ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня [телефон приховано], тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" серпня 2026 р. м. Харків Справа № 922/834/26 (921/192/26)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Черновій В.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до 1. ОСОБА_2 , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край" , 3. Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк"
про про визнання недійсним договору поруки в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край"
за участю :
представника позивача: Банах В.Д. (в режимі відеоконференції), ордер
представника відповідача (пр-к ПрАТ АБ "Укргазбанк"): Галюк В.В. (в режимі відеоконференції), довіреність
ВСТАНОВИВ:
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ.
До Господарського суду надійшла справа №921/192/26 за підсудністю з Господарського суду Тернопільської області (суддя О.В. Руденко) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край", Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", в якому позивач просить суд визнати недійсним договір поруки №132/2025/ХмОД-МСБ-ВКЛ-П2 від 04 лютого 2025 року, укладений між ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 та ТОВ "Олійний край".
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилається на те, що вона не надавала згоди чоловіку - ОСОБА_2 на укладення договору поруки, і цей договір виходить за межі дрібного побутового правочину, а його виконання може призвести до звернення стягнення на спільне майно подружжя набуте ОСОБА_2 за час шлюбу, тому вважає, що цей договір суперечить нормам чинного законодавства.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 07.04.2026 судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 25.05.2026 матеріали справи №921/192/26 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний край", Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" про визнання недійсним договору поруки передано за підсудністю до Господарського суду Харківської області для її розгляду в межах справи №922/834/26 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Олійний Край".
19.06.2026 матеріали господарської справи надійшли до Господарського суду Харківської області.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.06.2026 року даний позов передано на розгляд судді Міньковського С.В., у провадженні якого перебуває справа №922/834/26 про банкрутство ТОВ "Олійний Край" та присвоєно №№922/834/26 (921/192/26).
Ухвалою суду від 24.06.2026 року прийнято матеріали позовної заяви до розгляду та відкрито провадження з розгляду заяви за №921/192/26 в межах справи №922/834/26; відкрито провадження у справі №922/834/26 (921/192/26); ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; призначено судове засідання з розгляду справи по суті в порядку спрощеного провадження на 21.07.2026 року.
06.07.2026 від відповідача-3 (ПАТ АБ "Укргазбанк") надійшов відзив на позовну заяву, в якому банк заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність порушення прав та законних інтересів позивачки за договором № 132/2025/ХмОД-МСБ-ВКЛ-П2 від 04.02.2025. ПАТ АБ "Укргазбанк" також зазначає, що оспорюваний договір поруки не стосується розпорядження спільним майном подружжя, а тому його укладення не потребувало отримання згоди другого з подружжя. Крім того, банк вказує на обрання позивачкою неналежного способу захисту своїх прав у частині заявлених позовних вимог. З огляду на наведене ПАТ АБ "Укргазбанк" вважає позовну заяву ОСОБА_1 необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
В судовому засіданні 21.07.2026 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання по суті 18.08.2026 року.
Присутній в судовому засіданні 18.08.2026 року позивач підтримує позов, просить суд задовольнити його.
Представник відповідача-3 (ПАТ АБ "Укргазбанк") заперечує проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Інші відповідачі ( ОСОБА_2 та ТОВ "Олійний край") в судове засідання не з`явились, наданими їм процесуальними правами не скористалися, у встановлений статтею 251 ГПК України п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подали, про дату час та місце розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства.
Матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Враховуючи, вищенаведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив наступне.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИСНОВОК СУДУ
Як встановлено судом, 04.02.2025 між АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Олійний край" укладено договір № 132/2025/ХмОД-МСБ-ВКЛ про приєднання до Правил надання кредиту клієнтам мікро-, малого та середнього бізнесу за Програмою фінансової державної підтримки суб`єктів малого, середнього підприємництва "Доступні кредити 5-7-9", відповідно до якого ТОВ "Олійний край" встановлено ліміт відновлювальної кредитної лінії у розмірі 5 000 000,00 грн.
