Справа № 452/2496/24 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір А.В.
Провадження № 22-ц/811/3751/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Федчун Н. С.,
з участю - представника позивачки - адвоката Зерова К. О., представника відповідача - адвоката Ткачука Т. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 вересня 2025 року (повний текст рішення складено 26 вересня 2025 року) та додаткове рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист авторських прав, припинення дій, що порушують авторське право, виплату компенсації за порушення майнових авторських прав та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
у липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про захист авторських прав, припинення дій, що порушують авторське право, виплату компенсації за порушення майнових авторських прав та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що позивачка є автором та єдиним власником виключних майнових прав інтелектуальної власності на такі твори образотворчого мистецтва як: « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 ), який був створений авторкою 14 березня 2022 року і оприлюднений авторкою в той же день в соціальній мережі Інстаграм; « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 ), який був створений авторкою 02 квітня 2022 року і оприлюднений авторкою в той же день в соціальній мережі Інстаграм.
В жовтні 2023 року позивачкою було виявлено порушення її особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, що полягає в позадоговірному використанні творів без зазначення її імені як автора, а саме: відтворення, публічний показ та розповсюдження твору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у дизайні товару « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка пропонується до продажу як контрафактна продукція в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою: АДРЕСА_1 ; відтворення, публічний показ та розповсюдження твору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у дизайні товару « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка пропонується до продажу як контрафактна продукція в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначені порушення особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності позивачки підтверджується фактом придбання нею особисто відповідних примірників контрафактних товарів, які реалізувалися відповідачкою, що підтверджується рахунком № СК000001139 від 13 жовтня 2023 року та банківською квитанцією № 000973 від 13 жовтня 2023.
Вважає, що має місце порушення авторських прав позивачки з боку відповідачки, а їх поновлення потребує судового захисту прав та законних інтересів позивачки.
Стверджує, що позивачка не має жодних договірних відносин з відповідачкою і не надавала останній дозволу на використання творів. Крім того, позивачка наголошує, що відтворення, публічний показ та розповсюдження є окремими самостійними способами використання твору, а відтак, мають місце окремі неавторизовані використання творів, які є самостійними порушеннями майнових авторських прав на твір.
Зазначає, що затребуваний розмір компенсації є ефективним, співрозмірним і стримуючим, спрямовуватися на відновлення порушених прав та застосовується таким чином, щоб уникнути створення перешкод гіпотетично можливій законній діяльності відповідачки і водночас забезпечить захист від зловживань з боку відповідачки.
Крім того, вказує, що беручи до уваги норми чинного законодавства України та фактичні обставини даної цивільної справи, а саме душевних страждань позивачки, які виникли внаслідок позадоговірного використання її творів, не зазначення її автором творів, відсутності реакції на претензію про порушення прав інтелектуальної власності позивачки, у свою чергу негативно впливає на здатність створювати нові твори образотворчого мистецтва, вважає за необхідне стягнути з відповідачки 50 000 грн 00 коп. моральної шкоди з урахуванням характеру та тривалості порушення особистих немайнових прав позивачки.
Враховуючи наведене, просила суд:
- визнати такими, що порушують особисті немайнові та майнові авторські права ОСОБА_1 дії ОСОБА_3 щодо використання твору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та твору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у дизайні товару « ІНФОРМАЦІЯ_3 »;
- заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, які порушують авторське право ОСОБА_1 (використання творів образотворчого мистецтва « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «Кіт медик» авторства ОСОБА_4 будь-якими способами);
- зобов`язати ОСОБА_3 опублікувати за власний рахунок в друкованому засобі масової інформації - газеті «Голос України» відомості про допущені нею порушення авторського права на твори « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_2 » авторства ОСОБА_1 , а також судове рішення щодо цих порушень;
- стягнути з ОСОБА_3 до Державного бюджету України штраф у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивачки;
- вилучити та знищити всі піратські примірники творів образотворчого мистецтва « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «Кіт медик» авторства ОСОБА_1 , щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права, а також усіх кліше, матриць, форм та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники відповідних творів, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення авторського права в розмірі 210 240 грн 00 коп.;
- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за порушення авторського права в розмірі 50 000 грн 00 коп.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 вересня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист авторських прав, припинення дій, що порушують авторське право, виплату компенсації за порушення майнових авторських прав та відшкодування моральної шкоди, відмовлено.
Додатковим рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн 00 коп. В задоволенні решти вимог заяви, відмовлено.
Судові рішення оскаржила ОСОБА_1 , подавши у жовтні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить:
- рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 вересня 2025 року скасувати повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позову;
- додаткове рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2025 року скасувати повністю, у задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги адвокатом, відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що встановивши належність позивачці авторських майнових прав на такі твори образотворчого мистецтва як «Кіт Джавелін» та «Кітмедик», починаючи березні - квітня 2022 року, а також їх порушення з боку відповідачки, а саме їх бездоговірне використання на сувенірній продукції, яка нею реалізовується, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже це відбулося внаслідок неправильної оцінки судом доказів на підтвердження факт придбання позивачкою піратських (контрафактних) примірників творів із використаними належними позивачці творами образотворчого мистецтва, саме у відповідачки, незважаючи на заперечення останньою цього факту, проте визнаючи факт придбання у неї позивачкою двох сумок-мураль, однак без нанесених на них творів, автором яких є позивачка. Поряд з цим, відповідачкою на підтвердження цих обставин, жодних доказів до суду подано. Щодо додатково рішення суду зазначає про те, що при його ухвалені судом не були враховані такі критерії як нескладний предмет спору, незначний обсяг матеріалів справи, невелика кількість (тривалість) судових засідань та незначний обсяг складених представником відповідачки процесуальних документів.
Апеляційна скарга містить попередній (орієнтовний розрахунок судових витрат позивачки на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, який складається із суми судового збору в розмірі 10 390 грн 00 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн 00 коп.
У листопаді 2025 року від ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_5 , в якому міститься прохання оскаржені судові рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Такий мотивований законністю та обґрунтованістю судових рішень суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу також містить попередній (орієнтовний розрахунок судових витрат відповідачки на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, який складається із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн 00 коп., на підтвердження яких до відзиву додано акт приймання-передачі виконаних робіт від 14 листопада 2025 року.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є автором та їй належать повністю авторські майнові права на такі твори образотворчого мистецтва як:
- « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 , дата реєстрації 24 січня 2024 року;
- «Кіт медик», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_2 , дата реєстрації 24 січня 2024 року,
та які були створені нею як авторкою 14 березня 2022 року («Кіт Джавелін») і оприлюднений в той же день в соціальній мережі Інстаграм, та 02 квітня 2022 року («Кіт медик»), який також у цей же день був оприлюднений соціальній мережі Інстаграм.
При цьому матеріали справи не містять відомостей про те, що будь-якою іншою особою заявлено свої права на вищевказані твори образотворчого мистецтва.
Судом також встановлено, що 13 жовтня 2023 року ОСОБА_1 здійснила покупку товару в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ФОП ОСОБА_3 , що за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: «Сумка мураль» 2 шт, вартістю по 325 грн 00 коп., на загальну суму 650 грн 00 коп., що підтверджується рахунком № СК000001139 від 13 жовтня 2023 року та квитанцією № 000973 від 13 жовтня 2023 року.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що в жовтні 2023 року нею було виявлено порушення її особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, що полягає в позадоговірному використанні творів без зазначення її імені як автора, а саме: відтворення, публічний показ та розповсюдження творів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у дизайні товару « ІНФОРМАЦІЯ_3 », яка пропонується до продажу як контрафактна продукція в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт придбання позивачкою вищевказаних сумок із зображенням « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «Кіт медик» у магазині відповідачки ОСОБА_3 , з огляду на заперечення останньою цього факту, потребує доведення, що позивачкою не було зроблено. Судом також враховано, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву, запереченнях та в судовому засіданні визнає факт купівлі позивачкою у відповідачки двох сумок-мураль, проте категорично заперечує, що саме сумки із зображенням на них творів образотворчого мистецтва « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та «Кіт медик» були придбані у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_4 », що належить відповідачці. До відзиву на позовну заяву представник відповідача додав два фотознімки сумок-мураль, які (як стверджує) продають у відповідача, зображення на яких відрізняються від зображень творів образотворчого мистецтва « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з такого.
Спір виник у зв`язку зі стверджуваним порушенням авторських прав позивача.
Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
До об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать літературні та художні твори (абзац другий частини першої статті 420 ЦК України).
Суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України в редакції чинній на момент виникнення права інтелектуальної власності).
Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 424 ЦК України).
Стаття 426 ЦК України визначає, що способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 433 ЦК України, пункту 8 частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції чинній на момент виникнення права інтелектуальної власності) об`єктами авторського права є твори образотворчого мистецтва.
Статтями 435, 437 ЦК України та статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції чинній на момент виникнення права інтелектуальної власності) визначено, що первинним суб`єктом авторського права є автор твору, а авторське право виникає з моменту створення твору. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон № 2811-IX).
