Рішення № 139299538 у справі № 953/12552/25 від 25.08.2026

Справа № 953/12552/25

н/п 2/953/3513/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Зуба Г.А.

за участю: секретаря Кулікової Т.В.,

представника позивачки - адвоката Сільченка С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сільченка Сергія Олександровича, до Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

25.11.2025 до Київського районного суду м. Харкова через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сільченка С.О., до ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», в якій представник позивача просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» від 27 жовтня 2025 року № 226-к «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України»;

- стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (Код ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 листопада 2025 року до моменту ухвалення рішення у справі;

- стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (Код ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи у розмірі 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 коп.) без утримання податку з доходів фізичних осіб;

- стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (Код ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у справі, зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 копійок) та суму сплаченого судового збору.

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 2-к від 04.01.2021 була прийнята до Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» на посаду провідного юрисконсульта. Відповідно до наказу № 61-к від 01.05.2023 позивачку з посади провідного юрисконсульта було переведено на посаду заступника директора з загальних питань відповідача. 04.08.2025 відповідач видав наказ № 162-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади», відповідно до якого до Позивача було застосовано захід врегулювання конфлікту інтересів у спосіб звільнення. ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора із загальних питань першого робочого дня, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). Перед звільненням позивачку було ознайомлено з переліком вакантних посад, які пропонувалися станом на 04.08.2025. 11.08.2025 директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К. видала наказ № 170-к «Про уточнення наказу від 04 серпня 2025 р. № 162-к про звільнення ОСОБА_1 », яким було викладено резолютивну частину наказу № 162-к в новій редакції. Позивачку було звільнено з посади заступника директора із загальних питань 11.08.2025 на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). 21.08.2025 наказом №176-к відповідач скасував наказ № 162-к від 04.08.2025 та наказ № 170-к від 11.08.2025 про звільнення позивачки з посади заступника директора з загальних питань. Визнавши, що звільнення Позивача було помилковим, відповідач поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань.

Вважає, що поставивши перед собою ціль позбавитися позивачки як небажаного працівника через особисту неприязнь, директор відповідача ОСОБА_3 вирішила створити нову підставу для звільнення ОСОБА_1 . З цією метою наказом № 103 від 29.08.2025 було внесено зміни до штатного розпису Установи шляхом виведення посади заступника директора з загальних питань та введення посади заступника директора з економічних питань. Цим же наказом в.о. начальника відділу кадрів було зобов`язано попередити заступника директора з загальних питань ОСОБА_1 під особистий підпис з вказаною датою ознайомлення не пізніше 29 серпня 2025 року про виведення посади заступника директора з загальних питань зі штатного розпису та про можливе звільнення з цієї посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України і запропонувати ОСОБА_1 посади, що відповідають її кваліфікації. В цей же день Відповідач надав позивачці повідомлення від 29.08.2025 № 1 «Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці», яким повідомив про наступне звільнення із займаної посади 31.10.2025 за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Також на виконання наказу відповідача № 103 від 29.08.2025 позивачці було запропоновано переведення на вакантні посади, котрі, на думку директора Установи Місюри К.В., яка підписала повідомлення, відповідали кваліфікації ОСОБА_1 , а саме: - заступник директора з економічних питань; - лаборант відділу патоморфології та ГЕЗ; - лаборант відділу експериментальної ендокринології; - лаборант лабораторії фармакології;- лаборант лабораторії токсикології та ГРЛЗ; - молодший науковий співробітник відділу координації та контролю науково методичної роботи. Під час ознайомлення із зазначеним повідомленням Позивач попросила надати для ознайомлення наказ № 103 та кваліфікаційні вимоги і посадові інструкції до запропонованих їй посад. Позивачу 3 - 4 вересня 2025 року у відділі кадрів було надано копії наступних посадових інструкцій: лаборанта відділу експериментальної ендокринології; лаборанта 1 категорії 12 тарифного розряду лабораторії фармакології; лаборанта без категорії 10 тарифного розряду лабораторії токсикології та гігієнічного регламентування лікарських засобів; лаборанта 10, 11, 12 розряду відділу патоморфології та генетики ендокринних захворювань; молодшого наукового співробітника відділу координації та внутрішнього контролю науково-методичної роботи; заступника директора з економічних питань. Позивач 03.09.2025 звернувся до директора Установи Відповідача із службовою запискою для з`ясування обґрунтованості видання наказу № 103 від 29.08.2025, зокрема щодо наявності погодження змін у штатному розписі з Національною академією медичних наук, про яку йшлось у наказі № 103. Проте до моменту звільнення Позивача з посади йому не було надано доказів правомірності внесення до штатного розпису Установи змін щодо виключення посади заступника директора з загальних питань та внесення посади заступника директора з економічних питань. Відповідач не надав доказів виключення посади, яку займала позивачка, зі штатного розпису Установи у визначеному чинним законодавством порядку.

Також зазначає, що Наказом Відповідача від 27.10.2025 № 226-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з загальних питань 31 жовтня 2025 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. 28.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до Відповідача із заявою (вх. № 357 від 28.10.2025), я якій висловила свою згоду на переведення на посаду заступника директора з економічних питань, попросила надати копію оновленого штатного розпису, а також розглянути цю заяву до завершення терміну попередження про звільнення. Також 28.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до Відповідача із заявою (вх. № 358 від 28.10.2025), в якій наголосила на існуванні соціальних та правових обставин, які відповідно до статті 42 КЗпП України надають їй право на залишення на роботі. Крім того, Позивач ще раз попросила перевести її на посаду заступника директора з економічних питань Установи як рівнозначну альтернативу звільненню. Директор Установи листом від 30.10.2025 повідомив позивачку про відмову у переведенні на посаду заступника директора з економічних питань через невідповідність кваліфікаційним вимогам за цією посадою. Цілком очевидно, що за наявності виданого відповідачем 27.10.2025 наказу № 226-к про звільнення Позивача, звільнення ОСОБА_1 з роботи було вирішеним фактом, тому відповідач і не збирався переводити позивачку на будь-яку із запропонованих посад 29.08.2025. Повторним звільненням позивачки через два з половиною місяця після першого звільнення, яке ОСОБА_1 вважає безпідставним і неправомірним, відповідач продемонстрував упередженість по відношенню до ОСОБА_2 та особисту зацікавленість директора ОСОБА_4 у звільненні позивачки.

Позивачка наголошує на незаконності звільнення з роботи, а також на заподіянні діями роботодавця моральної шкоди.

Ухвалою судді від 26.11.2025 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

08.12.2025 від представника Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» Місюри К.В. через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі. Наказом ДУ «ІПЕП НАМН» № 103 від 29.08.2025 внесено зміни до штатного розпису ДУ «ІПЕП НАМН» шляхом виведення (ліквідації) посади заступника директора з загальних питань. Це створило передумову до звільнення Позивача з цієї посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що його і було невідкладно повідомлена. Діючи в суворій відповідності до ст. 49-2 КЗпП України Позивачу було запропоновано переведення на вакантну посади в ДУ «ІПЕП НАМН». Також йому було надано перелік таких посад станом на 29.08.2025 і можливість ознайомитись з посадовими інструкціями пропонованих посад. Далі, за твердженням Позивача, в ДУ «ІПЕП НАМН» з`явились інші вакантні посади про можливість зайняти які він не отримав пропозиції. Пропонування зайняття вакантної посади складається з двох елементів: (а) пропозиції про можливість переведення; (б) інформації про вакантні посади. Пропозицію про можливість переведення та первинний перелік посад Позивач отримав 29.08.2025, з чим він повністю погоджується.

Крім того, зазначає, що в період з 29.08.2025 і до 31.10.2025 позивачка продовжувала займати посаду заступника директора ДУ «ІПЕП НАМН» з загальних питань. Згідно з посадовою інструкцією до його посадових обов`язків належить: забезпечення ефективного використання трудових ресурсів (п.2.1.), забезпечення організації договірної та юридично-правової діяльності (п. 2.2.), забезпечення законності в діяльності Інституту (2.4.), внесення пропозицій стосовно працевлаштування та звільнення з роботи (п. 2.11.) тощо. З огляду на свої посадові обов`язки заступника директора з загальних питань скеровує роботу відділу кадрів ДУ «ІПЕП НАМН», на що вказує і його підпорядкованість. Таким чином, виконуючи свої трудові обов`язки Позивач мав доступ до повної інформації стосовно вакансій, які з`явились в період з 29.08.2025 і до 31.10.2025 ДУ «ІПЕП НАМН». Більше того саме на нього покладались обов`язки по забезпеченню законності у царині трудових відносин , вивільнюваних осіб про нові вакансії. За таких обставин головним слід вважати факт доведення інформації про вакантні посади до вивільнюваної особи. В нашому випадку Позивач (заступника директора з загальних питань) є самою інформованою у ДУ «ІПЕП НАМН» особою щодо відкритих вакансій, а забезпечення ознайомлення з такою інформацією є його посадовим обов`язком.

Вважає, що 29.08.2025 позивач був повідомлений про можливе звільнення та можливість переведення на вакантні посади. Того ж дня йому було надано перелік вакантних посад. Впродовж двох наступних місяців ОСОБА_1 , як заступник директора з загальних питань, мав можливість і був зобов`язаний знайомитись з інформацією про нові вакансії, які з`являлись в ДУ «ІПЕП НАМН» та забезпечувати повідомлення про них вивільнюваних осіб. Однак, необхідність додаткових технічних дій відпала через співпадіння двох юридичних статусів (заступника директора та вивільнюваної особи) в одній фізичній особі ( ОСОБА_1 ). При повідомленні про можливе звільнення 29.08.2025 позивачці було надано перелік вакантних посад, до якого була включена і посада заступника директора з економічних питань. 28.10.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою (вх. № 357 від 28.10.2025), у якій висловила свою згоду на переведення на посаду заступника директора з економічних питань. Їй було відмовлено у переводі на цю посаду через відсутність у переведенні на посаду заступника директора з економічних питань через невідповідність кваліфікаційним вимогам. Позивач не заперечує проти невідповідності кваліфікаційним вимогам , але вважає, що така відмова є незаконною, оскільки посада заступника директора з загальних питань, яку він обіймав до звільнення «за своїми функціональними обов`язками є схожою із посадою заступника директора Установи з економічних питань», а враховувати кваліфікаційні вимоги не слід, оскільки згідно з правовою позицією ВСУ, викладеною в постанові від 22.09.2019 у справі № 753/3889/17 (провадження № 61-34640св18) «слід перевіряти чи дійсно позивач не міг виконувати обов`язки за цими посадами, з урахуванням того, що відповідність посади обумовлена посадовими обов`язками, а не наявністю відповідної освіти та наукового ступеня».

Також вважає, що позивачці було правомірно відмовлено у переведення на посаду заступника директора з економічних питань, оскільки: (а) він не відповідав кваліфікаційним вимогам, встановленим для зайняття цієї посади; (б) посадові обов`язки цієї посади принципово відмінні від посадових обов`язків посади заступника директора з загальних питань, з якої звільнено Позивача; (в) жодна інформація стосовно практичного досвіду та успішного виконання обов`язків з фінансово-економічного менеджменту Позивачем нам надано не було. Відповідно жодних підстав для переведення його на посаду заступника директора з економічних питань не вбачається (а.с. 83-110).

