Справа № 161/4589/26 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/1000/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 серпня 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2026 року,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року в справі № 342/754/23 ухвалено стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку, а також стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частки його заробітку (доходів) до досягнення дітьми трирічного віку.
Позивачка вказувала, що постановою старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Т. М. від 02 січня 2026 року відкрито виконавче провадження № 79901467 з примусового виконання виконавчого листа № 342/754/23, виданого 20.09.2023 Городенківським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з відповідача в користь позивачки аліментів на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку.
Зазначає, що згідно із розрахунком заборгованості зі сплати аліментів старшого державного виконавця Дрижко Т. М. заборгованість відповідача станом на 01.01.2026 становила 174718, 56 грн.
Постановою старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Т.М. від 02 січня 2026 року відкрито виконавче провадження № 79901515 з примусового виконання виконавчого листа № 342/754/23, виданого 20.09.2023 Городенківським районним судом Івано-Франківської області про стягнення з відповідача в користь позивачки аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в розмірі 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дітьми трьохрічного віку. Розмір заборгованості за даним виконавчим провадженням становила 87 333,00 грн.
Разом з тим, позивачем проведено власний розрахунок пені за прострочення сплати аліментів, який становить у виконавчому провадженні №79901467 - 51 434,16 грн, у виконавчому провадженні №79901515 - 25 709,34 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 77143 грн 50 коп неустойки (пені) від суми несплачених аліментів.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1331 грн 20 коп судового збору.
Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
На переконання відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов про стягнення пені, фактично обмежився формальним констатуванням наявності заборгованості, не дослідивши належним чином ключове питання чи була ця заборгованість наслідком його винної поведінки. При цьому не було встановлено ані умисного його ухилення від сплати аліментів, ані недобросовісної поведінки, ані будь-яких дій, спрямованих на уникнення виконання обов`язку щодо виконання судового рішення.
Звертає увагу суду, що виконавчі провадження №79901467 та №79901515 відкриті постановами старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Т. М. 02 січня 2026 року на підставі рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області. Саме з цього моменту орган державної виконавчої служби набув повноважень щодо примусового виконання рішення суду, а також здійснення офіційного визначення, обліку та фіксації розміру заборгованості в межах відповідних виконавчих проваджень.
Покликається на те, що лише після отримання на вимогу адвокатського запиту зазначеного розрахунку в боржника вперше з`явилася юридично визначена інформація щодо конкретного розміру грошових зобов`язань, які підлягали виконанню.
Вказує, що надалі, без будь-якого зволікання та у максимально короткий строк він добровільно виконав свій обов`язок зі сплати аліментів. Вже 16 січня 2026 року, тобто фактично відразу після складення офіційного розрахунку заборгованості, добровільно та у повному обсязі виконав визначене державним виконавцем зобов`язання по сплаті аліментів. Отже, ним добровільно у найкоротші терміни, без застосування до нього будь-яких заходів примусового стягнення виконав свій обов`язок зі сплати аліментів, здійснивши повне погашення визначеної державним виконавцем заборгованості у розмірах 24 718,56 грн та 150000 грн, у загальній сумі 174 718,56 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами від 16.01.2026 року.
Наведені обставини свідчать, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для належного виконання аліментного обов`язку, що він діяв добросовісно та не мав наміру ухилятися від виконання рішення суду, а тому відсутній обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності - вина.
Відповідач також вважає, що розрахунок заборгованості, складений державним виконавцем та долучений до матеріалів виконавчого провадження, є некоректним та містить істотні помилки, які безпосередньо вплинули на визначення розміру заборгованості.
Так, рішенням суду з ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на її утримання у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які народилися ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку.
Отже, обов`язок зі сплати аліментів на утримання матері дітей був обмежений строком до 11 лютого 2025 року включно. Незважаючи на це, при здійсненні розрахунку державним виконавцем зазначена обставина не була врахована, що призвело до безпідставного нарахування аліментних платежів після припинення відповідного обов`язку та, як наслідок, до визначення завищеної суми заборгованості.
Саме на підставі такого помилкового розрахунку було сформовано суму до стягнення, внаслідок чого виникла переплата в розмірі 36 594,17 грн та в подальшому здійснено незаконне розпорядження належними боржнику коштами. Станом на 16 січня 2026 року згідно з розрахунком виконавця заборгованість відсутня, що свідчить про вжиття усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання та відсутність умислу на ухилення від сплати аліментів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, мотивованим, ухваленим з додержанням норм ЦПК України, з урахуванням усіх поданих доказів, пояснень сторін та висновків щодо застосування норм права.
Щодо відсутності вини апелянта, як обов`язкової умови для стягнення пені, вказує, що відповідач безпідставно стверджує, що суд першої інстанції не дослідив питання його вини. Це твердження спростовується матеріалами справи та правильним застосуванням норм ст. 196 Сімейного кодексу України.
Зазначає, що відповідачу було достовірно відомо про рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року, яким на нього покладено обов`язок сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частини доходу на дітей та 1/6 на її утримання. З моменту набрання рішенням законної сили і до відкриття виконавчого провадження 02 січня 2026 року апелянт не вчиняв жодних дій щодо добровільного виконання рішення суду. Також він не надавав жодної фінансової допомоги на утримання дітей та не звертався до виконавчої служби для уточнення розміру платежів. Вважає, що апелянт не довів у суді відсутність своєї вини жодними доказами.
