ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/19950/26
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд із позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВС України) про визнання протиправним рішення, яке оформлене висновком від 17 березня 2026 року, щодо відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 06 серпня 2029 року інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ та травми, що пов`язана із виконанням службових обов`язків, та зобов`язання призначити і виплатити таку допомогу в розмірі 437750,00 грн. Також просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що фактичний юридичний зв`язок між визначенням йому 10% втрати працездатності у 2004 році та встановлення 35% втрати працездатності і ІІ групи інвалідності у 2020 році відсутній. Також наголошує, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №240/16433/23 вже надано правову оцінку висновку відповідача в частині відповідності актів форми Н-5 та Н-1 Порядку розслідування.
Ухвалою суду від 18 червня 2026 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
30 червня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що між первинним та останнім оглядом МСЕК позивача пройшло понад два роки, що суперечить умовам пункту 4 Порядку та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року та не дає права на призначення одноразової грошової допомоги. Наголошує, що положення названого пункту встановлюють обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
У період з 06 по 26 липня 2026 року головуюча суддя перебувала у відпустці, з 29 по 31 липня та з 13 по 15 серпня 2026 року - у відрядженні.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що ОСОБА_1 в період з 01 серпня 1992 року по 30 грудня 2010 року проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №240/16433/23 20 липня 2018 року Житомирською обласною МСЕК №2 був проведений первинний огляд позивача, за наслідками якого ОСОБА_1 з 04 липня 2018 року встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується витягом із акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №101150.
Відповідно до постанови медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» від 16 жовтня 2019 року №26 на момент звільнення зі служби 30 грудня 2010 року у колишнього співробітника ОВС - підполковника ОСОБА_1 захворювання, так, пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а отримана ним травма, пов`язані з виконанням службових обов`язків.
Житомирською обласною МСЕК №2 10 серпня 2020 року проведений повторний огляд позивача, за результатами якого йому з 06 серпня 2020 року встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку із захворюванням, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та травмою, що пов`язана з виконанням службових обов`язків, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №015827.
З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням з 06 серпня 2020 року інвалідності ІІ групи внаслідок, ОСОБА_1 звернувся до Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області із відповідною заявою від 09 жовтня 2020 року про виплату вказаної допомоги.
За наслідками розгляду поданої позивачем заяви, Ліквідаційна комісія УМВС України в Житомирській області надіслала позивачу лист від 18 листопада 2020 року №766лк/29, в якому повідомила, що підстави для складання висновку та направлення до Міністерства внутрішніх справ України матеріалів для прийняття відповідного рішення щодо призначення йому одноразової грошової допомоги відсутні.
Уважаючи бездіяльність Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області щодо не складання та не подання до Міністерства внутрішніх справ України висновку та відповідних документів щодо виплати йому одноразової грошової допомоги протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року у справі №240/22463/20 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Державну установу «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області», як правонаступника Ліквідаційної комісії УМВС України в Житомирській області в частині повноважень, пов`язаних з прийняттям документів про призначення колишнім працівникам міліції одноразової грошової допомоги, скласти та подати на розгляд до Міністерства внутрішніх справ України висновок щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому з 06 серпня 2020 року ІІ групи інвалідності разом з поданими ним документами.
За результатами розгляду документів ОСОБА_1 листом від 05 травня 2023 року №1172/33/26-2023 було повідомлено, що лікарями ДУ «ТМО МВС України по Житомирській області» ОСОБА_1 на МСЕК не направлявся, а тому при проведенні йому медико-соціальної експертизи представники вищевказаного ТМО до складу комісії не залучалися, що є порушенням пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров`я МВС.
Окрім того, встановлено, що при оформлення актів Н-5 від 08 серпня 2019 року та Н-1 №06/08 від 08 серпня 2019 року, складених за результатами розслідування нещасного випадку, що стався із ОСОБА_1 17 травня 2023 року, комісією допущено порушення вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС від 27 грудня 2022 року №1346, тому акти не можуть бути враховані при призначенні одноразової грошової допомоги.
