ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" серпня 2026 р. Справа№910/14103/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026
у справі № 910/14103/25 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45»
до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда»
про стягнення 12 593, 00 грн
ВСТАНОВИВ:
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» (далі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованість зі сплати внесків на утримання будинку, споруд та прибудинкових територій по квартирі №3-11 з 01.09.2022 по 12.11.2025 в розмірі 10 802, 08 грн, інфляційне нарахування у розмірі 1 289, 34 грн та 3% річних у розмірі 501, 58 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є співвласником багатоквартирного будинку №45, що знаходиться по вул. Вишгородська в м. Києві, а тому відповідно Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Статуту позивача у відповідача є обов`язок своєчасно сплачувати внески на управління, утримання та забезпечення належної експлуатації багатоквартирного будинку, споруд та прибудинкової території.
За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 3% річних та інфляційні втрати.
Господарський суд міста Києва рішенням від 07.04.2026 у справі №910/14103/25 позов задовольнив повністю. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» суму основного боргу у розмірі 10 802, 08 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 289, 34 грн, 3 % річних у розмірі 501, 58 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що наявність та розмір заборгованості Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» у розмірі 10 802,08 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» суми основного боргу у розмірі 10 802,08 грн задоволені у повному обсязі.
За висновком суду першої інстанції, правовідносини між відповідачем та потенційним покупцем квартири №3-11 не мають значення для розгляду справи №910/14103/25, оскільки саме відповідач був власником відповідної квартири весь спірний період.
Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 1 289,34 грн інфляційних втрат та 501,58 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 27.04.2026 Приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Троянда» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/14103/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що ухвалення рішення про стягнення коштів з особи, яка роками не має доступу до приміщення, без участі фактичних володільців, на думку скаржника, порушує принцип повноти та всебічності розгляду справи, суд фактично вирішив питання про обов`язки осіб, які не були залучені до процесу, оскільки задовольнивши позов, він опосередковано визнав недійсним або таким, що не підлягає виконанню, встановлений договором порядок розподілу витрат на утримання квартири між власником та майбутнім покупцем.
Суд залишив поза увагою той факт, що отримавши майно у повне фактичне володіння, третя особа - ОСОБА_1 перебрала на себе всі ризики та витрати, пов`язані з його функціонуванням, а застосовуючи статтю 322 ЦК України виключно за критерієм реєстрації права власності, суд не надав оцінки тому, що є й інший пункт, передбачений диспозицією цієї статті, де між учасниками правовідносин встановлено договірні відносини сторін та їхню багаторічну свідому поведінку щодо укладення попереднього договору купівлі-продажу квартири, її утримання й фактичне використання її.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/14103/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.05.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/14103/25; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №910/14103/25 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали даної справи надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 18.05.2026.
18.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 суд першої інстанції, виходячи з положень законодавства та судової практики, дійшов правильних висновків щодо застосування норм матеріального права, а саме: 1) обов`язок сплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території на рахунок ОСББ, затверджених загальними зборами ОСББ, виникає саме у співвласників, незалежно від факту користування житловим приміщенням та спільним майном; 2) правовідносини між ОСББ та співвласниками щодо сплати внесків є недоговірними, а виникають на підставі актів цивільного законодавства (ЦК України, Закон про ОСББ, Закон про Особливості).
28.05.2026 відповідачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.
За приписами статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.05.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/14103/25 встановив строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань, протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження у даній справі отримана відповідачем 06.05.2026, а отже, останнім днем для подання додаткових пояснень є 18.05.2026.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи пропуск строку на подання заяв, клопотань та пояснень, суд залишає без розгляду подані відповідачем додаткові пояснення.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (стаття 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» унормовано, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання, зокрема: встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів.
Частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, встановлюються загальними зборами об`єднання відповідно до законодавства та статуту об`єднання (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» створене 27.05.2019; адреса реєстрації: 04114, м. Київ, вул.Вишгородська, буд. 45; ідентифікаційний код: 43020617.
Рішенням загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45», яке оформлено протоколом №1 від 21.04.2019, було затверджено статут об`єднання.
Відповідно до п. 1 розділу 2 Статуту, метою створення Об?єднання є, зокрема забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством України та цим Статутом.
Згідно п. 3 розділу 3 Статуту до виключної компетенції загальних зборів співвласників належить, у тому числі, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, крім випадків, коли розмір внесків і платежів зменшується для сппіввласників без погіршення якості чи кількості послуг та робіт.
Співвласник зобов`язаний, зокрема, виконувати обов?язки, передбачені статутом об?єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (п. 2 розділу 5 Статуту).
Загальними зборами Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» прийнято рішення, оформлене протоколом № 1 (дата проведення - 29.09.2019, дата складання - 14.10.2019), зокрема про затвердження кошторису ОСББ «Паркове місто 45» на наступний період 2019-2020 для одержання надходжень і здійснення витрат, а саме: затвердити розміри щомісячних внесків з утримання (власним штатним персоналом) будинку, споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, будинок, 45: для власників квартир та нежитлових приміщень - 9,40 грн. за 1 кв. метр належної загальної площі. Затвердити граничний термін сплати внесків до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Ввести в дію затверджений розмір внеску (зі штатним розкладом) з утримання будинку, споруд та прибудинкової території співвласників у багатоквартирному будинку №45 по вулиці Вишгородська у м. Києві не пізніше « 01»листопада 2019 року. Для власників непроданих(нереалізованих) квартир ПрАТ «Агрофірма Троянда» та КП «ФК «Житло-інвест» затвердити розмір внеску з утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 6,81 грн. за 1 кв. метр належної загальної площі. Затвердити граничний термін сплати внесків до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Розмір затвердженого внеску буде діяти до моменту проведення будь-яких дій із зазначеною нерухомістю (продаж, оренда, іпотека, проведення реєстраційних змін із правом власності), після цього автоматично буде застосовуватись внесок затверджений на останніх загальних зборах дійсних для всіх співвласників ОСББ «Паркове місто 45» (житлового фонду та комерційних приміщень) (п. 3.2. рішення загальних зборів).
Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Отже, позивач є відповідальною особою за обслуговування, утримання будинку АДРЕСА_1.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 21) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.
Таким чином, ОСББ «Паркове місто 45» як неприбуткова організація, частково шляхом самозабезпечення та частково шляхом залучення суб`єктів господарювання здійснює управління, утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1, та утримує його прибудинкову територію за рахунок внесків співвласників будинку, напряму розраховуючись цими коштами із безпосередніми виконавцями робіт та надавачами послуг.
У зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку перед позивачем зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, у відповідача за період з 01.09.2022 по 12.11.2025 утворилася заборгованість у розмірі 10 806, 08 грн (по 562, 12 грн за місяць).
Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з частиною 1 статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Приватне акціонерне товариство «Агрофірма «Троянда» є власником квартири №3-11 (загальна площа - 59, 80 кв.м.) багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтвом про право власності серії САЕ №807476 від 15.11.2012 та витягом про державну реєстрацію прав №36772265 від 17.12.2012.
Відповідач у суді першої інстанції зазначав, що він є «формальним власником» квартири, але не користується нею, а тому не має обов`язку сплачувати внески на утримання будинку та прибудинкової території. В апеляційній скарзі посилається на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зобов`язальних правовідносинах з ПрАТ «Агрофірма «Троянда» на підставі Попереднього договору купівлі-продажу та додаткових угод.
За посиланням відповідача, згідно з умовами цих правочинів, вказані особи отримали майно у фактичне володіння, здійснили його поліпшення та взяли на себе обов`язок щодо фінансування витрат на утримання цього майна.
В апеляційній скарзі відповідач вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є безпосередніми споживачами послуг, що надаються ОСББ, оскільки вони проживають у квартирі АДРЕСА_2 та використовують її як місце проведення адвокатської та підприємницької діяльності.
З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правомірно вказав, що згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону, однак, відповідач не надає доказів укладення з ОСОБА_1 основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , доказів реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права власності на відповідну квартиру за ОСОБА_1 або іншою особою.
Частиною 4 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що зобов`язання зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень.
У даному випадку, не зважаючи на попередньо укладений договір купівлі-продажу квартири від 11.03.2013 власником квартири АДРЕСА_2 у спірний період є відповідач.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.09.2020 у справі №906/884/19 зробив правовий висновок про застосування норми частини 4 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» наголосив, що: «визначаючи зобов`язання орендарів зі здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком, чинне законодавство не передбачає механізму реалізації такого зобов`язання, у тому числі механізму захисту прав об`єднання співвласників, зокрема, не встановлює для ОСББ права примусового стягнення відповідних коштів з орендарів у судовому порядку, передбачаючи таке право лише щодо співвласників майна (ч. 6 ст. 13, Закону № 2866-III)»; «з урахуванням приписів ст. 511 ЦК України, прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ є обов`язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, у тому числі для орендарів нерухомого майна»; «виходячи із загальних підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (ст.11 ЦК України), відповідні правовідносини щодо сплати орендарем витрат на управління будинком мають бути врегульовані або шляхом укладення окремого договору між орендарем та ОСББ, або шляхом встановлення обов`язку орендаря з відшкодування відповідних витрат власнику приміщення (орендодавцю) безпосередньо в умовах договору оренди нерухомого майна. Тобто обов`язок орендаря зі сплати (відшкодування) внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі, встановленому рішенням ОСББ, виникає тільки у разі передбачення такого обов`язку в умовах укладеного ним правочину (договору) з власником майна або з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку».
Оскільки прийняті відповідно до статуту рішення ОСББ є обов`язковими тільки для співвласників майна багатоквартирного будинку та самі по собі не встановлюють жодних зобов`язань для осіб, які не є власниками приміщень в такому будинку, суд першої інстанції правомірно відмовив відповідачу у його клопотанні про залучення третіх осіб. Вказані особи не є власниками квартири АДРЕСА_2 .