Пунктом 37 частини першої статті 1 Закону № 2811-IX визначено, що піратський примірник твору, фонограми, відеограми - примірник відповідно твору, фонограми, відеограми, відтворений та/або розповсюджений з порушенням авторського права та/або суміжних прав.
За змістом статей 440, 441 ЦК України, статті 12 Закону № 2811-IX суб`єкт авторського права має право використовувати твір будь-яким способом (способами), а також виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами. Способами використання твору є: 1) відтворення; 2) включення до складеного твору; 3) включення до іншого твору, крім складеного твору; 4) розповсюдження примірників твору; 5) імпорт примірників твору; 6) здавання в найм або в позичку примірників твору; 7) публічне виконання, публічний показ, публічне демонстрування, публічне сповіщення, інтерактивне надання доступу публіці та інші способи доведення до загального відома публіки; 8) переклад; 9) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни твору. Цей перелік не є вичерпним. Суб`єкти авторського права можуть здійснювати свої майнові права особисто, через представника чи іншу уповноважену особу або через організацію колективного управління відповідно до закону.
Частиною першою статті 53 Закону № 2811-IX визначено, що підставами для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав.
Порушенням особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є, зокрема використання об`єкта авторського права або об`єкта суміжних прав, якщо такі дії не підпадають під передбачені цим Законом випадки вільного використання об`єктів авторського права або об`єктів суміжних прав, без дозволу суб`єкта таких прав, у тому числі: піратство у сфері авторського права і суміжних прав - відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження піратських примірників творів (у тому числі комп`ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, незаконне використання програм організації мовлення, камкординг, а також Інтернет-піратство, тобто незаконне використання об`єктів авторського права та/або об`єктів суміжних прав із застосуванням мережі Інтернет; ввезення на митну територію України без дозволу суб`єктів авторського права та/або суб`єктів суміжних прав примірників творів (у тому числі комп`ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, записів передач організації мовлення; камкординг - фіксування аудіовізуального твору під час публічного демонстрування аудіовізуального твору в кінотеатрах, інших кіновидовищних закладах особами, які перебувають у тому самому приміщенні, у якому відбувається таке публічне демонстрування, для будь-яких цілей без дозволу суб`єктів авторського права або суб`єктів суміжних прав, об`єкти яких складають аудіовізуальний твір (пункт 2 частини другої статті 53 Закону № 2811-IX).
Згідно зі статтею 431 ЦК України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Проте у справах про захист авторського права і суміжних прав застосовується стандарт доказування, згідно з яким під час вирішення питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи, слід враховувати таке:
- позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, факт використання об`єктів цих прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача. Якщо права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав. У таких випадках обов`язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;
- відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і законодавства про авторське право та суміжні права при використанні ним твору та/або об`єкта суміжних прав. В іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного у заподіянні шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
Встановивши, що відповідачкою реалізовано продукцію, в дизайні якої здійснено відтворення (використання) творів образотворчого мистецтва, автором яких є позивачка, яка як їх власник не надавала відповідачці дозволу на використання таких об`єктів права її інтелектуальної власності, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позову, адже неправильно застосував стандарт доказування у справах даної категорії, необґрунтовано поклавши обов`язок доводити обставини, які заперечується відповідачем, на позивача, а не на відповідача. при цьому заперечувані останнім обставини ним за допомогою належним та допустимих доказів не доведені, його заперечення проти позову ґрунтуються на припущеннях, що не відповідає правилам щодо доказування, викладеним в ЦПК України.
Щодо визнання дій відповідача такими, що порушують особисті немайнові та майнові авторські права позивача.
Відповідно до статті 15 ЦК України, перераховані в статті 16 ЦК України загальні способи захисту цивільних прав та інтересів поширюються на захист авторського права, що випливає з положень частини першої статті 432 ЦК України. При цьому зазначений перелік не є вичерпним, оскільки в частині другій статті 15 ЦК України зазначається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Спеціальні способи захисту передбачені статтею 432 ЦК України та частиною другою статті 55 Закону № 2811-IX, згідно з якою особи, зазначені в частині першій цієї статті, мають право звертатися за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про: 1) визнання авторського права або суміжних прав; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення; 3) припинення та/або заборону вчиняти дії, що порушують авторське право та/або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; 4) стягнення винагороди, передбаченої законодавством про авторське право і суміжні права; 5) відшкодування моральної шкоди; 6) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або суміжних прав, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або стягнення компенсації; 7) припинення підготовчих дій до порушення авторського права та/або суміжних прав, у тому числі шляхом призупинення митних процедур, якщо є підстави вважати, що на митну територію України чи з митної території України можуть бути пропущені піратські примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технологічного засобу захисту об`єктів авторського права та/або об`єктів суміжних прав тощо; 8) опублікування за рахунок порушника в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та/або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень; 9) вжиття інших передбачених законодавством заходів, пов`язаних із захистом авторського права та/або суміжних прав.
