Справа № 127/38131/25
Провадження 2/127/9033/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Горбатюка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Соушко Ю.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області 04 грудня 2025 року звернувся з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
Позивач зазначив, що 09 лютого 2016 року сторони зареєстрували шлюб. За час шлюбу відповідачка набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 16,2 кв. м, житловою площею 14,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811556105101. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 16 лютого 2022 року.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_3 послався на презумпцію спільної сумісної власності подружжя, закріплену у ст. 60 СК України. На його думку, час набуття квартири - у період зареєстрованого шлюбу - є достатньою підставою для поширення на неї режиму спільної сумісної власності. Позивач також зазначив, що сторони не укладали шлюбного договору та не досягли домовленості про добровільний поділ майна.
Посилаючись на рівність часток подружжя, позивач просив поділити квартиру, визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, припинити право спільної сумісної власності сторін на неї, а також витребувати у відповідачки правовстановлюючі документи. У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачки судові витрати, зазначив про сплату 2 693,50 грн судового збору та навів попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження.
Відповідачка 16 квітня 2026 року подала письмові пояснення. ОСОБА_4 не заперечувала, що набула квартиру під час шлюбу з позивачем, однак зазначила, що отримала її безоплатно в дар від Чорної-Миколінської Діани Василівни. Тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України квартира є її особистою приватною власністю. Відповідачка вважала, що договір дарування та державна реєстрація права власності спростовують презумпцію спільності майна подружжя, і просила відмовити у задоволенні позову.
Того ж дня відповідачка подала клопотання про долучення доказів та надала належним чином засвідчені копії договору дарування квартири від 16 лютого 2022 року і витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 лютого 2022 року. Суд долучив ці документи до матеріалів справи. Отже, правовстановлюючі документи, про витребування яких просив позивач, надійшли до суду та були досліджені у судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечила проти позову, підтримала письмові пояснення відповідачки та просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки спірну квартиру відповідачка набула на підставі договору дарування, а тому квартира не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази та надавши їм оцінку у взаємному зв`язку і сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 07 жовтня 2025 року Вінницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 09 лютого 2016 року, актовий запис № 184; після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 жовтня 2025 року № 448256503 встановлено, що 16 лютого 2022 року за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 811556105101. У цьому ж документі зазначено підставу державної реєстрації - договір дарування квартири, серія та номер 105, посвідчений 16 лютого 2022 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лазько Світланою Іванівною.
Суд враховує, що у договорі дарування та реєстраційних документах наведено попередню назву адресного об`єкта - АДРЕСА_2 , а в інших матеріалах справи - АДРЕСА_3 .
Договір дарування квартири від 16 лютого 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лазько С.І. та зареєстрований у реєстрі за № 105, підтверджує, що ОСОБА_7 як дарувальник безоплатно передала, а ОСОБА_4 як обдаровувана прийняла в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири становить 16,2 кв. м, житлова - 14,0 кв. м.
У пункті 1 договору сторони не лише визначили безоплатний характер передачі майна, а й прямо погодили набуття квартири обдаровуваною саме в особисту приватну власність. Договір також містить відомості, що дарувальниця набула квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 2015 року, а відчуження здійснила за письмовою нотаріально посвідченою згодою свого чоловіка.
Пунктами 4, 13 та 14 договору сторони підтвердили, що він не має ознак фіктивного чи удаваного правочину, відповідає їх дійсним намірам, обдаровувана прийняла дарунок, а право власності на квартиру виникає з моменту державної реєстрації. Договір підписали сторони та посвідчив нотаріус після перевірки належності квартири дарувальниці й обсягу її цивільної дієздатності.
Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, сформований 16 лютого 2022 року за індексним номером 299776959, підтверджує державну реєстрацію за ОСОБА_4 права приватної власності на квартиру на підставі договору дарування № 105 від 16 лютого 2022 року. Номер запису про право власності - 46723337.
Суд надає правову оцінку встановленим обставинам з урахуванням таких норм права.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Важається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина третя ст. 368 ЦК України встановлює, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України прямо визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Ця норма застосовується разом зі ст. 57 СК України, яка встановлює перелік майна, що належить одному з подружжя особисто.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Отже, застосуванню правил ст. 69-71 СК України обов`язково передує встановлення належності спірного майна подружжю на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Частина друга ст. 719 ЦК України передбачає, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Частина перша ст. 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подають сторони та інші учасники справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, суд повинен встановити обсяг спільно нажитого майна та з`ясувати джерело і час його придбання.
Пункт 24 цієї постанови передбачає, що до складу майна, яке підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне на час розгляду справи. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також набуте за час шлюбу за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ст. 60 СК України встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) Верховний Суд виснував, що судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
У постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18) Верховний Суд розмежував правила ст. 57 та ст. 62 СК України: аналіз положень статей 57 та 62 СК України дає підстави для висновку про те, що стаття 57 цього Кодексу визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 цього Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування ст. 62 СК України необхідно встановити істотне збільшення вартості майна саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат подружжя, а не внаслідок звичайної зміни ринкових цін.
У постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 761/388/22 (провадження № 61-5463св23) Верховний Суд залишив без змін судові рішення у частині відмови у визнанні квартири спільною сумісною власністю та її поділі, оскільки квартиру придбано за кошти, подаровані одному з подружжя, а тому вона є його особистою приватною власністю.
Оцінюючи наведені докази, суд виходить з того, що квартира дійсно набута відповідачкою у період шлюбу сторін.
Разом з тим відповідачка спростувала цю презумпцію належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Договір дарування від 16 лютого 2022 року прямо встановлює безоплатну передачу квартири від ОСОБА_7 особисто ОСОБА_4 . Договір має письмову нотаріальну форму, відповідає вимогам ст. 717 та 719 ЦК України, а право власності відповідачки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно того ж дня.
Позивач не оспорив договір дарування, не заявив вимоги про визнання його недійсним або удаваним та не надав доказів оплатного набуття квартири за спільні кошти сторін. Тому суд застосовує презумпцію правомірності правочину, закріплену у ст. 204 ЦК України, та виходить із юридичних наслідків чинного договору дарування.
Посилання позивача лише на час набуття квартири не спростовує її особистого правового режиму. Пункт 2 ч. 1 ст. 57 СК України є прямим законодавчим винятком із загального правила ст. 60 СК України. Визначальним джерелом набуття квартири стала безоплатна передача у дар конкретно відповідачці, а не спільні кошти або спільна праця подружжя.
Матеріали справи також не містять доказів обставин, передбачених ст. 62 СК України. Позивач не заявив вимоги про визнання особистого майна відповідачки об`єктом спільної сумісної власності у зв`язку з істотним збільшенням його вартості, не посилався на конкретні поліпшення квартири, не визначив розмір трудових чи грошових затрат сторін і не довів причинного зв`язку між такими затратами та істотним збільшенням вартості майна.
Звіт про оцінку відображає лише ринкову вартість квартири станом на 30 жовтня 2025 року. Він не містить порівняння вартості квартири до та після поліпшень, не підтверджує виконання невід`ємних робіт за спільні кошти та не встановлює істотної зміни якісних характеристик квартири. Тому цей звіт не створює підстав для застосування ст. 62 СК України.
Суд розглядає справу у межах заявлених вимог і не може за власною ініціативою змінити їх предмет чи підстави, поставити під сумнів дійсність договору дарування або вирішити незаявлену вимогу за ст. 62 СК України.
Отже, квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_4 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України та не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки право на поділ, визначене ст. 69 СК України, стосується лише майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, правові підстави для поділу цієї квартири та визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину відсутні. Похідна вимога про припинення права спільної сумісної власності також не підлягає задоволенню, оскільки такого права сторін на квартиру не виникло.
Відповідно до ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Тому сплачений ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 693,50 грн залишається за ним.
Відповідачка вимоги про відшкодування судових витрат не заявила та доказів їх понесення не надала.
Керуючись ст. 15, 16, 204, 328, 368, 717, 719 ЦК України, ст. 57, 60-62, 69-71 СК України, ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на 1/2 частину квартири, припинення права спільної сумісної власності та витребування правовстановлюючих документів - відмовити.
Судові витрати, понесені ОСОБА_3 , залишити за ним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення чи складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 27 серпня 2026 року.
Учасники справи:
ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Суддя В. В. Горбатюк