12.12.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Сільченка С.О. надійшла відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі через безпідставність поданого відзиву. Також зазначає, що позивач зазначив у позовній заяві, що його звільнення з роботи було незаконним через порушення Відповідачем процедури вивільнення працівника, передбаченої частиною другою статті 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, посаду якого скорочує роботодавець. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 641/5330/16-ц): чи дійсно у роботодавця мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано роботодавцем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, які є докази, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що роботодавець не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі, чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Позивач наголошує на порушенні Відповідачем порядку вивільнення Позивача з роботи. 2.4. Так, порівняння наданої Відповідачем копії змін до штатного розпису, затвердженої Віце-президентом НАМН України ОСОБА_5 та наказу ДУ «ІПЕП НАМН» № 103 від 29.08.2025 «Про зміну в організації праці» засвідчує невідповідність між змістом змін штатного розпису та фактичними діями зі скорочення посади, яку обіймав Позивач. 2.4.1. Відповідач скоротив посаду, яку займала Позивач станом на 4 серпня 2025 року і з якої вона була звільнена відповідно до наказу ДУ «ІПЕП НАМН» від 04.08.2025 № 162-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади» 11 серпня 2025 року. Тому цілком логічно, що зміни до штатного розпису набрали чинності 15 серпня 2025 року, оскільки були затверджені цього ж дня. 2.4.2. Між тим, 21.08.2025 наказом №176-к Відповідач скасував наказ № 162-к від 04.08.2025 та наказ № 170-к від 11.08.2025 про звільнення Позивача з посади заступника директора з загальних питань. Визнавши, що звільнення Позивача було помилковим, Відповідач поновив ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань. Отже, зміни, затверджені Віце-президентом НАМН України І Луріним, втратили чинність, адже посада заступника директора з загальних питань була поновлена у штатному розписі Відповідача.

Також зазначає, що про поновлення в штатному розписі Відповідача посади заступника директора з загальних питань свідчить зміст наказу № 103 від 29.08.2025, відповідно до пункту 1.1. якого Відповідач з 1 листопада 2025 року виводить зі штатного розпису посаду заступника директора з загальних питань. Цілком очевидно, що ця посада була у штатному розписі з 21 серпня 2025 року до 1 листопада 2025 року. Позивач виконувала роботу за цією посадою і отримувала заробітну плату (див довідку про середню заробітну плату від 06.11.2025. Крім того, як вбачається зі змісту пункту 2 наказу № 103 від 29.08.2025 в.о. начальника відділу кадрів ОСОБА_6 була зобов`язана виконати усі необхідні дії щодо внесення змін до штатного розпису. Як випливає зі змісту пункту 2 наказу № 103 від 29.08.2025 в.о. начальника відділу кадрів ОСОБА_6 була зобов`язана попередити Позивача про звільнення із займаної посади і запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади, що відповідають її кваліфікації. Тому Позивач не мав обов`язку, як про це стверджує Відповідач у пункті 1.5. відзиву на позов, належного інформування самої себе про вакантні посади як найманого працівника. Тож твердження Відповідача про те, що Позивач за посадою заступника директора з загальних питань є найбільш інформованою у ДУ «ІПЕП НАМН» особою щодо відкритих вакансій, а забезпечення ознайомлення з такою інформацією є його посадовим обов`язком, спростовується змістом наказу № 103, а також самою сутністю обов`язку роботодавця запропонувати переведення працівнику на іншу роботу. Тому Відповідач безпідставно наголошує, що обізнаність Позивача про наявність будь-яких вакантних посад має самостійне значення і замінює обов`язок Відповідача запропонувати Позивачеві переведення на ці посади в установленому законом порядку.

Вважає, що надані Відповідачем копії наказів про прийняття на роботу лише підтверджують порушення з боку ДУ «ІПЕП НАМН» приписів частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо Позивача. Так, відповідно до наказу № 185 від 29.08.2025 на вакантну посаду молодшого наукового співробітника відділу координації та внутрішнього контролю науково-методичної роботи, яку в цей же день було запропоновано Позивачу, прийняли ОСОБА_7 . Хоча Відповідач стверджує, що це було зроблено до повідомлення Позивачу про наявну вакансію, зі змісту наказу випливає, що призначення відбувалося з 1 вересня 2025 року. Як вбачається з наказу № 194 від 11.09.2025 ОСОБА_8 була прийнята на посаду секретаря клініки на період щорічної відпустки ОСОБА_9 . Цей факт жодним чином не впливав на можливість Відповідача запропонувати Позивачу переведення на цю посаду. У відзиві Відповідач стверджує, що ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 і ОСОБА_12 були прийняті на посади, про вакантність яких Позивача було повідомлено 29.08.2025. Але при цьому він не надає копій відповідних наказів, зокрема: № 201-к, за яким на посаду лаборанта відділу експериментальної ендокринології було прийнято ОСОБА_12 ; № 205, за яким на посаду лаборанта відділу клінічної ендокринології було прийнято ОСОБА_10 , а на посаду молодшого наукового співробітника відділу клінічної фармакології - ОСОБА_7 ; № 207-к, відповідно до якого на посаду інженера 1 категорії клініки було прийнято ОСОБА_13 . Крім того, не зазначено факти прийняття на роботу провідного юрисконсульта Відповідача ОСОБА_14 на посаду молодшого наукового співробітника відділу координації та внутрішнього контролю науково-методичної роботу відповідно до наказу від 30.09.2025 № 208-к, а також ОСОБА_15 - на посаду провідного фахівця з публічних закупівель відповідно до наказу від 30.09.2025 № 209-к.