При цьому вибір способу захисту порушеного права належить позивачу - суб`єкту авторського права, який може одночасно просити застосувати кілька передбачених законодавством способів цивільно-правового захисту таких прав.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що питання щодо визнання дій особи такими, що порушують особисті немайнові та майнові авторські права є передусім питанням доведення відповідних обставин, а саме підстав для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Тобто, для підтвердження підстав для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав не потрібно заявляти окрему вимогу про визнання тих чи інших дій такими, що порушують такі права та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про вирішення таких не є необхідним, тобто такі не можуть вважатися ефективними. За обставинами даної справи, на переконання колегії суддів, такими вимогами є інші заявлені у цій справі вимоги.
Відтак, у задоволенні такої вимоги належить відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту його прав.
Щодо стягнення компенсації.
Відповідно до пункт 5 частини другої статті 432 ЦК України суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про застосування компенсації замість відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності. Розмір компенсації визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.
Одним із способів захисту, передбачених статтею 55 Закону № 2811-IX є відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або суміжних прав, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права або суміжних прав, або стягнення компенсації (пункт 6 частини другої цієї статті Закону).
Пунктом 4 частини третьої статті 55 Закону № 2811-IX передбачено, що суд має право постановити рішення про стягнення компенсації (разового грошового стягнення), що визначається судом замість відшкодування збитків або стягнення доходу на розсуд суб`єкта авторського права та/або суб`єкта суміжних прав у розмірі від 2 до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб або як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання об`єкта авторського права або об`єкта суміжних прав, з приводу якого виник спір; на вимогу осіб, передбачених у пунктах 2-5 частини першої цієї статті, - як фіксована подвоєна, а в разі умисного порушення - потроєна сума винагороди, яка була б сплачена за надання дозволу на використання відповідного об`єкта, з приводу якого виник спір.
Розмір компенсації має бути ефективним, співрозмірним і стримуючим, спрямовуватися на відновлення порушених прав та застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення перешкод законній діяльності користувача і водночас забезпечити захист від зловживань користувача.
При визначенні розміру компенсації судом враховується тривалість та систематичність порушення, обсяг порушення (зокрема з урахуванням території його поширення), сфера господарювання та наміри порушника, вина та її форми, а також інші об`єктивні обставини
Таким чином, для задоволення вимоги про стягнення компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а розмір такої компенсації визначається судом у кожному конкретному випадку, виходячи з критеріїв, наведених вище.
Колегія суддів враховує, що у справі, яка переглядається встановлений факт порушення прав позивача як автора творів образотворчого мистецтва.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію за порушення майнових авторських прав у розмірі 210 240 грн 00 коп., виходячи з такого розрахунку: по кожному об`єкту авторського права, на його думку, мало місце три види порушень (неавторизоване відтворення, неавторизоване розповсюдження, неавторизований публічний показ), за кожне з яких позивачем визначено розмір компенсації у розмірі 12 прожиткових мінімумів.
При визначенні розміру компенсації колегія суддів враховує, що мало місце одноразове неумисне порушення майнових прав позивача по кожному з належних йому об`єктів авторського права у спосіб публічного показу та розповсюдження піратських примірників твору, адже факти їх виготовлення саме відповідачем не знайшов свого підтвердження.
На підставі наведеного та вимог пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що ефективний та справедливий розмір компенсації, що підлягає стягненню з відповідача, становить 60 560 грн 00 коп. (20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, станом на 1 січня року в якому подано позов).
Щодо відшкодування моральної шкоди.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Підставами для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав (частина перша статті 55 Закону № 2811-IX).
Особа має право звертатися за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про відшкодування моральної шкоди (пункті 5 частини другої статті 55 Закону № 2811-IX).
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 55 Закону № 2811-IX суд має право постановити рішення про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права та/або суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 212/7628/21 зазначено, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц)».
Тобто, приписи статті 23 ЦК України поширюються на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі завдали моральну шкоду. За змістом частини першої цієї статті можливість стягнути компенсацію моральної шкоди залежить не від того, чи це передбачено у законі або договорі, а від наявності порушення цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (пункти 49, 51, 92-94)).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як зауважено Верховним Судом у змісті постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).
