Справа № 462/3503/26 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.
Провадження № 22-ц/811/1769/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
секретаря: Іванової О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» на ухвалу Залізничного районного суду міста Львова від 29 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 29 квітня 2026 року матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - повернуто позивачу разом з доданими до неї документами.
Ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржив керівник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» - Лановий Євген Миколайович.
В апеляційній скарзі посилається на те, що застосування судом першої інстанції п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України є помилковим та необґрунтованим.
Наголошує на тому, що на підтвердження повноважень особи, яка підписала та подала позов, до матеріалів справи долучено належні та допустимі докази, а саме: виписку з
Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань, у якій керівником ТзОВ «ФК «Солвентіс» зазначений Лановий Є.М., Наказ №04-ОК від 18 жовтня 2023 року про вступ до виконання обов`язків директора Товариства, статут Товариства, а також витяг з Єдиного державного реєстру, сформований у системі «Електронний суд» 17 березня 2026 року.
Вважає, що зазначені документи у своїй сукупності підтверджують, що на момент
звернення до суду Лановий Є.М. був чинним керівником ТзОВ «ФК «Солвентіс» та мав право діяти від імені позивача в порядку самопредставництва юридичної особи відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України.
Крім того, звертає увагу на те, що законодавством України не встановлено жодного строку дії чи обмеження «чинності» витягу або виписки з Єдиного державного реєстру. Такий документ лише фіксує відомості Реєстру станом на дату його формування та підтверджує актуальний на відповідний момент правовий статус юридичної особи і її керівника. Жодна норма Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не містить вимоги щодо «актуальності» витягу у межах певного строку або обов`язку отримання нового витягу виключно перед зверненням до суду.
Стверджує, що відомості Єдиного державного реєстру є відкритими, загальнодоступними та користуються презумпцією достовірності, а тому за наявності сумнівів щодо актуальності повноважень керівника суд першої інстанції мав можливість перевірити такі відомості самостійно за допомогою офіційного реєстру та оцінити їх у сукупності з поданими доказами.
Покликається на те, що матеріали справи не містять жодних відомостей про
припинення ТзОВ «ФК «Солвентіс», зміну його керівника чи припинення
повноважень Ланового Є.М. на момент подання позову.
Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26 серпня 2026 року, є дата складення повного судового рішення - 28 серпня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для повернення позовної заяви, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу який би ствердив що директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», саме станом на дату звернення до суду є ОСОБА_2 , оскільки виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка долучена до справи, відображає стан інформації лише станом на 02 липня 2025 року. Натомість позов подано 22 квітня 2026 року, а тому, вказана виписка не може свідчити про актуальний на момент звернення до суду склад керівних органів чи осіб, уповноважених діяти від імені юридичної особи.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись , виходячи із наступних обставин.
Згідно із ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатись до суду в інтересах іншої особи.
Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звернутися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого
органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого
органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її
інтереси в силу закону, статуту, положення.
Відповідно до ч. 3 ст. 58 ЦПК України, юридична особа незалежно від порядку її
створення бере участь у справі через свого представника, члена виконавчого органу,
іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення,
трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через
представника.
Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Частиною 2 статті 60 ЦПК України визначено, що під час розгляду спорів, що виникають з трудових правовідносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
За змістом статей 80, 91, 92 ЦК України цивільну дієздатність, тобто здатність
власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов`язки,
юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до
установчих документів та норм законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб,
фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ в електронній або у випадках, передбачених цим Законом, у паперовій формі, який формується за результатами проведення реєстраційних дій і містить відомості про юридичну особу або її відокремлений підрозділ, фізичну особу - підприємця (у тому числі про взяття на
облік в органах державної статистики та податкових органах, видачу ліцензії та
документів дозвільного характеру) або громадське формування, що не має статусу
юридичної особи, а також про проведену реєстраційну дію.
Статтею 7 цього Закону передбачено, що Єдиний державний реєстр створюється з
метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а
також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб,
громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб -
підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із положеннями п. 13 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Стаття 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, ратифікована ВР України 17 липня 1997 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У справі Веііеt v. Fгапсе від 4 грудня 1995 року, Серія А, N 333-Б суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У справі «Golder v. The United Kingdom» від 21 лютого 1975 року, ЄСПЛ вперше прийшов до висновку, що сама конструкція ст.6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч.1 ст.6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» подана та підписана Лановим Є.М., як представником позивача, з використанням кваліфікованого електронного підпису керівника юридичної особи через підсистему «Електронний суд», а відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника в порядку самопредставництва без необхідності оформлення довіреності.
До позовної заяви представником позивача долучено виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у якій керівником ТОВ «ФК «Солвентіс» зазначений Лановий Євген Миколайович (дата формування - 02 липня 2025 року); Наказ №04-ОК від 18 жовтня 2023 року про вступ Лановим Є.М. до виконання обов`язків директора ТОВ «ФК «Пінг-Понг», Наказ №70-к від 01 липня 2025 року про зміну назви ТОВ «ФК «Пінг-Понг» на ТзОВ «ФК «Солвентіс»; статут товариства.
Вищезазначені документи підтверджують, що Лановий Є.М. є керівником ТзОВ «ФК «Солвентіс».
Згідно з пунктом 8.5 Інструкції з використання підсистеми «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, для реєстрації та використання електронного кабінету юридичної особи застосовується кваліфікований електронний підпис її керівника, при цьому повноваження керівника автоматично перевіряються за даними ЄДР.
Відповідно до пункту 8.7 зазначеної Інструкції, до поданих через кабінет документів автоматично додається витяг з ЄДР, засвідчений системним КЕП.
Таким чином, сам факт подання позовної заяви від імені юридичної особи через підсистему «Електронний суд» із використанням КЕП керівника та автоматично сформованого витягу з ЄДР об`єктивно виключає можливість подання такої заяви особою без відповідних повноважень.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази повноважень керівника ТзОВ «ФК «Солвентіс» Ланового Є.М. на підписання та подання позовної заяви.
Крім цього, відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних).
Верховним Судом в ухвалі від 23 січня 2020 року у справі № 926/1336/19 викладено позицію про те, що якщо до поданої заяви (скарги) не додано установчих документів, що підтверджують повноваження особи станом на момент подання заяви (скарги), і такі документи відсутні в матеріалах справи, то суд не позбавлений права перевірити відомості щодо: прізвища, ім`я, по батькові, дати обрання (призначення) осіб, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, а також дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У постанові від 04 серпня 2022 року у справі № 640/12628/21 Верховний Суд зауважував, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань судочинства, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Солвентіс»
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За вказаних обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Солвентіс» підлягає до задоволення, ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2026 року до скасування, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Солвентіс» просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2026 року.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що питання про розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції вирішується з урахуванням результатів розгляду справи та лише у випадку, коли такий суд остаточно вирішує спір, зокрема змінює рішення суду першої інстанції або ухвалює нове рішення без направлення справи на новий розгляд.
У цій справі суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції та передав справу до того ж суду для продовження розгляду. Відтак апеляційний суд не вирішував спір по суті та не визначав остаточних результатів розгляду справи, від яких залежить розподіл судових витрат між сторонами.
За таких обставин розподіл сум судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, на цій стадії розгляду справи не здійснюється. Питання щодо розподілу зазначених судових витрат підлягає вирішенню судом першої інстанції за результатами розгляду справи відповідно до загальних правил, встановлених статтею 141 ЦПК України.
Отже, підстав для окремого вирішення апеляційним судом питання про розподіл судових витрат, понесених ТОВ «ФК «Солвентіс» у зв`язку з поданням апеляційної скарги, на даній стадії судового розгляду немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» задовольнити.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2026 року скасувати та направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Крайник Н.П.
Шандра М.М.