ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 287/2185/25 Головуючий у 1-й інст. Нижник Г. П.
Категорія 70 Доповідач Панкеєва В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
за участю секретаря Добровольської В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі цивільну справу № 287/2185/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Олевський відділ державної виконавчої служби у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про припинення стягнення аліментів, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 20 березня 2026 року,
встановив:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторони із січня 2009 року по кінець 2010 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. В період спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 01 березня 2016 року у справі № 287/536/15-ц з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки заробітку. Проте з 21 квітня 2025 року обставини суттєво змінилися, син фактично проживає з батьком, а з 05 вересня 2025 року офіційно зареєстрований за адресою останнього.
Позивач повністю погасив заборгованість за попереднім виконавчим провадженням, наразі самостійно виховує, утримує та забезпечує дитину, тоді як відповідач ухиляється від виконання свого конституційного та передбаченого статтею 180 СК України обов`язку щодо матеріального утримання сина. Оскільки дитина проживає з батьком, який несе всі витрати на її життєдіяльність, а угоди про добровільну сплату коштів не досягнуто, на підставі статей 180, 181 СК України та статті 273 ЦПК України наявні підстави для стягнення з відповідача аліментів на користь позивача.
З урахуванням викладеного, позивач просив суд:
- припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 з 05.09.2025 та визнати виконавчий лист № 287/536/15-ц, виданий 24.03.2016 таким, що не підлягає виконанню;
- стягнути з відповідача аліменти на його користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини її заробітної плати (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України", починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення сином повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 20 березня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, які стягуються за рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 01.03.2016.
Визнано виконавчий лист №287/536/15-ц від 24.03.2016, виданий Олевським районним судом Житомирської області, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/8 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і до досягнення дитини повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за розгляд цивільної справи Олевським районним судом Житомирської області відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", а ОСОБА_2 - відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити оскаржуване рішення та стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції не в повному обсязі та неповно встановив обставини, які мають істотне значення для справи. Вказує, що з 21 квітня 2025 року син фактично проживає з ним та перебуває на його повному утриманні. Усі витрати на виховання та забезпечення дитини наразі несе виключно він, у той час як відповідач від добровільного надання матеріальної допомоги ухиляється. При визначенні розміру аліментів судом першої інстанції в порушення вимог статті 182 СК України не було належним чином враховано обставини, що мають істотне значення, а саме: суттєве погіршення стану його здоров`я, він є ветераном війни, учасником бойових дій та особою з інвалідністю внаслідок поранення (отриманого під час проходження служби), неодноразове перебування на стаціонарному лікуванні наприкінці 2025 року, а також потребу в подальшому лікуванні; його майновий стан та доходи, а також перебування на його утриманні непрацездатного батька похилого віку - пенсіонера ОСОБА_4 .
Натомість відповідач ОСОБА_2 проживає разом із чоловіком, а утримання їхньої спільної малолітньої дочки покладено на обох батьків. З огляду на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами дитини та батьків, захисту права дитини на достатній рівень життя та забезпечення її гармонійного розвитку, встановлений судом розмір аліментів у розмірі 1/8 частки є заниженим і несправедливим. Наявні всі правові та фактичні підстави для зміни рішення суду та стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частки від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
28 квітня 2026 року до апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки її доходу є для неї надмірним та фактично невиконуваним, оскільки вона є особою з інвалідністю II групи та має на утриманні ще одну малолітню дитину.
13 травня 2026 року ОСОБА_1 надіслав до Житомирського апеляційного суду через засоби поштового зв`язку заперечення на відзив.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 серпня 2026 справу призначено до розгляду на 14:00 год. 27 серпня 2026 року
Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином та вчасно.
За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні позивач просив апеляційну скаргу задовольнити.
Вислухавши пояснення позивача та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Копище Олевського району Житомирської області. У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 його батьками вказані сторони у даній справі (а.с.11).
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 01.03.2016 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Після ухвалення зазначеного рішення суду змінилися фактичні обставини, які були підставою для визначення способу отримання аліментів. Зокрема, з наданих сторонами доказів, пояснень учасників справи, актів обстеження умов проживання та інших письмових матеріалів установлено, що дитина фактично проживає окремо від матері, яка відповідно до рішення суду є одержувачем аліментів, та не перебуває на її постійному утриманні.
Відповідно до акту обстеження фактичного місця проживання від 18 вересня 2025 року, ОСОБА_1 з 2000 року по даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним з 21.04.2025 проживає син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, Олевський районний суд Житомирської області виходив із того, що після винесення рішення від 01 березня 2016 року про стягнення аліментів з ОСОБА_1 істотно змінилися фактичні обставини справи. Судом встановлено, що з 21 квітня 2025 року неповнолітній син сторін ОСОБА_3 , фактично проживає разом із батьком та перебуває на його повному утриманні.
Оскільки повсякденне забезпечення потреб дитини здійснюється позивачем, подальше нарахування та стягнення аліментів на користь матері, яка проживає окремо, суперечить цільовому призначенню цих коштів, найкращим інтересам дитини та положенням статті 181 СК України. На підставі статті 273 ЦПК України та статті 197 СК України, суд визнав обґрунтованими та задовольнив вимоги про припинення стягнення аліментів з батька та визнання виконавчого листа № 287/536/15-ц від 24 березня 2016 року таким, що не підлягає виконанню.
Водночас, зважаючи на конституційний обов`язок обох батьків утримувати дитину до її повноліття, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення аліментів на утримання сина з матері на користь батька. Визначаючи розмір цих виплат, суд врахував вимоги статей 182, 183 СК України та надані відповідачем докази поважних обставин, а саме наявність у неї статусу особи з інвалідністю ІІ групи, працевлаштування на неповний робочий день із низьким доходом, а також перебування на її утриманні іншої малолітньої доньки 2023 року народження.
З урахуванням майнового стану матері та пріоритетності забезпечення прав дитини, суд частково задовольнив позовну вимогу в цій частині, визначивши аліменти у розмірі 1/8 частки від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.2, 3 ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-III (далі - Закон № 2402-III)).
Відповідно до ст.8 Закону № 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дані положення національного законодавства повністю кореспондуються з нормами міжнародного права, зокрема, ст.27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 (далі - Конвенція 1989 року), якою визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.3 Конвенції 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України практика ЄСПЛ застосовується апеляційним судом як джерело права.
У національному праві передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч.3 ст.51 Конституції України).
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч.7, 8, 9 ст.7 СК України).
У ч.2 ст.51 Конституції України закріплено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.
Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. ст.150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У ч.1-3 ст.181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У п.17 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" зазначено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Приписами ч.1, 2 статті 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Колегія суддів враховує, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20, від 11 грудня 2024 року у справі № 672/186/24.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2022 року у справі №188/1029/19 зазначив, що обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти.
Відповідно до положень ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч.2 ст.181 СК України).
У даній справі встановлено, що на утриманні відповідача перебуває малолітня дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою Олевської міської ради та свідоцтвом про народження дитини. Окрім цього, відповідач є особою з інвалідністю з дитинства 2 групи, що засвідчується довідкою МСЕК серії ЖИА № 080750 від 26.10.2007 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , а її дохід складається лише з пенсії та заробітної плати, яка є меншою за мінімальний розмір через роботу на умовах неповного робочого часу (а.с.32-38, 52-53).
Таким чином, зважаючи на незадовільний стан здоров`я відповідача, наявність на її утриманні іншої малолітньої дитини, працю на неповну ставку за станом здоров`я та скрутне матеріальне становище, суд вважає, що стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини її доходу призведе до порушення балансу інтересів та вкрай скрутного становища відповідача, а тому наявні передбачені законом підстави для визначення розміру аліментів у розмірі 1/8 частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що дозволить зберегти баланс між потребами дитини та можливістю і потребами відповідача.
Крім того, відповідно до положень частини 1 статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 343/945/19, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 та інших.
Колегія суддів звертає увагу, що у майбутньому у разі настання обставин, передбачених ст.192 СК України одержувач аліментів не обмежений у праві звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів.
Рішення суду першої інстанції переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому в іншій частині предметом апеляційного перегляду не є.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 20 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич
Повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року.