Наголошуючи на неможливості переведення Позивача на вакантну посаду заступника директора з економічних питань, Відповідач стверджує про невідповідність ОСОБА_1 цій посаді. Але, аналізуючи посадові обов`язки, що містяться у посадових інструкціях заступника директора з загальних питань та заступника директора з економічних питань, він не доводить саме невідповідності Позивача кваліфікаційним вимогам до цієї посади (а.с. 115-120).

16.12.2025 від представника Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» Місюри К.В. через систему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких просила позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі. Крім того, зазначає, що вивільнення Позивача відбулось наступним чином: (а) 15 серпня 2025 р. НАМН України затвердила зміни до штатного розпису Відповідача.; (б) після доведення змін до відома Відповідача та на їх виконання 29 серпня 2025 р. було видано наказ 184 - к «Про внесення змін до штатного розпису на 01 листопада 2025 р.; (в) в той же день 29 серпня 2025 р Позивач була попереджена про наступне звільнення; після доведення цих змін до Відповідача ним було ухвалено наказ.; (г) впродовж двох місяців Позивач продовжувала працювати на своїй посаді; (д) 1 листопада 2025 р. Позивач була звільнена. 1.3. У своїй відповіді на відзив Позивач шляхом перестановки подій намагається заплутати суд і викривати об`єктивно існуючі обставини. Вважає, що порядок вивільнення Позивача був повністю дотриманий.

Вказує, що у відзиві на позов аргументовано викладено позицію стосовно того, що з огляду на займану посаду Позивач знав і був зобов`язаний знати про усі вакантні посади, які з`являлись в ДУ ІПЕП (у Відповідача) в період з 29 серпня 2025 року по 1 листопада 2025 року. Більше того, саме він мав забезпечити попередження вивільнюваних осіб про такі вакансії. заступника директора з загальних питань зобов`язаний здійснювати контроль виконання завдань (п. 2.13) у сфері трудових ресурсів (п. 2.1.) у відповідності до чинного законодавства (п. 2.4.). Приватним проявом цього зобов`язання є обов`язок здійснювати контроль за повідомлення вивільнюваних осіб про вакансії для переведення. Оскільки Позивач у період з 29 серпня 2025 року по 1 листопада 2025 року займала посаду заступника директора з загальних питань, то цей обов`язок лежав на ній. І вона мала здійснювати його діючи від імені роботодавця (ДУ ІПЕП), оскільки юридичні особи здійснюють свої обов`язки через конкретних посадових осіб, на яких вони покладені. Відтак заперечення стосовно того, що Позивач знав, був зобов`язаний знати і був зобов`язаний організувати та здійснити контроль за інформуванням про усі вакантні посади придатні для переведення вивільнюваних осіб вважаємо безпідставним. 29 серпня 2025 року позивачку було поінформовано про існуючі вакантні посади згідно переліку (- заступник директора з економічних питань; - лаборант відділу патоморфології та ГЕЗ; - лаборант відділу експериментальної ендокринології; - лаборант лабораторії фармакології; - лаборант лабораторії токсикології та ГРЛЗ; - молодший науковий співробітник відділу координації та контролю науково-методичної роботи). А у п.п. 2.17. - 2.20. позовної заяви вказує, що впродовж періоду з 30 серпня 2025 року по 1 листопада 2025 року Відповідачем на роботу були прийняті певні особи. У відзиві на позивну заяву ми зазначили, що за текстом позову посади, на які були прийняті особи співпадають з посадами, про наявність яких позивача було офіційно повідомлено. 3.3 Винятком є прийняття 11.09.2025 (наказ 194-к) на роботу ОСОБА_8 - на посаду секретаря клініки. Однак посада секретаря не була вакантною. ОСОБА_8 була прийнята на неї тимчасово (у зв`язку з відпусткою основного працівника). Таким чином заяви позивача стосовно незаконних перепон у зайнятті вакантних посад вважаємо безпідставним, оскільки він: по-перше мав повну інформацію про відкриті вакансії, по-друге, мав можливість зайняти кожну з них, по третє, реалізував своє право на переведення звернувшись з заявою про згоду на переведення на посаду заступника директора з економічних питань (див п. 1.4. позову). Щодо відмови у переведенні на посаду заступника директор з економічних питань вказує, зокрема, що 28.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до Відповідача із заявою (вх. № 357 від 28.10.2025), у якій висловила свою згоду на переведення на посаду заступника директора з економічних питань. Їй було відмовлено у переводі на цю посаду через невідповідність її кваліфікаційним вимогам, а також через неможливість виконання нею посадових обов`язків. У відповіді на відзив на позов Позивач не заперечує проти того, що він не може займати посаду заступника директора з економічних питань так як не відповідає кваліфікаційним вимогам, і не може виконувати нові посадові обов`язки (а.с. 134-139).

09.01.2026 представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Сільченко С.О. через систему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких останній просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Також вказує, що за відсутності рішення НАМН змінив штатний розпис з 1 листопада 2025 року. Будь-якого рішення про затвердження Змін до штатного розпису Відповідача з 1 листопада 2025 року, затверджене НАМН України, матеріали справи не містять. 2.2.6. Що стосується змісту наказу ДУ «ІПЕП НАМН» від 29.08.2025 № 184-к, його видання взагалі виглядає сумнівним. По-перше, зі змісту усіх наданих Відповідачем копій наказів, нумерація яких здійснюється з додаванням дефісу та літери «к» вбачається, що це кадрові накази, які стосуються питань прийняття, переведення та звільнення працівників з посади. По-друге, незрозумілим є дублювання Відповідачем в пункті 1 наказу № 184-к від 29.08.2025 змісту наказу № 103 від 29.08.2025. Якою б кількістю наказів Відповідач не вчиняв би дії, що виходять за межі його компетенції, вони від цього законним не стануть! По-третє, Відповідач замовчує те, навіщо він своїми наказами вносить зміни до штатного розпису Установи з 1 листопада 2025 р. на підставі Змін, затверджених НАМН з серпня 2025 року. Вочевидь станом на 29.08.2025 Відповідач діяв на свій розсуд та ризик, оскільки не мав жодного погодження своїх дій з боку НАМН. Ні у відзиві, ні у запереченнях Відповідач так і не пояснив, чому Позивачу не було запропоновано переведення на вакантну посаду провідного фахівця з публічних закупівель.

Вважає, що відповідач намагається довести, що Позивач за посадою мав надавати собі інформацію про вакантні посади, діючи від імені роботодавця (ДУ ІПЕП). Проте прийняття і звільнення працівників Відповідача здійснює директор Установи. Саме директор Місюра К. В. на підставі наказу від 30.09.2025 № 209-к прийняла на роботу Чигринець І.Б. на посаду провідного фахівця з публічних закупівель. Доказів того, що цю посаду для переведення пропонували Позивачу, Відповідач не надав. 3.6. Крім того, за п. 2 наказу № 103 від 29.08.2025 директором Установи на в.о. начальника відділу кадрів було покладено обов`язок запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади, що відповідають її кваліфікації. 3.7. Висновок очевидний - Відповідач не виконав обов`язку із працевлаштування Відповідача на вакантну посаду провідного фахівця із закупівель протягом строку попередження про наступне вивільнення (а.с. 152-159).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.01.2026 провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі закрито. Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів (а.с. 166-168).

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сільченка Сергія Олександровича задоволено. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 16 січня 2026 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 213-217).

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Сільченко С.О. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, наведених у заявах по суті.

В судове засідання представник відповідача Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, заслухавши пояснення сторони позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом встановлено, згідно з п. 1.1. Статуту ДУ «ІПЕП НАМН», затвердженого постановою Бюро Президії Національної академії медичних наук № 22/14 від 03.07.2024, Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» є державною науковою установою, заснованою на державні формі власності і відноситься до відання Національної академії медичних наук України.

Таким чином відповідач належить до юридичних осіб публічного права.

З 11.01.2021 позивачка ОСОБА_1 прийнята на посаду провідного юрисконсульта Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» згідно з наказом № 2-к від 04.01.2021 (а.с. 18).

02.05.2023 ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» відповідно до наказу №61-к від 01.05.2023 (а.с. 18).

11.08.2025 ОСОБА_1 звільнено з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції», п. 4-1 ст. 41 КЗпП України (запис № 33 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 ) згідно з наказом № 162-к від 04.08.2025, наказом № 170-к від 11.08.2025 (а.с. 18 на звороті).

Наказом Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» №162к від 04 серпня 2025 року «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади» застосовано до ОСОБА_1 захід врегулювання конфлікту інтересів у спосіб звільнення, оскільки конфлікт інтересів не може бути врегульований в інший спосіб. Звільнено ОСОБА_1 , заступника директора із загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН», першого робочого дня наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції», п. 4-1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 21-22).

Відповідно до даних, які містяться в наказі Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» № 170-к від 11 серпня 2025 року «Про уточнення наказу від 04 серпня 2025 року № 162-к про звільнення ОСОБА_1 » викладено наказ в наступній редакції: звільнено ОСОБА_1 , заступника директора із загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН», 11 серпня 2025 року на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції», п. 4-1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 24).

11.08.2025 поновлена на посаді заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» відповідно до наказу № 177к від 22.08.2025 (а.с. 18 на звороті).

Наказом Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» № 176-к від 21 серпня 2025 року «Про скасування наказів про звільнення ОСОБА_1 заступника директора з загальних питань» скасовано за ініціативою роботодавця наказ ДУ «ІПЕП НАМН» № 162-к від 04.08.2025, наказ ДУ «ІПЕП НАМН» № 170-к від 11.08.2025. Поновлено ОСОБА_1 22 серпня 2025 року на посаді заступника директора з загальних питань з окладом 11597 грн. продовжити дію наказів № 6-к від 13.01.2025 та № 19-к від 23.01.2025 (а.с. 25-26).

Згідно з наказом Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» № 103 від 29 серпня 2025 року «Про зміну в організації праці» з метою оптимізації та підвищення ефективності управління ДУ «ІПЕП НАМН УКРАЇНИ» в нових умовах діяльності, необхідністю посилення аналітичної та фінансово-економічної функції в управлінні та враховуючи вимоги ст. 492 КЗпП України, з 1 листопада 2025 року виведено посаду заступника директора з загальних питань, введено посаду заступника директора з економічних питань (а.с. 27).

29.08.2025 повідомленням № 1 «Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці», скерованому заступнику директора з загальних питань ОСОБА_16 , останню повідомлено, що у зв`язку з тим, що посада заступника директора з загальних питань підлягає виведенню зі штатного розпису 1 листопада 2025 року (наказ від 29.08.2025 № 103) та про наступне звільнення із займаної посади 31.10.2025 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Запропоновано ОСОБА_1 переведення на вакантні посади: - заступник директора з економічних питань; - лаборант відділу патоморфології та ГЕЗ; - лаборант відділу експериментальної ендокринології; - лаборант лабораторії фармакології;- лаборант лабораторії токсикології та ГРЛЗ; - молодший науковий співробітник відділу координації та контролю науково методичної роботи (а.с. 28).

03.09.2025 позивачка ОСОБА_1 подала Директору ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрі К. службову записку, в якій просила надати на ознайомлення копії документів, а саме: подання заступника медичного директора з інновацій та розвитку медичної галузі ОСОБА_17 та начальника планово-економічного відділу ОСОБА_18 ; погодження зміни у штатному розписі з Національною академією медичних наук України, які стали підставою для видачі наказу № 103 від 29.08.2025 (а.с. 40).