У зв`язку із викладеним документи ОСОБА_1 були повернуті на приведення у відповідність до вимог Порядку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2025 року у справі №240/16433/23 зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути матеріали про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції» від 21 жовтня 2015 року №850 і прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
В силу приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини доведенню не підлягають.
На виконання рішення суду за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до норм Порядку № 850 у Міністерстві внутрішніх справ України прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги шляхом затвердження 17 березня 2026 року відповідного висновку начальником Управління координації пенсійних питань МВС України, якому делеговано повноваження щодо розгляду зазначеного питання згідно Положення про Управління координації пенсійних питань та соціальних виплат Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 січня 2026 року № 59.
Листом Управління координації пенсійних питань та соціальних виплат МВС України від 20 березня 2026 року № 12073/51-2026 висновок про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги від 17 березня 2026 року із відповідними матеріалами направлено на адресу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) для письмового повідомлення позивача із зазначенням мотивів відмови.
Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) листом від 31 березня 2026 року №31/35/16-4583-2026 повідомив позивача про прийняте відповідачем рішення.
Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 Основного Закону основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон України № 580-VIII).
До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі - Закон України № 565-XII) та Порядком та умовам призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 201 року № 850 (далі - Порядок №850).
Відповідно до статті 23 Закону України №565-ХІІ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання вимог зазначеної статті, Урядом затверджений Порядок № 850.
Відповідно до пункту 2 названого Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) працівника міліції - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Пунктами 7 - 9 Порядку №850 передбачено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
Правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 850 сформовані, зокрема у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 822/2161/17, від 20 березня 2018 року у справі № 822/1717/17, від 27 березня 2018 року у справі № 822/2595/17, від 28 серпня 2018 року у справі № 374/9/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 757/22267/17-а, від 07 вересня 2018 року у справі № 359/1238/17, від 29 жовтня 2018 року у справі № 287/129/17-а, від 13 листопада 2018 року у справі № 822/3331/17, від 30 березня 2020 року у справі № 826/2761/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 802/260/17-а та від 13 травня 2020 року у справі № 810/593/18.
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справах № 808/1866/16 та № 806/845/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 369/13187/17, від 27 березня 2020 року у справі № 804/3064/17, від 30 березня 2020 року у справі № 711/493/17, від 23 червня 2020 року у справі №822/1545/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 809/1608/16, від 27 жовтня 2022 року у справі № 440/4509/19 та від 03 лютого 2023 року у справі № 340/2823/21.
Як зазначає сам позивач у 2004 році йому первинно було встановлено втрату працездатності на 10% у зв`язку із травмою, пов`язаною із виконанням службових обов`язків.
При цьому судом установлено, що з 06 серпня 2020 року за результатами огляду МСЕК позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з тієї ж причини, а також у зв`язку із захворюванням, яке пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Уважаючи встановлення ІІ групи інвалідності у 2020 році підставою для виникнення нового права на одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 3 Порядку №850, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату такої допомоги. Водночас МВС України відмовило у призначенні одноразової грошової допомоги, пославшись на те, що встановлення ІІ групи інвалідності відбулося понад два роки після первинного встановлення втрати працездатності у 2004 році, у зв`язку з чим право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі відповідно до пункту 4 Порядку №850 відсутнє.
Таким чином, вирішенню у цій справі підлягає питання про те, чи може встановлення позивачу у 2020 році ІІ групи інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із проходженням служби в органах внутрішніх справ і травмою, пов`язаною із виконанням службових обов`язків, вважатися первинним встановленням інвалідності та самостійною підставою для виникнення нового права на одноразову грошову допомогу, якщо позивачу вже було у 2004 році встановлено втрату працездатності на 10%. у зв`язку із травмою, пов`язаною із виконанням службових обов`язків
Відповідно до пункту 4 Порядку № 850, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Аналізуючи зазначене положення Порядку № 850 у сукупності з положеннями Закону України №565-ХІІ, Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі № 711/1837/18 дійшов такого висновку:
(1) із втратою чинності з 07 листопада 2015 року Законом України №565-ХІІ право на отримання одноразової грошової допомоги за працівниками міліції збереглося відповідно до пункту 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України №565-ХІІ і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком № 850;
(2) Закон України №565-ХІІ, що діяв до набрання чинності Законом України №580-VІІІ, так само як і останній не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку № 850;
(4) передбачені пунктом 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31 жовтня 2015 року - з дня набрання чинності вказаним Порядком;
(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31 жовтня 2015 року чи після.
