ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 483/1326/25
Провадження № 2/483/77/2026
РІШЕННЯ
Іменем України
17 серпня 2026 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Рак Л.М.
за участю секретаря Гречки С.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, стягнення грошової компенсації вартості частини земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку, -
В С Т А Н О В И В:
25 вересня 2025 року адвокат Донін М.В., який є представником позивача ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 предметом якої є:
- припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні - 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини вказаної вище земельної ділянки в розмірі 13140 грн., яка внесена позивачем на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, код отримувача 26299835, за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № СВ08605055/1 від 05.08.2024;
- визнання за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - в цілому.
Свої вимоги представник позивача обґрунтовував тим, що 09 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 і ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, який було розірвано рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 лютого 2018 року. За час перебування у шлюбі позивачем на власні особисті кошти було набуто нерухоме майно, зокрема придбано: житловий будинок загальною площею 234 кв.м (А - житловий будинок, Б - господарська будівля, №1 - огорожа, № 2 - хвіртка, № 3 - ворота, № 4 - водоколонка, № 5 - вигр. яма) за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 червня 2019 року, та земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008 площею 0,146 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , право власності на яку за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 червня 2019 року. Після розірвання шлюбу колишня дружина позивача звернулася до суду із позовною заявою про визнання вказаного майна спільним сумісним майном подружжя та його поділ. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково: визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, згода про поділ майна між сторонами не досягнута. Позивач вважає, що спільне володіння і користування майном є неможливим, оскільки після розірвання шлюбу між колишнім подружжям склалися вкрай неприязні стосунки, що унеможливлює спільне користування майном. Зокрема, відповідачка постійно чинить перешкоди у спілкуванні та участі у вихованні сина, навіть не надає його побачити, у зв`язку із чим позивач був вимушений звернутися до суду. Колишня дружина ОСОБА_2 заволоділа грошовими коштами позивача у розмірі 260427 грн. 17 коп. у зв`язку із чим розслідується кримінальне провадження №12021163480000481 за ч. 3 ст. 190 КК України. Крім того, відповідачка неодноразово спрямовувала до органу досудового розслідування завідомо неправдиві повідомлення про вчинення позивачем кримінальних правопорушень. Отже, після пережитих сторонами судових тяганин, є очевидним, що сторони не бажають користуватися спільною земельною ділянкою, тим паче бути сусідами. Крім того, на спірній земельній ділянці розташований будинок з надвірними спорудами, що належить позивачу на праві особистої приватної власності та який має обслуговуватися, для чого необхідна прибудинкова територія. Сама земельна ділянка розташована на схилі, який постійно зсувається, що є небезпечним. Згідно з звітом про експертну грошову оцінку, вартість вищезазначеної земельної ділянки становить 26280 грн. Отже, вартість 1/2 її частини, яка належить відповідачці становить 13140 грн. Зазначена сума, з метою матеріальної компенсації відповідачці за її частку та визнання за позивачем права власності на цю частку земельної ділянки, внесена останнім через ПАТ «БАНК ВОСТОК» за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № СВ08605055/1 від 05.08.2024 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, код отримувача 26299835, призначення платежу: в рахунок компенсації ОСОБА_2 , вартості 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008. З урахуванням викладеного, керуючись ст. 365 ЦК України, позивач вважає що право ОСОБА_2 на частку у спільному майні - земельної ділянки площею 0,146 га може бути припинено за рішенням суду, шляхом компенсації позивачем на користь відповідачки вартості її частини. Позивач вважає, що припинення права відповідачки на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам як співвласнику, оскільки здійснюється з метою врегулювання спору і з урахуванням права власності позивача на житловий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці та прибудинкової території для його обслуговування. Посилаючись на викладене, представник позивача просив припинити право ОСОБА_2 на частку у спільному майні - 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0008 площею 0,146 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини вказаної земельної ділянки в розмірі 13140 грн., яка внесена позивачем на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, код отримувача 26299835, за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № СВ08605055/1 від 05.08.2024; визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 - в цілому.
Ухвалою від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.