28.10.2025 позивачка ОСОБА_1 подала директору ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрі К. заяву щодо переведення на рівнозначну посаду замість звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці, відповідно до якої ОСОБА_1 просила перевести її на посаду заступника директора з економічних питань у порядку статті 492 КЗпП України як альтернативу звільненню (а.с. 53).

Крім того, 28.10.2025 позивачка ОСОБА_1 подала директору ДУ «ІПЕП НАМН» ОСОБА_19 заяву щодо врахування соціальних та правових обставин при розгляді питання мого переведення на рівнозначну посаду замість звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці, в якій просила врахувати сімейні, соціальні та правові обставини, які підтверджують наявність у неї переважного права на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України; перевести її з посади заступника директора з загальних питань на посаду заступника директора з економічних питань як рівнозначну альтернативу звільненню, що відповідатиме принципам справедливості, соціальної відповідальності та захисту трудових прав працівників (а.с. 54).

Наказом Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» № 226-к від 27 жовтня 2025 року «Про звільнення ОСОБА_2 » звільнено ОСОБА_1 , заступника директора з загальних питань 31.10.2025 у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 56).

Директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К. надала позивачці ОСОБА_1 відповідь, в якій зазначила, зокрема, наступне. За посадовою інструкцією заступника директора з економічних питань ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України», яка надавалась ОСОБА_1 на ознайомлення, до роботи за цією посадою може бути залучено працівника за наявності повної вищої освіти (фінансової або економічної) і стажу роботи на керівних посадах в установах або підприємтвах чи установах медичного профілю не менше 3 років. Вивчивши надані заяви, наявну інформацію щодо освітнього рівня та стажу роботи на керівних посадах, відмовили у переведені на посаду заступника директора з економічних питань у зв`язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам за цією посадою (№ 360 від 30.10.2025) (а.с. 55).

31.10.2025 ОСОБА_1 звільнена з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» у зв`язку зі змінами в організації виробництва праці, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом № 226-к від 27.10.2025 (а.с. 18 на звороті).

За приписами частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Приймаючи дане рішення, суд виходить з диспозитивності та рівності сторін процесу, що сторони користуються рівними правами на власний розсуд. Кожна сторона зобов`язана довести перед судом ті обставини на які вона посилається.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною першою статті 13 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, згідно частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 2 КЗпП України право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

До гарантій забезпечення права громадян на працю відповідно до статті 5-1 КЗпП України належать правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи, а також правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 N 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції МОП № 158, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 40 КЗпП України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64Конституції України»(абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суд має з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що переліком вакантних посад в ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» станом на 29.08.2025 відповідачем позивачці ОСОБА_1 запропонована вакантна посада заступника директора з економічних питань ДУ «ІПЕП НАМН України», що підтверджується повідомленням № 1 від 29.08.2025 «Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці» (28).

Позивачка ОСОБА_1 надала згоду заявою від 28.10.2025 на пропозицію відповідача щодо переведення на посаду заступника директора з економічних питань ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», що не спростовано відповідачем (а.с. 53).

Про вакантність цієї посади свідчить доказ - наказ ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» від 29 серпня 2025 року № 103, яким була введена посада заступника директора з економічних питань (а.с. 27).

Суд вважає, що позивачка, надаючи згоду щодо переведення на запропоновану Відповідачем посаду заступника начальника з економічних питань, діяла відповідно до умов повідомлення № 1 від 29.08.2025 - умов щодо переведення на одну із запропонованих Відповідачем посад. Відповідач запропонував позивачці ОСОБА_1 переліком вакантних посад в ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» цю посаду - позивачка надала згоду.

Судом встановлено, що листом від 30.10.2025 № 361 відповідач відмовив позивачці у переведенні на запропоновану посаду заступника директора з економічних питань, що переведення на посаду заступника директора ДУ «ІПЕП НАМН України» унеможливлюється у зв`язку з відсутністю у неї відповідної кваліфікації за цією посадою та досвіду роботи (а.с. 55).

Також, судом встановлено, що повідомлення № 1 від 29.08.2025 «Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці» не містить додаткових умов, що заява на переведення позивача може бути відхилена з причин невідповідності кваліфікаційним вимогам та не містить порядку проведення порівняльного аналізу кваліфікації працівника з кваліфікаційними вимогами до посад, а також не містить порядку проведення порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці між працівниками з метою визначення переважного права, тобто презюмується, що якщо працівник надав згоду на зайняття запропонованої відповідачем посади, то він відповідає вимогам до цієї посади.

Крім того, при розгляді справи відповідачем не надано до суду ніяких доказів на підтвердження невідповідності кваліфікації та досвіду роботи позивача кваліфікаційним вимогам. У відзиві на позов та у запереченнях (на відповідь на відзив) від 16.12.2025 (№ 61680) відповідач не навів доводів та не надав належних та достовірних доказів невідповідності позивача цієї посаді.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Тобто у разі відмови від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві працівник, що отримав попередження про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, працевлаштовується самостійно.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено: «Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати,… , які є докази…, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення».

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 не відмовлялася від переведення на іншу посаду заступника директора з економічних питань та надала згоду на переведення заявою від 28.10.2025, а тому відповідач відмовою від переведення позивача на цю посаду, запропоновану переліком вакантних посад в ДУ «ІПЕП НАМН» відповідачем, порушив приписи частини 2 ст. 40 та частини 3 ст. 49-2 КЗпП України та не виконав обов`язок щодо працевлаштування позивачки.

За результатами з`ясування вищенаведених обставин суд застосовує до спірних правовідносин щодо звільнення позивачки норми частини 2 ст. 40 та частини 3 ст. 49-2 КЗпП України та робить висновок, що відповідач мав можливість перевести позивача на іншу роботу зі згоди позивачки - на посаду заступника директора з економічних питань ДУ «ІПЕП НАМН України», але порушив вимоги частини 2 ст. 40 та частини 3 ст. 49-2 КЗпП України та не перевів на цю посаду.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 подала відповідачу 28.10.2025 заяву щодо переведення на посаду заступника директора з економічних питань ДУ «ІПЕП НАМН України».

Також встановлено, що відповідач 27.10.2025 звільнив ОСОБА_1 з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» у зв`язку зі змінами в організації виробництва праці, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом № 226-к від 27.10.2025.

Крім того, відповідач відмовив позивачу в переведенні листом від 30.10.2025 № 360 та не надав можливості позивачці перевестися на посаду заступника директора з економічних питань у період дії повідомлення № 1 від 29.08.2025 «Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці», а звільнив 27.10.2025 з займаної посади заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України».

Як вже зазначалося у описовій частині рішення позивачка посилалася у позові, що окрім порушення відповідачем права позивачки на переведення на іншу роботу в період дії повідомлення № 1 від 29.08.2025 «Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці», відповідач порушив умови КЗпП України щодо звільнення, а саме щодо наявності змін в організації виробництва і праці, яких за переконанням позивачки не було при виведенні посади заступника директора з загальних питань, яку до звільнення 31.10.2025 займала ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що позивачка не заявляла про доцільність чи недоцільність змін в організації виробництва і праці в ДУ «ІПЕП НАМН України», позивачка заявила, як підставу позову, про відсутність таких змін. Позивачка у службовій записці від 03.09.2025 просила відповідача повідомити, які зміни в організації виробництва і праці стали підставою для виведення посади заступника директора з загальних питань, яку обіймала позивачка.

У ч. 1 ст. 42 КЗпП України, яка застосовується судом до спірних правовідносин щодо звільнення позивачки, зазначено: «При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва…». Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці, але має встановити, що такі зміни в організації виробництва і праці відбулися у роботодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом при розгляді справи з`ясовувалась обставина наявності змін в організації виробництва і праці. Відповідачем надано копію Змін до Штатного розпису ДУ «ІПЕП НАМН України» з серпня 2025 року за підписом директора Місюри К., з якого вбачається, що вказаним штатним розписом виведено посаду заступника директора з загальних питань (а.с. 91). Крім того, відповідачем надано копію наказу № 184-к від 29.08.2025 «Про внесення змін до структури та штатного розпису на 01 листопада 2025 року по КПКВ 6561040», яким з 01 листопада 2025 року виведено посаду заступника директора з загальних питань та введено посаду заступника директора з економічних питань (а.с. 98).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом. Гарантії ст. 22 КЗпП України розповсюджуються на випадки спірних правовідносин при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Відповідач у своїх відзиві на позов, запереченнях та у судових засіданнях не довів належними та допустимими доказами, що кваліфікація чи професійні якості позивачки не відповідають кваліфікаційним вимогам до посади заступника директора з економічних питань.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 10 січня 2024 року у справі № 333/4779/20).

Отже, роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 199/4766/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 210/6543/21, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 466/7604/17).

Сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості, - інших, які відповідають його кваліфікації.

Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема щодо переважного права на залишення на роботі).

Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи в розумінні статті 49-2 КЗпП України є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу [див. постанову Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 303/798/17 (провадження № 61-1863св20)].

Дотримання двомісячного строку до моменту вивільнення працівника є обов`язковим при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що призводить до розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця. Отже, цей строк є обов`язковим для роботодавця, так як, при цьому працівник не обмежений у праві припинити трудові правовідносини з власної ініціативи чи за угодою сторін (статті 36, 38 КЗпП України).

Велика Палата Верховного Суду (справа № 641/1334/23, провадження № 14-54цс24) дійшла висновку про наявність у роботодавця обов`язку запропонувати всі вакантні посади працівникові, виходячи з такого.

Роботодавець зобов`язаний надати працівникові, який вивільняється, пропозиції всіх вакансій (що відповідають його кваліфікації), які існували в нього з моменту попередження такого працівника про наступне вивільнення до дня його звільнення, з урахуванням при цьому положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Якщо працівник відмовився від усіх запропонованих роботодавцем вакансій, висловлюючи цим своє небажання продовжувати працювати на змінених умовах праці, тоді роботодавець вправі звільнити його з роботи за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України до завершення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення.

Розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці, в тому числі ліквідації чи реорганізації, є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення. Водночас надання таких гарантій не є формальністю у зв`язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об`єктивно неможливим, у тому числі у зв`язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) є визначальним.

Якщо дійсною підставою для звільнення є просто небажання сторін продовжувати трудові правовідносини (безвідносно до обставин змін в організації праці) або бажання працівника розірвати трудовий договір, то таке звільнення повинне відбуватися за пунктом 1 частини першої статті 36 або частиною першою статті 38 КЗпП України відповідно.

За підсумком з`ясування вищенаведених обставин, дослідження підтверджуючих їх доказів, вирішення судом питання щодо правовідносин та визначення норм права, які мають бути до них застосовані, суд робить висновок, що позивачці було передчасно відмовлено відповідачем у переведенні на посаду заступника директора з економічних питань, згоду на яку на вибір відповідача надала позивачка заявою від 28.10.2025. Такими діями відповідач порушив приписи частини 2 ст. 40 та частини 3 ст. 49-2, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 22 КЗпП України та не виконав обов`язок щодо працевлаштування позивачки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині та визнає протиправним і скасовує наказ Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» від 27 жовтня 2025 року № 226-к «Про звільнення ОСОБА_2 », відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Для відновлення порушених прав позивачки суд поновлює ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» з 01 листопада 2025 року.

