ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
26 серпня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 733/1588/25
Головуючий у першій інстанції - Вовченко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/994/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Мамонової О. Є.,
суддів Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,
із секретарем Зіньковець О. О.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Головне управління національної поліції в Чернігівській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Державної казначейської служби у Чернігівській області,
Прилуцька окружна прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління національної поліції в Чернігівській області на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2026 року (проголошено о 12:53) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди,-
У С Т А Н О В И В:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі по тексту - ГУ НП в Чернігівській області), в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що була завдана внаслідок протиправного притягнення до адміністративної відповідальності 200 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 01.01.2025 винесено постанову ЕГА №1650857 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.04.2025 постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності визнано протиправною та скасовано.
Позивач указував, що протиправні дії з боку правоохоронних органів, які призвели до винесення незаконної постанови, спричинили йому значну моральну шкоду. Підтвердження судом незаконності його притягнення до адміністративної відповідальності є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що моральна шкода визначена виходячи з моральних страждань, які він зазнав від протиправних дій під час складення постанови про накладення адміністративного стягнення, неодноразового звернення до поліції та часу необхідного для відновлення стану здоров`я.
Звертав увагу суду на те, що він є особою з інвалідністю другої групи загального захворювання, що значно ускладнює проходження вищенаведених процесів.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 27.01.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУНП в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 - 3 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що визначаючи розмір компенсації моральної шкоди у сумі 3 000 грн районний суд не врахував усі суттєві аспекти та не повною мірою забезпечив справедливий баланс між нанесеними моральними стражданнями та визначеною компенсацією, яка є явно недостатньою та такою, що не відповідає принципам справедливості та розумності.
Заявник зазначає, що визначена судом сума не є пропорційною масштабам його моральних страждань, викликаних неправомірними діями працівників поліції. Пропорційний справедливий розмір моральної шкоди повинен більш точно відображати завдану шкоду, включаючи репутаційні та психологічні наслідки, що мали серйозний вплив на його життя.
Звертає увагу суду на те, що постійні систематичні моральні страждання вплинули на його стан здоров`я, адже він має захворювання серцево-судинної системи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . ГУ ДКСУ у Чернігівській області просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, рішення районного суду залишити без змін.
Указує, що стягнута на користь позивача сума моральної шкоди розрахована судом першої інстанції виходячи із засад виваженості, розумності, справедливості та співмірності.
Зазначає, що виписки від 27.02.2018 та від 21.08.2023, які додані до апеляційної скарги, не були надані до суду першої інстанції. Позивач в апеляційній скарзі не надає докази неможливості подання даних виписок до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Прилуцька окружна прокуратура просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення районного суду залишити без змін.
Зазначає, що районним судом враховано те, що ОСОБА_1 нервував, був вимушений доводити протиправність рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності, та змушений був витрачати свій особистий час, чим було порушено його звичний спосіб життя, а тому з урахуванням документально підтверджених обставин справи, тривалості провадження у справі про адміністративне правопорушення, характеру моральних страждань, яких зазнав, їх глибини та необхідності зміни нормального життєвого стану та витрат часу на відновлення прав, тому суд, виходячи із засад виваженості, розумності, справедливості та співмірності, обґрунтовано ухвалив стягнути на користь ОСОБА_1 3 000 грн в рахунок відшкодування спричиненої йому моральної шкоди, що буде належною сатисфакцією понесених ним душевних страждань.
В апеляційній скарзі ГУНП в Чернігівській області просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сам факт скасування постанови з підстав відсутності доказів та закриття вказаного адміністративного провадження на підставі судового рішення не є доказом неправомірності дій поліції.
Відповідач зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо заподіяння йому моральної шкоди поліцейським при складанні скасованої постанови.
Звертає увагу суду на те, що факт звернення позивача до лікувального закладу не свідчить про те, що це пов`язано з неправомірними діями поліції, оскільки доказів того, що переживання позивача із-за складання стосовно нього постанови призвели до погіршення стану здоров`я, не надано.
Наголошує, що встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Указує, що невідповідність вимогам закону дій поліцейського ВП № 2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області під час складання постанови відносно позивача, судом не встановлена.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУНП в Чернігівській області ГУ ДКСУ у Чернігівській області просить апеляційну скаргу задовольнити.
ГУ ДКСУ у Чернігівській області погоджується з твердженнями ГУНП в Чернігівській області про те, що сам факт скасування постанови з підстав відсутності доказів та закриття вказаного адміністративного провадження на підставі судового рішення не є доказом неправомірності дій поліції.
Наголошує, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про визнання незаконними дій чи бездіяльності відповідача, не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та доказів причинно- наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та шкодою, на яку посилається позивач, не надано жодних доказів того, що ці моральні страждання виникли внаслідок дій відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що:
- сам факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, вчинення якого не було доведено є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди;
- позивачем доведено, що пережиті ним негативні емоції досягли певного рівня страждань, у зв`язку з чим позивачу була завдана моральна шкода незаконним рішенням уповноваженої особи державного органу;
- виходячи із засад виваженості, розумності, справедливості та співмірності, сума 3 000 грн в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди буде належною сатисфакцією понесених позивачем душевних страждань.