16 березня 2026 року від представника відповідачки адвоката Байко С.В. надійшли письмові пояснення по справі у яких представник зазначила, що позовну заяву вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що під час шлюбу сторони придбали земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008 площею 0,146 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 . Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року спірну земельну ділянку визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Право власності на частину земельної ділянки не визнавалось. Відповідачка вважає, що 1/2 частка спірної земельної ділянки є значною і може бути виділена в натурі, вона є подільною і поділ в натурі не приведе до втрати її цільового призначення, проте припинення права власності завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки. Загальна площа земельної ділянки становить 0,146 га, тобто 1/2 частина земельної ділянки яка належить ОСОБА_2 становить 0,073 га. Зазначена частка не може бути визнана незначною, є рівною з тою частиною земельної ділянки яка належить позивачу. Відповідно до ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними. Відповідно до ст. 370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісні власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (ч. 2,3 ст. 370 ЦК України). Частиною 1, 2 статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Позивач не надав до суду жодних доказів того, що зазначена спільна земельна є неподільною, не може бути виділена в натурі і частка яка належить відповідачці у праві спільної власності є незначною. Доказом того, що зазначена земельна ділянка є неподільною може бути тільки експертний висновок спеціаліста, якого позивач до суду не надав. Відповідачка бажає в майбутньому виділити в натурі частку земельної ділянки яка їй належить на праві спільної сумісної власності та користуватись зазначеним майном. Позивач посилається на те, що між сторонами існує спір щодо участі позивача у спілкуванні та вихованні сина і тому і це є, на думку позивача, підставою вважати, що спільне володіння і користування майном є неможливим. Зазначені обставини не можуть бути підставою для визнання того, що спільне користування майном неможливо. Виходячи із встановлених обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, відповідачка вважає, що припинення права власності на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 . Крім того, позивач зазначив, що вартість земельної ділянки становить 26280 грн. та надав до суду Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, виконаного ПП Консалтингова фірма «Снейл» на замовлення відповідача. Вартість 1/2 частини спільної земельної ділянки, згідно з звітом про експертну грошову оцінку спільної земельної ділянки, зазначена розмірі 13140 грн., яку позивач вніс на депозит суду. При цьому, позивачем значно занижена вартість спірної земельної ділянки та вона не відповідає дійсній ринковій вартості земельної ділянки в зазначеному регіоні. Згідно з інформацією в мережі інтернет вартість 1 сотки земельної ділянки в зазначеному регіоні становить не менше ніж 44000 гривень. Таким чином вартість 1/2 частини спірної земельної ділянки 0,073 га може становити мінімум 321200 грн. Також, представник відповідачки зазначає, що згідно з наказом ФДМУ № 658 від 17 травня 2018 року період дії звіту оцінювача для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства становить 6 місяців. Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 09 жовтня 2020 року (наданий до суду) втратив свою чинність 09 квітня 2021 року, а тому він не може бути прийнятий судом як доказ грошової оцінки вартості спільної земельної ділянки. Посилаючись на викладене, представник відповідачки просила у задоволенні позову про припинення права власності шляхом виплати грошової компенсації відмовити у повному обсязі.
Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник позивача - адвокат Донін М.В. надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій крім того, зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
Відповідачка та її представник про причини неявки до суду не повідомили.
Дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.
Так, судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 09 травня 2008 року, який було розірвано рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області справа № 483/2128/17, провадження № 2/483/128/2018 від 08 лютого 2018 року (а.с. 14).
За час перебування у шлюбі сторони придбали у спільну сумісну власність майно, а саме: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 червня 2019 року за № 32005319 та 05 червня 2019 року за № 31921736 за Гезермансом Петером (а.с. 11, 12).
Постановою Одеського апеляційного суду у справі № 509/5838/20, провадження 22-ц/813/3838/24 від 18 червня 2024 року - рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільно сумісним майном подружжя та поділ майна подружжя, яким позов було задоволено частково та визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в мотивувальній частині задоволення вимоги про визнання земельної ділянки спільним сумісним майном подружжя змінено та викладено її в редакції цієї постанови (а.с. 15-18).
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною першою статті 86 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
За нормою ст. 87 Земельного кодексу України право спільної часткової власності на земельну ділянки виникає, зокрема, при прийнятті спадщини або за рішенням суду.
Частиною 1 статті 88 Земельного Кодексу України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 88 Земельного Кодексу України учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 ЦК України. Виходячи зі змісту частини 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 370, 372 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, відповідно до порядку, встановленого ст. 364 цього Кодексу, а також на поділ такого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку в спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.
Крім того, як передбачено ч. 2 ст. 365 ЦК України, суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.
Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку в спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов`язань перед відповідачем.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Невиконання особою своїх обов`язків як співвласника майна призводить до порушення прав інших співвласників майна. Тому ст. 365 ЦК України є в тому числі й механізмом знаходження найефективнішого власника.
Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
При вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року в справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21) вказано, що «кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі. Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Позивачу та відповідачці, в розумінні ч. 4 ст. 355 ЦК України, на праві власності належить по 1/2 частині земельної ділянки кадастровий номер [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто частки сторін у праві власності на неї є рівними, а отже належна відповідачці частина у спільному нерухомому майні - 0,073 га не може вважатись незначною.
Також не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду доводи позивача щодо неможливого спільного володіння і користування майном сторонами, а також доказів, що земельна ділянка є неподільною.
При цьому, обставина, що спірну земельну ділянку неможливо поділити в натурі без втрати її цільового призначення, не можуть бути правовою підставою для позбавлення відповідачки права власності на належне їй майно.
Отже, враховуючи викладене, підстави для примусового припинення права відповідачки як співвласника на частку у спільній власності у розумінні статті 365 ЦК України - відсутні.
Крім того, позивачем на підтвердження вартості земельної ділянки надано звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 09 жовтня 2020 року, згідно з яким вартість спірної ділянки на дату оцінки складає 26280 грн. (а.с.21).
Згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до розділу ІІІ Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17 травня 2018 року № 658, строк дії звіту про оцінку не може перевищувати шість місяців з дати оцінки.
Тобто з огляду на викладене можна зробити висновок, що долучений представником позивача звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 09 жовтня 2020 року не є належним документом, що підтверджує реальну вартість спірної земельної ділянки станом на час розгляду спору.
Таким чином, суд вважає, що позивачем не наведено будь-яких правових підстав для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майн, а саме: на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:001:0008, площею 0,146 га, за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки вказаної земельної ділянки та визнання за ним права власності на цілу частку земельної ділянки.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Законодавцем визначено, а саме ч. 1 ст. 79 ЦПК України, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Таким чином, дослідивши та оцінивши у сукупності всі наявні у матеріалах справи докази, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а подані докази не підтверджують заявлені вимоги у розумінні норм процесуального законодавства, а тому за таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує вимоги п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, за змістом яких у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, зокрема судовий збір, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, стягнення грошової компенсації вартості частини земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27 серпня 2026 року.
Головуючий: