Справа № 353/558/26
Провадження № 22-ц/4808/1439/26
Головуючий у 1 інстанції МОТРУК Л. І.
Суддя-доповідач Барков В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» на ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року,у складі судді Мотрук Л. І., постановлену в м. Тлумач Івано-Франківської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (надалі - ТзОВ «Фінансова компанія «Позика») звернулося до суду із позовом, у якому просила стягнути із відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 15590377 від 09 грудня 2021 року у розмірі 13 260 грн, а також судові витрати у справі.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року заяву повернуто заявнику.
В апеляційній скарзі представник ТзОВ «Фінансова компанія «Позика» посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд залишаючи позовну заяву без руху посилався на те, що в позовній заяві невірно зазначено район місця проживання відповідача, оскільки Тлумацький район був ліквідований відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року №807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів».
Виконуючи вимоги зазначеної ухвали, 08 червня 2026 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків, у якій навів мотивовані пояснення щодо адреси відповідача та просив визнати вимоги ухвали виконаними. Попри це ухвалою від 10 червня 2026 року суд повернув позовну заяву, пославшись на те, що представник позивача не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху, а також зазначив, що уточнену позовну заяву до суду та відповідачу не було надіслано.
Такий висновок суду на думку апелянта є помилковим, оскільки норми цивільно-процесуального законодавства, зокрема пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України не містить вимоги щодо обов`язкового наведення в адресі особи виключно актуального адміністративно-територіального устрою держави або щодо необхідності коригування адреси особи у зв`язку із проведенням адміністративно-територіальної реформи.
Окрім того, оскаржувана ухвала суперечить самій ухвалі про залишення позовної заяви без руху, оскільки в ухвалі про залишення позовної заяви без руху наведено один недолік який, на думку суду, полягав у невірному зазначенні району місця проживання відповідача. При цьому суд не зобов`язував позивача подавати уточнену редакцію позовної заяви, не вимагав повторного надсилання позовної заяви відповідачу та не зазначав, що для усунення недоліків необхідно вчинити будь-які інші процесуальні дії. Натомість в ухвалі від 10 червня 2026 року суд уже послався на те, що позивачем не подано уточнену позовну заяву та не направлено її відповідачу. Таким чином, повернення позовної заяви фактично було здійснено з підстав, які не були визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху та не підлягали усуненню позивачем.
Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві.
Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що скаржник на виконання вимог ухвали Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху подав до суду заяву про усунення недоліків, однак вказані в ухвалі вимоги не виконав, уточненої позовної заяви до суду та відповідачу не надіслав, а тому суд дійшов висновку про повернення позовної заяви позивачу у відповідності до ч. 3, 5 ст 185 ЦПК України.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст.ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.
Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.
Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява має містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст.ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За змістом п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Постановлючи ухвалу від 28 травня 2026 року про залишення позовної заяви ТзОВ «Фінансова компанія «Позика» без руху, суд зазначивщо в позовній заяві невірно зазначено район місця проживання відповідача, оскільки Тлумацький район був ліквідований відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ «Про утворення та ліквідацію районів».
На виконання вимог ухвали Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2026 року, представник позивача через підсистему «Електронний суд» подала заяву про усунення недоліків, у якій повідомила суду всю відому інформацію про адресу місця проживання відповідача ОСОБА_1 , а також виправила неправильно вказаний у позовній заяві адміністративний район, зазначивши вірний - Івано-Франківський.
Крім того, представник позивача при поданні позовної заяви до суду, додала договір про надання фінансового кредиту № 15590377 від 09 грудня 2021 року укладеного між ТзОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 , відповідно до якого місце проживання відповідача є АДРЕСА_1 (т.1 а. с. 20). Відомостей щодо назви адміністративного району, відповідачем не зазначено.
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в подальшому її повернення були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.
Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки заяві про виконання ухвали суду (про усунення недоліків), направленій представником позивача до суду, і не зазначив, які саме вимоги ухвали від 28 травня 2026 року про залишення позовної заяви без руху позивачем не було усунуто, а лише вказав, що такі вимоги не виконані, уточненої позовної заяви до суду та відповідачу надіслано не було.
Також, колегія суддів зауважує, що суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 185 ЦПК України). Однак запиту судді з метою визначення місця проживання відповідача матеріали справи також не містять.
Виходячи з вищевказаного, Апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Так, у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно з висновками, викладеними в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
В рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Тому судді повинні уникати надмірного формалізму під час вирішення питання про відкриття провадження у цивільній справі, адже суди помилково визнають такими, що дають підстави для повернення позовних заяв ті обставини, зокрема, щодо незазначення відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору; не наведення попереднього (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; відсутність власного підтвердження позивачем про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, підстави звільнення позивача від сплати судового збору, адже зазначені обставини можуть бути з`ясовані судом на наступних стадіях процесу.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, при реалізації положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
З огляду на вищезазначене, повернення судом першої інстанції позовної заяви позивачеві, з наведених в ухвалі підстав, є необґрунтованим і таким, що суперечить нормам процесуального права, та має ознаки надмірного формалізму.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року не може вважатися законною і обґрунтованою.
Враховуючи те, що суд першої інстанції постановив ухвалу про повернення заяви з порушенням норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу представника ТзОВ «Фінансова компанія «Позика» задовольнити, а оскаржувану ухвалу - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» - задовольнити.
Ухвалу Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2026 року - скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта