Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 серпня 2026 р. № 520/16534/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного рахунку;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, а саме за період з 29.06.2024 року по 03.06.2026 року розмір якого обчислити за методикою, визначеною постановою КМ України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді сапера відділення авіаційного полігона.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 29.06.2024 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 29.06.2024.
Позивач зазначає, що на день виключення зі списків особового складу відповідач не провів із ним повного розрахунку та не виплатив належні суми грошового забезпечення.
У зв`язку з ненарахуванням грошового забезпечення у належному розмірі за попередні періоди позивач звертався до суду за захистом своїх прав.
Як убачається зі змісту призначення платежів, на виконання рішення суду від 13.01.2025 у справі №520/25803/24 Військова частина НОМЕР_2 02.06.2026 здійснила на картковий рахунок позивача виплату перерахованого грошового забезпечення, а саме: за 2020 рік - 16590,35 грн; за 2021 рік - 26310,77 грн; за 2022 рік - 41283,97 грн; за 2023 рік - 38616,29 грн.
Загальна сума зазначених виплат становить 122801,38 грн. Факт їх зарахування на картковий рахунок позивача 02.06.2026 підтверджується наданими до матеріалів справи відомостями з банківського застосунку.
Водночас позивач у позовній заяві зазначає, що 02.06.2026 та 03.06.2026 Військовою частиною НОМЕР_2 на його картковий рахунок було перераховано належне йому грошове забезпечення у загальному розмірі 322856,05 грн, у зв`язку з чим днем проведення остаточного розрахунку вважає 03.06.2026.
Вважаючи, що відповідач не провів із ним повного розрахунку в день виключення зі списків особового складу військової частини, а належні суми грошового забезпечення виплатив лише у червні 2026 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні. З огляду на це вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
На думку позивача, несвоєчасна виплата належних йому сум грошового забезпечення є підставою для нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку - з 29.06.2024 по 03.06.2026.
Крім того, позивач просить провести обчислення середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, та одночасно виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Військова частина НОМЕР_2 проти задоволення позову заперечила.
У відзиві відповідач зазначив, що військова служба є державною службою особливого характеру, а правовідносини щодо проходження військової служби та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. На думку відповідача, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України регулюють трудові правовідносини між працівником і роботодавцем, тоді як військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення.
Також відповідач послався на те, що спеціальним законодавством не передбачено відповідальності військової частини у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас відповідач указав, що навіть у разі застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України заявлені вимоги не можуть бути задоволені у визначеному позивачем обсязі, оскільки редакція цієї статті, чинна на час звільнення позивача, обмежує період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.
Відповідач зазначив, що позивач просить нарахувати середній заробіток за період із 29.06.2024 по 03.06.2026, тобто майже за два роки, що перевищує встановлений законом максимальний період відповідальності.
Крім того, Військова частина НОМЕР_2 послалася на відсутність своєї вини у несвоєчасній виплаті спірних сум. Відповідач зауважив, що виплату коштів проведено на виконання судового рішення, яким було встановлено право позивача на одержання відповідних сум, а до набрання цим рішенням законної сили між сторонами існував спір щодо права та розміру належних позивачу виплат.
На думку відповідача, проведення виплати на виконання судового рішення не свідчить про безпідставне ухилення військової частини від виконання своїх обов`язків, а позивач не надав належних доказів вини відповідача у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку.
Відповідач також заперечив проти застосування Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, посилаючись на те, що цей Порядок регулює обчислення середньої заробітної плати працівників, тоді як військовослужбовцям виплачується грошове забезпечення.
Разом із відзивом відповідач надав довідку про доходи від 26.06.2026 №1200/148/9/63/806, відповідно до якої грошове забезпечення позивача за квітень 2024 року становило 22380,60 грн за 30 календарних днів, за травень 2024 року - 22380,60 грн за 31 календарний день. Загальна сума грошового забезпечення за вказані місяці становила 44761,20 грн, а визначений у довідці середньоденний розмір грошового забезпечення - 733,79 грн.
Щодо вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач зазначив, що вона є похідною від вимоги про виплату середнього заробітку, а тому, на його думку, також не підлягає задоволенню.
Отже, спір між сторонами виник щодо наявності правових підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, періоду такої затримки та порядку визначення належного позивачу відшкодування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності та статусу в суспільстві.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премія та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Разом із тим спеціальним законодавством, яке регулює проходження військової служби та порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцю сум під час звільнення.
Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17 зазначив, що за відсутності у спеціальному законодавстві норм, які встановлюють відповідальність за несвоєчасний розрахунок із військовослужбовцем при звільненні, до таких правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України як загальні норми, спрямовані на захист права звільненої особи на своєчасне одержання всіх належних їй виплат.
Отже, доводи відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України лише з тієї підстави, що позивач проходив військову службу та отримував грошове забезпечення, а не заробітну плату, є необґрунтованими.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яка набрала чинності 19.07.2022, встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору, але не більш як за період, установлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, наявність між сторонами спору щодо права позивача на одержання відповідних сум грошового забезпечення та їх виплата на виконання судового рішення не звільняють відповідача від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Натомість, частина друга цієї статті безпосередньо передбачає відповідальність роботодавця у випадку, коли спір про належні звільненій особі суми вирішено на користь такої особи.
Суд також враховує, що суми, виплачені позивачу у червні 2026 року на виконання рішення суду від 13.01.2025 у справі №520/25803/24, є перерахованим грошовим забезпеченням за 2020- 2023 роки, тобто стосуються періоду проходження позивачем військової служби та мали бути враховані при проведенні з ним остаточного розрахунку не пізніше дня виключення зі списків особового складу військової частини.
У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що правовідносини, врегульовані статтею 117 Кодексу законів про працю України, виникають у зв`язку з невиконанням роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок у день звільнення. Наявність спору щодо належності або розміру відповідних сум не змінює моменту виникнення таких правовідносин, оскільки вони пов`язані саме з днем, коли роботодавець повинен був здійснити остаточний розрахунок.
Позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 29.06.2024. Отже, відповідач повинен був провести з ним повний розрахунок не пізніше зазначеної дати.
Оскільки належні позивачу суми грошового забезпечення виплачені лише 02.06.2026, відповідач не виконав вимог щодо своєчасного проведення остаточного розрахунку.
При цьому посилання відповідача на відсутність його вини суд відхиляє, оскільки саме неправильне нарахування військовою частиною грошового забезпечення спричинило виникнення заборгованості та необхідність звернення позивача до суду. Відповідач не надав доказів існування об`єктивних і непереборних обставин, які унеможливлювали правильне нарахування та своєчасну виплату позивачу належних сум.
Факт здійснення виплати на виконання судового рішення свідчить про відновлення порушеного права позивача на одержання належного йому грошового забезпечення, проте не усуває допущеного порушення строків остаточного розрахунку при звільненні.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України.
Визначаючи період, за який позивачу належить виплатити середнє грошове забезпечення, суд виходить із такого.
Позивач просить нарахувати та виплатити середній заробіток за період із 29.06.2024 по 03.06.2026.
Разом із тим днем початку затримки розрахунку є не день виключення позивача зі списків особового складу, а наступний календарний день - 30.06.2024.
Оскільки правовідносини виникли після 19.07.2022, до них у повному обсязі застосовується стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX, якою максимальний період відповідальності обмежено шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 дійшла висновку, що запроваджене Законом №2352-IX обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця.
Відтак фактичне проведення остаточного розрахунку 02.06.2026 підтверджує тривалість затримки, однак не є підставою для нарахування відшкодування за весь період до цієї дати, оскільки законодавець обмежив період відповідальності шістьма місяцями.
Шестимісячний період у цій справі охоплює час із 30.06.2024 по 30.12.2024 включно та становить 184 календарні дні.
Отже, позовна вимога про виплату середнього заробітку за період із 29.06.2024 по 03.06.2026 підлягає задоволенню лише в межах періоду з 30.06.2024 по 30.12.2024.
Щодо визначення розміру належного позивачу відшкодування суд зазначає наступне.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 у всіх випадках, крім оплати часу відпусток, надання матеріальної допомоги та виплати компенсації за невикористані відпустки, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулася подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Подією, з якою пов`язана виплата відшкодування, у цій справі є виключення позивача зі списків особового складу військової частини 29.06.2024. Отже, розрахунковими місяцями є квітень і травень 2024 року.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної або середньогодинної заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі або календарні дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість застосування Порядку №100 до військовослужбовця, оскільки зазначений Порядок застосовується у цій справі не для визначення складових грошового забезпечення позивача, а для обчислення розміру відшкодування за несвоєчасний остаточний розрахунок, право на яке передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно довідки про доходи від 26.06.2026 №1200/148/9/63/806, складеної відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, грошове забезпечення позивача становило: за квітень 2024 року - 22380,60 грн за 30 календарних днів; за травень 2024 року - 22380,60 грн за 31 календарний день.
Загальна сума грошового забезпечення за два розрахункові місяці становила 44761,20 грн, а кількість календарних днів - 61.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить:
44761,20 грн / 61 календарний день = 733,79 грн.
Цей показник визначений у довідці від 26.06.2026 №1200/148/9/63/806 та сторонами не спростований.
Середнє грошове забезпечення за граничний шестимісячний період із 30.06.2024 по 30.12.2024, який становить 184 календарні дні, дорівнює: 733,79 грн Ч 184 календарні дні = 135017,36 грн.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 зазначила, що шестимісячне обмеження, встановлене статтею 117 Кодексу законів про працю України, визначає максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не змінює компенсаційної природи відповідної виплати та не виключає застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що при вирішенні питання про розмір відшкодування необхідно враховувати конкретні обставини справи та критерії, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки, період виникнення заборгованості, причини несвоєчасного розрахунку, поведінку сторін та співвідношення можливих майнових втрат працівника із заявленою сумою відшкодування.
Позивач зазначає, що загальна сума виплаченого йому грошового забезпечення становила 322856,05 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, факту здійснення відповідних виплат у зазначені дати не спростував і власного повного розрахунку належних позивачу при звільненні сум не надав.
Суд враховує, що затримка остаточного розрахунку тривала з 30.06.2024 по 02.06.2026, тобто 704 календарні дні, та стосувалася значного розміру грошового забезпечення за декілька років проходження військової служби. Належні суми виплачені позивачу лише після звернення до суду та ухвалення рішення на його користь.
Визначений судом максимальний розмір відшкодування у сумі 135017,36 грн є істотно меншим за зазначений позивачем загальний розмір несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 322856,05 грн і охоплює лише шість місяців із фактичної затримки, яка тривала майже два роки.
Відповідач не надав доказів, які б свідчили про очевидну неспівмірність суми 135017,36 грн із розміром простроченої заборгованості, тривалістю затримки та характером порушеного права позивача, а також не навів конкретних обставин, які б обґрунтовували необхідність додаткового зменшення такого відшкодування.
За наведених обставин суд не вбачає підстав для зменшення суми відшкодування, обчисленої за граничний шестимісячний період, оскільки сума 135017,36 грн відповідає компенсаційному характеру виплати, критеріям розумності, справедливості та пропорційності та не покладає на відповідача надмірного майнового тягаря порівняно з розміром допущеної заборгованості й тривалістю порушення.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період із 30.06.2024 по 30.12.2024 у розмірі 135017,36 грн.
Щодо позовної вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.
Порядок №44 визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби.
Відповідно до пунктів 2- 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Така компенсація виплачується одночасно з відповідною виплатою у розмірі фактично утриманого податку.
Разом із тим на час розгляду справи виплату присудженого судом середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку ще не проведено, податок із цієї суми не утримано та відповідач не вчиняв дій щодо відмови у виплаті відповідної компенсації.
Судовому захисту підлягає порушене право, а не право, яке може бути порушене в майбутньому. Відсутні підстави вважати, що під час виконання судового рішення відповідач не дотримається вимог податкового законодавства та Порядку №44.
Крім того, питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів із присудженої суми належить до компетенції відповідача як податкового агента та вирішується під час фактичної виплати коштів, а не судом під час визначення розміру відшкодування.
За таких обставин вимога про зобов`язання відповідача одночасно виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб є передчасною та задоволенню не підлягає.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які містяться у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідач не довів правомірності непроведення з позивачем повного розрахунку в день його виключення зі списків особового складу військової частини та не спростував установленого матеріалами справи факту несвоєчасної виплати належних позивачу сум.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період із 30.06.2024 по 30.12.2024 у розмірі 135017,36 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27 серпня 2026 року.
Суддя Н.А. Полях