Кредитні кошти в розмірі 4 984 504,98 грн. перераховані на вказаний у п. 4 договору про приєднання рахунок (№ НОМЕР_1 ), що підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника.
Вказані кошти були використані ТОВ "Олійний край" на закупівлю соняшника 7 платежами за виставленими рахунками-фактури, що підтверджується наданими платіжними інструкціями.
На забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Олійний край" 04.02.2025 року між АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_2 , який є засновником та кінцевим бенефіціарним власником зазначеного товариства, укладено договір поруки № 132/2025/ХмОД-МСБ-ВКЛ-П2, за умовами якого ОСОБА_2 як поручитель взяв на себе солідарну з позичальником відповідальність за виконання кредитних зобов`язань.
Позивачка, ОСОБА_1 , яка перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , звертаючись до суду, посилається на те, що договір поруки укладено її чоловіком без її згоди, не в інтересах сім`ї, а прийняття ним на себе відповідальності за кредитними зобов`язаннями товариства створює для неї негативні майнові наслідки, оскільки у разі невиконання ТОВ "Олійний край" своїх зобов`язань може виникнути можливість звернення стягнення на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя. На цій підставі позивачка вважає, що такий правочин порушує її майнові права та інтереси і підлягає визнанню недійсним.
Проте суд не погоджується із позицією позивачки щодо наявності підстав для визнання недійсним договору поруки, що обґрунтовується наступним.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 553 ЦК України).
За змістом статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, поручитель і боржник, якщо це встановлено договором, відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
При цьому відповідно до частини другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Отже, правова природа поруки полягає у встановленні особистого зобов`язання поручителя перед кредитором відповідати за виконання основного зобов`язання боржником. У разі виконання поручителем такого зобов`язання виникає його право зворотної вимоги до боржника в межах виконаного.
Таким чином, договір поруки за своєю правовою природою є акцесорним (додатковим) забов`язанням за приписами ЦК України та є лише одним з засобів забезпечення виконання основного зобов`язання за договором , і як наслідок, не є правочином що створює підстави для набуття, відчуження чи іншого розпорядження майном, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої та другої статті 65 Сімейного кодексу України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Наведені положення статті 65 СК України регулюють передусім відносини щодо розпорядження майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому при вирішенні питання про необхідність згоди другого з подружжя необхідно виходити з правової природи конкретного правочину та правових наслідків його вчинення.
У постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012 зазначено, що отримання згоди другого з подружжя не потрібне у разі вчинення правочину, який не стосується спільного майна подружжя. Такий підхід ґрунтується на розмежуванні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя та правочинів, за якими один із подружжя набуває особистих зобов`язальних прав та обов`язків.
Оспорюваний у цій справі договір поруки не є правочином щодо розпорядження ОСОБА_2 майном, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя. За цим договором ОСОБА_2 не відчужував, не передавав у заставу чи іншим способом не розпоряджався конкретним об`єктом спільного майна, а лише особисто прийняв на себе перед банком зобов`язання відповідати за виконання юридичною ТОВ "Олійний край" основного зобов`язання за кредитним договором.
Отже, укладення ОСОБА_2 договору поруки не потребувало згоди другого з подружжя, оскільки такий договір за своєю правовою природою не є правочином щодо розпорядження спільним майном подружжя. Відсутність згоди ОСОБА_1 на укладення договору поруки сама по собі не свідчить про порушення вимог статті 65 СК України та не є підставою для визнання цього правочину недійсним.
Водночас суд враховує доводи позивачки про те, що договір поруки укладено не в інтересах сім`ї, та зазначає, що встановлення відсутності сімейного інтересу має інше правове значення і не може ототожнюватися з недійсністю самого договору поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При цьому частиною другою статті 73 СК України передбачено можливість звернення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо встановлено, що договір укладено одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що для поширення правових наслідків правочину одного з подружжя на другого необхідним є встановлення його укладення в інтересах сім`ї та використання одержаного за таким договором майна в інтересах сім`ї.
З огляду на наведене, обставина щодо укладення правочину в інтересах сім`ї має значення насамперед для визначення того, чи виникло зобов`язання, яке може створювати відповідні обов`язки для другого з подружжя та зумовлювати передбачені законом майнові наслідки щодо спільного майна. Водночас відсутність сімейного інтересу при укладенні особистого зобов`язання одного з подружжя не означає недійсності такого правочину.
У цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про передачу кредитних коштів ОСОБА_2 чи членам його сім`ї, придбання за ці кошти майна для сімейних потреб, спрямування їх на задоволення особистих потреб подружжя або інше фактичне використання кредитного фінансування в інтересах сім`ї.
Навпаки, встановлено, що основне кредитне зобов`язання виникло між АБ "Укргазбанк" та ТОВ "Олійний край", кредитні кошти в сумі 4 984 504,98 грн були перераховані безпосередньо на рахунок товариства та використані ним для придбання соняшника в межах здійснення господарської діяльності. Отже, безпосереднім отримувачем та користувачем кредитних коштів було ТОВ "Олійний край", а не ОСОБА_2 та не його сім`я.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 04.02.2025 ОСОБА_2 був засновником ТОВ "Олійний край" та володів 100 відсотками статутного капіталу товариства, що підтверджується рішенням засновника № 1 від 04.02.2025. Цим же рішенням ОСОБА_2 як засновник товариства прийняв рішення отримати та укласти з АБ "Укргазбанк" кредитний договір з цільовим призначенням кредитних коштів - поповнення обігових коштів товариства.
Таким чином, на момент укладення договору поруки ОСОБА_2 мав безпосередній корпоративний зв`язок із ТОВ "Олійний край" та брав участь у прийнятті рішення щодо залучення товариством кредитного фінансування. Водночас зазначені обставини підтверджують саме господарський та корпоративний характер мети отримання кредиту: кредитні кошти залучалися для поповнення обігових коштів товариства, а не для задоволення потреб сім`ї ОСОБА_2 .
Сам факт того, що ОСОБА_2 як єдиний засновник товариства був заінтересований у його господарській діяльності, збереженні вартості своєї частки та результатах діяльності юридичної особи, не означає автоматичного ототожнення такого корпоративного чи економічного інтересу з інтересом сім`ї у розумінні статті 65 СК України. Для такого висновку необхідно встановити фактичне використання отриманих за кредитним договором коштів на потреби сім`ї, чого судом у цій справі не встановлено і позивач таких доказів суду не надав.
Крім того, укладення договору поруки засновником товариства на вимогу банку з метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання юридичної особи свідчить про забезпечувальний характер цього правочину та особистий економічний зв`язок поручителя з діяльністю товариства, однак не підтверджує його сімейної спрямованості.
Водночас саме по собі встановлення відсутності сімейного інтересу не є підставою для визнання договору поруки недійсним. Правовим наслідком встановлення того, що особисте зобов`язання одного з подружжя не виникло в інтересах сім`ї, є відсутність підстав для поширення відповідних майнових наслідків такого зобов`язання на другого з подружжя, а не припинення чи недійсність самого зобов`язання поручителя перед кредитором.
За таких обставин у разі невиконання ТОВ "Олійний край" основного кредитного зобов`язання банк має право вимагати його виконання від позичальника, а також від фізичної особи ОСОБА_2 як поручителя в межах зобов`язань, взятих ним на себе за договором поруки. При цьому подружжя ОСОБА_1 не є стороною кредитного договору чи договору поруки, а тому саме по собі укладення її чоловіком договору поруки не створює для неї особистого обов`язку відповідати за кредитною заборгованістю сумісним майном подружжя
Встановлення того, що кредитні кошти були отримані та використані ТОВ "Олійний край" у межах його господарської діяльності, а не на потреби сім`ї, також виключає автоматичне поширення на ОСОБА_1 майнових наслідків зобов`язання її чоловіка та саме по собі не створює, передбачених статтею 73 СК України підстав для звернення стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
У зв`язку з цим посилання позивачки на можливість у майбутньому звернення стягнення на майно, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, також не є самостійною підставою для визнання договору поруки недійсним. Така можливість не виникає автоматично лише внаслідок укладення одним із подружжя договору поруки, а питання про можливість звернення стягнення на конкретне майно подружжя підлягає вирішенню з урахуванням характеру відповідного зобов`язання, обставин його виникнення та вимог статті 73 СК України.
Суд також враховує, що за матеріалами справи ТОВ "Олійний край" належним чином не виконало кредитне зобов`язання, у зв`язку з чим банк звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості з позичальника та поручителів. Однак сам факт невиконання основного зобов`язання та пред`явлення кредитором вимог до поручителя не змінює правової природи договору поруки та не свідчить про те, що його укладення було правочином щодо розпорядження спільним майном подружжя.
При цьому наслідком виконання поручителем зобов`язання за договором поруки є виникнення у нього права зворотної вимоги до основного боржника в межах фактично виконаного зобов`язання. Такий механізм, передбачений статтею 556 ЦК України, додатково підтверджує особистий зобов`язальний характер правовідносин між поручителем та кредитором і не перетворює договір поруки на правочин щодо розпорядження спільним майном подружжя.
Щодо поставлених відповідачем відповідно до статті 90 ГПК України питань у відзиві про мету придбання соняшника за кредитні кошти, прибутки ТОВ "Олійний край", виплати бенефіціарному власнику, склад власників товариства, його заборгованість, наявність податкової застави та обставини продажу підприємства, суд зазначає, що такі питання стосуються переважно господарської діяльності ТОВ "Олійний край", його фінансового стану та корпоративних відносин. Вказані обставини не змінюють правової природи оспорюваного договору поруки та самі по собі не підтверджують порушення прав позивачки. Відтак відсутність їх детального дослідження не впливає на правильність вирішення спору, оскільки вони не входять до обставин, необхідних для встановлення передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав недійсності саме оспорюваного правочину.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, а обставини, які відповідно до закону мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, судом встановлено, що оспорюваний договір поруки укладений ОСОБА_2 особисто як поручителем, не є правочином щодо розпорядження майном, яке може перебувати у спільній сумісній власності подружжя, а тому його укладення без згоди позивачки не суперечить вимогам статті 65 СК України.
Водночас, як було зазначено вищде, встановлені судом обставини свідчать про те, що кредитні кошти були отримані та використані ТОВ "Олійний край" у межах його господарської діяльності, а доказів їх використання в інтересах сім`ї ОСОБА_2 позивачкою не надано. Отже, прийняте ОСОБА_2 зобов`язання за договором поруки не є таким, що виникло в інтересах сім`ї та не створює автоматично відповідних майнових обов`язків для ОСОБА_1 як другого з подружжя.
При цьому відсутність сімейного інтересу не свідчить про недійсність договору поруки, оскільки така обставина сама по собі не означає недодержання вимог, встановлених статтею 203 ЦК України, та не є передбаченою статтею 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину. Для визнання правочину недійсним необхідно встановити порушення вимог закону, визначених як підстава його недійсності, а також порушення прав або законних інтересів особи, яка його оспорює.
Таким чином, позивачкою не доведено, що укладенням оспорюваного договору поруки порушено її права чи законні інтереси, а також не доведено наявності передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього правочину недійсним.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поруки № 132/2025/ХмОД-МСБ-ВКЛ-П2 від 04.02.2025.
ЩОДО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові - судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог суд відмовив, судовий збір та інші судові витрати покладаються на позивача.
За таких обставин, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 203,215 ЦК України, ст.ст. 5, 11, 13, 14, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Рішення направити учасникам справи.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "27" серпня 2026 р. (враховуючи тривалі повітряні тривоги, постійні обстріли міста Харкова)
Суддя С.В. Міньковський