ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. [телефон приховано], е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
"20" серпня 2026 р. Справа № 911/2609/24 (911/799/26)
Господарський суд Київської області у складі судді Гребенюк Т.Д., розглянувши справу за заявою
ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торкаст" Маглиш Лади Сергіївни
до ОСОБА_1 та ОСОБА_2
про покладення субсидіарної відповідальності
у межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торкаст"
За участі:
Від кредитора: ОСОБА_3
Від відповідача 1: ОСОБА_4
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торкаст" (далі - боржник, банкрут) на стадії ліквідаційної процедури.
Ухвалою від 25.11.2024, зокрема, відкрито провадження у справі № 911/2609/24 (911/779/26) про банкрутство боржника.
Постановою від 01.05.2025 ухвалено відкрити ліквідаційну процедуру; призначити ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Маглиш Ладу Сергіївну (далі - арбітражний керуючий, ліквідатор).
Офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом - здійснено 01.05.2025.
Суть спору.
До Суду від ліквідатора банкрута надійшла заява про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 (відповідач 1) та ОСОБА_2 (відповідач 2).
Ліквідатор просить суд:
1) Покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями банкрута на особу, що виконувала повноваження керівника та учасника товариства з січня 2017 року по січень 2019 року - ОСОБА_1 .
2) Покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями банкрута на особу, що виконувала повноваження керівника товариства з січня 2019 року - ОСОБА_2 .
3) Стягнути з ОСОБА_1 на користь банкрута 1 909 285,39 грн.
4) Стягнути з ОСОБА_2 на користь банкрута 1 909 285,39 грн.
Заява обгрунтована наступним:
- повна зміна складу засновників боржника, зміна керівника товариства та юридичної адреса товариства та ігнорування обов`язку передати арбітражному керуючому документацію свідчить про вчинення дій з метою уникнення законної відповідальності за доведення ТОВ «Торкаст» до неплатоспроможності та банкрутства, а також з метою унеможливлення притягнення до цивільної відповідальності за спричинення товариству та його кредиторам матеріальної шкоди;
- порушення ОСОБА_1 зобов`язань з подання фінансової звітності та сплати податків призвели до стійкої неплатоспроможності ТОВ «Торкаст»;
- єдиний період, за який боржником проводилися банківські операції по рахунку є період з 17.08.2017 по 08.08.2018. Проведений ліквідатором аналіз платежів по рахунку дає підстави стверджувати, що товариства фактично не здійснювало реальної господарської діяльності, а всі фінансові операції мали ознаки фіктивності та цілеспрямованого виведення коштів із господарського обігу;
- наявність лише офісної оренди при повній відсутності витрат, властивих функціонуючому підприємству, свідчить, що товариство мало виключно «паперову» присутність без фактичного здійснення господарської діяльності;
- основний вид економічної діяльності (КВЕД) боржника на 46.71 - "Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами", пов`язаний із купівлею-продажем дороговартісних матеріалів (паливно-мастильних матеріалів), створював для керівних органів боржника можливість проводити через банківські рахунки значні грошові потоки, маскуючи їх під операції з постачання продукції за фіктивними договорами купівлі-продажу;
- існують обґрунтовані підстави вважати, що директор ОСОБА_1 , порушуючи зобов`язання з подання фінансової звітності та сплати податків, діяв умисно та цілеспрямованою. Такий спосіб управління товариством призвів до його стійкої неплатоспроможності, ініціювання кредитором відкриття провадження у справі про банкрутство та перехід у процедуру ліквідації у неможливістю відновити платоспроможність Боржника та задовольнити вимоги його кредитора у інший спосіб;
- підприємство, здійснюючи господарську діяльність у сфері оптової торгівлі твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, оборот коштів у якого за рік склав 454 000 000 грн. не володіло та не орендувало жодних активів, необхідних для проведення господарської діяльності - технікою, контейнерами, транспортними засобами, складськими чи виробничими приміщеннями;
- ліквідатором не виявлено жодних платежів за оренду техніку, транспортні засоби, послуги перевезення, складське зберігання тощо. Крім того, усі витратні операції за період, що досліджувався, мали винятково безтоварний або транзитний характер - відсутні ознаки постачання продукції, закупівель, витрат на матеріали, логістику чи послуги третіх осіб, які супроводжують реальну господарську діяльність;
- на підставі банківської виписки ліквідатором було встановлено, що переважна більшість грошових переказів здійснювалася на користь юридичних осіб, щодо яких існують обґрунтовані сумніви стосовно реальності здійснення ними господарської діяльності. Частина цих підприємств є фігурантами кримінальних проваджень за ознаками фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та відмивання коштів;
- підприємство регулярно отримувало значні суми коштів під виглядом поворотної фінансової допомоги. Після зарахування такі суми повністю перераховувалися на рахунки інших підприємств;
- отримані кошти використовувалися не для забезпечення виробничої діяльності, а для транзитного виведення на сторонні рахунки, що є ознакою доведення до неплатоспроможності шляхом умисного розпорядження грошовими активами боржника.
Відповідач 1 заперечує виходячи з наступного:
- в заяві про притягнення до субсидіарної відповідальності ліквідатором не описано та не досліджено момент виникнення заборгованості, також це не встановлено жодним судовим рішенням. Тому, із поданої заяви не вбачається належного встановлення суб`єкта правопорушення;
- відсутні відомості щодо здійснення ліквідатором аналізу правочинів боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство на предмет їх недійсності відповідно до статті 42 КУзПБ, що має істотне значення для визначення наявності ознак доведення до банкрутства;
- сам по собі аналіз руху грошових коштів без дослідження первинних бухгалтерських документів, договорів, актів приймання-передачі товару, податкової звітності та інших документів первинного обліку не дозволяє робити висновок про відсутність реальних господарських операцій. Банківські операції відображають лише рух коштів, але не розкривають економічного змісту правочинів.
- Швидкість перерахування коштів сама по собі не є ознакою фіктивності, оскільки в умовах оптової торгівлі нафтопродуктами оперативний рух оборотних коштів є звичайною господарською практикою, зумовленою особливостями ринку, мінімальною маржинальністю та необхідністю швидкого розрахунку з постачальниками.
- твердження про «зменшення активів за рахунок збільшення податкових зобов`язань» є логічно некоректним та не підтверджує завдання шкоди кредиторам, оскільки податкові зобов`язання є наслідком здійснення господарської діяльності та відображають її обсяг, а не є самостійним способом виведення активів. Більше того, з матеріалів справи вбачається, що кредиторські вимоги єдиного кредитора ГУ ДПС у Київській області є штрафними санкціями, а не заборгованістю зі сплати обов`язкових зборів та платежів.
- ліквідатором не доведено наявності умислу директора ОСОБА_1 на доведення підприємства до неплатоспроможності. Висновки про умисний характер дій фактично ґрунтуються на припущеннях, тоді як відповідно до загальних засад доказування у господарському процесі саме на заявнику покладається обов`язок доведення всіх елементів складу субсидіарної відповідальності, включаючи протиправну поведінку, вину та причинно-наслідковий зв`язок.
- відсутність значних матеріальних активів або великої кількості працівників не є ознакою фіктивності господарської діяльності та не свідчить про неможливість здійснення оптової торгівлі нафтопродуктами, яка може реалізовуватися за моделлю трейдингу з мінімальною інфраструктурою та залученням сторонніх виконавців.
- твердження про використання товариства як «інструменту для відмивання коштів» є виключно оціночним судженням, яке не підтверджене обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а отже не може мати преюдиціального значення та не може покладатися в основу висновків про протиправність дій керівника.
- в матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення, що набрали законної сили, якими відповідні договори поворотної фінансової допомоги, поставки чи інші господарські правочини були б визнані недійсними або фіктивними у встановленому законом порядку.
- на момент продажу ОСОБА_1 частки в статутному капіталі банкрута були відсутні будь-які штрафи та або заявлені кредиторські вимоги до банкрута, зокрема, позови про стягнення заборгованості, інше.
