Справа № 133/1263/24
Провадження № 22-ц/801/1999/2026
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 року Справа № 133/1263/24 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Пєтухової Н. О. в залі суду в м. Козятин, дата складення повного тексту рішення невідома,
в цивільній справі № 133/1263/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
Короткий зміст вимог
У квітні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 20 червня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4341083 про надання споживчого кредиту.
На виконання умов договору ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу кредит у розмірі 15 000,00 грн шляхом перерахування кредитних коштів на її платіжну картку, чим повністю виконало свої зобов`язання за договором.
Надалі право грошової вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося. Так, 24 січня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу № 24-01/2022, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 4341083 перейшло до ТОВ «Вердикт Капітал». У подальшому, 10 березня 2023 року, між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір факторингу № 10-03/2023/01, за умовами якого право грошової вимоги за цим кредитним договором було відступлено ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».
Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів, унаслідок чого станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 49 478,21 грн, яка складається з: 15 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 34 200,00 грн - нарахованих процентів, 38,21 грн - трьох процентів річних та 240,00 грн - інфляційних втрат.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 4341083 у розмірі 49 478,21 грн, а також понесені судові витрати, а саме: 3 028,00 грн судового збору та 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за кредитним договором №4341083 від 20.06.2021 у розмірі 49 478 (сорок дев`ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 21 коп., з яких: 15000,00 грн - тіло кредиту; 34200,00 грн - проценти за користування; 38,21 грн - 3% річних; 240,00 грн - інфляційні втрати.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі дводцять вісім) грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ витрати на правову допомогу у розмірі 13000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами в електронній формі укладено кредитний договір, який відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до статей 526, 629, 1048, 1049, 1054, 612 ЦК України позичальник зобов`язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у строки, визначені договором.
Поданими позивачем доказами підтверджено факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, перехід до позивача права грошової вимоги за договорами факторингу та наявність заборгованості. Відповідачем належних і допустимих доказів на спростування цих обставин, контррозрахунку заборгованості чи доказів її погашення не надано.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 49 200,00 грн, з яких 15 000,00 грн - основний борг та 34 200,00 грн - проценти за користування кредитом.
Вирішуючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд керувався положеннями статті 625 ЦК України та врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми. Оскільки розрахунок позивача відповідає вимогам закону, суд дійшов висновку про стягнення 38,22 грн трьох процентів річних та 240,00 грн інфляційних втрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався статтями 133, 137, 141 ЦПК України, відповідно до яких витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови підтвердження їх належними доказами та за умови співмірності їх розміру зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.
На підтвердження понесених витрат позивачем подано договір про надання правничої допомоги, заявку на надання юридичної допомоги, витяг з акта про надання юридичної допомоги, прайс-лист адвокатського об`єднання та платіжну інструкцію, які підтверджують надання правничої допомоги та її оплату у розмірі 13 000,00 грн.
Оскільки позов задоволено, а заявлений розмір витрат підтверджений належними доказами, є співмірним із характером спору та обсягом виконаних представником позивача робіт, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 028,00 грн судового збору та 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У червні 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 29 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «Коллект Центр» про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, стягуючи з відповідача на користь позивача 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, дійшов помилкового висновку та не врахував вимог статті 137 ЦПК України щодо співмірності таких витрат.
Апелянт зазначає, що хоча позивачем на підтвердження понесених витрат подано договір про надання правової допомоги № 02-01/2023 від 02.01.2023, прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги № 94 від 01.03.2024, витяг з акта про надання юридичної допомоги від 08.03.2024 та платіжну інструкцію, самі по собі ці документи не є безумовною підставою для стягнення заявленої суми.
Ухвалюючи рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача від 12.06.2024 про зменшення їх розміру, не перевірив наведені у ньому доводи щодо неспівмірності заявлених витрат та не навів мотивів їх відхилення, чим не виконав вимог статей 137, 141 ЦПК України щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
На думку скаржника, суд першої інстанції не перевірив реальність, необхідність та розумність понесених витрат, не оцінив співмірність заявленого гонорару зі складністю справи, обсягом фактично виконаних адвокатом робіт, витраченим ним часом та значенням справи для сторін.
Крім того, відповідач вважає, що розрахунок вартості правничої допомоги здійснено з порушенням затвердженого прайс-листа АО «Лігал Ассістанс», оскільки окремі послуги визначено за фіксованою вартістю, тоді як прайс-лист передбачає погодинний порядок їх обчислення. Зокрема, апелянт ставить під сумнів правильність визначення вартості усної консультації та складання позовної заяви, вважаючи, що зазначені послуги підлягали оплаті за погодинною ставкою, у зв`язку з чим заявлений до стягнення розмір витрат є завищеним.
Посилаючись на положення статті 137 ЦПК України, практику Європейського суду з прав людини та правові висновки Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат на професійну правничу допомогу, апелянт вважає, що підстав для їх стягнення у заявленому розмірі не було, а тому просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу, обговоривши підстави апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Рішення суду оскаржується в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, переходу до позивача права грошової вимоги, а також не оспорює визначений судом першої інстанції розмір заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги стосуються виключно вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що суд безпідставно стягнув з нього 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, не перевірив їх реальність, необхідність та співмірність, не надав оцінки поданому відповідачем клопотанню про зменшення розміру таких витрат і не навів мотивів його відхилення.
Отже, предметом апеляційного перегляду у цій справі є виключно законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Саме в межах наведених доводів апеляційної скарги колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції правильно виходив із того, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають компенсації стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, за умови підтвердження їх належними та допустимими доказами, а також за умови відповідності таких витрат критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 59 Конституції України гарантовано право кожного на професійну правничу допомогу та свободу у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді як вид професійної правничої допомоги здійснюється адвокатом, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що однією із основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд, здійснюючи провадження у справі, повинен забезпечити дотримання принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, складність справи, значення спору для сторін, ціну позову, час, необхідний для вчинення процесуальних дій, та розмір судових витрат.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною третьою, восьмою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (висновки Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 14 червня 2023 року в справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).
У контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції колегія суддів звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21);
при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц);
суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір обґрунтованим.
У справі, що розглядається, позивач просив суд за наслідками розгляду справи у суді першої інстанції стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 13 000,00 грн.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження понесених витрат позивачем подано: договір про надання правничої допомоги № 02-01/2023 від 02 січня 2023 року; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений рішенням зборів від 01 листопада 2023 року; заявку на надання юридичної допомоги № 94 від 01 березня 2024 року та витяг з акта про надання юридичної допомоги від 08 березня 2024 року із детальним описом виконаних адвокатом робіт;
Із зазначених документів убачається, що адвокатом були виконані конкретні роботи, а саме проведено усну консультацію із вивченням документів та підготовлено позовну заяву про стягнення заборгованості. Документи містять відомості про зміст виконаних робіт, їх обсяг, вартість та підтверджують виникнення у позивача обов`язку оплатити такі послуги.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені до відшкодування витрати документально підтверджені, є реальними та безпосередньо пов`язаними із розглядом цієї справи.
Посилання апелянта на те, що справа є малозначною та не відзначалася складністю, саме по собі не свідчить про неспівмірність заявлених витрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що критерій складності справи не може оцінюватися виключно за кількістю судових засідань чи обсягом матеріалів справи. Надання професійної правничої допомоги включає комплекс підготовчих дій, які здійснюються поза межами судового засідання, зокрема аналіз документів, законодавства, судової практики, формування правової позиції, підготовку процесуальних документів, консультування клієнта та інші дії, необхідні для належного захисту його прав.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що погодинна ставка адвоката є завищеною.
Як убачається із матеріалів справи, розмір гонорару визначений сторонами у договорі про надання правничої допомоги та деталізований у заявці і прайс-листі адвокатського об`єднання. При цьому сам по собі розмір погодинної ставки не є безумовною підставою для її зменшення. Вирішальним є питання відповідності загальної суми критеріям реальності, необхідності та співмірності.
Зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, не є обов`язком суду та можливе виключно за наявності відповідного клопотання іншої сторони і лише за умови доведеності неспівмірності заявлених до стягнення витрат із критеріями, визначеними частиною четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: складністю справи, обсягом та характером виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, ціною позову та значенням справи для сторони.
При цьому саме по собі подання стороною клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для їх зменшення. Таке клопотання повинно бути належним чином мотивованим, містити конкретні обставини, які свідчать про неспівмірність заявлених витрат, та підтверджуватися належними і допустимими доказами. Лише за наявності таких обставин суд вправі дійти висновку про необхідність зменшення заявленої до стягнення суми.
Саме такий правовий підхід викладений у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, у яких зазначено, що суд не має права зменшувати витрати на професійну правничу допомогу з власної ініціативи, оскільки це суперечило б принципам диспозитивності та змагальності цивільного процесу.
Таким чином, питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішене судом виключно за наявності двох взаємопов`язаних умов: подання відповідного клопотання іншою стороною та доведеності неспівмірності заявлених витрат. Відсутність хоча б однієї із цих умов виключає можливість зменшення судом розміру таких витрат.
Як убачається з матеріалів справи, відповідач скористалася наданим процесуальним правом та подала клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим аналіз змісту зазначеного клопотання свідчить, що його доводи фактично зводяться до незгоди із визначеним сторонами договору розміром гонорару, власного тлумачення положень прайс-листа адвокатського об`єднання та суб`єктивної оцінки складності цієї справи.
При цьому відповідач не навела жодних об`єктивних обставин, які б свідчили про те, що заявлені до стягнення витрати не відповідають критеріям розумності та співмірності, визначеним статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України.
Зокрема, відповідачем не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що визначена сторонами вартість правничої допомоги не відповідає вартості аналогічних юридичних послуг, є явно завищеною або не відповідає середньоринковим цінам; не доведено, що адвокатом фактично не виконувалися зазначені в акті роботи чи що їх обсяг є штучно збільшеним; не надано доказів того, що витрачений адвокатом час є необґрунтованим або явно надмірним; не спростовано зміст поданих позивачем документів, які підтверджують обсяг виконаних робіт, їх характер та вартість.
Іншими словами, відповідач не виконала покладений на неї частиною шостою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності заявлених витрат.
Колегія суддів також звертає увагу, що незгода сторони із розміром адвокатського гонорару сама по собі не свідчить про його необґрунтованість. Так само власна оцінка стороною складності справи не може бути достатньою підставою для зменшення витрат без надання відповідних доказів, оскільки процесуальний закон пов`язує можливість такого зменшення саме із доведеністю неспівмірності, а не із суб`єктивним переконанням сторони.
Дійсно, як убачається із матеріалів справи, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, окремо не навів мотивів його відхилення.
Разом із тим сама по собі неповнота мотивування рішення в цій частині не може бути підставою для його скасування чи зміни.
Із мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції дослідив усі надані позивачем докази, перевірив їх належність, допустимість та достатність, встановив факт надання професійної правничої допомоги, її обсяг, характер виконаних робіт та документальне підтвердження їх вартості, після чого дійшов висновку про відповідність заявлених витрат критеріям реальності, необхідності, розумності та співмірності.
Фактично, надавши оцінку всім доказам, що підтверджують понесені позивачем витрати, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх зменшення, хоча окремо цього висновку щодо клопотання відповідача не сформулював.
Колегія суддів вважає, що за встановлених обставин така неповнота мотивування не вплинула на правильність вирішення спору по суті, оскільки наведені відповідачем у клопотанні доводи не містили належного обґрунтування неспівмірності заявлених витрат та не були підтверджені будь-якими доказами.
Водночас наявність поданого клопотання сама по собі не покладає на суд обов`язку автоматично зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Навпаки, суд повинен оцінити наведені у такому клопотанні доводи, перевірити їх обґрунтованість у сукупності з усіма доказами, що містяться у матеріалах справи, та лише у випадку встановлення явної неспівмірності заявлених витрат із критеріями, визначеними частиною четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, вправі зменшити їх розмір.
Оскільки у цій справі відповідач не довела неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, а надані позивачем документи підтверджують як факт надання відповідних послуг, так і їх вартість, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача.
Колегія суддів також враховує, що апелянт не заперечує факту укладення договору про надання правничої допомоги, не оспорює факту виконання адвокатом відповідних робіт, не ставить під сумнів достовірність поданих договору, заявки, акта чи платіжних документів, а також не доводить, що будь-яка із зазначених у них послуг фактично не надавалася.
Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться лише до суб`єктивної оцінки розміру гонорару та незгоди із висновками суду першої інстанції, що саме по собі не є підставою для зміни чи скасування рішення.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про розподіл судових витрат, правильно застосував положення статей 2, 11, 15, 133, 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України, врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, належним чином оцінив подані сторонами докази та дійшов законного й обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 13 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а тому підстав для зміни рішення в оскарженій частині не вбачається.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Отже доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків ухвали суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційним судом не вирішувався спір по суті заявлених позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 17 лютого 2026 року, залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник