Справа № 131/1833/25
Провадження № 22-ц/801/1682/2026
№ 22-ц/801/1683/2026
Категорія: 58
Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.
Доповідач:Сало Т. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року Справа № 131/1833/25 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Голоти Л.О., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року та на додаткове рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року, ухвалені суддею Олексієнко О.Ю., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень. Також просив вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Гайсинський міжгосподарський комбікормовий завод» (далі - ТОВ «ГМКЗ»).
02 серпня 2023 року позивач прийнятий на роботу в ТОВ «ГМКЗ» на посаду менеджера з закупівлі та продажу, а з 22 липня 2024 року переведений на посаду комерційного директора.
Тобто сторони перебували у трудових відносинах та позивач знаходився у службовому підпорядкуванні відповідача.
28 серпня 2025 року на території ТОВ «ГМКЗ» між сторонами виник словесний конфлікт щодо робочих організаційних моментів, в ході якого відповідач, виражаючи відкриту неприязнь до позивача, у присутності інших працівників підприємства, допустив публічне висловлювання на адресу останнього нецензурною лайкою. Такі дії є приниженням честі, гідності та ділової репутації позивача, що несумісно з нормами етичної поведінки керівника та порушує вимоги трудової дисципліни.
Позивач вказує, що зазначені дії відповідача спричинили йому моральні страждання, що виразилося у приниженні його людської та професійної гідності, відчутті образи, психологічному дискомфорті, погіршенні емоційного стану та необхідності захищати свої порушені права.
Доказом неправомірної поведінки відповідача є відеозапис, на якому зафіксовано факт використання ним грубих та образливих нецензурних висловлювань на адресу позивача у зухвалій формі, у присутності сторонніх осіб.
З відеозапису чітко вбачається, що після першого приниження позивача нецензурними словами, між сторонами відбулася коротка розмова, під час якої позивач спокійно заявив, що очікує від відповідача вибачень за допущену образливу поведінку. Проте замість вибачень відповідач повторно, умисно та демонстративно вдався до використання тієї ж нецензурної лайки на адресу позивача, чим підкреслив своє зневажливе ставлення до нього та відсутність будь-якого каяття у вчиненому.
Такі дії свідчать про умисний, свідомий і зухвалий характер поведінки відповідача, який усвідомлюючи своє службове становище директора, використав його для публічного приниження підлеглого працівника. Це підтверджує факт зловживання службовими повноваженнями у трудових відносинах та порушення основних принципів поваги до честі, гідності й ділової репутації працівника, гарантованих Конституцією України, Цивільним кодексом України та трудовим законодавством.
Перебуваючи у відносинах адміністративного підпорядкування, відповідач мав перевагу у владно-організаційному впливі над позивачем. Використання цієї переваги з метою публічного приниження працівника суперечить основним принципам трудового законодавства, нормам моралі та людської гідності.
ОСОБА_1 зазначає, що порушення його немайнових прав мало тривалий, послідовний та умисний характер, спричинило йому значні моральні страждання, почуття приниження та психологічного дискомфорту, втрату почуття самоповаги. Протягом кількох днів після вищезгаданого інциденту, він переживав нервові стреси, не міг нормально спати. Дії ОСОБА_2 , направлені на приниження позивача, його честі та гідності, суттєво вплинули на психоемоційний стан. Позивача постійно переслідують думки про інцидент, про сказані відповідачем в присутності колег та знайомих нецензурні слова, привселюдне приниження, яке він відчував у зв`язку з цим.
Публічне використання відповідачем, як директором, нецензурних висловлювань на адресу позивача - працівника, є неправомірним, аморальним та таким, що принижує його честь і гідність, завдаючи йому моральних страждань, що виразилися у переживаннях, приниженні особистої та професійної самооцінки, порушенні психологічного стану та погіршенні емоційного благополуччя.
