Справа № 127/11764/24
Провадження № 22-ц/801/1954/2026
Категорія: 56
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Матківська М. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2026 року Справа № 127/11764/24 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
Головуючого: Матківської М.В.
Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
Секретар: Закернична А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2026 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» про видачу дублікатів виконавчих листів по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,
Ухвалу постановив суддя Федчишен С. А.
Ухвалу постановлено за відсутності сторін у м. Вінниці
Повний текст судового рішення складено 10 червня 2026 року,
встановив:
У квітні 2026 року ТОВ «ВІН ФІНАНС» звернулося до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів в цивільній справі № 127/11764/24, яка мотивована тим, що 14 листопада 2024 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 3% річних в розмірі 34 751,00 грн. та 538,44 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору в рівних частинах.
На виконання рішення суду Вінницьким міським судом Вінницької області видано виконавчі листи по справі № 127/11764/24 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 3% річних в розмірі 34 751,00 грн. та 538,44 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору в рівних частинах.
25 липня 2024 року відповідно протоколу загальних зборів № 1706 перейменовано ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Наказом № 55-к від 25 липня 2024 року на виконання протоколу загальних зборів № 1706 внесено зміни перейменування до облікових та інших документів товариства.
Представник стягувача отримав оригінали виконавчих листів по справі №127/11764/24 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 3% річних в розмірі 34 751,00 грн. та 538,44 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору в рівних частинах, проте під час обробки матеріалів справи та перевезення документів до структурного підрозділу заявника, в процесі транспортування документів представник заявника втратив відповідні виконавчі листи, внаслідок чого стягувач не має можливості виконати рішення суду. У зв`язку з чим, заявник просив видати дублікати виконавчого листа.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2026 року заяву задоволено.
Вирішено видати дублікати виконавчих листів по справі № 127/11764/24 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 3% річних в розмірі 34 751,00 грн. та 538,44 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору в рівних частинах.
В апеляційній скарзі боржник ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про видачу дублікатів виконавчих листів.
Зазначила, що ухвалу суду вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що для того щоб суд переконався, що рішення не було виконане (повністю або частково) та видав дублікат виконавчого листа (або судового наказу), заявник має надати офіційні документи від органів примусового виконання та банків, які підтверджують відсутність стягнень. Оскільки довести факт «невиконання» (тобто відсутність події) виключно словами неможливо, суди вимагають документи, що фіксують поточний процесуальний статус та фінансовий стан. Проте, заявником не надано жодних доказів від органів примусового виконання та банків, які підтверджують відсутність стягнень.
Окрім того, на підтвердження факту втрати виконавчих листів, заявником до заяви додано довідку про втрату виконавчих листів, видану ним же, та в якій взагалі не зазначено дату або хоча б орієнтовний період, коли саме відбулася втрата документів. Відсутність дати унеможливлює перевірку судом факту, коли документи були втрачені та чому вони не були подані до виконання протягом майже двох років. Також, довідка не містить конкретних обставин: не вказано ПІБ представника, маршрут його переміщення, причини, з яких документи перебували в дорозі, не були подані до виконавчої служби, не зберігалися в сейфі компанії та чи вживались заходи щодо їх розшуку (наприклад, звернення до органів поліції чи перевізника). Відтак, заявником не доведено і не надано доказів втрати оригіналів виконавчих листів, не надано доказів невиконання рішення суду, що не дає підстав для задоволення заяви про видачу дублікатів виконавчих листів.
Отже, заявником не надано належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що виконавчі листи в даній справі дійсно були втрачені, а також не надано жодних доказів невиконання рішення суду та відсутності перебування виконавчих листів на примусовому виконанні у виконавчій службі. Відтак, правові підстави для видачі дублікатів виконавчих листів, відсутні.
У відзиві стягувач ТОВ «ВІН ФІНАНС» заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Крім того стягувач заявляє про понесені витрати на правничу допомогу у сумі 26 500,00 грн., котрі просить стягнути з боржників на свою користь.
До відзиву на апеляційну скаргу стягувачем додано фотокопії інформації із Автоматизованої системи виконавчого провадження на підтвердження того, що виконавчі листи у справі № 127/11764/24 не виконані, не перебували і не перебувають на виконанні, а рішення у справі не виконано навіть частково.