Аналогічний висновок застосований Верховним Судом зокрема у постанові від 10 грудня 2020 року у справі №696/575/17.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 15 січня 2024 року у справі №240/4317/23 та від 06 травня 2025 року у справі №320/24963/23 зазначив, що за своєю суттю одноразова грошова допомога є одноразовою виплатою, гарантованою державою у зв`язку із встановленням інвалідності працівникові міліції, а процедура перегляду розміру вже призначеної та виплаченої одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням під час повторного огляду вищої групи інвалідності або більшого відсотка втрати працездатності передбачає виплату лише різниці між раніше виплаченою та новою сумою допомоги. При цьому Верховний Суд наголосив, що визначення у такій процедурі строків є важливим елементом правового регулювання відповідних відносин, оскільки строки забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов`язках суб`єктів.
Наведене нормативне регулювання та сформовані Верховним Судом правові висновки свідчать про те, що законодавство пов`язує можливість отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з фактом первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності та подальшого повторного огляду, за результатами якого особі встановлено вищу групу інвалідності, або більший відсоток втрати працездатності.
Суть пункту 4 Порядку № 850 ґрунтується на єдності юридичного факту ушкодження здоров`я. Захворювання чи травма, отримані під час проходження служби в органах внутрішніх справ, є одним юридичним фактом - первинним випадком ушкодження здоров`я, що породжує право на одноразову грошову допомогу. Подальші зміни стану здоров`я, що спричинили встановлення вищої групи інвалідності, відображають динаміку того самого порушення здоров`я.
Такий підхід узгоджується з правовою природою одноразової грошової допомоги як одноразової соціальної виплати. За своєю суттю ця допомога є одноразовою компенсацією шкоди, заподіяної здоров`ю працівника у зв`язку з проходженням служби, а не систематичним грошовим утриманням, існування якого залежить від безперервності статусу особи з інвалідністю.
Визнання за особою нового самостійного права на одноразову грошову допомогу за тим самим захворюванням чи травмою означало б можливість отримання такої виплати повторно, що прямо суперечить її правовій природі. Таким чином юридично значущим є факт первинного настання ушкодження здоров`я (інвалідність або відсоток втрати працездатності) та динаміка погіршення стану здоров`я, зафіксована в межах передбаченого законом механізму повторного огляду.
Саме тому законодавство розмежовує «первинне встановлення інвалідності» як момент виникнення права на одноразову грошову допомогу та «повторний огляд» як механізм оцінки подальшої динаміки стану здоров`я особи. Термін «повторний огляд» у контексті пункту 4 Порядку №850 визначається наявністю факту попереднього встановлення інвалідності з тієї самої причини та охоплює будь-який подальший огляд особи щодо того самого захворювання або ушкодження здоров`я після первинного встановлення інвалідності незалежно від тривалості проміжку часу між такими оглядами.
Зазначення у довідці МСЕК огляду як «первинного» має значення для цілей медико-експертної процедури, однак саме по собі не є визначальним критерієм для розмежування випадків, передбачених пунктами 3 і 4 Порядку №850. Для такого розмежування вирішальним є встановлення того, чи пов`язане подальше встановлення інвалідності з тим самим захворюванням, пораненням, контузією, травмою, каліцтвом або нещасним випадком, у зв`язку з якими особі вже було встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності. За наявності такого причинного зв`язку відповідний огляд у розумінні пункту 4 Порядку №850 має правове значення повторного огляду незалежно від його формального визначення у документах МСЕК як «первинного».