Крім того, матеріали справи не містять договору між вказаними особами та ОСББ щодо сплати внесків ОСББ на утримання будинку та прибудинкової території.
Також суд апеляційної інстанції не надає оцінку попередньому договору купівлі-продажу квартири від 11.03.2012, укладеного між відповідачем та ОСОБА_1 , оскільки належне/неналежне виконання ОСОБА_1 оплати за квартиру не є предметом розгляду даної справи та не впливає на вирішення спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, що невжиття необхідних засобів відповідачем щодо захисту свого права власності у правовідносинах між ним та ОСОБА_3 не мають жодного відношення до правовідносин між позивачем та відповідачем щодо утримання спільного майна багатоквартирного будинку та для розгляду даної справи.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що відповідач є співвласником Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» та зобов`язаний виконувати рішення загальних зборів позивача, зокрема - щодо сплати внесків, а обставини укладення щодо квартири попереднього договору купівлі-продажу, проживання або реєстрації в квартирі інших осіб, реєстрації в ній місцезнаходження суб`єкта господарювання, місця ведення адвокатської діяльності, тощо, не звільняють відповідача від обов`язку сплачувати внески на утримання будинку, споруд та прибудинкової території на рахунок позивача.
Не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання відповідача на приписи статті 322 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, оскільки доказів того, що будь-яким договором відповідача звільнено від сплати розміру щомісячних внесків з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій матеріали справи не містять, а попередньо укладений договір купівлі-продажу квартири не звільняє відповідача від відповідальності за зобов`язаннями з приводу належного йому на праві власності нерухомого майна.
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору та норм чинного законодавства не виконував взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати заборгованості у розмірі 10 802, 08 грн.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в заявленій позивачем сумі за вказаний період.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Щодо заявлених позивачем та присуджених до стягнення судом першої інстанції 3% річних у сумі 501, 58 грн нарахованих та 1 289, 34 грн інфляційних витрат, то суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування судом відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що їх розрахунок судом першої інстанції є арифметично правильним.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач заявив до стягнення з відповідача 5 000, 00 грн понесених витрат на правову допомогу.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову/апеляційної скарги, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частини 1, 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі за текстом - Закон №5076-VI).
Судом встановлено, що 06.11.2025 між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» (далі також - клієнт) та Адвокатом Котовичем І.О. укладено Договір про надання правової допомоги №06/11-25-1 (далі - Договір), відповідно до умов якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, понесені Адвокатом, що необхідні для виконання цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору, за цим договором Адвокат зобов`язується надати Клієнту правову допомогу щодо стягнення з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» внесків на утримання будинку, споруд та прибудинкових територій.
Згідно з п. 2.1 Договору формою винагороди Адвоката за надання правової допомоги Клієнту є гонорар.
Відповідно до п. 2.2 Договору порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення визначається та здійснюється відповідно до Протоколу погодження гонорару, що є додатком до цього Договору та є його невід`ємною частиною.
У Додатку №2 до Договору (Протокол погодження гонорару) сторони погодили, що гонорар за договором є фіксованим та складає суму грошових коштів у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.
12.05.2026 між сторонами підписано Акт приймання-передачі наданих послуг №2, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступні юридичні послуги: проект відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/14103/25.
Адвокат Котович Ігор Олександрович здійснив підготовку відзиву на апеляційну скаргу відповідача на підставі Ордера на надання правничої допомоги серії АІ №2199482 від 17.05.2026.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону №5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу».
Отже, визначений сторонами розмір гонорару є фіксованим.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
ЄСПЛ вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» та у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015).
У рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.
Отже, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Аналогічний правовий висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка стверджує про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування щодо невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Судом апеляційної інстанції при розгляді клопотання представника позивача про розподіл судових витрат взято до уваги складність справи та наданих адвокатом послуг; час, витрачений адвокатом на надання послуг, обсяг наданих адвокатом послуг.
Згідно із частинами 4, 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Судом апеляційної інстанції враховано складність перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. Також, колегія суддів взяла до уваги, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, за яким позивач, заперечуючи проти задоволення апеляційної інстанції відповідача, дотримувався правової позиції, яка викладена у позові та відповіді на відзив у суді першої інстанції.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував: чи змінювалася правова позиція сторін у справі, чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення з позивача на користь позивач витрат на професійну правничу допомогу на суму 2 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/14103/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/14103/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 у справі №910/14103/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» (04123, м. Київ, вул. Осиповського, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 03359658) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Паркове місто 45» (04114, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 45; ідентифікаційний код: 43020617) 2 000, 00 грн (дві тисячі гривень) 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених за розгляд справи №910/14103/25 у Північному апеляційному господарському суді.
5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/14103/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова