Справа № 640/26378/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 серпня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючої судді Бойко О.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, вирішив адміністративний позов задовольнити.
І. Суть спору:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якій просив суд:
(1).Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової допомоги до 05 травня у 2021 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
(2).Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити позивачеві щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція Позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
Позивач є учасником бойових дій та щороку відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу, як учаснику бойових дій здійснюється виплата до 5 травня разової грошової допомоги.
У 2021 році відповідач сплатив позивачу, як учаснику бойових дій, одноразову грошову допомогу до 5 травня 2021 року у сумі 1491,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача з приводу виплати йому одноразової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, як учаснику бойових дій, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, проте відповідач повідомив, що підстав для такої виплати немає.
Позивач, не погоджуючись з виплаченою йому сумою такої разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, вважаючи, що вона повинна бути йому виплачена в розмірі п`яти мінімальних пенсій, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
(б) Позиція Відповідача
Відповідач не скористався своїм правом для подання відзиву на позовну заяву, належним чином та своєчасно повідомлений про розгляд вказаної справи.
ІІІ Процедура та рух справи
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.09.2021 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно абз.4 п.2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 року №2825-IX (далі - Закон №2825) зазначено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначено частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Так, на виконання вищенаведеного пункту Закону №2825 Окружний адміністративний суд міста Києва скерував матеріали справи № 640/26378/21 за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
На підставі Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399, справу № 640/26378/21 передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 21.04.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/26378/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 28 серпня 2019 року.
Листом від 23.04.2025 № 044/318-08 відповідач повідомив, що позивачу виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік у розмірі 1491 грн. на підставі списку, наданого військовою частиною НОМЕР_2 .
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом з приводу виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня 2021 року, як учаснику бойових дій, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
18.08.2021 відповідач листом за № 051-044-Ч-1825-14 повідомив, що разова грошова допомога до 5 травня, в тому числі, у 2021 році надана позивачу в розмірах відповідно до прийнятої постанови Кабінету Міністрів України, списків, які надійшли до відповідача та виділених бюджетних коштів на відповідний рік. Таким чином, відповідач у листі зазначив, що підстав для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого позивачу розміру грошової допомоги немає.
Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
IV. Джерела права та висновки суду
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовий статус ветеранів війни - учасників бойових дій, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
01.01.1999 набрав чинності Закон № 367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким статтю 12 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком».
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27.02.2020 № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин, Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 відновлено дію частини п`ятої статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас Кабінет Міністрів України у Постанові № 325 установив, що у 2021 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом № 3551-XII, проводиться у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривень; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривень (підпункт 1 пункту 1), тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п`ятою статті 12 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у травні 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон №3551-XII і Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році слід застосовувати не Постанову № 325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи викладене, разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися учасникам бойових дій у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 12 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008).
Відповідні висновки щодо застосування норм права викладено у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021.
Так, судом встановлено, що позивачу виплачено разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік в розмірі 1491,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» № 294-IX від 14.11.2019 установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2021 1769,00 гривень. Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2021 році становить 8845,00 грн. (1769,00грн х 5).
Правова позиція суду кореспондується із викладеними висновками у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29.09.2020 по справі № 440/2722/20, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч.5 ст.242 КАС України).
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у 2021 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що Кабінет Міністрів України, обмежуючи розмір грошової допомоги до 5 травня у 2021 році своєю Постановою від 08 квітня 2021 року № 325, всупереч правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020, створив ситуацію, де розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України, вимушені діяти з порушенням прав та гарантій осіб, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, суд зауважує, що така обставина, як необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2021 № 325, не звільняє відповідача від відповідальності за порушення конституційного права позивача на належний соціальний захист.
Суд враховує, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Враховуючи протиправні дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної одноразової допомоги до 5 травня за 2021 рік в неповному обсязі, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача здійснити саме перерахунок та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, згідно із ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням виплаченої суми допомоги.
Таким чином, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1 000 грн.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Суд зазначає, що положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
При цьому, обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, але не виключно, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 818/1429/17, від 12.11.2019 року у справі №818/1430/17.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Разом з тим, до суду позивач не надав доказів настання втрат майнового чи немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ у зв`язку з діями відповідача, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Суд звертає увагу на те, що позивач не зазначив конкретних фактів, які б у системному зв`язку з вчиненням спірних дій утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди, а також не надав жодних доказів заподіяння йому душевних страждань відповідачем по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок таких дій відповідача.
При цьому, суд вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи те, що позивач належним чином не довів факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру вчиненням спірних дій, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованою, недоведеною, а отже не підлягає задоволенню.
VI. Розподіл судових витрат
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору в порядку п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», питання про їх розподіл судом не вирішується.
Суд також встановив, що позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Згідно з матеріалами справи суд встановив, що на підтвердження надання правової допомоги до суду надано:
- договір про надання правової допомоги № 38 від 06.08.2021, укладений між адвокатом Макаревичем Ярославом Миколайовичем та позивачем, відповідно до п.1.1 якого предметом даного договору є надання адвокатом правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, визначених цим Договором щодо, як УБД щорічної допомоги до 5 травня;
- детальний опис робіт виконаних адвокатом від 18.09.2021;
- квитанцію до прибуткового касового ордера № 98 від 06.08.2021;
- додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 38 від 06.08.2021.
Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відповідності з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На підставі викладеного, суд вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 4 000, 00 грн. не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами.
Суд також враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, у зв`язку із чим суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 1000, 00 грн., оскільки такий розмір гонорару є співмірним, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час.
На підставі викладеного, враховуючи досліджені докази, вимоги чинного процесуального законодавства щодо справедливого вирішення спорів та дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 161,245, 255, 293, 295 КАС України, суд -
В И Р І Ш И В:
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 05 травня у 2021 році у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.
3.Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій до 05 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми.
4.Стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 1000(одна тисяча),00 грн.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач? - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач - Київський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, адреса: 03165, м. Київ, вул. Любомира Гузара, б.7, код ЄДРПОУ 22886300.
Суддя О.Я. Бойко