Визначальним для застосування пункту 4 Порядку №850 є збереження юридичного та медичного зв`язку між первинним та повторним встановленням інвалідності, тобто встановлення того, що повторний огляд пов`язаний із тим самим захворюванням або ушкодженням здоров`я, яке вже було підставою для первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності. Саме цей зв`язок є визначальним для вирішення питання щодо наявності права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Відтак будь-яке погіршення стану здоров`я з тієї самої причини, зафіксоване поза межами дворічного строку від первинного встановлення інвалідності, не може бути підставою для виплати допомоги у більшому розмірі незалежно від того, чи була інвалідність безперервною, чи мала місце тривала перерва у її встановленні.
Інше тлумачення фактично призводило б до можливості повторного виникнення права на одноразову грошову допомогу щодо одного й того самого захворювання лише у зв`язку з перериванням строку встановленої інвалідності, що суперечило б правовій природі цієї виплати як одноразової соціальної гарантії та нівелювало б обмеження, встановлені пунктом 4 Порядку №850 щодо строків отримання допомоги у більшому розмірі.
Дворічний строк, передбачений пунктом 4 Порядку №850, є спеціальним строковим обмеженням для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Його застосування спрямоване на забезпечення правової визначеності у правовідносинах щодо одноразових соціальних виплат.
Як установлено судом, позивачу у 2004 році було встановлено ступінь втрати працездатності у зв`язку з травмою, що пов`язана з виконанням службових обов`язків. У подальшому у 2020 році позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з тієї ж підстави, а також у зв`язку з захворюванням, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Отже, оскільки первинне встановлення позивачу ступеню втрати працездатності у 2004 році вже було підставою для реалізації права на одноразову грошову допомогу (позивачу вже було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 1650,40 грн), подальше встановлення ІІ групи інвалідності у тому числі з тієї самої причини не породжує нового самостійного права на допомогу за пунктом 3 Порядку №850, а підлягає оцінці у межах механізму, передбаченого пунктом 4 цього Порядку, а саме можливості отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
За таких обставин сам по собі факт зазначення про наявність у позивача захворювання, яке пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ не змінює правової природи встановлення ІІ групи інвалідності у 2020 році як повторного встановлення інвалідності після первинного встановлення втрати працездатності у 2004 році, оскільки в обох цих випадках незмінним лишається факт отримання позивачем травми, що пов`язана з виконанням службових обов`язків.
Тим часом адміністративний суд не наділений повноваженнями визначити, що встановлення ІІ групи інвалідності обумовлено саме та виключено захворюванням, яке пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ, а не погіршенням стану здоров`я позивача у зв`язку з травмою, що пов`язана з виконанням службових обов`язків.
З огляду на викладене, встановлені у справі обставини свідчать про те, що встановлення позивачу у 2020 році ІІ групи інвалідності є повторним встановленням інвалідності з тієї ж причини після первинного встановлення втрати працездатності у 2004 році, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Порядку №850.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 травня 2026 року у справі №120/3414/25.
Оскільки встановлення позивачу ІІ групи інвалідності відбулося поза межами дворічного строку, визначеного пунктом 4 Порядку №850, підстави для виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі були відсутні. Такий висновок забезпечує правову визначеність у застосуванні законодавства щодо одноразових соціальних виплат та зберігає належний баланс між правом особи на соціальний захист і необхідністю однакового та передбачуваного застосування спеціальних умов призначення такої допомоги.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду не впливають.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).
Наведене у своїй сукупності виключає правові підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним рішення, яке оформлене висновком від 17 березня 2026 року, щодо відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням з 06 серпня 2029 року інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, що пов`язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ та травми, що пов`язана із виконанням службових обов`язків.
Оскільки вимога про зобов`язання Міністерства внутрішніх України прийняти рішення про призначення і виплату допомоги в розмірі 437750,00 грн є похідною, вона також задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
28.08.26