Відтак, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталим і підлягає визначенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів встановивши наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки доведено факт порушення авторських прав позивача, внаслідок якого останній завдано також і моральну шкоду, надавши належну правову оцінку обставинам завдання такої шкоди, суті вчиненого відповідачем порушення, зокрема, його поведінці, який заперечував порушення авторських прав позивачки, не вжив добровільно та невідкладного заходів щодо припинення такого порушення, одразу після того як йому стало про це відомо, оцінивши ймовірну глибину моральних страждань, яких зазнала позивачка у зв`язку із порушенням її авторських прав, з огляду на об`єкт таких права, їх соціальну значимість та чутливість в умовах введеного в країні воєнного стану, враховуючи такі засади як розумність, виваженість та справедливість, вважає, що домірним та достатнім, виходячи з наведеного, буде відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 30 000 грн 00 коп.
Щодо вимог опублікувати за власний рахунок в друкованому засобі масової інформації відомості про допущені порушення авторського права, а також судове рішення щодо цих порушень.
Як зазначено в пункті 8 частини другої статті 55 Закону № 2811-IX особи, зазначені в частині першій цієї статті, мають право звертатися за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про опублікування за рахунок порушника в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права та/або суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень.
З огляду на обставини цієї справи, враховуючи зміст порушеного права, яке було одноразовим, та яке на вимогу автора захищене судом шляхом стягнення з відповідача відповідної грошової компенсації та моральної шкоди, колегія суддів не убачає підстав для зобов`язання відповідача додатково опублікувати відомості про таке порушення в засобах масової інформації, а також текст судового рішення у даній справі.
Щодо стягнення штрафу.
Відповідно до положень частини четвертої статті 55 Закону № 2811-IX суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до державного бюджету.
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, накладення такого штрафу є правом, а не обов`язком суду, а підстав застосовувати цю норму права, суд апеляційної інстанції не встановив, в задоволенні цієї вимоги належить відмовити.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 759/8347/23.
Щодо вилучення та знищення всіх піратських примірників творів образотворчого мистецтва, а також заборони вчиняти будь-які дії, які порушують авторське право.
Відповідно до положень частини п`ятої статті 55 Закону № 2811-IX суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх піратських примірників творів, фонограм, відеограм чи записів програм організації мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права та/або суміжних прав, а також засобів обходу технологічного засобу захисту об`єкта авторського права або об`єкта суміжних прав. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, записи програм організації мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і для виготовлення засобів обходу технологічного засобу захисту об`єкта авторського права або об`єкта суміжних прав. За рішенням суду вилучені піратські примірники об`єктів авторського права та/або об`єктів суміжних прав на вимогу особи, яка є суб`єктом авторського права або суб`єктом суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, піратські примірники підлягають знищенню за рахунок правопорушника, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення піратських примірників, підлягають відчуженню із зарахуванням виручених коштів до державного бюджету. Суд може постановити рішення про конфіскацію матеріалів і обладнання, що використовувалися для відтворення піратських примірників об`єктів авторського права та/або об`єктів суміжних прав, та їх знищення за рахунок правопорушника.
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, мають право звертатися за захистом авторського права та/або суміжних прав до суду з будь-якими вимогами, не забороненими законом, зокрема про 3) припинення та/або заборону вчиняти дії, що порушують авторське право та/або суміжні права чи створюють загрозу їх порушення (пункт 3 частини другої статті 55 Закону № 2811-IX).
Оскільки під час апеляційного розгляду не встановлено, що у відповідача знаходяться піратські примірники творів образотворчого мистецтва, авторське право на які належить позивачу, а також не здобуто доказів того, що такі були виготовлені (відтворені) саме відповідачем, з матеріалів чи на обладнанні, яке йому належить, в задоволенні відповідних вимог також належить відмовити.
Враховуючи наведене, не підлягають задоволенню вимоги про заборону відповідачу вчиняти будь-які дії, які порушують авторське право позивачки.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового про часткове задоволення позову, а саме часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсації та моральної шкоди, та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.
Щодо додатково рішення суду.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №756/4441/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
За наведених обставин додаткове рішення суду першої інстанції як частина рішення цього ж суду по суті спору, яке скасоване за наслідками апеляційного перегляду справи, необхідно скасувати. .
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд
УХВАЛИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 вересня 2025 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист авторських прав, припинення дій, що порушують авторське право, виплату компенсації за порушення майнових авторських прав та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 60 560 грн 00 коп. компенсації, завданої порушенням авторського права.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 30 000 грн 00 коп. моральної шкоди, завданої порушенням авторського права.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Додаткове рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 02 жовтня 2025 року скасувати.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 10 серпня 2026 року.
Головуючий С. М. Копняк
Судді: С. М. Бойко
А. В. Ніткевич