УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа №420/40629/25
адміністративне провадження № К/990/39394/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі №420/40629/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
У 2025 році ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 38405-36267/Л-02/8-1500/25 від 04.12.2025 р., яким відмовлено у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, із застосуванням коефіцієнтів індексації 1,14; 1,197; 1,0796; 1,115 та показника середньої заробітної плати за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 грн.;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 у відповідності до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховувався для обчислення пенсії, визначеного за 2019-2021 роки в розмірі 10846,37 грн, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 р. відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 р. № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 р. відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 р. № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 р. відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 р. №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01.03.2025 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 р. № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" та у зв`язку з цим здійснити виплату усіх недоотриманих сум пенсії, нарахованих за результатами такого перерахунку, з 04.12.2025 р., з урахуванням раніше проведених виплат.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі №420/40629/25, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Одеська область, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірах 1,197, 1,0796 та 1,115;
- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) з урахуванням індексації із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2019-2021 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 04.12.2025 р. у розмірах 1,197, 1,0796 та 1,115 з урахуванням раніше виплачених сум.
У решті позовних вимог відмовлено.
21.08.2026 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі №420/40629/25, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд, дійшов такого висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність обставин, наведених у підпунктах «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі має поставити на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Втім, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність згаданих вище обставин, позаяк скаржник належним чином не обґрунтував фундаментальність значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Верховний Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Проте, скаржник в касаційній скарзі не наводить обґрунтувань, які б давали достатні підстави вважати, що справа становить значний суспільний інтерес.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа становить значний суспільний інтерес є необґрунтованими.
Натомість, доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Суд, зазначає, що переглядаючи справу У касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
До того ж, Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це покликатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено:
1) які саме норми матеріального та/або процесуального права необхідно застосувати для формування вказаного вище висновку;
2) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції враховано висновки, які сформульовані Верховним Судом у постановах від 27.01.2025 у справі №620/7211/24, від 20.02.2025 у справі №460/2711/24, від 12.03.2025 у справі №280/4797/24, відповідно до яких «…відповідач, здійснюючи пенсійне забезпечення позивача, неправомірно не застосував передбачений частиною другою статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" механізм щорічної індексації шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховувався при призначенні пенсії, а фактично замінив такий перерахунок встановленням фіксованої щомісячної доплати, що не відповідає вимогам закону та правовій природі індексації».
Відповідач в касаційній скарзі не обгрунтовує підстави для відступу від наведених висновків Верховного Суду та суд касаційної інстанції не вбачає за необхідне відступати від такого висновку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не містять належних підстав касаційного оскарження відповідно до статті 328 КАС України та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
Скаржник у касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
КАС України передбачає умови, за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити випадки, вказані у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із підставами визначеними пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності відповідно до підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі №420/40629/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати у порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді: В.М. Шарапа
В.М. Кравчук