З висновком районного суду щодо наявності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди погоджується апеляційний суд, однак такого висновку суд першої інстанції дійшов з помилкових мотивів.
Судом у справі встановлено, що 01.01.2025 інспектором з реагування патрульної поліції ВП № 2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області винесено постанову серії ЕГА №1650857, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн у зв`язку із тим, що останній 01.01.2025, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння здійснив завідомо неправдивий виклик працівників поліції, а саме: зателефонував на спецлінію «102» та повідомив про те, що між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.183 КУпАП (том 1 а.с. 8).
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.04.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025 (справа №733/518/25), адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Чернігівській області про скасування постанови ЕГА №1650857 у справі про адміністративне правопорушення задоволено.
Скасовано постанову ЕГА №1650857 у справі про накладення адміністративного стягнення від 01.01.2025, складену інспектором з реагування патрульної поліції ВП № 2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн.
Справу про адміністративне правопорушення закрито.
Стягнуто в дохід держави за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Чернігівській області судовий збір у розмірі 605,60 грн (том 1 а.с. 9-10).
У цій справі суд дійшов висновку про задоволення позову через відсутність законних підстав для винесення працівником поліції стосовно ОСОБА_1 постанови за ст. 183 КУпАП, так як під час розгляду справи не встановлено завідомо неправомірного виклику ОСОБА_1 працівників поліції, що тягне за собою скасування оспорюваної постанови та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення.
Також суд критично поставився до посилання відповідача про те, що на місці виклику поліцейськими доказів будь-яких протиправних дій з боку ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 виявлено не було, оскільки працівниками поліції перевірка заяви про виклик ОСОБА_1 була проведена поверхнево, під час якої не були у повній мірі взяти доводи ОСОБА_1 , зокрема про те, що ним сфотографовано ОСОБА_2 01.01.2025, а також тривалих неприязних відносин ОСОБА_1 із ОСОБА_2 .
Відповідно до копії довідки до акта огляду МСЕК серії АВБ № 062263 від 03.05.2018 та копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безтерміново (том 1 а.с. 11, 12).
Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц).
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №216/3521/16-ц).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі №925/556/21.
У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями працівника поліції під час складання 01.01.2025 протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 183 КУпАП.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюють її права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палата Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі №638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
У постанові від 22 січня 2025 року в справі №335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок, що для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Матеріали справи свідчать про те, що 01.01.2025 стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 183 КУпАП.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.04.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025 (справа №733/518/25), скасовано постанову ЕГА № 1650857 по справі про накладення адміністративного стягнення від 01.01.2025, складену інспектором з реагування патрульної поліції ВП № 2 (м. Ічня) Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн. Справу про адміністративне правопорушення закрито.
У зазначеному рішенні Ічнянського районного суду Чернігівської області від 07.04.2025 встановлено неправомірні дії працівника поліції стосовно ОСОБА_1 , зокрема встановлено, що працівниками поліції перевірка заяви про виклик ОСОБА_1 була проведена поверхнево, під час якої не були у повній мірі взяти доводи ОСОБА_1 , зокрема про те, що ним сфотографовано ОСОБА_2 01.01.2025 року, а також тривалих неприязних відносин ОСОБА_1 із ОСОБА_2 . Зазначені фото судом оглядалися у судовому засіданні, з яких видно, що ОСОБА_2 зі своєю цивільною дружиною дійсно перебувають біля двору, наближення ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , при цьому для спростування вказаного або підтвердження за клопотанням останнього до суду викликався у якості свідка сам ОСОБА_2 для дачі ним пояснень з приводу конфлікту, який стався 01.01.2025 між ним та ОСОБА_1 , однак не з`явився.
Судом констатовано, що законних підстав для винесення працівником поліції стосовно ОСОБА_1 постанови за ст. 183 КУпАП не було, так як під час розгляду справи не встановлено завідомо неправомірного виклику ОСОБА_1 працівників поліції, що тягне за собою скасування оспорюваної постанови та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення.
З огляду на встановлення протиправності дій працівника поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ураховуючи, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача закрито за відсутності складу такого порушення, наявні підстави для відшкодування позивачеві моральної шкоди.
Саме з таких мотивів мав виходити районний суд обґрунтовуючи наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , в сумі 3 000 грн. З визначеним до стягненням розміром моральної шкоди погоджується апеляційний суд, він є належною сатисфакцією понесених душевних страждань та відповідає характеру страждань, яких зазнав позивач, їх тривалості, вимушеним змінам в життєвих стосунках, а також принципам розумності, справедливості та співмірності.
При цьому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував усіх обставин, які мають значення для визначення розміру моральної шкоди, є безпідставними, оскільки судом було надано належну оцінку характеру та обсягу моральних страждань позивача, їх тривалості, а також наслідкам, які настали для нього у зв`язку з неправомірними діями працівників поліції.
Сама по собі незгода позивача з визначеним судом розміром моральної шкоди не свідчить про його неспівмірність із завданою моральною шкодою та не є підставою для його збільшення. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди є питанням судової оцінки, яка має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи та на засадах розумності, виваженості й справедливості.
Посилання ОСОБА_1 на те, що неправомірні дії працівників поліції спричинили йому репутаційні та психологічні наслідки, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки такі обставини були враховані при визначенні характеру та обсягу моральних страждань. Водночас належних і достатніх доказів того, що зазначені наслідки мали такий характер і ступінь тяжкості, які б обумовлювали необхідність збільшення визначеної судом суми компенсації, матеріали справи не містять.
Не може бути підставою для збільшення розміру моральної шкоди і посилання позивача на те, що працівники поліції не з`явилися в зал судового засідання під час розгляду справи №733/518/25 та не надали належних пояснень. Така обставина сама по собі не свідчить про принизливе чи упереджене ставлення до ОСОБА_1 та не є доказом заподіяння йому додаткових моральних страждань, які підлягали б окремій компенсації.
Так само не підтверджено належними доказами доводи апеляційної скарги про те, що моральні страждання позивача негативно вплинули на стан його здоров`я, зокрема у зв`язку із наявністю захворювання серцево-судинної системи. Сам факт наявності такого захворювання не свідчить про причинний зв`язок між неправомірними діями працівників поліції та погіршенням стану здоров`я позивача. Доказів на підтвердження такого причинного зв`язку ОСОБА_1 не надано.
Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки визначеного судом розміру моральної шкоди та незгоди позивача з результатом такої оцінки, однак не містять переконливих аргументів, які б свідчили про те, що суд першої інстанції при визначенні суми відшкодування порушив принципи розумності, справедливості та співмірності.
За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для збільшення визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди.
Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає, що оскаржуване рішення районного суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
19.03.2026 через систему «Електронний суд» ГУНП в Чернігівській звернулося із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 2 180,16 грн (том 1 а.с. 232).
Згідно з п. 1 ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
07.01.2025 набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування), коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Цим наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з п. 5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно до нового порядку органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого відповідним судом, який розглядав справу.
Для повернення судового збору за судовим рішенням платнику необхідно звернутися із заявою до суду за місцем розгляду справи, зміст якої повинен відповідати п. 5 вказаного Порядку, і вказати дату та номер судового рішення. Разом із заявою про повернення коштів судового збору з бюджету платником також подається оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.
Відповідно до п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно з п.п. 1, 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду фізичною особою: позовної заяви майнового характеру - становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В апеляційній скарзі ГУНП в Чернігівській області просить скасувати рішення суду, яким позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України 3000 грн, що є вимогою майнового характеру, ставка за яку на день подання позову до суду відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» становила 1 211,20 грн.
Таким чином, заявнику необхідно було сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у сумі 1 453,44 грн (1 211,20 грн х 150% х 0,8), ним сплачено 3 633,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1907 (внутрішній номер 494630206) від 16.03.2026 (том 1 а.с. 231 зворот).
Ураховуючи викладене, ГУ Національної поліції в Чернігівській області на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» слід повернути судовий збір у сумі 2 180,16 грн у зв`язку з внесенням заявником коштів у розмірі більшому, ніж встановлено законом.
Суд роз`яснює заявнику, що зразок заяви про повернення судового збору за судовим рішенням розміщено на офіційному веб-сайті Чернігівського апеляційного суду та доступний за посиланням: https://cna.court.gov.ua/sud4823/gromadyanam/1/.
Керуючись ст. 367, 374, ч. 4 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Чернігівській області - задовольнити частково.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 27 січня 2026 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Заяву Головного управління національної поліції в Чернігівській області про повернення судового збору - задовольнити.
Повернути Головному управлінню Національної поліції в Чернігівській області надміру сплачений ним судовий збір у розмірі 2 180 грн 16 коп. згідно з платіжною інструкцією № 1907 (внутрішній номер 494630206) від 16 березня 2026 року:
платник: ГУНП в Чернігівській області;
код платника: 40108651;
рахунок платника: [рахунок приховано];
надавач платіжних послуг платника: Держказначейська служба України м. Київ;
отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг м.Чернігів/22030101;
код отримувача: 37972475;
рахунок отримувача: [рахунок приховано];
надавач платіжних послуг отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.);
сума: 3 633,60;
призначення платежу: КПКВК 1007020 КЕКВ 2800;
дата виконання: 17 березня 2026 року;
код виду сплати: 101;
додаткова інформація запису: суд. зб. за поз. Трохименка О.В. на ріш. від 27.01.2026 р. по спр. № 733/1588/25, Черніг. окр. адм. суд,, кл. дох. бюд. 22030101.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.
Головуюча О. Є. Мамонова
Судді Н. В. Висоцька
Н. В. Шитченко