін.
Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Під час перевірки поданої касаційної скарги встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця зазначає що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду викладених у постановах від 16 листопада 2022 року у справі №709/1465/19, від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17 та від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, в яких сформульовано висновки щодо фактичного допуску працівника до виконання попередніх трудових обов`язків як складової виконання рішення про поновлення на роботі.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржниці, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, скаржниця не зазначає норми права, яку неправильно застосовано судами, не вказує висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду та в чому полягає подібність правовідносин у справах у зазначених справах.
Водночас з оскаржуваної постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду вбачається, що висновок суду апеляційної інстанції щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі ґрунтується не на запереченні необхідності фактичного допуску працівника до роботи, а на висновку про те, що така вимога не може бути предметом розгляду в цій справі та має вирішуватися судом, який ухвалив рішення про поновлення, у порядку судового контролю за виконанням судового рішення або шляхом подання відповідної заяви в межах тієї самої справи.
Отже, наведені скаржницею постанови Верховного Суду стосуються питання змісту та фактичного виконання рішення про поновлення на роботі, тоді як правова позиція апеляційного суду в оскаржуваній постанові стосується процесуального порядку розгляду вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку виконання такого рішення.
При цьому скаржниця не обґрунтувала подібність правовідносин за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями та не зазначила, який саме висновок щодо застосування конкретної норми права, зроблений Верховним Судом у наведених нею постановах, не враховано апеляційним судом.
Таким чином, саме лише наведення постанов Верховного Суду та незгода з висновком суду апеляційної інстанції не свідчать про належне викладення підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Подібні недоліки мають місце і в частині доводів щодо застосування статті 117 КЗпП України. Скаржниця посилається на постанову Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Проте у касаційній скарзі не наведено належного обґрунтування того, що висновки, сформульовані у зазначених постановах, стосуються подібних правовідносин та правового регулювання, яке підлягало застосуванню до спірних відносин у 2025 році, а також не наведено конкретного висновку апеляційного суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, який би суперечив відповідному висновку Верховного Суду.
Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у касаційній скарзі належним чином не обґрунтована.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми та ін.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Формальне зазначення про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах без конкретизації норм права і позиції скаржниці щодо того, як такі норми мають бути застосовані, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця не визначила конкретної норми права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах, на її думку, відсутній висновок Верховного Суду, та не сформулювала конкретного питання щодо застосування такої норми права, яке потребує висновку Верховного Суду.
Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що сама скаржниця посилається на численні висновки Верховного Суду щодо застосування статті 236 КЗпП України, статей 116, 117 КЗпП України, а також положень законодавства щодо відшкодування моральної шкоди.
Отже, посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України має загальний характер і не містить належного обґрунтування відсутності висновку Верховного Суду щодо конкретного питання застосування норми права.
Саме по собі посилання на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки Верховного Суду, не свідчить про наявність передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави.
Таким чином підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.
Окрім того, у касаційній скарзі скаржниця посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та пункт 1 частини другої статті 353 КАС України, скаржниця стверджує, що суди попередніх інстанцій не дослідили докази та не надали належної оцінки її доводам.
Водночас для застосування пункту 1 частини другої статті 353 КАС України необхідним є встановлення такого порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У касаційній скарзі скаржниця не навела належного обґрунтування того, які саме юридично значущі фактичні обставини залишилися невстановленими внаслідок недослідження конкретних доказів та яким чином це унеможливило правильне вирішення спору.
Посилання скаржниці на те, що суд не погодився з її оцінкою листа ГУ ДПС у Миколаївській області від 27 жовтня 2025 року №6129/8/14-29-10-05, фактично свідчить про незгоду з оцінкою судом доказів, а не про їх недослідження.
Так само значна частина доводів касаційної скарги спрямована на встановлення інших фактичних обставин щодо фактичного допуску скаржниці до роботи, організації її робочого місця, доступу до інформаційних систем, надання їй завдань, здійснення виплат та обставин проведення розрахунку при звільненні.
Таким чином, наведені доводи фактично спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що саме по собі не є належним викладенням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин Суд уважає, що скаржницею не наведено належного обґрунтування можливості касаційного оскарження рішення суду з підстави, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі №400/12127/25 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя В. М. Соколов