- наведені ліквідатором доводи не підтверджують ані фіктивності господарської діяльності Товариства, ані наявності умисних дій ОСОБА_1 , спрямованих на доведення боржника до неплатоспроможності, а відтак не утворюють правових підстав для покладення субсидіарної відповідальності відповідно до статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.
Кредитор у поясненнях вказує наступне:
- об`єктом правопорушення у даному випадку є майнові права конкурсного кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника.
- об`єктивна сторона полягає у систематичному невиконанні керівником ТОВ «Торкаст» обов`язків щодо належного ведення господарської діяльності, забезпечення подання податкової звітності, своєчасної реєстрації податкових накладних, сплати узгоджених податкових зобов`язань, а також у подальшому створенні умов, за яких кредитор позбавлений можливості отримати задоволення своїх вимог через повну відсутність активів боржника.
- суб`єктом такого правопорушення є ОСОБА_1 , який у відповідний період одночасно був єдиним учасником ТОВ «Торкаст» та його директором, а тому мав повний корпоративний та управлінський контроль над діяльністю юридичної особи.
- сукупність встановлених у справі обставин свідчить про умисний характер поведінки керівника. Про це свідчать, зокрема: систематичне невиконання податкового обов`язку; неподання податкової звітності; несвоєчасна реєстрація податкових накладних; відсутність будь-яких дій щодо погашення податкової заборгованості; передача корпоративних прав офшорній юридичній особі; призначення директором особи, яка одночасно здійснює керівництво значною кількістю інших підприємств; непередання ліквідатору бухгалтерської та фінансової документації; відсутність боржника за місцезнаходженням.
- кожна із наведених обставин окремо може не свідчити про доведення до банкрутства, однак їх сукупність утворює єдиний логічний причинно-наслідковий ланцюг, який підтверджує умисний характер дій керівника ТОВ «Торкаст».
Короткий хід справи.
Судом було вжито заходи з метою належного повідомлення відповідачів про розгляд цієї справи.
За результатами вжитих заходів, відповідач ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд цієї справи, скористався своїми правами, що передбачені ГПК України, зокрема, представник ОСОБА_1 брав участь у судових засіданнях, надавав пояснення, подавав заяви, клопотання тощо.
В той же час відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча був повідомлений належним чином про розгляд цієї справи судом.
Так, з метою належного повідомлення ОСОБА_2 , Ухвалою від 24.03.2026 постановлено зобов`язати Міністерство соціальної політики України надати суду всі наявні відомості із Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо ОСОБА_2 .
Згідно з Відповіддю №25033515 від 24.03.2026 відповідач 2 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 /т.1 ас. 22/.
Відомості про внутрішньо переміщену особу відповідача 2 у єдиній інформаційній системі соціальної сфери відсутні, що підтверджується Відповіддю № 2546426 від 01.04.2026 /т.1 ас.21/.
Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України у відповіді від 16.04.2026 повідомило, що згідно з відомостями внесеними до ЄІБД ВПО, станом на 14.04.2026 відсутня інформація щодо ОСОБА_2 /т.1 ас. 41/.
Отже, отримана судом інформація не дала можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 , відтак він повідомлявся судом про дату, час і місце цього засідання через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідно до ч.10 ст. 176 ГПК України, що є належним повідомленням про розгляд справи судом.
Ухвалою від 23.04.2026 постановлено призначити судове засідання на 18.05.2026.
18.05.2026 до суду від відповідача 1 надійшла заява про відкладення судового засідання.
У судовому засіданні 18.05.2026 взяв участь ліквідатор та представник відповідача 1, представники інших учасників судової справи у судовому засіданні участь не взяли.
У судовому засіданні 18.05.2026 оголошено перерву з метою забезпечення можливості реалізації прав наданих кожному учаснику процесу до 15.06.2026.
15.06.2026 до суду від відповідача 1 надійшов відзив.
У судовому засіданні 15.06.2026 взяв участь ліквідатор та представник відповідача 1, представники інших учасників судової справи у судовому засіданні участь не взяли.
У судовому засіданні 18.05.2026 оголошено перерву з метою забезпечення можливості ліквідатору надати відповідь на відзив до 13.07.2026.
30.06.2026 до суду від кредитора надійшли пояснення.
08.07.2026 до суду від ліквідатора надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні 13.07.2026 взяв участь ліквідатор, представник кредитора та представник відповідача 1, представники інших учасників судової справи у судовому засіданні участь не взяли.
У судовому засіданні 13.07.2026 оголошено перерву з метою надання ліквідатором додаткових пояснень до 13.08.2026.
10.08.2026 до суду від арбітражного керуючого надійшли пояснення.
10.08.2026 до суду від кредитора надійшли пояснення.
13.08.2026 до суду від відповідача 1 надійшли пояснення.
У судове засідання 13.08.2026 прибули представники відповідача 1 та кредитора, ліквідатор.
Позивач підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.
13.08.2026 Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні 20.08.2026.
У судовому засіданні 20.08.2026 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Загальна інформація про юридичну особу - банкрута.
Як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:
ТОВ "Торкас" зареєстровано 09.12.2016
Засновник - "Віолінта Бізнес Груп ЛТД", офіс 1, другий поверх, Саунд Енд Віжн Хаус, Франсіс Рейчел Сіріт, Вікторія, Мае, Сейшельські острови
Директор - Котелевець Андрій Миколайович.
Види діяльності:
46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами (основний)
46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами
46.76 Оптова торгівля іншими проміжними продуктами
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля
47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах
47.30 Роздрібна торгівля пальним
47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.
ДПС надано наступні відомості про посадових осіб банкрута /т.1 ас.122-123/:
- керівник, головний бухгалтер, особа, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи Чернов Олександр Олександрович дата запису 21.01.2017, 10.03.2017, 17.01.2018, 28.01.2019;
- керівник, особа, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи Котелевець Андрій Миколайович дата запису 29.01.2029 та 02.09.2021.
Ліквідатором була надана до матеріалів справи фінансова та податкова звітність банкрута.
Так, відповідно до балансу банкрута на 31.03.2018 на кінець звітного періоду оборотні активи складають 680,7 тис.грн.; власний капітал 39,8 тис.грн.; поточні зобов`язання 640,9 тис.грн. /т.2 ас.202/.
Згідно балансу банкрута на 30.09.2018 на кінець звітного періоду оборотні активи складають 605,90 тис. грн.; власний капітал 64,1 тис. грн; поточні зобов`язання 541,8 тис. грн /т.2 ас.200/.
У листі № 138/6/10-36-04-01 від 02.01.2024 ГУ ДПС у Київської області повідомило про відсутнфість інформації про подання боржником звітності (декларацій з ПДВ, фінансових звітів, декларацій з податку на прибуток, розрахунків ПДФО тощо) за період з 01.01.2022 по 30.09.2024 року (т.2, а.с.142)
Листом № 7-05/1312-24 від 27.12.2024 року ГУ статистики у Київської області повідомила арбітражного керуючого про відсутність подання ТОВ «Торкаст» фінансової та статистичної звітності до органів статистики (т.2, а.с 34а).
Кредиторські вимоги у справі.
Грошові вимоги єдиного кредитора у справі - ГУ ДПС у Київській області згідно ухвали суду від 25.11.2024 становлять суму 1 909 285,39 грн. податкового боргу, з яких:
- 484,25 грн податкового боргу по податку прибуток приватних підприємств (третя черга);
- 1 908 801,14 грн штрафних санкій (шоста черга).
Ліквідаційна маса банкрута.
У Постанові від 01.05.2025 про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури встановлено, що в ході інвентаризації розпорядником майна не було виявлено активів боржника.
Як зазначає ліквідатор, в ліквідаційній процедурі інших активів також виявлено не було.
Відповідно до Листа ГУ ДПС у Київській області від 29.01.2025 у боржника були наявні банківські рахунки, які були закриті у період з 10.12.2018 по 04.12.2023 (т. 2, а.с. 54-56), відповідно, грошові кошти на рахунках відсутні.
Щодо суб`єкта субсидіарної відповідальності.
Як зазначено вище, співвідповідачі були директорами банкрута, отже, є суб`єктами субсидіарної відповідальності.
Щодо здійсненого аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника.
Розпорядник майна повідомила про неможливість проведення аналізу фінансово-господарського стану суб`єкта господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансовоїнеспроможності, незаконних дій у разі банкрутства у відповідності до вимог наказу Міністерства юстиції України від 10 вересня 2020 р. № 3105/5, у зв`язку з відсутність відповідної фінансової інформації та документів первинного бухгалтерського обліку.
У Висновку про фінансовий стан підприємства - боржника та наявність ознак доведення до банкрутства від 24.03.2025 /т.2 ас.101-102/ вказується, що у діях керівників Товариства, його власників наявні економічні ознаки доведення до банкрутства ТОВ «Торкаст».
Втім, у висновку ліквідатор не наводить конкретних економічних ознак доведення ТОВ "Торкаст" до банкрутства, що мали місце у цій справі, обмежуючись переліком таких ознак, вказаних Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006.
Надаючи правову оцінку наявності/відсутності підстав для покладення на субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство, Суд зазначає наступне.
За змістом преамбули КУзПБ, одним із основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Отже, у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.
Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.
Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.
Визначене нормами частини другої статті 61 КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю відповідно до закону необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності. Такими елементами є об`єкт та суб`єкт правопорушення, а також об`єктивна та суб`єктивна сторони правопорушення.
Щодо об`єкта правопорушення, то Суд зазначає, що ним є ті майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, що порушені у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, та відновлення яких відбувається відшкодуванням шкоди у межах покладення субсидіарної відповідальності за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.
Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможністьі боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Зміст правопорушення з доведення до банкрутства не обмежується вичерпним переліком дій / бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками.
Це дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможністьі боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Відповідно до п.3.2. Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, які затверджено Наказом Міністерства економіки України №14 від 19.01.2006 економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема:
- підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів;
- необгрунтованої виплати грошових коштів, необгрунтованої передачі третім особам майна;
- прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат;
- заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.
Крім того, необхідно проаналізувати заходи, ужиті керівництвом підприємства, щодо стягнення заборгованості (повнота та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) та своєчасності розв`язання проблем у виробничому процесі тощо.
Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками:
- зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства;
- штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості;
- продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів (особлива увага приділяється договорам відчуження майна або оренди майна, зокрема перевіряється відповідність ціниреалізації ринковій та наявність дозволу на вказані операції органу, уповноваженого управляти майном);
- продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав (наприклад, регульована ціна реалізації, яка корегується за рахунок коштів державної підтримки; продаж за передоплатою; тимчасове зниження ціни в рекламних цілях; продаж морально застарілої продукції; продаж продукції, що не користується попитом; продаж товарних залишків готової продукції для перепрофілювання або запуску нового виробництва; продаж товарних залишків (сезонної продукції) у зв`язку із закінченням сезону тощо);
- у разі збиткової діяльності підприємства спрямування отримуваних грошових засобів та інвестицій на закупівлю товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській діяльності;
- необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.
Також доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (пункт 66), від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)).
Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.
За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту.
При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.
Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).
Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності. Отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.
Як зазначено вище, сума вимог кредиторів становить 1 909 285,39 грн., натомість ліквідаційна маса банкрута складає 0,00 грн. Отже, різниця між ліквідаційною масою та вимоги єдиного кредитора у справі складає 1 909 285,39 грн. (484,25 грн - заборгованість зі сплати податку на прибуток приватних підприємств та 1 908 801,14 грн штрафних санкцій), з яких 1 909 285,39 грн ліквідатор просить стягнути з співвідповідачів - за виключенням витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство.
Отже, суд доходить до висновку про наявність такої передумови для покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство як недостатність майна боржника для задоволення вимог кредитора.
За змістом ст. 61 КУзПБ, суб`єктами субсидіарної відповідальності є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії.
Як зазначено вище, співвідповідачі були директорами банкрута, а отже, є суб`єктами субсидіарної відповідальності, що підтверджується відомостями наданим кредитором та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Субсидіарна відповідальність відповідних осіб настає в розмірі незадоволених вимог кредиторів за умови існування вини цих осіб у доведені до банкрутства боржника, тобто існування обставин, які свідчать, що дії та/або бездіяльність осіб, прийнятті ними рішення, наданні вказівки на вчинення дій або на утримання від них, призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможності боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.
Тобто, має існувати прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю відповідних суб`єктів та спричиненою неплатоспроможністю боржника.
За оцінкою Суду, ліквідатор не доводить, що майнові права боржника та кредиторів, вимоги яких визнані у справі про банкрутство, порушені саме у зв`язку з доведенням боржника до банкрутства. Натомість ліквідатор ототожнює неналежне виконання податкових зобов`язань з наявністю підстав для покладення субсидіарної відповідальності, що не відповідає положенням законодавства України.
Суд зазначає, що ліквідатор у цій справі лише констатував зміну складу учасників та директора банкрута; порушення зобов`язань з подачі фінансової та податкової звітності; порушення обов`язку зі сплати податків; наявність податкової заборгованості; відсутність реальної господарської діяльності банкрута; значний оборот коштів по рахункам підприємства, тоді як для застосування субсидіарної відповідальності необхідним є встановлення за допомогою належних та допустимих доказів сукупності обставин, які б свідчили про доведення до банкрутства товариства діями/бездіяльністю співвідповідачами.
Посилання ліквідатора, що отримані кошти використовувалися не для забезпечення виробничої діяльності, а для транзитного виведення на рахунки юридичних осіб, щодо яких існують обґрунтовані сумніви стосовно реальності здійснення ними господарської діяльності, і частина з яких є фігурантами кримінальних проваджень, є твердженням, яке не підкріплено конкретними належними та допустимими доказами.
Щодо тези ліквідатора в обґрунтування підстав покладення субсидіарної відповідальності співвідповідачів про значний рух коштів та "виведення коштів" на розрахункові рахунки контрагентів, Суд зазначає, що ліквідатор не вказує конкретних операцій, які б свідчили про такі обставини. Натомість з виписок в АТ «Міжнародний резервний банк» /т.2 ас.273-274/ та АТ КБ «Приватбанк» /т.2 ас.251-272/ вбачається проведення товариством розрахунків за товари, продукцію, оплату послуг, комісії, оренди, виплати заробітної плати тощо.
Ліквідатор не вказує, які конкретні дії / бездіяльність співвідповідачів призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення співвідповідачами боржника до банкрутства.
Суд зазначає, що ліквідатор не довів зміст відповідного делікту умисних і цілеспрямованих дій/бездіяльності співвідповідачів, результатом яких є банкрутство боржника та шкода завдана приватним і суспільним інтересам.
Так, ліквідатор не доводить, що мали місце факти підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі фіктивних) договорів; необгрунтованої виплати грошових коштів, необгрунтованої передачі третім особам майна; прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат; заплутування звітності, знищення документів або інформації, унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо та не надає належних та допустимих доказів на підтвердження таких фактів.
Крім того, ліквідатор не доводить, що співвідповідачами як керівниками товариства не вживалися заходи претензійно-позовної роботи та своєчасності розв`язання проблем у виробничому процесі тощо.
Ліквідатор не вказує, що мало місце зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства; штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості; продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних засобів; продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав; закупівля товарів, робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській діяльності; необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.
Також ліквідатор не доводить фактів відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо.
Тобто, за висновком Суду, ліквідатор не доводить тих обставин, з якими чинне законодавство та приктика його застосування пов`язують зміст такого делікту. Як не доводить і будь-яких інших обставин, які б свідчили про доведення товариства діями/бездіяльністю співвідповідачів, як директорів, до банкрутства.