Стверджує, що факт погашення заборгованості 16 січня 2026 року (після відкриття виконавчого провадження) не усуває вини за попередній тривалий період прострочення. Добровільне виконання після примусових заходів не свідчить про відсутність вини, а лише про реакцію на дії виконавця.
Також заперечує щодо некоректності розрахунку заборгованості державного виконавця. Вважає, що відповідач безпідставно критикує розрахунок старшого державного виконавця Дрижко Т. М. Цей розрахунок є офіційним, складеним відповідно до вимог закону.
Вказує, що виконавець та суд належним чином врахували також і обставину щодо строку сплати аліментів на її утримання (до 11.02.2025).
Також зазначає, що апелянт безпідставно звинувачує її в процесуальній недобросовісності та зволіканні зі зверненням до виконавчої служби. Такі доводи є спробою перекласти власну бездіяльність щодо виконання батьківських обов`язків на неї як стягувача аліментів і не відповідають ні дійсним фактам, ні нормам чинного законодавства. У справі є докази того, що нею раніше здійснювалися відповідні дії щодо примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дітей та бувшої дружини за рішенням суду, виникла заборгованість по сплаті аліментів, а тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення сплати аліментів.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у справі № 342/754/23 стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку, а також на утримання позивача у розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дітьми трирічного віку.
Постановою старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Т.М. від 02 січня 2026 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 342/754/23, виданого 20.09.2023 Городенківським районним судом Івано-Франківської області, про стягнення з відповідача в користь позивачки аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку, та про стягнення аліментів на утримання позивача у розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дітьми трирічного віку.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого старшим державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дрижко Т. М., заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів у виконавчому провадженні № 79901515 станом на 01.01.2026 становила 87333,08 грн, у виконавчому провадженні № 79901467 станом на 01.04.2026 заборгованість складала 28513, 62 грн.
Судом також установлено, що з часу набрання рішенням суду від 19 вересня 2023 року у справі № 342/754/23 законної сили про стягнення з відповідача аліментів позивач вчиняла заходи з виконання рішення суду про стягнення аліментів, що підтверджується матеріалами справи.
Зокрема, зі змісту доданих до справи судових рішень вбачається, що судами розглядались справи про видачу дублікатів виконавчих листів, про розстрочення виконання рішення, позивачкою подавалось клопотання про визнання і виконання рішення суду за кордоном.
В постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року зазначено, що виконавчі листи після набрання рішенням законної сили були направлені представнику позивача. Також зазначено, що після повернення стягувачці клопотання про визнання і виконання рішення суду на території Сполученого Королівства Великобританії виконавчі листи були втрачені.
Разом з тим, судом встановлено, що нарахована державним виконавцем заборгованість зі сплати аліментів була погашена відповідачем лише 16 січня 2026 року.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Як визначено частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Тобто, формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 зазначено, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Тобто, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Оцінивши аргументи відповідача, колегія суддів доходить висновку, що останній не довів обставини відсутності своєї вини щодо прострочення аліментів. Відповідач не довів вжиття усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів.
Разом з тим, апелянт не вчиняв жодних дій протягом значного періоду часу після ухвалення рішення суду. Посилання в апеляційній скарзі на те, що він не знав точного розміру аліментів, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки розмір визначено у відсотках (частках) від його власних доходів, які йому достовірно відомі. Апелянт міг і повинен був сплачувати аліменти на відомі йому реквізити, через виконавчу службу або іншим доступним способом.
Також твердження про складність комунікації через перебування за межами України не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності.
Відповідачем не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені, що був наданий позивачкою, встановив, що він відповідає вимогам чинного законодавства та проведений з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.
Апеляційний суд також погоджується з судом першої інстанції та вважає визначений розмір правильним, здійсненим з урахуванням суми боргу за аліментами, у зв`язку з чим підстав для сумніву в його правильності або проведення іншого розрахунку судом апеляційної інстанції не встановлено.
Крім того, відповідачем не доведено належними доказами те, що він надавав будь-яку фінансову допомогу позивачу на утримання спільних дітей чи намагався утримувати спільних з позивачем дітей.
Обставини справи у своїй сукупності підтверджують відсутність підстав вважати, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з причин, незалежних від відповідача.
З огляду на викладене, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, однак не спростовують правильності ухваленого рішення.
Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.
Отже, зважаючи на те, що відповідач не виконав вимоги ст. 81 ЦПК України, висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, яким суд надав належну правову оцінку, а тому не потребують повторної оцінки апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги, що розмір пені перевищує реальний розмір заборгованості за аліментами на утримання позивачки, оскільки їх сплата підлягала лише до 11 лютого 2025 року, колегією суддів не береться до уваги, оскільки, як видно з наданого розрахунку заборгованості, сума пені в розмірі 25709,34 грн не перевищує загальну суму заборгованості за цим видом аліментів, яка була наявна станом на 11 лютого 2025 року, тобто понад 50 тисяч гривень (а.с.20, 22).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 27 серпня 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 , подану в його інтересах представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: