УХВАЛА
27 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 240/23624/25
адміністративне провадження № К/990/37642/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубок Сергій Миколайович, на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В :
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні в період з 18.02.2020 по 26.05.2025 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
- зобов`язати відповідача провести перерахунок та доплатити за період з 18.02.2020 по 26.05.2025 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 Постанови № 704 в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, Законом України від 19.11.2024 № 4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що з`ясування судом питання дотримання позивачем строку подання позову в частині заявлених вимог за період з 19.07.2022 по 25.05.2025 потребує додаткових доказів й перевірки відповідних обставин.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення (отримання) ухвали про залишення позовної заяви без руху для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 26.05.2025 із зазначенням поважних причин його пропуску як підстав для поновлення цього строку.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.05.2026, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.08.2026, визнано неповажними вказані представником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.05.2025 по 26.05.2025, позовну заяву ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 01.05.2025 по 26.05.2025 залишено без розгляду.
Не погодившись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Дубок С.М., звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною четвертою статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
В касаційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до позовних вимог у справі щодо перерахунку грошового забезпечення підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми.
Слід зауважити, що частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Законом України від 01.01.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша статті 233 КЗпП України).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина друга статті 233 КЗпП України)».
Суд першої інстанції у цій справі дійшов висновку, що за відсутності жодних доказів на підтвердження, у розумінні процесуального закону, поважності причин пропуску строку звернення до суду в частині заявлених позовних вимог за період з 01 по 26.05.2025, в частині означених вимог позивача слід застосувати процесуальні наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 КАС України, залишаючи такі вимоги без розгляду.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що стороною позивача не надано докази, що ОСОБА_1 з дня виключення його зі списків особового складу по день звернення адвоката із запитом про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення позивача, був позбавлений доступу до інформації про нараховані йому виплати або що відповідач відмовився надати таку інформацію.
При цьому суди попередніх інстанцій відхилили посилання представника позивача на те, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, оскільки про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення останньому було відомо при звільненні з військової служби, виключення зі списків особового складу та отримання атестату.
Водночас, за висновками судів попередніх інстанцій, отримання листа у відповідь на адвокатський запит не може свідчити про момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, а свідчить лише про час, з якого особа почала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів.
За змістом касаційної скарги, скаржник висловлює незгоду з висновками судів попередніх інстанцій щодо пропуску строку звернення до суду, наполягаючи на тому, що інформацію про виплачені суми відповідачем надано лише у жовтні 2025 року шляхом надання відповіді на адвокатський запит, тому, за доводами автора касаційної скарги, тримісячний строк звернення до суду розпочався в жовтні 2025 року.
Поряд із цим скаржник вказує, що зі змісту статті 233 КЗпП України вбачається, що працівник має право звернутися до суду із заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Наголошує, що спірні суми позивачу досі не виплачені, тому він не міг отримати письмового повідомлення про виплачені суми. За таких обставин стверджує, що правопорушення щодо невиплати позивачу належних при звільненні сум є триваючим, а строк звернення до суду не розпочинався.
Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у період після 19.07.2022, позивач виключений із списків військової частини з 26.05.2025, з відомостями, що містяться в грошовому атестаті ознайомився, однак з цим позовом до суду позивач звернувся через свого представника лише в жовтні 2025, тобто з порушенням строку, визначеного чинним законодавством.
У свою чергу суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач, при ознайомленні з грошовим атестатом, мав би бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені, а тому саме з цього часу слід здійснювати обчислення тримісячного строку звернення до суду. Тому про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення останньому було відомо при звільненні з військової служби, виключення зі списків особового складу та отримання атестату.
Водночас отримання листа у відповідь на адвокатський запит не може свідчити про момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, а свідчить лише про час, з якого особа почала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів.
Реагуючи на доводи касаційної скарги варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово указував про те, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) [постанова від 22.01.2026 у справі № 420/26951/24, від 12.12.2025 у справі № 460/7194/24 та багатьох інших].
Зокрема, у постанові від 30.04.2026 у справі № 420/20979/25 Верховний Суд вказав, що законодавець установив: тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах; місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення; тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Суд звертає увагу, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
Верховним Судом у постанові від 21.01.2026 у справі № 200/8730/24 дійшов висновку, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
Направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Верховний Суд у справі № 200/8730/24 зазначив, що військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Між тим суди попередніх інстанцій у цій справі № 240/23624/25 вказали, що представником позивача не надано докази, що з дня виключення позивача зі списків особового складу по день звернення адвоката із запитом про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення позивача, позивач був позбавлений доступу до інформації про нараховані йому виплати або що відповідач відмовився надати таку інформацію.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Водночас скаржник не обґрунтував неправильність застосування судами обох інстанцій норм процесуального права при залишенні позовної заяви без розгляду в означеній частині. Доводи скарги зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин та незгоди скаржника із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Водночас скаржник не обґрунтував неправильність застосування судами обох інстанцій норм процесуального права при залишенні позовної заяви без розгляду
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дубок Сергій Миколайович, на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л.О. Єресько