Нецензурні висловлювання в адресу позивача, які мали місце 28 серпня 2025 року, висловлені в грубій та образливій формі, принизили честь та гість позивача, тобто порушили особисті немайнові права і заподіяли позивачу моральну шкоду. Враховуючи характер та обсяг душевних страждань, їх тривалість та час, необхідний для відновлення і з урахуванням того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та безпосередньо підпорядковувався йому, а також того, що ситуація сталась у присутності колег, позивач вважає, що 5 000 гривень є адекватним грошовим еквівалентом понесених душевних страждань та втрат немайнового характеру, які слід стягнути з відповідача.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну (правничу) допомогу у розмірі 10 700 гривень.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Також просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 700 гривень. Вирішити питання судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.
У скарзі зазначає, що висновок суду про недоведеність обставин справи є помилковим. Суд не надав належної оцінки поведінці відповідача, його поясненням та змісту наданого відеозапису. Суд безпідставно поставив під сумнів належність та допустимість відеозапису, хоча відповідач фактично не надав жодного належного доказу на підтвердження своїх припущень щодо можливої недостовірності відеозапису. Відповідач не заперечував сам факт конфлікту між сторонами, наявність події саме на території ТОВ «ГМКЗ, директором якого був відповідач, а позивач - найманим працівником, та те, що на відеозаписі зафіксовано саме відповідача. Суд помилково ототожнив порушення честі та гідності виключно з поширенням інформації через невизначеного кола осіб. Факт публічного використання директором підприємства грубої нецензурної лайки щодо підлеглого працівника у присутності інших осіб об`єктивно має принизливий характер, суперечить загальновизнаним нормам моралі, етики та трудових відносин не може вважатися допустимою формою спілкування між керівником та працівником. Оскільки в апеляційній скарзі оскаржується основне рішення суду першої інстанції та ставиться питання про задоволення позову, у такому випадку підлягає зміні й вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
У поданих письмових поясненнях ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Встановлено, що ОСОБА_2 з 16 березня 2015 року прийнятий на посаду директора ТОВ «ГМКЗ», що підтверджується копією витягу №1 з наказу №4 від 16 березня 2015 року «Про прийняття на роботу за сумісництвом».
ОСОБА_1 з 02 серпня 2023 року прийнятий на посаду менеджера з закупівлі та продажу ТОВ «ГМКЗ», що підтверджується копією витягу №1 з наказу №3 від 01 серпня 2023 року «Про прийняття н6а роботу за сумісництвом» (а.с.21).
З 22 липня 2024 року ОСОБА_1 переведено на посаду комерційного директора, що підтверджується копією витягу №1 з наказу №2 від 19 липня 2024 року «Про переведення ОСОБА_3 на посаду комерційного директора за сумісництвом».
Також встановлено, що ОСОБА_1 є директором ТОВ СПП Трейд» (а.с.62 на звороті).
Позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача ОСОБА_2 з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації з тих підстав, що останній, перебуваючи на посаді директора підприємства ТОВ «ГМКЗ» 28 серпня 2025 року на території заводу, виражаючи відкриту неприязнь до позивача, у присутності інших працівників підприємства допустив публічне висловлювання нецензурною лайкою на його адресу. Вважає, що вказані дії були направлені на приниження його честі та гідності.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(стаття 5 ЦПК України).
Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до частин першої та другої статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).
Відповідно до положень частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи вважав недоведеним факт завдання відповідачем позивачу моральної шкоди і з таким висновком погоджується апеляційний суд.
У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції фактично не надав належної оцінки поведінці відповідача, його поясненням та змісту наданого відеозапису, однак, вказані доводи не заслуговують на увагу.
Апеляційний суд вважає, що першочергова позиція сторін найправдивіше відображає суть спірних правовідносин.
У відзиві на позов відповідач ОСОБА_2 стверджує про тривалий характер конфлікту між директорами двох юридичних осіб: ТОВ «СПП Трейд» та ТОВ «ГМКЗ».
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказує на те, що спір виник між директором ТОВ «ГМКЗ» (відповідачем) та ним, як підлеглим, щодо організаційних моментів.
ОСОБА_1 до позовної заяви додав відеозапис із телефону, як доказ, який підтверджує сказане в позові.
Дослідивши матеріали справи встановлено, що це єдиний доказ у справі, який відображає те, що сторони називають «конфліктом».
Хоча відповідач у відзиві натякає на те, що це відео може бути змонтоване, але він не стверджує про це в категоричній формі, а подальші пояснення останнього підтверджують те, що відео відображає словесний конфлікт між позивачем та відповідачем.
Суд першої інстанції, не приймаючи відео, як належний доказ, обґрунтував причини такого неприйняття, а саме вважав, що електронний доказ не відповідає вимогам ст. 100 ЦПК України.
ОСОБА_1 не спростував цей висновок суду, а лише стверджував про надмірний формалізм, який допустив суд першої інстанції, відмовивши у прийнятті відео, як доказу.
Апеляційний суд вважає такий висновок суду правильним, адже йде мова про єдиний доказ, який містить інформацію про спірні правовідносини.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що позиція відповідача говорить про те, що такий конфлікт з приводу обладнання був, і частина такого спору з приводу обладнання відображена на відео.
Апеляційний суд вважає за доцільне дослідити відео і надати оцінку побаченому та почутому.
Переглянувши відео встановлено, що спір між позивачем та відповідачем виник з приводу обладнання, яке хтось (позивач чи відповідач) забрав чи вивіз.
Апеляційний суд звертає увагу, що на відео не відображено початку конфлікту, тобто не можна з`ясувати, хто був ініціатором спору і з приводу якого обладнання виник спір. На відео відображено лише завершення конфліктної ситуації.
З відео не вбачається, чи спір виник між роботодавцем та працівником, а тому можливо позиція відповідача є правдивою.
Той факт, що позивач і відповідач є очільниками юридичних компаній, не заперечується позивачем.
Але в силу ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім цього, для апеляційного суду є незрозумілим з яких причин, чому позивач почав знімати частину спору.
У колегії суддів склалося враження, що позивач провокував відповідача до того, що відбувалося під кінець спору, у підсумку відповідач не витримав тиску з боку позивача і «направив» його (нецензурно).
На думку суду, слова відповідача за своїм змістом означали «відстань», «відчепись», «досить», але ніяк не образу.
На відео чутно, як позивач в процесі спору з відповідачем теж використовує нецензурну лайку, хоча і не в бік відповідача, а як опис того, що відбувається, тобто охарактеризував цей спір.
Після цих слів позивач був ще наполегливіший і складається враження, що він отримав те, на що розраховував.
Тобто, на думку апеляційного суду, позивач провокував відповідача до такої його реакції по завершенню спору.
Крім цього, з відео не вбачається, що конфлікт відбувався в присутності працівників підприємства. На відео видно лише ноги невстановленої особи.
Суд першої інстанції звернув увагу на відсутність інших доказів на обґрунтування позову, і з таким висновком погоджується колегія суддів, адже відсутні докази на підтвердження початку конфлікту, його розвитку та продовження, не встановлено особу - очевидця (ноги якої зафіксовані на відео), а не встановивши тип обладнання, з приводу якого виник спір, не можна говорити про підпорядкування працівника по відношенню до керівника.
За викладених вище обставин, не можна стверджувати, що відповідач допустив порушення права позивача на повагу до його гідності та честі, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції надав правову оцінку наявним у справі доказам, установив фактичні обставини у справі і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції за результатами розгляду справи по суті.
Оскільки рішення суду першої інстанції за результатами апеляційного перегляду підлягає залишенню без змін, відсутні підстави і для скасування додаткового рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року та додаткове рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 20 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді Л.О. Голота
О.С. Панасюк