Загальні формулювання доводів ліквідатора в обґрунтування заяви про покладення субсидіарної відповідальності стосовно руху коштів та організації господарської діяльності банкрута, без зазначення конкретних дій чи в чому конкретно полягала бездіяльність суб`єктів субсидіарної відповідальності, що мала наслідком доведення боржника до банкрутства, унеможливлює встановлення складу правопорушення як підстави для застосування субсидіарної відповідальності.
Оцінюючи доводи сторін в обгрунтування вимог і заперечень щодо покладення субсидаарної відповідальності у справі про банкрутство, Суд обмежується лише тими доводами, які входять до предмету доказування та вважає за недоцільне надавати оцінку кожному аргументу, наведеному учасниками провадження.
Підсумовуючи викладене вище, Суд вважає недоведеними підстави для покладення субсидіарної відповідальності за боргами банкрута на співвідповідачів та залишає без задоволення заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності.
Ухвалюючи рішення про відмову у покладенні субсидіарної відповідальності, Суд наголошує, що засади цивільно-правової відповідальності за приписами ст. 92 Конституції України можуть визначатися виключно законами України.
Наявне законодавче регулювання підстав/умов притягнення осіб до субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство не передбачає субсидіарної відповідальності відповідних осіб навіть за умови наявності негативних наслідків у майновій сфері кредиторів (збитків/шкоди) через неплатоспроможність боржника, але за відсутності встановленого факту доведення відповідними суб`єктами боржника до банкрутства.
Тобто, інститут субсидіарної відповідальності надає можливість нівелювати негативні наслідки для майнової сфери кредитора - відшкодувати завдану йому невиконанням зобов`язання шкоду - шляхом покладення на відповідних осіб субсидіарної відповідальності, але тільки у випадку, коли така шкода завдана діями/бездіяльністю таких осіб, які можуть бути охарактеризовані як доведення боржника до банкрутства.
Невиконання податкового обов`язку не тотожно доведенню юридичної особи до банкрутства. Сам по собі факт невиконання податкового обов`язку, який не знаходиться у прямому та безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з діями/бездіяльністю суб`єктів субсидіарної відповідальності по доведенню юридичної особи до банкрутства, не є згідно приписів чинного законодавства підставою для покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.
Субсидіарна відповідальність у справі про банкрутство настає за доведення до банкрутства.
Розширені підходи щодо тлумачення умов/підстав субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство входять у суперечність з положеннями ст. 92 Конституції України.
Ухвалюючи рішення у справі, Суд вважає за необхідне також зазначити, що чинне законодавство послідовно сповідує принцип, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом.
На переконання Суду, концепція окремої правосуб`єктності юридичної особи та обмеженої відповідальності була одним з чинників, що уможливили розвиток сучасної економіки. Коли межа між майном компанії та особистим майном керівника розмивається шляхом безумовного покладення на директора відповідальності за борги фірми, - це завдає системного удару по підприємницькій ініціативі.
Кредитори, вступаючи у відносини з юридичною особою, оцінюють саме її платоспроможність, а не статки директора/засновника. Автоматичне перекладення боргів на директора/засновника перетворює цивільно-правовий ризик кредитора на персональну гарантію керівника, що суперечить природі відповідних правовідносин.
Безумовно, директор повинен відповідати за умисні протиправні дії такі як, зокрема, доведення до банкрутства, проте ця відповідальність має бути деліктною (за винні дії та шкоду), а не автоматичним перебранням на себе комерційних боргів компанії.
Крім того, враховуючи, що заборгованість у справі виникла з публічних правовідносин та стосується зобов`язань зі сплати податків та штрафних санкцій за несплату податків, Суд вважає за доцільне зауважити, що інститут субсидіарної відповідальності не може бути «чарівною паличкою» для стягнення податкової заборгованості, підміняючи компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх керівників під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.
Керуючись положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торкаст" Маглиш Лади Сергіївни до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Повний текст Ухвали складено 28.08.2026 року.
Суддя Т.Д. Гребенюк