Апеляційним судом зазначені фотокопії до уваги не приймаються відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, оскільки стягувач не довів наявності об`єктивних причин, які перешкоджали їх поданню до суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Дмитришена Т. В. доводи викладені в апеляційній скарзі підтримала, просить її задовольнити: ухвалу суду першої інстанції скасувати, відмовити у задоволенні заяви про видачу дублікатів виконавчих документів. Також пояснила, що вона особисто прибула до суду в призначений день і час судового засідання - 09 червня 2026 року о 12:00 год., маючи намір прийняти участь у судовому засіданні. До зали судового засідання нікого не запросили, а хвилин через 40 вийшов секретар судового засідання і повідомив про те, що судом справа розглянута, ухвалено судове рішення.
Про такі обставини вона не зазначила у поданій від імені ОСОБА_1 та підписаній нею апеляційній скарзі і відповідних доказів не надала.
Представник стягувача ТОВ «ВІН ФІНАНС» і боржник ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про задоволення заяви ТОВ «ВІН ФІНАНС», виходив із того, що є всі підстави вважати, що виконавчі листи були втрачені, а тому заява про видачу дублікатів виконавчих листів підлягає задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист є виконавчим документом (частини перша, третя статті 431 ЦПК України).
Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року по справі № 419/310/12 зроблено висновок, що: «єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено».
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 09 жовтня 2019 року в справі № 2-6471/06, від 03 лютого 2021 року в справі № 643/20898/13, від 19 квітня 2021 року в справі № 2-1316/285/11, від 23 червня 2021 року в справі № 2-162/12, від 14 грудня 2022 року в справі № 753/20452/21, від 01 березня 2023 року в справі № 433/1335/14, від 17 травня 2023 року в справі № 565/1888/19.
У постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року по справі № 196/673/14-ц зроблено висновок, що: «аналіз пункту 17.4. розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України дозволяє дійти висновку, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. При цьому виконавчий лист може бути виданий лише за умови, якщо у встановлені строки з відповідною заявою до суду звернувся стягувач або державний/приватний виконавець. Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу, лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, викрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист. Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 201/4043/19-ц, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/14604/20-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 2-1053/10, від 23 вересня 2020 року у справі № 127/2-3538/10.
У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року по справі № 6-66/2011 зроблено висновок про те, що дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.
Конституційний Суд України у Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зробив висновок, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.
Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років (частина 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено.
Судом першої інстанції встановлено, що виконавчі листи № 127/11764/24, видані у справі 07 лютого 2025 року по заяві стягувача від 31 січня 2025 року та направлені йому 07 лютого 2025 року (а. с. 109), були втрачені стягувачем до виконання не пред`явлені та не виконані боржниками.
Стягувач звернувся до суду 24 квітня 2026 року із відповідною заявою про видачу дублікатів виконавчих листів, тобто до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання (а. с. 110-111).
Таким чином, з урахуванням того, що виконавчі листи були втрачені, а рішення суду, на підставі якого їх видано, не виконано, наявні підстави для задоволення заяви про видачу дублікатів виконавчих документів.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2019 року по справі № 2-1118/09 зазначено, що: «при вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен повідомити суду обставини, за яких виконавчий лист було втрачено, подавши відповідні докази. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Дублікат виконавчого листа видається на підставі матеріалів справи та судового рішення, за яким був виданий втрачений виконавчий лист.
Отже, необхідними умовами для видачі судом дубліката виконавчого листа є, по-перше, його втрата (відсутність у стягувача та державного чи приватного виконавця), факт якої має бути підтверджений відповідними документами, а по-друге, звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
У даній справі, суд першої інстанції при задоволенні вимоги заяви про видачу дублікатів виконавчих листів, вважав, що виконавчі листи втрачено, а тому є підстави для видачі їх дублікатів.
До заяви про видачу дублікатів виконавчих листів стягувачем ТОВ «ВІН ФІНАНС» додано довідку вх. б/н від 07 квітня 2026 року, згідно якої виконавчі листи по справі № 127/11764/24, що видані Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» 3% річних в розмірі 34 751,00 грн. та 538,44 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору в рівних частинах», станом на 07 квітня 2026 року втрачено (під час обробки матеріалів справи тa перевезення документів до структурного підрозділу заявника, в процесі транспортування документів представник заявника втратив відповідні виконавчі листи), та на виконання до органів Державної виконавчої служби України або до приватних виконавців не пред`являлись (а. с. 114).
Заперечуючи проти задоволення заяви стягувача про видачу дублікатів виконавчих листів, боржники, у тому числі боржник ОСОБА_1 - яка подала апеляційну скаргу, не зазначили та не надали доказів виконання ними рішення суду, на підставі якого видано виконавчі листи.
З урахуванням наданих сторонами доказів, судом встановлено, що виконавчі листи втрачені стягувачем, рішення суду, на виконання якого видані виконавчі листи боржниками не виконано і таке судове рішення не втратило законної сили та є чинним і підлягає виконанню, заява про видачу дублікатів виконавчих листів подана стягувачем в межах строку пред`явлення виконавчих документів до виконання, а отже, така заява стягувача про видачу дублікатів виконавчих листів - підлягає до задоволення.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги боржника ОСОБА_1 , які є безпідставними, не підтверджені жодними належними доказами і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Пояснення представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Дмитришиної Т. І. про розгляд судом справи без її присутності, недивлячись на те, що вона з`явилася до судового засідання, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються згідно вимог частини 1 статті 367 ЦПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не містить таких доводів і доказів на їх підтвердження.
Щодо судових витрат.
У відзиві стягувач ТОВ «ВІН ФІНАНС» просив стягнути із ОСОБА_1 всі судові витрати, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26 500,00 грн.
За правилами підпункту «в» пункту четвертого частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат між сторонами регулюється статтею 141 ЦПК України, згідно частини першої якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно частини другої - інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилами частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником, згідно частини 1 статті 60 ЦПК України, у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
На підтвердження понесених стягувачем ТОВ «ВІН ФІНАНС» витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, його представником - адвокатом Міньковською А. В. до відзиву на апеляційну скаргу надано: ордер серії АІ № 2109219, виданий 27 січня 2026 року, на надання правничої допомоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» адвокатом Міньковською А. В.; договір № 14/2025 про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року, укладеному клієнтом ТОВ «ВІН ФІНАНС» із адвокатським бюро «АНАСТАСІЇ МІНЬКОВСЬКОЇ»; додаткову угоду № 57 від 08 липня 2026 року до цього договору; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних АБ «АНАСТАСІЇ МІНЬКОВСЬКОЇ», необхідних для надання правничої (правової) допомоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» у справі № 127/11764/24 у Вінницькому апеляційному суді; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 08 липня 2026 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 11306/10, видане Радою адвокатів Київської області 02 листопада 2023 року.
Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 зробила висновок, що «витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».
При подачі до суду відзиву на апеляційну скаргу представник стягувача ТОВ «ВІН ФІНАНС» - адвокат Міньковська А. В. заявила про розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, визначивши його розмір у 26 500,00 грн.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, що оскаржили додаткове рішення суду.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитися, що заявлені витрати є співмірними із складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має враховувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Такі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», вказано, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), а також у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірність у порівняні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Апеляційним судом досліджені обставини справи і надані докази, враховано: складність справи, малий обсяг досліджених доказів, складений адвокатом відзив на апеляційній скаргу по суті викладений на одному аркуші, решта два аркуші є змістом договору про надання правової допомоги, її розрахунком.
У зв`язку з викладеним колегія суддів дійшла висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26 500,00 грн., понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, є неспівмірною з огляду на розумну необхідність для цієї справи, та з урахуванням відсутності відповідних заяв боржника ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу (у суді апеляційної інстанції) і всіх інших обставин, зазначених вище, та вважає за необхідне стягнути із боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ТОВ «ВІН ФІНАНС» понесені ним витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5000,00 грн.
На думку суду апеляційної інстанції, такий розмір витрат на правничу допомогу є об`єктивним, співмірним із складністю справи, результатом її розгляду та виконаною адвокатом роботою у ній.
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 червня 2026 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: М. В. Матківська
Судді: Ю. Б. Войтко
І. В. Міхасішин
Повний текст судового рішення складений 27 серпня 2026 року