Зважаючи на вказане суд приходить висновку щодо наявності підстав для звернення судового рішення, в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, до негайного виконання.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 18, абз. 3 пункту 32 Постанови Пленуме Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 вказано, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

З пункту 2 зазначеного Порядку вбачається, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначено в довідці ДУ «ІПЕП НАМН України» № б/н від 06.11.2025 про середню заробітну плату, сума середньоденної заробітної плати за посадою заступника директора з загальних питань становить 1340, 69 грн. (а.с. 66).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021 у справі за № 9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Відповідно підпункту 168.1.1 пункту 168.1. статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу..

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц та від 07.10.2020 у справі № 523/14396/19.

Відтак, оскільки з моменту звільнення ОСОБА_1 до моменту ухвалення рішення суду про поновлення її на роботі пройшло 212 (двісті дванадцять) робочих днів, сума середнього заробітку, шо підлягає стягненню за час вимушеного прогулу на її користь становить 284226 грн. 30 коп. з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення з ДУ «ІПЕП НАМН» моральної шкоди в розмірі 100000 грн. 00 коп. суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди суд враховує роз`яснення, що містяться в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди та вимог статті 23 ЦК України, де зазначено, де вказано, що спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції та законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом даної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно статті 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно вимог ста. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників. Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Відповідна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 127/16375/19.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди, суд враховує, що діями ДУ «ІПЕП НАМН» спричинено моральні страждання ОСОБА_1 , оскільки діями відповідача порушено трудові права позивачки, для відновлення яких вона була змушена звертатись до суду з даним позовом.

Враховуючи наведене вище, передчасне і як наслідок помилкове звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН України» з порушенням порядку звільнення, необхідність у судовому порядку відновлювати порушені трудові права, суд вважає розумним та співмірним позов в частині стягнення моральної шкоди задовольнити частково і стягнути з ДУ «ІПЕП НАМН України», на користь позивачки ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30000, 00 грн.

Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивачки ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про часткове задоволення цих позовних вимог.

Інші доводи і заперечення відповідача означених висновків суду не спростовують.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права, а також висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За приписами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони.

За вказаних обставин, понесені позивачкою витрати на професійну правничу допомогу підлягають компенсації з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позивачкою ОСОБА_1 було заявлено вимогу про компенсацію витрат на правничу допомогу. В обґрунтування якої додано копії наступних документів: договору № 2025/11/02 про надання правничої допомоги від 11.11.2025 (а.с. 67-70), ордеру серії АХ №1305774 (а.с. 71), рахунок на оплату № 78 від 14.11.2025 на суму 20000, 00 грн. (а.с. 72), платіжної інструкції № 2.404608493.1 від 16.11.2025 на суму 20000, 00 грн. (а.с. 73), свідоцтво серії НОМЕР_3 (а.с. 75).

Так, судом встановлено, що правничу допомогу позивачці ОСОБА_1 надавав адвокат Сільченко С.О.

Згідно з ч. ч. 3, 8 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Згідно з частиною четвертою статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) Верховний Суд зробив висновок, що апеляційний суд, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 про розподіл судових витрат між сторонами, виходив із того, що відповідачем не надано доказів оплати витрат на професійну правничу допомогу. При цьому мотивів ухвалення відповідного додаткового рішення судом першої інстанції, а саме щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 000,00 грн, не наведено. Проте, апеляційний суд не звернув уваги на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Тобто вказана судова практика є незмінною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення усправі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Вирішуючи питання про стягнення додаткових витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що дана справа перебувала в провадженні суду з листопада 2025 року, судові засідання були проведені за участю адвоката Сільченко С.О., який подав до суду позовну заяву, відповідь на відзив, додаткові пояснення у справі, приймав участь в судових засіданнях в приміщенні суду, та враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, однак суд вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 40000, 00 грн. є значно завищеним, тому суд вважає, що співмірним розміром судових витрат на надання правничої допомоги, враховуючи складність даної справи, є 20000 грн., що підлягають відшкодуванню на користь позивачки ОСОБА_1 з позивача Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», а в іншій частині суд вважає за доцільне відмовити за наведених вище підстав.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, при зверненні до суду позивачкою понесені витрати на оплату судового збору у розмірі 968, 96 грн. (а.с. 1). Зважаючи на задоволення позовних вимог, витрати позивачки з оплати судового збору підлягають відшкодуванню на її користь за рахунок відповідача у розмірі 968, 96 грн.

Також відповідно до вимог статті 141 ЦПК України на користь держави слід стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4353 гривні 50 копійки (за вимогами немайнового характеру про скасування наказу та поновлення на роботі та 1% від суми задоволених вимог майнового характеру щодо стягнення середньої заробітної плати та моральної шкоди).

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Сільченка Сергія Олександровича, до Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» про поновлення на роботі - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» від 27 жовтня 2025 року № 226-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді заступника директора з загальних питань Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» з 01 листопада 2025 року.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 листопада 2025 року по 25 серпня 2026 року у розмірі 399525 (триста дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот двадцять п`ять) грн. 62 коп., з утриманням обов`язкових податків та зборів у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 (тридцять тисяч гривень) грн. 00 коп. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 )витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 10) на користь держави судовий збір в сумі 5206 (п`ять тисяч двісті шість) грн. 46 коп.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», ЄДРПОУ 02012131, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 10.

Повний текст рішення складено 28 серпня 2026 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