УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа №592/4795/26
адміністративне провадження № К/990/37903/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Сумській області, Департаменту патрульної поліції, командира взводу 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Фролова Віталія Павловича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Сумській області, Департаменту патрульної поліції, командира взводу 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Фролова Віталія Павловича, в якому просив скасувати постанову командира взводу 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Фролова В.П. серії ЕНА № 6606550 від 03 лютого 2026 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн за частини 8 статті 121 КУпАП.
Ковпаківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу десятиденний сторк на усунення недоліків позлвної заяви, шляхом подання суду доказів доплати судового збору та заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Ковпаківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Сумській області, Департаменту патрульної поліції, командира взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Фролова Віталія Павловича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.
12 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати ухвалу Ковпаківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Згідно частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
В силу приписів частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
За доводами касаційної скарги, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неповажності причин пропуску позивачем процесуального строку на звернення до суду.
Скаржник зазначає, що суди не надали належної оцінки поданим позивачем медичним документам, які, на його думку, підтверджують об`єктивну фізичну неможливість своєчасного звернення до суду, а також не врахували особливостей проживання позивача на прифронтовій території та їх впливу на можливість реалізації права на судовий захист.
На думку скаржника, суди не надали належної оцінки сукупності обставин, зокрема тривалості лікування, характеру діагнозів і симптомів, повного припадання десятиденного процесуального строку на період лікування, відсутності в цей час професійного представника, а також подальшої поведінки позивача після завершення лікування та отримання правничої допомоги.
Скаржник вважає, що зазначені обставини мали оцінюватися судами у їх сукупності та взаємозв`язку з огляду на їх можливий вплив на об`єктивну можливість позивача своєчасно реалізувати право на звернення до суду.
Так, судом першої інстанції встановлено, що позивач оскаржує постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, розгляд справи про адміністративне правопорушення 03 лютого 2026 року був проведений у відсутність ОСОБА_1 . Копію постанови позивачем отримано засобами поштового зв`язку особисто 23 лютого 2026 року.
Разом з тим, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, позивач звернувся з цим позовом до суду 25 березня 2026 року, тобто з пропуском визначеного частиною 2 статті 286 КАС України строку, який становить десять днів та обраховується з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), навіть поза межами десятиденного строку з моменту отримання примірника постанови.
Надаючи оцінку поважності причини пропуску строку на звернення до суду суд першої інстанції вказав, що до заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду стороною позивача не долучено докази, які б засвідчували фізичну неможливість своєчасного подання позову до суду через незадовільний стан здоров`я. Надані медичні документи не засвідчують наявності у ОСОБА_1 гострих чи невідкладних станів, які б об`єктивно завадили йому своєчасно звернутися до суду.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що наведені причини пропуску строку оскарження постанови про адміністративне правопорушення не є поважними, не підтверджують об`єктивне існування непереборних для позивача перешкод для своєчасного звернення до суду з позовом.
За висновками суду апеляційної інстанції, безпідставним є покликання позивача на те, що надані медичні документи засвідчують наявність у ОСОБА_1 гострих чи невідкладних станів, які б об`єктивно завадили йому своєчасно звернутися до суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад. Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані скаржником медичні документи та медичні висновки лише підтверджують звернення позивача за медичною допомогою, тимчасову непрацездатність позивача, її причини та перебування під амбулаторним наглядом медичних установ.
Водночас констатували, що у наданих позивачем медичних документах відсутня інформація про те, що у період строку звернення до суду він перебував на стаціонарному лікуванні чи знаходився у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені позивачем причини не є об`єктивними перешкодами чи труднощами пропуску строку звернення до суду, оскільки амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало позивачу (його представнику) звернутися до суду в установлений законом строк.
З огляду на викладене, оцінивши доводи клопотання про поновлення строку звернення до суду, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені представником позивача обставини про поновлення такого строку є безпідставними та необґрунтованими, а тому останні не можуть свідчити про поважність підстав його пропуску, у зв`язку з чим обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Враховуючи те, що скаржник оскаржує ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду позовної заяви після її перегляду в апеляційному порядку, зазначеної у частині другій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Водночас скаржник належно не обґрунтовує неправильність застосування норм процесуального права при залишенні без розгляду позовної заяви у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
Разом із цим, доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів і встановлення обставин справи, що не є належним правовим обґрунтуванням неправильного застосування процесуальних норм.
При цьому судами попередніх інстанцій враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 9901/82/19, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 листопада 2022 року у справі №560/15534/21, від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, від 17 липня 2019 року у справі № 815/1175/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19, від 26 березня 2020 року у справі № 805/2688/18-а, від 27 серпня 2021 року у справі № 520/17941/2020, від 25 травня 2023 року у справі № 640/16276/21, від 02 березня 2026 року у справі № 520/22264/24, від 04 червня 2026 року у справі №640/9593/22, щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв`язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні.
Разом з тим, колегія суддів зауважує, що Верховним Судом у постанові від 23 березня 2026 року у справі № 500/5567/24 також виснувано, що сам собою факт звернення за медичною допомогою не є достатнім для поновлення строку. Вирішальним є доведеність того, що відповідний стан особи у конкретний проміжок часу унеможливлював подання позову, а не лише свідчив про наявність певних проблем зі здоров`ям. Саме лише посилання на наявність симптомів поза межами належно підтверджених періодів лікування, без доведення їхньої інтенсивності, тривалості та впливу на можливість реалізації права на звернення до суду, не дає підстав для поновлення строку.
Крім того, колегія суддів у означеній справі врахувала, що Конституція України гарантує кожному право на правову допомогу, а КАС України передбачає можливість участі сторони у справі як особисто, так і через представника.
Та зазначила, що для обґрунтування поважності причин пропуску строку недостатньо послатися лише на стан здоров`я чи складні життєві обставини. Необхідно також довести, що такі обставини об`єктивно унеможливлювали звернення по професійну правничу допомогу, оформлення представництва та подання позову через представника.
Підстав для відступу від окреслених правових позицій Верховного Суду колегія суддів не убачає.
З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без розгляду, а суд апеляційної інстанції залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, вірно застосував положення пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України, частини 3 та частини 4 статті 123 цього Кодексу, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ковпаківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Сумській області, Департаменту патрульної поліції, командира взводу 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Фролова Віталія Павловича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько